Сергій Макаревич: «Ще в січні надіявся, що мене визнають найкращим спортсменом»

Днями виконком відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області та олімпійська рада Львівщини назвали лучників Георгія Іваницького та Сергія Макаревича найкращими спортсменами Львівщини за підсумком липня 2019 року. Спортивні фахівці оцінили виступ львів’ян у складі чоловічої збірної України (разом із сумчанином Олексієм Гунбіним) на заключному четвертому етапі Кубку світу зі стрільби з лука. Нагадаємо, на початку липня в Берліні наша команда виборола срібні медалі, тільки у фіналі в перестрілці поступившись збірній Туреччини. З одним із спортивних героїв липня – 24-річним Сергієм Макаревичем – наше інтерв’ю.

– Сергію, вас уперше визнано найкращим спортсменом місяця на Львівщині. Хто повідомив вам цю новину?
– Христина Опьола-Подгрушна (виконавчий директор відділення НОК України у Львівській області, учасниця зимових Олімпійських Ігор 1994 року – авт.), в месенджері написала. Був дуже радий, бо чекав на цю нагороду. В січні я також став другим на етапі Кубка світу. Це був кінець місяця, в двадцятих числах. І надіявся, що тоді мене визнають найкращим спортсменом. Але в самому кінці місяця мене випередила Олена Старікова.

– Що для вас значать такі відзнаки?
– Це дуже приємно, що львівська спортивна спільнота стежить за нашими виступами і підтримує таким чином спортсменів. Я не чув щоб моїх колег з інших міст нагороджували за подібні досягнення. Тільки в нас так все це розвинуто. І це дуже приємно.

– Чекаєте тепер білбордів зі своїм зображенням?
– Хотів би побачити (сміється).

– З Георгієм Іваницьким – ще одним героєм місяця – ділилися думками з цього приводу?
– Я зателефонував, привітав його, як тільки Христина мені написала. Зраділи двоє, звісно. Ми з ним багато стріляли разом. 2016 року на зимовому чемпіонаті світу він став першим, а я – другим. Я тоді тільки в збірну потрапив, це були мої перші змагання в дорослій команді. І відтоді ми дуже тісно спілкуємось, постійно разом, живемо разом на зборах, на змаганнях. А от коли у Львові, дуже рідко пересікаємося. Бо він тренується на СДЮШОР “Електрон”, а я на СКА.

– Пригадайте, як дався команді виступ на етапі Кубка світу в Берліні, де ви стали другими?
– Взагалі, починалося все не дуже добре. Ще в Києві на зборах, де ми були пару днів і через погану погоду майже не тренувались. Приїхали в Берлін, а там теж сильний вітер, який дуже заважав. Такий специфічний вітер, зліва направо. Він для лучників дуже складний по техніці. В нас кваліфікація не задалася, кваліфікувалися лише десятими. А далі справи пішли ліпше. Спершу пройшли досить сильних італійців. Потім потрапили на збірну Китаю. Якраз перед тим був чемпіонат світу, який вони виграли командою. Було дуже складно, але в перестрілці ми їх здолали. Потім трошки легше було з Канадою – пройшли їх 5:1. І у фіналі, вже на іншому полі, в центрі міста, зустрілися з турками. Боролися, як могли, довели до перестрілки, яка нам трошки не вдалася. Турки потрапили у дві десятки і виграли.

– В турків кожна з 4-х зустрічей після кваліфікації на тому етапі Кубка світу закінчувалась перестрілками. І у всіх вони перемогли. В чому секрет їхнього успіху? Це везіння чи майстерність?
– Майстерність. В них у команді є дуже сильний лучник Мете Газоз – один з лідерів світового рейтингу. Він вміє дуже добре перестрілки стріляти. В перестрілці, зазвичай, одна стріла, ближча до центру, вирішує все. Буває, результат рівний, і тоді міряють, чия стріла ближча. А в нього є такий талант, що деколи навіть у самісінький хрестик потрапляє. І це завжди допомагає команді. А нам трохи бракує психологічної стійкості.
З нами працює психофізіолог. Це добре, але не зовсім те. Це все дуже індивідуально і кожен працює над цим сам, кожен має для себе щось знайти. Дуже добре, що 15 серпня у Львові відбудеться психологічний тренінг. Днями мені прийшло підтвердження на реєстрацію. Побачив, що туди і Георгій (Іваницький – авт.) зареєструвався, і Вероніка Марченко (чемпіонка Європи зі стрільби з лука 2016 року в індивідуальному та командному заліку – авт.). Те, що нам треба.

– В січні цього року ви теж стали другим на етапі Кубка світу у французькому Німезі – в особистому заліку. Яка із цих срібних медалей на етапах Кубка світу цінніша?
– Особисто для мене і та, і та медаль дуже важливі. З одного боку, в Німеччині була олімпійська програма, дистанція 70 метрів. Дуже важлива медаль, зокрема, для збірної, міністерства. А з другого боку, це командна медаль. А в січні теж дуже важлива для мене медаль. Це був найбільший турнір в Європі зимою. І там у Франції були дуже сильні суперники. З двома корейцями стріляв, з американцем Брейді Еллісоном, який в червні став чемпіоном світу, стріляв і переміг його. Він, до речі, нещодавно поставив світовий рекорд. Особиста медаль теж дуже важлива для мене. Але у Франції була не олімпійська програма, дистанція 18 метрів. Вона не так ціниться.

– Командний успіх в Берліні дає для вас якісь переваги при олімпійському відборі?
– Думаю, що ні. В нас етапи Кубка світу не так ціняться. Тільки чемпіонати світу і Європи. В червні був чемпіонат світу, на якому я не виступав. Наша чоловіча команда, на жаль, не здобула ліцензію. Хлопці стали дев’ятими, а треба було потрапити у вісімку. Тепер буде дуже складно, тому що командну ліцензію можна буде добрати тільки на третьому, останньому, етапі Кубка світу наступного року в травні. Він відбудеться також в Берліні. Там будуть розігрувати тільки дві командні ліцензії. В Європі, де багато сильних команд, ліцензії мають тільки Англія і Нідерланди. А Німеччина, Франція, Італія, Туреччина, Росія, Білорусь, Іспанія не мають. І ці всі команди разом з нами боротимуться за дві командні ліцензії. А це Кубок світу – там будуть ще й сильні команди з інших континентів. Тому буде дуже складно. Але цілком реально. А за особисту ліцензію ще можна буде поборотися на чемпіонаті Європи – він пройде десь у квітні-травні.

– В українському рейтингу станом на 10 липня ви на 10-му місці. Що дає цей рейтинг? Адже навіть незважаючи на своє місце, ви все одно їздите на міжнародні змагання у складі збірної.
– Цей рейтинг більше для комплектування самої збірної. Взагалі нам для комплектування треба чотири змагання відстріляти, в збірну потрапляє 15 спортсменів. Там також важливо, якщо є медалі з чемпіонату України, міжнародних змагань. Вони теж впливають на місце у збірній. Не знаю, чи це дуже важливо зараз покращувати позицію в тому рейтингу. В принципі цього року я мав тільки два внутрішніх змагання з чотирьох. І в нас ще будуть міжнародні змагання “Золота осінь” у Львові в вересні і Кубок України в жовтні. Планую виступити на цих змаганнях і знаю, що піднімуся ще в рейтингу. Тобто я за нього не переживаю поки.

– Сергію, ви займаєтеся стрільбою з лука близько 13 років. Що найбільше мотивує вас продовжувати займатися нею?
– Бажання здобути олімпійську медаль. Хочу сказати, що дуже допомагає підтримка області, СКА, друзів, рідних. Всі підтримують. Це дуже спонукає, надихає працювати і працювати.

– Відома історія, як ви потрапили у стрільбу з лука. Спочатку грали у відеоігри і хотіли спробувати, як це стріляти по-справжньому. Чи після того, як спробували стріляти зі справжнього лука, продовжуєте грати у відеоігри?
– Справді, навчаючись у школі, я трохи бавився в ігри на комп’ютері і хотілося щось таке попробувати. Довго ходив по Львову і шукав стрільбище. Шукав не в своєму районі – і нічого не міг знайти. Аж поки не прийшов на СКА, де я неподалік живу. І почав займатися. Мені подобалося, тренування не пропускав, ходив регулярно після школи, потім після коледжу. На відеоігри зараз вже не вистачає часу – все-таки професійний спорт займає майже весь мій час. Але, зізнаюся, хотілось би ще пограти (сміється).

– Коли ви зрозуміли, що заняття стрільбою стало вже вашою професією?
– Спочатку просто ходив, займався. Потроху втягувався. Змагання якісь були, займав призові місця – це мені подобалось. Спершу не було серйозних намірів. 2012 року я вперше став чемпіоном України серед кадетів – і особисто, і командою. Я тоді мав їхати на чемпіонат Європи, але не вийшло – в коледжі якраз була сесія. Аналогічна ситуація повторилася 2014 року. Знову виграв чемпіонат України, вже серед юніорів, і також нікуди не поїхав. Потім я вже закінчив коледж, вступив на заочне відділення університету (Львівський національний аграрний університет – авт.). Працював велокур’єром, регулярно ходив в зал, займався стрільбою. І це все далося взнаки у стрільбі і дало свій результат. 2015 року я поїхав на Кубок Європи серед юніорів, де ми стали переможцями. І влітку мені зателефонував головний тренер дорослої збірної, сказав, що хоче бачити мене в дорослій збірній. Того року, ще будучи юніором, на дорослому чемпіонаті світу ми стали п’ятими командою, четвертими в міксі, і в особистому заліку я став дев’ятим. Тоді я зрозумів, що в мене є якесь майбутнє в дорослій збірній, що мене там бачать, хочуть, щоби я в ній виступав. І це мені дало поштовх ще більше тренуватися. Я тоді роботу вже закинув, тому що треба було більше працювати над стрільбою. В кінці 2015-го виграв Кубок України – особистий і командою, а в січні 2016-го виграв і чемпіонат України – також особисто і командою. Це були відбіркові етапи на чемпіонат світу. Поїхав на чемпіонат світу в Анкару (Туреччина) і ми з Георгієм зайняли перші два місця. І командою стали четвертими. Це був великий успіх. Я остаточно тоді зрозумів, що стрільба – це моє майбутнє, що я нею буду займатися далі.

– Що ще є зараз у вашому житті, крім стрільби?
– Люблю брати участь у різних змаганнях, коли є можливість. В липні виступив на велосипедному марафоні Gran Fondo Ukraine. В горах їхали 120 км. Дуже сподобалось. Ніяких результатів не показав, але до фінішу доїхав. Мрію себе колись випробувати в триатлоні. Маю ще мрію після здобуття олімпійської медалі спробувати свої сили в Ironman (серія змагань з триатлону на довгі дистанції – авт.). У вересні ще буде Run the World – забіг у Львові на 10 км, хочу взяти участь у ньому.

– А на особисте часу вистачає?
– Знаходжу. Мою дівчину звати Соломія Хомицька. Зустрічаємося майже чотири роки. Вона теж стріляє з лука. Познайомилися на стрільбі, здружилися і почали зустрічатися.

– У вас дуже відоме прізвище, особливо в колі любителів музики. Стежите за творчістю російського музиканта Андрія Макаревича?
– Ні, не стежу, навіть ні разу не слухав його пісень. Люблю більше західну музику – хіп-хоп, реп.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ