Оксана Вацеба: «Нам усім треба частіше бувати там і навіть своєю присутністю підтримувати українську Донеччину»

В кінці минулого тижня в Соледарі і Краматорську, що на Донеччині, відбулися урочисті заходи з нагоди двох великих ювілеїв спортивної Донеччини: 25-річчя відділення Національного олімпійського комітету України в Донецькій області та 50-річчя Школи вищої спортивної майстерності. Львівщину на урочистостях представляла заступник голови – відповідальний секретар відділення НОК України у Львівській області, заступник директора Львівського училища фізичної культури Оксана Вацеба, яка поділилася для сайту відділення НОК України у Львівській області своїми враженнями.

– Пані Оксано, які враження залишилися від святкування 25-річчя створення НОК в Донецькій області, «Олімпійського уроку», загалом від перебування на Донеччині?
– В першу чергу дякую нашому відділенню й, зокрема, Юрію Турянському, що саме мені випала честь представляти Львівщину під час урочистих заходів з нагоди 25-річного ювілею відділення НОК України у Донецькій області.

Донеччина перша з поміж інших територій розпочала святкування чвертьстоліть регіональних відділень. До слова, свого часу саме наші львівські лідери олімпійського руху, тогочасні очільники Української Спортової Асоціації (УСА), представники в НОК України (а львів’янин Мирослав Герцик був віцепрезидентом першого складу НОК України) своєрідним чином «підштовхнули» донеччан, аби символічно саме вони першими утворили обласне відділення НОК України. А вже відтак у травні 1995 року утворилося й львівське відділення, яке очолив Віктор-Любомир Зубрицький.

Одночасно з цим святкуванням та проведенням обласного «Олімпійського уроку-2019», донеччани тим часом відзначили й 50-річчя утворення Донецької школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ). Саме тому зібралося надзвичайно багато гостей, представників влади, депутатського корпусу, провідних спортсменів, тренерів, журналістів.

Донеччина вкотре вразила! У мене залишилися приємні емоції, новий досвід та наснага до подальшої праці. Ми також незабаром плануємо відзначити ювілей львівського відділення й не знаю, чи нам вдасться перевершити наших колег з українського донецького краю.

Основні заходи відбувалися в Краматорську й Соледарі, але до участі в них долучалися представники різних міст Донецької області, особливо вихованці Донецького вищого училища олімпійського резерву ім. Сергія Бубки, яке зараз розташовується в Бахмуті, а також чимало гостей свята з поза меж області.

– Що особливо запам’яталося?
– Звичайно в пам’яті залишиться дружня атмосфера спілкування з колегами та друзями, керівництвом НОК України, і найголовніше можливість підтримати олімпійський актив українського Донбасу, здобути новий досвід. Переважна більшість керівників регіональних відділень беззастережно відгукнулися на запрошення донецьких колег. Представники усіх відділень, які прибули на свято, мали змогу усі разом привітати колег у виступі голови Комісії НОК України «Осередки НОК» Володимира Ковальова та подарувати закуплену дружно разом офісну техніку.

Привітати олімпійську родину донецького краю прибув президент НОК України Сергій Бубка, для якого саме Донеччина є спортивною малою батьківщиною й де його дуже шанують та підтримують. На свято прибула й чимала когорта уславлених олімпійців, які представляли свій край на Іграх Олімпіад різних років, здобувши для України 38 медалей: 14 золотих, 10 срібних, 14 бронзових. Особливо тепло вітали Олімпійського чемпіона 1964 року з волейболу Станіслава Люгайла, олімпійського чемпіона 1980 року з плавання Олександра Сидоренка, бронзового призера Олімпійських ігор 1976 року з футболу Анатолія Конькова та багатьох інших зірок українського спорту.

Я дуже втішилася, що серед чималої кількості відзначених була й вихованка Львівщини, яка тепер тренується на Донеччині борчиня Ірина Гусяк.

Вважаю, що вартує усьому спортивному активу Львівщини перейнятися виступами Сергія Бубки, голови Донецької обласної державної адміністрації Павла Кириленка, голови Донецького обласного відділення НОК України Віктора Ремського, очільника Донецької області у 2015-2018 роках Павла Жебрівського та інших, які наголосили на важливості розбудови спортивної інфраструктури. Зі справжньою одержимістю Сергій Бубка зауважив, що саме в ці святкові дні Святогірська міська рада ухвалила рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою під будівництво нової крупної олімпійської бази. – «Це дуже чудова новина й справжній подарунок! Такі бази повинні бути в різних частинах країни: в центрі, на сході й заході, півдні й півночі» – резюмував очільник НОК України.

При цьому масштабне урочисте спортивно-мистецьке дійство відбулося в соляній шахті Соледару, на глибині понад 300 метрів, що також вразило своєю незвичністю й оригінальністю.

– Ви раніше бували на Донеччині? Як вам місцеві люди? Чи помітно по них, що неподалік війна?
– Так, я не вперше на Донеччині, в т.ч. й періоду, коли частину її території незаконно анексувала Російська Федерація. Хоча в Краматорську й Соледарі була вперше. Переконана, що нам усім треба частіше бувати там і навіть своєю присутністю підтримувати українську Донеччину. При цьому зауважу, що мабуть років три-чотири тому спортивний актив чотирьох областей: двох західних та двох східних – Львівської, Івано-Франківської, Донецької та Луганської підтримав нашу ініціативу більш активної, так би мовити горизонтальної, співпраці. Й ми добре знайомі з нашими колегами, й час до часу самі зорганізовуємося на спільні заходи (донеччани особливо дякували за участь їхніх школярів у телевізійному проекті «Шкільні батли» на Першому Західному), в т.ч. по лінії ФСТ, федерацій, спортивних клубів, навчальних закладів, бо як ніколи розуміємо таку потребу, бо тільки разом зможемо сказати, що Україна єдина, соборна й обов’язково здобуде перемогу у непростій війні на східних кордонах держави. Донеччина, незважаючи на сучасні труднощі, залишається провідним спортивним краєм, де приділяється значна увага спорту та олімпізму.

Назагал позитивні зміни відчутні, істотно покращилася дорожня й соціальна інфраструктура, люди щирі й привітні. Я зауважила чимало нових спортивних площинних споруд. Ми могли пройтися сонячним осіннім днем центральною частиною Краматорська до розлогого й ошатного парку, де зорганізовувався центральний Олімпійський урок й пересвідчитися щирістю й відкритістю мешканців, прагненням впевнено розмовляти українською мовою. Хоча ми бачили чимало машин з позначками ОБСЄ й розумінням, що до лінії розмежування 60-70 км (наші колеги розповідали, що ворожі російські гради декілька разів досягали до житлових будівель міста) – місто зелене, багато квіткових клумб, нові хідники, пам’ятники, водограї, повсюди чисто, затишно, на багатьох балконах мешканці ініціативно прикріпляють українські жовто-сині прапори; потяги, які курсують до Краматорська з найновішими вагонами й обладнанням. Але війна відчувається, коли виїздили за місто – українські блок-пости на трасі до Соледару, паспортний контроль…

Назагал залишається уклінно подякувати усьому керівництву відділення НОК України в Донецькій області, керівникам обласної влади, обласному управлінню фізичної культури та спорту на чолі з Володимиром Мициком, обласній ШВСМ на чолі з Крістіною Русіновою й усім, хто опікувався нашим перебуванням в Краматорську та Соледарі й промовити – До нових зустрічей!
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ