Вероніка МАРЧЕНКО: «Зараз я набагато впевненіша, ніж була на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро»

05/04/2020

3 квітня відсвяткувала своє 27-річчя провідна українська лучниця, чемпіонка світу 2014 року в командному заліку, чемпіонка Європи 2016 року в індивідуальному та командному заліках, чемпіонка Європи 2017 року в індивідуальному заліку, учасниця Олімпійських ігор 2016 року, найкраща спортсменка України травня 2016 року, неодноразова найкраща спортсменка Львівщини за підсумками окремих місяців, Заслужений майстер спорту України Вероніка Марченко. Між привітаннями олімпійська надія Львівщини знайшла час і на інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Вероніко, чим особливий для вас цьогорічний День народження?
– Насамперед тим, що я вдома, взагалі у Львові. Востаннє таке було років три-чотири тому. Коли на зборах, то відзначаю уродини в колі своїх друзів-спортсменів. Але, звичайно, хочеться в такий день бути в сім’ї, з чоловіком. Зараз я вдома – це добре. Але нині такий час, що якось не дуже весело.

– Як даєте собі раду з тренуваннями під час карантину?
– Тренуюся вдома. Маю такий маленький щит. Його чоловік зробив – стріляю у нього вдома. Коли буде трошки тепліше, вийду на вулицю, поставлю ще один щит побільше і буду стріляти вже у дворі.

Насправді вдома мені важкувато тренуватися. На зборах я чітко знала, що маю робити, над чим працювати. А вдома якось все на купу.

– Можливо, зараз є нагода більше часу присвячувати тим речам, яким недостатньо багато уваги приділяли в нормальних умовах?
– Так, насамперед більше уваги приділяю родині, сім’ї. Вони певною мірою були обділені моєю увагою, адже мене фактично ніколи не було вдома.

Зараз я почала розмальовувати картини за номерами. Мені їх давно подарували і вони лежали не розмальовані. Кажуть, малювання заспокоює нервову систему. В такий непростий час це точно не зайве.

– Як сприйняли інформацію про перенесення Олімпійських ігор на наступний рік?
– Коли оголосили про перенесення Олімпіади, для мене це був такий …ну не шок. Я думала, що так буде, але все одно розчарувалася. Це правильне рішення, я це розумію. Просто до Олімпіади я була морально готова, до того, що вона буде цього року. А тут якось так все обірвалося. Треба тепер налаштовуватися на новий шлях і знову працювати, налаштовуватися на наступний рік все-таки. Треба потерпіти трошки. Тим більше в нас є ліцензія.

Більше лякає якась невідомість, те, що буде далі. Як це все буде, як будуть тренування, відбір. Немає впевненої, чіткої позиції і бачення того, що буде далі.

– Після Олімпіади 2016 року в Ріо-де-Жанейро, де вам не вдалося показати найкращу стрільбу, ви розповідали, що там відчували певний страх, невпевненість. Зараз відчуваєте, що стали більш упевненими у своїх силах, менше побоюєтесь іменитих суперниць, зокрема, кореянок?
– Так, зараз я набагато впевненіша. Період після Олімпійських ігор пройшов. Він був досить складним для мене, тому що я була сильно розчарована. Я знала, що була готова на більше, але, можливо, через те, що то було вперше і я була дуже перелякана, виступила не найкраще. Може не стільки тих кореянок побоювалась, а взагалі того, що відбувалося на Олімпійських іграх, тої уваги, тої метушні. Я не була до такого готова і трошки розгубилася. Але я це пережила і знаю, до чого мені готуватися, тому в принципі зараз у мене немає ні страху, ні боязні. Я готова ще раз їхати на Олімпіаду і виступати на ній. Ніяких негативних емоцій немає.

– Ви тоді після Олімпіади зробили паузу на декілька місяців. Зізнайтеся, за скільки часу у вас знову з’явилася любов до стрільби з лука, відновилося бажання стріляти?
– Я тоді два місяці взагалі не стріляла. Потім потрошки почала і, якщо чесно, було дуже важко і не хотілося стріляти. Десь тільки за пів року я, можна сказати, ввійшла в хорошу форму і виграла чемпіонат Європи (у Віттелі, Франція, в березні 2017 року – Авт.). І після того зрозуміла, що не все так погано (Сміється).

– 8 березня ви стали переможницею етапу Гран-прі Іспанії – на своїх останніх змаганнях перед карантином. Як далася вам ця перемога? Знаю, на цих змаганнях було не дуже багато країн-учасниць.
– Країн справді було небагато, але було багато спортсменів з Іспанії. Тобто учасників було достатньо: у жінок – 40 з гаком, у чоловіків – майже сотня. Там було жахливо холодно, через це перемога далася важкувато. Це були змагання не дуже серйозні, не відбіркові – суто для нас, вони мали тренувальний характер. Ми в Іспанії були на зборах і вибрали ці змагання просто щоб постріляти, щоб бути в змагальному середовищі. Я намагалася виконувати все технічно правильно і в принципі мені все вдалося. Я добре стріляла і здобула перемогу.

– Зараз Іспанія – одна з країн, в якій найбільше поширення коронавірусу і найбільше смертей. Чи відчувалося тоді наближення чогось поганого?
– Там тоді ще такого не було. Ми були на зборах в маленькому містечку біля Мадриду – Сото-дель-Реаль. Були певною мірою ізольовані, жили в маленькому готелі, їздили на тренування. Тобто ми не перетиналися з місцевими людьми і не бачили тої картини, яка там розгорталася. Знаю, в той час тільки почали закривати школи на карантин, тобто все тільки починалося. І місце наших тренувань теж закрили – нам не дозволяли стріляти, закрили поле, тренажерний зал, басейн. Порадили нам їхати додому, тому що можуть закрити кордони і ми не зможемо виїхати. Чесно, я і подумати не могла, що буде все настільки погано. Часу пройшло відтоді небагато, але все дуже сильно погіршилось. Тоді якось було спокійніше і не сприймалося так страшно.

 

– Вероніко, Національний олімпійський комітет неодноразово визнавав вас найкращою спортсменкою – України і Львівщини. Як ставитесь до таких перемог, які присуджують експерти, фахівці?
– Це дуже хороша практика. Насправді це дуже приємно, такі відзнаки надихають далі працювати. Хочеться і в майбутньому ставати найкращою спортсменкою місяця Львівщини чи України. Хочеться йти до цього, хочеться бути кращою.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області

Інші новини

ukУкраїнська