Інтерв’ю Мирослава Герцика з нагоди його 85-ліття і до 30-ліття НОК України

Відділення НОК України у Львівській області розпочинає рубрику, присвячену 30-літтю від дня утворення НОК України.

Першим до розмови запрошено Мирослава Герцика, якому 6 грудня виповнюється 85 років!

Уся олімпійська і спортивна спільнота висловлює Мирославу Степановичу Герцику найщиріші вітання з нагоди 85-річчя й побажання наснаги, здоров’я й усіляких життєвих гараздів!

Отож і з нагоди славного особистого ювілею і з нагоди подій 30-річної давності пан Мирослав поділився своїми споминами.

Але спершу невелика передісторія:

Конференцію засновників Олімпійського комітету України було вирішено скликати в червні 1990 року. У «Спортивній газеті» 26 травня 1990 року було опубліковано норми представництва делегатів та склад підготовчої комісії з проведення конференції засновників ОК У. Але влітку 1990 року запланована конференція щодо створення Національного олімпійського комітету України не відбулася.

1 листопада 1990 року у «Спортивній газеті» було розміщено велику статтю Валерія Борзова, нового на той час голови Міністерства у справах молоді, фізичної культури та спорту УРСР, який пояснив, що запланована на літо установча конференція НОКу не відбулася у зв’язку з реорганізацією Держкомспорту України. Але, на його думку, цей час не було змарновано.

Відтак, проведення Асамблеї засновників НОК України було заплановано на грудень 1990 року. Для організації установчої конференції було створено підготовчий комітет у складі: В.П. Борзов (голова), В.В. Барабаш (заступник голови), В.П. Безсмертний (секретар), І.П. Донцов, В.К. Гаврилко, І.Ф. Ємчук, С.К. Фомін. Усього відбулося три засідання цієї групи (27 листопада, 19 і 21 грудня 1990 року), на яких було розроблено норми представництва на Асамблею засновників, проекти складу робочих органів Асамблеї, порядку денного, Статуту НОК, персонального складу НОК України.

Ретельно до цієї події готувалися в західному регіоні України. В газеті “Львів спортивний” (спец. випуск газети “Ленінська молодь”) з’явилася стаття Євгена Бобка “Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх”, яка розгорнула ґрунтовну дискусію, яка з часом перейшла й на шпальти республіканської преси. У Львові було створено відповідну робочу групу, ініціатором якої став тогочасний голова Львівського обласного комітету з фізичної культури і спорту, Заслужений тренер УРСР Мирослав Герцик. Ця група, знайшовши однодумців та колег Івано-Франківщини й Тернопільщини, займала чітку позицію щодо утворення в Києві незалежного НОК України й заперечувала щодо будь-якого підпорядкування Москві. Через колег з Прибалтики було роздобуто примірник статуту МОК. Активну участь у роботі групи займав тогочасний директор ДЮСШ №9 м. Львова Степан Родак. Ним було проаналізовано правові аспекти участі України у міжнародному олімпійському рухові. Після тривалих дискусій до цієї групи приєднався й професор ЛДІФК (нині університет імені Івана Боберського) Олександр Сунік. Незабаром у Львові з питання утворення НОК України відбулася конференція, основним питанням якої було обговорення запропонованого в Києві проекту статуту НОК та вироблення узгодженої позиції делегатів від Львівської області під час Асамблеї засновників. Делегація зі Львова ретельно й активно готувалася до поїздки в столицю України. Як свідчили учасники делегації, було розроблено стратегію поведінки та дій під час проведення самої Асамблеї. Планувалося будь-якою ціною домогтися створення самостійного, незалежного від Москви НОК України.

22 грудня 1990 року Асамблея засновників Національного олімпійського комітету України розпочала роботу о 10 годині ранку в актовому залі тодішнього Київського інституту фізичної культури. З числа запрошених 210 делегатів на засідання прибули 168 представників, а також почесні гості, представники преси та телебачення. Прес-центр очолював І. Засєда. Гостями від Верховної Ради УРСР були народні депутати Я. Кендзьор, А. Матвієнко, В. Пауль. Також право голосу було надано присутнім у залі членам Олімпійського комітету СРСР Б. Шахліну та Л. Турищевій. Загалом в залі були присутніми 36 Олімпійських чемпіонів та призерів.

Робота розпочалася з обрання керівних органів Асамблеї, затвердження порядку денного і регламенту. Головуючими на засіданні було обрано Голову Державного комітету УРСР у справах молоді, фізичної культури і спорту В. Борзова, його першого заступника В. Барабаша та голову РР ПКФСТ «Колос» А. Усенка. До порядку денного було внесено такі питання:

1. Про створення Національного олімпійського комітету України.
Доповідач: голова Підготовчого комітету з проведення Асамблеї засновників НОК України В.П. Борзов.

2. Про Статут Національного олімпійського комітету України.
Доповідач: секретар Підготовчого комітету з проведення Асамблеї засновників НОК України В.П. Безсмертний.

3. Вибори членів Національного олімпійського комітету України.

4. Різне.

В обговоренні першого питання взяли участь 14 осіб, серед яких був і резонансний виступ голови республіканської федерації бобслею Валерія Шутого, який зробив заяву, що його обрано головою Українського національного олімпійського комітету (УНОК), утвореного восени 1990 року.

В результаті напружених дискусій, представлення альтернативного статуту, непростого постатейного обговорення проекту Статуту, було ухвалено постанову про затвердження Статуту НОК України.

Оскільки на той час в УРСР офіційно було зареєстровано 45 республіканських спортивних федерацій з олімпійських видів спорту, тому загальну чисельність членів НОК було обмежено 89 представниками. Персональний склад НОКу було запропоновано сформувати з 45 членів від федерацій, 27 членів від регіонів (25 областей, міст Києва та Севастополя), 12 членів як окремих осіб і 5 резервних місць.

Отож Статут і перший склад НОК України було проголосовано 22 грудня 1990 року у кількості 84 осіб, на чому Асамблея засновників НОК України завершила свою місію.

Відразу ж після цього відбулася перша сесія Генеральної Асамблеї НОК України, яку відкрив А. Усенко. У роботі першої сесії взяли участь 73 члени НОК України та 88 делегатів Асамблеї засновників НОК України, які не були обрані до складу НОК України.

На цьому засіданні першим президентом НОК України було обрано дворазового Олімпійського чемпіона, уродженця Львівщини Валерія Борзова. Львів’янина Мирослава Герцика було обрано до складу віце-президентів НОК України.

Після 22 грудня 1990 року, відбувалося ще чимало непростих, доленосних, важливих та цікавих сторінок в історії олімпійського руху України. Але саме відтоді розпочалася яскрава історія НОК України!

Отже запитання до Мирослава Герцика:

1. 30 років історії НОК України – це чималий проміжок часу. Чи залишилася у Вашій пам’яті ця подія й які емоції збереглися від того часу?
М.Г.: Звичайно, що збереглися неабиякі, вкрай позитивні емоції, хоча спомини вже не такі детальні. Але це була яскрава подія не тільки у моєму житті, це була важлива подія загалом для розвитку українського спорту, українського олімпійського руху й вагомий крок боротьби за українську незалежність. Адже нагадаю, що НОК України вдалося сформувати ще до проголошення України, як незалежної держави. Так, суспільно-політична ситуація була сприятлива, але я гордий як за колектив моїх однодумців, колег та друзів у Львові, так і загалом за середовище українського спорту того часу. Нам тоді все вдалося! Це було дуже професійна, виважено, я би сказав філігранно!
Подія 22 грудня 1990 року для мене особисто була якоюсь мірою несподіваною, але до якої ми, львів’яни, ретельно підготувалися.

2. Які складні моменти довелося долати на шляху проголошення незалежного НОК України?
М.Г.: Труднощі не пригадуються, але збереглося те, що ми були одержимі метою незалежного НОКу. У Львові вже активно й злагоджено діяла громадська організація – Українська Спортова Асоціація (УСА), якій вдалося об’єднати представників спорту, львівської інтелігенції, науковців, журналістів; провести декілька резонансних заходів, актуалізувати українські спортові традиції Галичини, відродити з небуття славні сторінки дорадянської спортової історії, вперше підняти ім’я Івана Боберського, історію унікальних товариств «Україна», «Сокіл», «Січ», Карпатський лещетарський Клуб; налагодити взаємини з української спортовою діаспорою тощо.

Маючи таке переконання, ініціював ґрунтовну розмову з Валерієм Борзовим, який тоді очолював найвищий республіканський орган влади в спорті. Серед моїх аргументів було те, що УРСР є республікою, яка має незаперечні успіхи в олімпійському спорті, має чи не найвагоміше і за кількісними показниками і за якістю спортивних результатів, представництво у збірних командах СРСР, а успіхи українських спортсменів відомі у світі. І така республіка заслуговує на власне олімпійське провадження. Зауважив також, що враховуючи суспільно-політичні події того часу, національна олімпійська структура, незалежна від НОК СРСР, обов’язково утвориться – рано чи пізно, але краще, аби цей процес очолив саме Валерій Борзов – як олімпійський чемпіон, як авторитетна людина у світовому спорті, як найвища на той час посадова особа в республіці. Мені здалося, що та ввічлива, толерантна, але мовчазна з боку Валерія Пилиповича розмова, завершилася нічим і нам треба продовжувати у Львові шукати однодумців, зокрема серед моїх колег-тренерів з Черкаської, Херсонської, Кіровоградської областей й згуртовувати зусилля з однодумцями й партнерами Івано-Франківщини й Тернопільщини.

А несподіванка була в тому, що вже через 2-3 тижні, отримав запрошення на Асамблею засновників НОК України…

3. Якою була загалом позиція львівської делегації під час проведення Асамблеї та в ході підготовки до її проведення?

М.Г.: Наша позиція була узгоджена, ми добре вивчили нормативні документи, проєкт поданого Статуту для утворення НОК, навіть опрацювали тактику поведінки на всеукраїнському зібранні. Істотну допомогу й усебічне сприяння мали від активного на той час в Києві Ярослава Кендзьора, з яким ми були знайомі ще з 60-х років. Наша невелика делегація відчувала підтримку різних кіл Львівщини – від фахівців галузі, представників фізкультурно-спортивних товариств, керівників районної ланки спорту області, представників наукових кіл, журналістів, українців Канади, США, Австралії. Варто згадати й підтримку столичної «Спортивної газети» в особі Валентини Пожилової.

Й зрештою, найпринциповіше питання, яке нам вдалося вирішити загальним голосуванням делегатів з усіх куточків України від Криму і до Закарпаття, це пункт у проєкті Статуту про те, що новоутворений осередок олімпійського руху, буде діяти незалежно, самоврядно, а не як філія НОК СРСР…

4. Як в цілому Ви оцінюєте пройдений олімпійською спільнотою України проміжок 30 років, роботу теперішньої команди Сергія Бубки?

М.Г.: Очевидно, що сучасний НОК України, історія якого розпочиналася з кількох невеликих кімнаток на найвищому поверсі в приміщення нинішнього галузевого міністерства, потім цілого крила на другому поверсі цього ж приміщення – це самостійна, авторитетна, значуща для країни громадська організація, визнана в світі, зі своєю аурою, своїми неповторними акціями, людьми, подіями. Україна олімпійська відбулася! Ми маємо ким і чим пишатися!
Мені вже не довелося побувати в новому приміщенні чудового Олімпійського Дому в Києві, але я пригадую як кандидував на посаду президента НОК України Сергій Бубка й стверджую, що свого слова він дотримує й уміло провадить український олімпійський рух до нових перемог! Бажаю усій олімпійській родині України всього найкращого, бути й надалі згуртованими й пам’ятати про власне коріння!

Довідково.

Герцик Мирослав Степанович – народився 6 грудня 1935 р. у місті Болехові Івано-Франківської області. Освіта вища: Львівський державний інститут фізичної культури (нині університет) з відзнакою (1957).

Майстер спорту з веслування на байдарках і каное (1959). Один з кращих веслярів України 60-х років. Чемпіон СРСР (1962), неодноразовий чемпіон України (1959-1962).

Тренер збірних команд УРСР та СРСР (1964-1984). Виховав 12 майстрів спорту міжнародного класу, 48 майстрів спорту, серед них чемпіони України, СРСР, Європи, світу, з яких найтитулованіші – Василь Береза, Роман Вишенко, Іван Ковальчук, Павло Редько, Роман Карбівник, Іван Хрущак, Валентина Примак, Сильвестр Дмитрів, Роман Нагірний, Богдан Мороз.

Провідний український тренер з веслування, засновник львівської школи веслування. Заслужений тренер УРСР (1967). 12 його вихованців стали Заслуженими тренерами України та СРСР з веслування.

Талановитий організатор спортивного руху. Голова Львівського міськомспорту (1964-1969); голова Львівського облспорткомітету (1990-1992), де з його ініціативи було введено і апробовано нові форми організації фізкультурно-спортивного руху; ректор Львівського державного інституту фізичної культури (1992-2007). Під його керівництвом єдиний спеціалізований ВНЗ спортивного профілю Західної України отримав статус університету. Входив до складу науково-методичної ради Міністерства України у справах сім’ї, молоді і спорту, ради ректорів Львівської області та ради ректорів Карпатського регіону. Автор понад 60 науково-методичних праць з проблем фізичного виховання і спорту.

З 1997 року очолював гуманітарну секцію відділення фізичної культури Української Академії наук, є членом Львівського обласного товариства «Україна-Світ» та одним із керівників Конгресу української інтелігенції Львівщини. Провадить активну просвітницьку роботу з питань олімпізму та популяризації олімпійських ідей. Бере активну участь в суспільно-політичному житті.

Один із ініціаторів, засновників та віце-президент першого складу НОК України (1990-1998).

Учасник естафети олімпійського вогню у м. Києві (2004).

Активний організатор відділення НОК України у Львівській області, упродовж 2009-2010 років виконував обов’язки голови відділення.

Один з організаторів Української Спортивної Асоціації у Львові.

Підтримує дієві зв’язки з організаторами організованого спортивного руху західної української діаспори.
Нагороджений орденом „За заслуги” Ш ступеня (2005), відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «20 років незалежності України» (2011); медаллю „Будівничий України” Всеукраїнського товариства „Просвіта” (2001).
Відмінник освіти України (1997).

Кавалер Почесної відзнаки ім. професора Івана Боберського Львівського державного університету фізичної культури.

Оксана ВАЦЕБАзаступниця голови-відповідальна секретар відділення НОК України у Львівській області