Оксана ЛІВАЧ: «Боротьба складна в тому, що ти борешся не тільки зі суперником, а ще зі собою, своїми страхами, хвилюваннями і маєш виходити на килим із впевненістю»

Відверта розмова з українською борчинею вільного стилю, призеркою Чемпіонату світу, Чемпіонату Європи та Європейських Ігор, неодноразовою чемпіонкою та призеркою Чемпіонату України і просто мегапозитивною Оксаною Лівач.

 Оксано, розкажи нам, будь ласка, про те, де ти зараз перебуваєш і чим займаєшся.
 Зараз я у Києві в Конча-Заспі на навчально-тренувальному зборі. В нас триває підготовка до Київського міжнародного турніру, який відбудеться наприкінці цього місяця. Ці збори досить цікаві, тому що до нас приїхало багато спортсменів з іноземних країн взяти участь в тренувальному зборі. Багато дівчат, багато конкуренції, тож ми раді вітати всіх іноземців в нас, бо це дуже приємно, що саме до нас приїжджають конкуренти. В нас постійна підготовка до змагань, до нових стартів і, думаю, що цей Київський турнір буде таким початком міжнародних стартів. Адже через пандемію ми не мали можливості стартувати на міжнародній арені. А це буде вже такий офіційний і серйозний старт для нас. Тобто зараз я в звичному режимі в тренувальному процесі.

 А де проживають ті спортсмени, що приїхали з інших країн: теж на базі чи в готелях?
 Взагалі на базі дуже багато різних видів спорту, тому місця дуже мало. Вони живуть поруч в готелі. Конча-Заспа виділила їм автобус, який доправляє з готелю на тренування і назад. Тобто вони живуть неподалік від нас, бо кількість їх дуже велика, тому розмістити їх всіх тут було б практично неможливо. База переповнена, багато спортсменів, тому вони зараз в готелі.

 Перебуваючи на базі, чи здають спортсмени і українські, і які приїхали з-за кордону, тести на коронавірус?
 Наскільки я знаю, іноземці здають тести попередньо в аеропорту і приїжджають до нас вже з відомим результатом. Ми здаємо тести вже на базі. Тобто нас не поселяють в Конча-Заспу до того, як ми здаємо тести, тільки після здачі. Якщо тест негативний, то ми можемо тут поселитись і приступати до тренувань.

 Нам відомо, що ти прийшла в цей вид спорту завдяки своїй рідні сестрі Марії та батькові, який спочатку був твоїм тренером. Та все ж, чи були ще якісь додаткові фактори, які змусили тебе обрати саме вільну боротьбу?
 Та звісно були! Я ж така, що коли ставлю собі якусь конкретну ціль, то хочу її досягти по максимуму. Тому коли була вже в такому підлітковому віці, то розуміла, що в мене є спортивні хороші дані, я спритніша за всіх своїх однолітків, швидка, фізично витривала і спорт – це однозначно моє. Питання було лише в тому, який вид спорту обрати. В нашій місцевості були звичайні види спорту, як легка атлетика, плавання, волейбол, туризм. Але я розуміла, що в ці види спорту буде важко пробитися. Я знала, що у вільній боротьбі є більші перспективи, тим більше, я особисто знала спортсменів, які пробивалися на Чемпіонати Європи. А ще моє бажання підбурювали емоції від перемог моєї сестри. Тому я твердо вирішила, прийшла додому, заявила батькам, що хочу займатися вільною боротьбою і так вже пішло з того моменту.

 Ти сама уродженка Івано-Франківщини. Переїзд до Львова – був заради вільної боротьби?
 Так, коли була у 8-ому класі, вступила в училище фізичної культури. В училищі були більші перспективи займатися цим видом спорту. Тому в такому віці я пішла, батьки відпустили. Ну загалом батьки вже знали, що це таке, бо старша сестра вже теж пішла. Їм, мабуть, мене було болючіше відпускати, бо я наймолодша, вони вдома залишились самі і довго не хотіли мене відпускати. Але моя наполегливість перемогла і я переконала їх, що хочу займатися спортом.

 Нещодавно ти перемогла на Чемпіонаті України. Які перспективи відкрила ця перемога?
 На початку кожного року в нас стартує Чемпіонат України для того, щоб визначити лідера в кожній ваговій категорії. В нас їх є 10: 6 олімпійських і 4 неолімпійських. Тобто у кожній ваговій категорії визначають лідера, який в подальшому буде представляти Україну на Чемпіонатах Європи, Чемпіонатах світу. Це своєрідний внутрішній відбір, який дає тобі можливість далі виїжджати закордон. Це такий квиточок для того, щоб ти далі їхав на міжнародні змагання. Цей чемпіонат був відбором на Чемпіонат Європи, ліцензійні та рейтингові турніри. Хто перемагає, той їде ще на змагання, щоб виборювати ліцензії на Олімпійські Ігри на міжнародних турнірах.

 А чи високий взагалі рівень цих всеукраїнських змагань?
 Все залежить від вагової категорії. Якщо це олімпійська вагова категорія, то там більша конкуренція, бо тут всі хочуть виступати, тому що і преміальні більші, і перспектива. А неолімпійська вагова категорія – це як неолімпійський вид спорту, їй не приділяють стільки уваги. Також є найлегша вагова категорія, в якій виступаю я, середня вагова і важка вагова («тяжик», як ми між собою називаємо). В моїй ваговій категорії така середня конкуренція, багато суперниць було досить молодого віку, які ще не виступали на дорослому рівні. Найбільша конкуренція в середніх вагах – це від 52 до 62 кг, бо там найбільше спортсменок, і далі вже по спаданню – менше і менше. Отож конкуренція в нас досить висока, дуже багато дівчат сильних, потужних, кожна хоче виграти, показати себе. Тут слабких немає.

 Зараз тебе тренує срібний призер Олімпійських Ігор Андрій Стаднік. Як і коли почалася ваша співпраця?
 Взагалі в нас досить цікава робота. Я вступила в училище фізичної культури і в мене там були тренери. Однак потім так склалося, що я перейшла в інший навчальний заклад і потрібно було змінювати тренера. Це я так образно сказала, бо все з плином часу трохи змінювалося. І якось так склалося, що Андрій просто приходив до нас на тренування, часто їх відвідував, бо тренував свою дружину і запропонував нам відвідати його тренування. І з того одного разу почалася моя любов до його тренувань, бо коли ми тільки прийшли, одразу почали з ним співпрацю і до сьогодні. Мені настільки сподобалось працювати з ним, що ми працюємо разом і дотепер.

 Чи їздить він на тренувальні збори разом тобою?
 Так. Він постійно з нами: на тренувальних зборах, на тренуваннях у Львові. Хочу ще додати, що коли я тільки починала свою таку спортивну діяльність, то Андрій був моїм кумиром і я завжди дивилася і наслідувала його боротьбу. Взагалі для мене було великим щастям те, що мій кумир дитинства переріс у мого тренера. Тому це такий приємний досвід, який гріє мені душу.

 А як взагалі з умовами для тренувань? Чи є в Україні та у Львові зокрема, всі умови для успішної підготовки спортсменів з вільної боротьби?
 Взагалі, для борців потрібен тільки зал і килим. Це все, що нам треба. В кожного спортсмена є своя організація, за яку він виступає, наприклад, «Спартак», «Динамо» та інші. Ну і вже від організацій є свої зали. На сьогодні у Львові ми маємо, де тренуватися. Є зал, також ми їздимо весь час на збори. В Києві є Олімпійська база, де чудові умови. Тому умови є. Головне – бажання тренуватися. Звичайно, хочеться, щоб це були такі елітні комплекси, спеціалізовані для жіночої боротьби і все було більш грандіозно, бо Львівська школа боротьби – дуже потужна. Але поки що маємо, що маємо і будемо працювати над тим, щоб жіноча боротьба ставала ще популярнішою. Можливо, ми колись започаткуємо і збудуємо якусь школу боротьби.

 Ти перехворіла на ковід-19. Як минула твоя хвороба, чи не було якихось ускладнень?
 Скажу, що ускладнень в мене не було, перехворіла в досить легкій формі. Єдине, що у мене зникли запах і нюх, була кілька днів температура. Більше нічого серйозного не було. Я просто пролежала два тижні і це для мене було більш психологічно важко, бо я була одна. Складно було в тому плані, що я звикла до руху, до тренувань, а тут раптом немає нічого. Після того, як вже перехворіла, було важко входити в форму. Нібито нічого такого складного, але все-таки відчувалося, що перехворіла, була задишка, десь 2 тижні я входила в свою звичну форму і самопочуття було не дуже добре. Трохи було порушено сон, я весь час хотіла спати. Мабуть, просто організм був виснажений і хотів відновитися трохи. Все-таки відчувалась серйозність цього вірусу, але відійшла і рада, що зараз почуваю себе добре.

 В тебе в соціальних мережах дуже багато позитивних відео, на яких ти зазвичай танцюєш. Звідки така любов до танцю?
 Напевне, в танці більше відображається моя енергія. Оцей мій позитив, віддача, настрій. Постійно хочеться додати настрою людям і показати його від себе. Сьогодні і так багато поганого, а хочеться подарувати такий приємний, добрий відбиток себе. Тим більше, що зараз соціальні мережі допомагають це робити. Ну і загалом це більше для популяризації і спорту, і свого виду спорту, і загалом мене як особистості. В сукупності це дає ось такий відбиток.


 Чи хотіла б взяти участь на «Танцях з зірками»?
 Так! Можна сказати, що це моя така маленька мрія. Думаю, це вже після спортивної кар’єри, бо під час – здається, взагалі неможливо. На такі проекти потрібно витрачати досить багато часу: для підготовки, репетицій. Тому все попереду. І десь в близько майбутньому побачите Оксану Лівач на телевізійних екранах.

 А яку соціальну мережу найбільше використовуєш?
 Напевне інстаграм. Хоча я на нього вже поставила собі ліміт на нього, щоб не перевищувати межі, бо він так трохи затягує. Ти заходиш на трошки, а перелистуєш усю стрічку (посміхається). Тому хочеться себе в тому плані трошки обмежити, більше справді відпочивати, відволікатися без соціальних мереж. Просто інколи заходиш подивитися, котра година, а з’являється спокуса зайти далі і знову щось подивитися. Потрібно з цим боротися.

 Тепер розкажи нам про свій найяскравіший поєдинок, який найбільше запам’ятався.
 Це поєдинок за бронзу на Чемпіонаті світу у 2018 році. Це був для мене такий перехідний вік і перехідна сходинка в моїй кар’єрі. Тому що я тільки почала боротися на дорослому рівні, одразу медаль Чемпіонату світу. Для мене це було надзвичайним проривом і кроком вперед, який і надалі давав мені велику силу і мотивацію працювати далі. Загалом для всіх спортсменів оцей перехід з юніорів в дорослі дуже важко дається. Тому я дуже рада, що для мене це склалось так феєрично. На цьому поєдинку я виклалася повністю. Як емоційно, так і фізично. Але коли тобі вже підіймають руку, все виходить на інший план, ти бачиш, що в тебе вже є медаль і все залишається позаду. Тому цей поєдинок для мене поки що най-най-найкращий в моїй спортивній кар’єрі. Поки що.

 Нам відомо, що ти думала навіть над тим, щоб вже завершувати кар’єру, бо в тебе почалася якась чорна смуга. Що це таке взагалі було?
 Це такий період, який тривав десь півроку. Це було якраз під час того переходу з юніорів в дорослі, про який я згадувала вище. Я перемагала на Чемпіонатах України, їхала на міжнародні змагання (юніорський Чемпіонат світу до 23 років). І це була така перша поразка, яка дуже стала мені на заваді, бо по силі я була не слабша. Я розуміла, що мала привезти звідти медаль, але не вийшло. Мене це трішки зламало, але я не зупинялася. Потім був ще один старт (Київський міжнародний турнір), до якого я відновилася, але дуже болюче програла за третє місце. Тоді я мала явну перевагу, а в кінці просто на останніх секундах програла і це також мене дуже збило. Тобто за півроку в мене були лише поразки і складно було зібратися. Тоді я теж вирішила не задаватися, сказала собі не опускати рук, сказала собі востаннє, що мушу зібратися. Тоді якраз був Чемпіонат Європи і я налаштувалась не привезти якусь медаль, а привезти золоту медаль. Настільки змотивувалась, що приїхала звідти чемпіонкою Європи. Я виконала свою особисту обіцянку і зрозуміла, що маю далі працювати, треба лише змінити мислення, переосмислити настрой на сутичку і все складеться так, як ти собі плануєш і хочеш. Звісно, якщо ти працюєш над цим.

 Чи є у вільній боротьбі місце фарту чи тут суто виконана робота грає вирішальну роль?
 Фарт залежить від того, настільки ти працюєш. Я завжди собі кажу, що все ми маємо за заслуги. Якщо ти працюєш, викладаєшся на повну, то десь тобі і підфартить. Тому не можна сказати, що комусь фартить. Якщо йому щастить, то він точно доклав до цього певні зусилля і зробив дуже велику роботу.

 А як ти борешся із лінню?
 Я не дозволю собі щоразу розслабитися. В мене є конкретне завдання на кожен день і я повинна їх виконати. В мене навіть нема таких думок, що мені щось не хочеться робити. Тоді я кажу, що це буде мій крок назад і я не можу собі цього дозволити. Тому встаю, роблю і налаштовую себе тільки на те, що кожного разу треба себе перебороти заради того завдання чи цілі, які собі поставила. Так само і на тренування. Там я викладаюся сповна, бо розумію, що це час відведений мені для того, щоб я вдосконалилася. Немає сенсу приходити на тренування, щоб просто відбути. Це для мене взагалі незрозуміло. Тобто кожного дня треба додавати і бути на крок ближчим до своєї мети.

 Як щоразу налаштовуєшся на поєдинки?
 Мені здається, про це можна писати окрему статтю! (Посміхається) Першочергово, якщо ти налаштовуєшся на поєдинок чи змагання, це все триває ще до початку тих змагань. Часто спортсмени перегоряють ще до початку змагань, бо є хвилювання, з яким важко впоратись. Особисто я навчила себе просто відкинути все і залишитися в цьому моменті. Я не думаю ні про минуле, бо часто трапляється, що ми зустрічаємось з тими ж суперницями, не думаю також і про майбутнє. Думаю зараз тільки про цей момент, коли я буду просто виходити і боротися, показувати свою силу і боротьбу. Часто підкрадаються думки: «А що буде, якщо я програю?» чи щось таке. Треба це відкинути і все.
Боротьба складна в тому, що ти борешся не тільки зі суперником, а ще зі собою, своїми страхами, хвилюваннями і маєш виходити на килим із впевненістю. Бо суперник також переживає і хоче перемогти. Нема таких, хто б хвилювався. Це звичайна справа. Всередині все просто бурлить. Потрібно вміти коригувати ці хвилювання, щоб вони не переросли в перегорання. Завжди себе потрібно контролювати. Але з килима виходить один переможець. Ось в тому і цікавість нашого виду спорту.

 Твоя заповітна мрія.
 Звісно, у спорті – це олімпійська медаль. Зараз такими маленькими кроками я йду до неї, тим більше, що Олімпійські Ігри не за горами. А друге – це вписати своє ім’я в історію українського спорту, щоб про мене пам’ятали ще багато-багато років, навіть коли я вже завершу у спорті. (Сміється) Цілі у мене масштабні. Єдине, що потрібно – тільки працювати.

 Запорука успіху Оксани Лівач – це…
 Ніколи не здаватися, вірити в свої мрії, наполегливо йти та працювати задля досягнення своїх цілей!

 Оксано, дуже дякуємо тобі за розмову! Бажаємо успіху для підкорення найвищих вершин!
 Дякую! Хочу побажати, щоб кожен, для початку, ставив собі маленькі цілі, ніколи не зупинявся на досягнутому, бо в житті дуже багато перешкод! Наполегливо працюйте, вірте в те, що ви робите, любіть це і завжди будьте на позитиві! А я своєю чергою буду старатися, щоб перемагати на все нових масштабних стартах, щоб було чим тішитися.

Василина ЧІХ, прессекретарка Відділення НОК України у Львівській області