Як у Олімпійському домі літописців спорту вшанували

31/01/2014

Зранку 24 січня 2014р. до Києва з усіх куточків України з’їжджалися найкращі спортивні журналісти та фотографи – переможці ХІІІ Всеукраїнського конкурсу «Україна олімпійська» та лауреати VII конкурсу на кращу спортивну фотографію (за підсумками 2013р.). Об 11 годині у Олімпійському домі розпочиналася урочиста імпреза із нагородження переможців.

Випробування холодом…

Пощастило і мені, автору рубрики «Спортталант» підліткового журналу «100 талантів» (м.Львів), стати переможцем цього конкурсу в номінації «Дебют у спортивній журналістиці». Тож до Києва летіла, точніше мчала потягом, неначе на крилах.Та не надто люб’язно зустріла київська погода львівську дебютантку. Зійшовши з потягу близько 8 год. ранку, перше, що відчула, – пронизливий холод. -20°С! у українській столиці! «Нічого, – підбадьорюю себе, – нас морозом не залякати!» Проте, поки добираюся до Контрактової площі, встигаю просто таки задубіти. З роздрукованої напередодні з інтернету карти Києва зорієнтовуюсь, що вже майже на місці – до вул.Хорива 39-41, де знаходиться штаб-квартира НОКу – Олімпійський дім – рукою подати. Та видно вислів «легких шляхів не шукаємо» явно про мене. Примудряюся заблукати і замість того, щоб хвилин за десять дійти до Олімпійського дому, близько години блукаю київськими провулками. Благо язик до Києва , точніше до Олімпійського дому, все таки доводить свою безталанну хазяйку. Та практично на самому фініші для повного і цілковитого щастя падаю, чим остаточно зіпсовую собі настрій. Отож стомлена, зла, голодна і холодна (при чому в обох значеннях цього слова) таки потрапляю до пункту призначення.

Перше знайомство з Сергієм Бубкою…

І як же приємно, коли після усіх моїх поневірянь, у Олімпійському домі мене зустрічає гарна усміхнена дівчина, яка представляється Катериною, пропонує гарячий чай і турботливо запитує чи добре я добралася. Ми приязно спілкуємося, я частуюсь печивом і принагідно переглядаю ролик з найяскравішими моментам Олімпіад, що транслюється на великому підвісному екрані. По-домашньому затишно і спокійно…

Мене не покидає відчуття, що я уже десь бачила Катю. Пригадую – це лауреатка минулорічного ХХІІ конкурсу «Україна олімпійська» Катерина Жидкова («Известия», м.Київ) у номінації «Дебют у спортивній журналістиці». Оце співпадіння, адже і я дебютантка. У розмові виясняється, що видання, де працювала Катерина, було закрито, і їй вдалося отримати роботу в олімпійському комітеті.

І тут відкриваються двері і зі словами «Усім доброго ранку» повз нас проходить… «Та це ж сам Сергій Бубка» – запізно усвідомлюю я, – «а чи ще побачу його, чи зможу сфотографуватися?» «Не переживай, – ніби читаючи мої думки, заспокоює Катерина, – Сергій Назарович сьогодні вручатиме вам подарунки».

Про нових друзів, екскурсію Олімпійським домом та невеличке ЧП…

… Мимоволі стаю свідком розмови матері і доньки: «Розумієш, мамо, це ж перемога у всеукраїнському конкурсі!» (з явним наголосом на слові «всеукраїнський»). Знайомлюся – 18-річна Марина Конопська з міста Коростишів Житомирської обл. – срібна призерка (якщо висловлюватися спортивною термінологією) серед фотографів-аматорів.

А тим часом журналістська братія один за одним прибуває. І ось уже першу групу запрошують на екскурсію Олімпійським домом. Ось так ми побачили усю олімпійську «кухню» зсередини – побували в бухгалтерії, екіпірувальному центрі, який, до речі, було відкрито буквально напередодні – 22 січня, і у якому споряджатимуть наших олімпійців на зимові Ігри у Сочі, примірили олімпійську форму. Потім відвідали конференц-зал, де всілякі важливі спортивні наради відбуваються, і де нас, між іншим, за півгодини нагороджуватимуть (тільки би не забути фото собі у тому залі зробити). А біля входу до залу роздивлялися стелажі з Кубками, різноманітними нагородами, українським прапором з підписами олімпійських чемпіонів Лондона, олімпійськими факелами, у яких президент НОКу Сергій Бубка передавав естафету олімпійського вогню. І навіть кабінет головного олімпійця України побачили.

Ну а про ЧП я трошки перебільшила – ну треба ж вас чимось заінтригувати – просто друга група журналістів, піднімаючись на останній поверх Олімпійського дому, звідки розпочиналася екскурсія, застрягла у ліфті. Щоправда, їх швидко визволили… Тож не стільки переживань, скільки сміху було…

Як Сергій Бубка і Олег Волков лауреатам подарунки вручали

І ось нас запрошують до конференц-зали на нагородження. Коли зайшов Сергій Бубка, мені захотілося аплодувати (все таки не кожен день бачиш олімпійського чемпіона та рекордсмена світу, найвище досягнення якого, встановлене у 1993році, – 6 м 15 см – не подолав поки що жоден спортсмен). Та у залі панує урочиста тиша, тож я плескаю подумки.

До журналістів і фотографів звертаються як Сергій Бубка, так і голова комісії НОК «Засоби масової інформації та пропаганда олімпійського руху» Олег Волков. Вони зазначають, що цьогорічний конкурс відзначився рекордною кількістю робіт з 24 регіонів України (для порівняння у минулорічному конкурсі взяло участь 19 регіонів). Щодо фотографів, то заявки на участь у конкурсі надійшли з 22 регіонів (минулоріч – з 13-ти). Та говоримо не лише про приємне, а й про наболіле. Зокрема, про те, що в Україні, як і в попередні роки, не з’являються спортивні журнали. І це у той час, коли в інформаційному просторі засилля глянцю…Тож є над чим замислитися і працювати.

І ось розпочинається нагородження. Не знаю, як хто, а особисто я і моя нова знайома, фотограф з великим майбутнім (а я у цьому впевнена!), Марина Конопська дуже хвилюємося.

Нагороджують як окремих журналістів, так і видання – друковані та електронні, теле- та радіопрограми. Своє власне нагородження пам’ятаю сумбурно – все таки дається взнаки хвилювання. Проте, якщо не враховувати боязні, коли виходила для нагородження, щоб не злетів злощасний порваний чобіт, усе було просто класно!!! Оплески, зйомки відеокамерами, спалахи фотоапаратів – відчуття, напевно, як на врученні Оскара! «Ну що, вітаю, дебютантко» – по-батьківськи посміхається Олег Волков і нагороджує пам’ятним дипломом. А Сергій Бубка після партнерських рукопотискань вручає мені подарунок.

Як же не хочеться від них йти. «Ну можна постояти біля вас ще трішечки» – подумки благаю я, та звучить прізвище наступного лауреата і моя хвилина слави закінчується.

Серед фотографів окремо визначають кращих професіоналів, аматорів та дітей до 16 років. Справжній шквал оплесків зриває наймолодший 10-річний лауреат Ігор Тупчій з Київської області, який посів третє місце у конкурсі фотографів до 16. Ось з кого виросте справжній чемпіон!!! І саме такою хочеться бачити усю сучасну молодь!

Я так само хочу щиро привітати усіх переможців і лауреатів! «Так тримати!» – бажаю їм та собі.

Думаю, вам цікаво дізнатися, що ж за подарунки були. От і я не втрималась і нишком, поки тривало нагородження, заглянула у пакет. Вау! Та це ж електронна книга… Усе… слів бракує – одні емоції. Знаю, що й інші конкурсанти отримали гарні подарунки: окрім пам’ятних дипломів, ексклюзивні настінні годинники, розроблені спеціально для НОКу, цифрові фоторамки, настінні перекидні календарі із зображенням спортивних героїв 2013р., косметичні набори від спонсору компанії «procter & gamble» тощо.

Фото на згадку для президента МОКу Томаса Баха

І насамкінець – загальне фото переможців і лауреатів конкурсу з Сергієм Бубкою та Олегом Волковим. Та щось в усіх занадто серйозні обличчя. Стає у нагоді винахідливість одного з фотографуючих: «Ану, посміхніться для Томаса Баха!» і фотоапарат закарбовує щирий сміх лауреатів.

Епілог

Свято закінчується фуршетом, на якому журналісти і фотографи спілкуються з Президентом НОКу у неформальній обстановці та знайомляться один з одним. За щире вшанування і смачне частування – велике спасибі усьому дружньому колективу НОКу.

На жаль, все добре коли-небудь закінчується. Настав час повертатися додому, де знову на нас чекають мікрофони, диктофони, відеокамери, фотоапарати тощо, адже незабаром стартують ХХІІ зимові Олімпійські ігри у Сочі, а влітку у китайському місті Нанкін – ІІ Юнацька Олімпіада. З’являться нові герої і ми розказуватимемо про них, адже як зазначив Сергій Бубка у своєму інтерв’ю після нагородження лауреатів: «Без Вашої роботи, без ось цього контакту зі спортсменами, про них не знатимуть, а вони дійсно заслуговують високу оцінку і найдобріші слова. Таким чином, про них дізнаю́ться в нашій країні, у світі, і ми не тільки пишаємося ними, а й можемо виховувати нормальне здорове покоління, нових героїв на їх прикладі. А це дійсно герої, які заслуговують на повагу». Та це вже зовсім інша історія…

Враженнями ділилася Наталія Васьо

Інші новини

ukУкраїнська