На чемпіонаті Європи з трьох видів боротьби, який минулого тижня пройшов у столиці Італії Римі, першу медаль у складі жіночої збірної України здобула наша найлегша борчиня – 22-річна львівська спартаківка Оксана Лівач. Підопічна Андрія Стадніка стала віцечемпіонкою Європи у ваговій категорії до 50 кг. Упродовж турніру уродженка Прикарпаття виграла дві божевільні сутички, буквально вигризши перемоги на останніх секундах у туркені і росіянки. Але сили її були не безмежні. У фіналі Оксана поступилася болгарці Міглені Селішці, в якої виграла торік у фіналі чемпіонату Європи. Цього разу у суперниці була значно простіша сітка і вона до того ж провела на сутичку менше, тому зберегла на фінал більше сил. По приїзді до Львова Оксана про все розповіла в інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області.
– Оксано, за жеребом тобі випало провести стартову сутичку на чемпіонаті Європи з туркенею Евін Демірхан, з якою у вас давні рахунки. Зокрема, пригадую, на чемпіонаті Європи 2018 року ти їй поступилася у першій же сутичці з рахунком 9:10.
– Так, тоді я поїхала на свій перший дорослий чемпіонат Європи і зустрічалася з нею в першій же сутичці. Після того тричі її перемагала на різних турнірах.
– Цього разу з нею вийшла надзвичайно драматична сутичка. Перший період ти програвала – 0:2, за 15 секунд до завершення сутички – 2:5, а переможні бали заробила на останній секунді. Кут туркені кинув на килим челендж (спосіб оскаржити суддівське рішення завдяки перегляду спірного моменту в повторі – Авт.), але рішення було незмінним – 7:5 і перемога за тобою.
– Важко коментувати цю сутичку. Вона була першою, я розуміла, що маю вийти і перемогти. Розуміла також, що суперниця буде «гризтися» і просто так перемогу не віддасть. Я не знаю, чому, але вийшла не повністю налаштованою – можливо, через те, що це була стартова сутичка на турнірі. Не можу пояснити цю ситуацію. Я довела до того, що програвала 2:5 і лише на останніх 15-ти секундах нарешті спам’яталася. Навіть перевівши суперницю в партер, я ще програвала 4:5. Глянула на табло – 3 секунди до кінця. Поразка була дуже близько. І я якось перекотила її! Навіть сама від себе не очікувала, що я зроблю цю дію. Думаю, туркеня також не очікувала. Тому вони викинули челендж. Я була впевнена, що вони програють, тому що там було явних два бали. Драматична така сутичка вийшла, навіть не хочеться її згадувати. Слава Богу, що виграла, але більше не хочу щоб доходило до таких моментів.
– Про що думається в такі вирішальні останні секунди?
– В мене була тільки одна думка: «Я зроблю, я зроблю, я зроблю!». Але в такий момент з’являється «кіпіш» – не знаєш, за що зачепитися. Хочеш одне зробити – не виходить, берешся за друге – теж не вдається. Такий сумбур виходить. В таких моментах мені потрібно більше збиратися, а я часом не знаю, що робити, «кіпішую». Але я розумію, що все ж таки треба хоч щось робити і роблю.
– А тренера реально почути в такі секунди?
– Я завжди його чую, завжди підказки його правильні.
– Щось радив він в ці останні 15 секунд чи ти зробила все на інстинктах?
– Мабуть, на інстинктах, але тренер «викричав» цю перемогу, напевно. Кричав: «Давай, давай, роби щось» і таки заставив мене «пробудитись».
– У чвертьфіналі ти перемогла француженку Жюлі Сабаті – 12:2. Проблем не виникало з нею?
– Загалом, не було. Але трішки я затягнула весь процес, тому що могла набагато швидше з нею впоратися. Але впоралася лише на останніх секундах сутички (тоді різниця стала 10 балів і сутичку було зупинено – Авт.). Суперниця спершу мені нічого не давала зробити, зайшла в глибокий захист. Тому я розуміла, що мені її потрібно «пробити» до кінця. І вже на останній хвилині я її, скажімо так, «пробила» і зробила свої чіткі дії. 12:2 в кінцевому результаті рахунок вийшов. В принципі сутичка виявилася менш напруженою.
– Півфінальна сутичка знову валідольна. Ти перемогла росіянку Мілану Дадашеву з рахунком – 9:8, за 15 секунд до кінця поступаючись 5:6. І знову челендж після фінального гонгу.
– Чесно кажучи, в другому періоді я думала, що веду в рахунку. Тому що не зауважила на табло, що їй дали оцінку два бали. Там була в нас така розв’язка: суддя показав без оцінки і я була впевнена, що виграю 5:4. І тут чую крик тренера: «Ти програєш!». Я глянула одним оком на табло: дійсно – 5:6. І на останніх секундах я зробила дію, вона провела контрдію і я ще одну дію після цього. Там дійсно було за що викидати челендж. Я надіялася, що цей останній накат, остання дія і вирішила долю моєї перемоги. Бачила по очах тренера, що він був дуже здивований, що я наробила і до такого довела. Але я справді думала, що веду в рахунку і тому так вийшло, що довела все до останніх секунд.
Коли переглядали повтор, переживала, що судді можуть подивитися на ту ситуацію по-іншому і віддати епізод росіянці. Але суддівство виявилось об’єктивним і правильним. Суперниця буде дуже незадоволена цим рішенням, не хотіла потиснути руку, не хотіла підходити до судді щоб мені підняли руку, як переможниці. Кричала щоб ще раз челендж кинули, щоб ще раз переглянули цю ситуацію. Але я розуміла, що це вже все. Повторно кидати челендж не будуть. Вона була засмучена, а я щаслива, що пройшла у фінал.
– В якому, як і торік, зустрілася з болгаркою Селішку. Як на мене, тебе дуже вимотали попередні сутички і тобі просто забракло свіжості у фіналі.
– Я думаю, це теж зіграло свою роль. Суперниця зайшла в глибокий захист – нічого мені не давала зробити і сама в принципі нічого не робила. Я пробувала, ризикувала зробити якусь дію, а вона просто перехоплювала мої атаки. І коли до кінця сутички залишалося секунд 45, я відіграла два бали, рахунок став 3:5, але на більше мене не вистачило. Болгарка тактично правильно підійшла до сутички зі мною. Та й в мене важкі сутички були. Можливо, в неї трохи прихильніший був жереб, тому вона може і була трішки свіжіша у фіналі. Але говорю це не заради виправдання. Знаєте, як кажуть, не помиляється той, хто нічого не робить, і помилки є для того щоб їх виправляти.
– Є поширене твердження, що відстояти титул важче, ніж його здобути.
– Звісно, на чемпіонові психологічний тягар більший, ти у статусі фаворита, ти маєш захистити титул, виграти у всіх. Я вірила, що мені до снаги вдруге стати чемпіонкою Європи. Трішки потрібно ще десь допрацювати.
– Жіноча збірна України здобула 8 медалей з 10-ти. Мабуть, читала дуже схвальні відгуки про ваш виступ.
– Так, команда в нас досить сильна, потужна. Хотіли цього року теж підтвердити звання найкращої команди чемпіонату Європи – минулого року ми перемогли в загальнокомандному заліку. Цього року стали другими – росіянки виставили ще більш потужну команду. Але тим не менше, хочу сказати, що команда в нас надзвичайно сильна, дівчата всі з характером, всі борються до кінця, всі стараються, трудяться, на тренуваннях викладаються. Можу сказати, що це заслуга як тренерів, так і Асоціації спортивної боротьби України, яка підтримує, допомагає. Можна сказати, що зараз гарна атмосфера панує в нашій Асоціації, тому ці всі фактори призводять до того, що хочеться показувати кращі результати.
– Що далі?
– Цього тижня відправляюся на тренувальний збір в Кончу-Заспу – це буде перший етап підготовки до ліцензійного європейського турніру в Будапешті, на якому дівчата ще будуть виборювати олімпійські ліцензії (Оксана Лівач здобула ліцензію торік на чемпіонаті світу в Казахстані – Авт.). Їдемо на тиждень, потім на тиждень повернемося до Львова, після чого знову поїдемо допомагати дівчатам готуватись до ліцензійного турнірі. Які наступні мої змагання у мене? Можливо, я поборюся на чемпіонаті України до 23 років в Харкові наприкінці березня – для підтримки форми.
– Що у твоєму житті зараз є, крім боротьби? Чи до Олімпійських ігор усе відклала в бік?
– Якщо колись я дозволяла собі в інших сферах себе задіювати і займатися різними справами, то зараз я більше абстрагувалася, стараюся не розпорошуватись, тому що етап зараз дуже відповідальний. Тому треба сфокусуватися і йти до своєї цілі. Головний старт – Олімпійські ігри. Зараз все аналізуємо і працюємо над покращенням боротьби. Часу залишилося не так багато, треба виправляти помилки і рухатися далі.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області