Оксана ЛІВАЧ: «Сфокусуватися і йти до своєї цілі»

На чемпіонаті Європи з трьох видів боротьби, який минулого тижня пройшов у столиці Італії Римі, першу медаль у складі жіночої збірної України здобула наша найлегша борчиня – 22-річна львівська спартаківка Оксана Лівач. Підопічна Андрія Стадніка стала віцечемпіонкою Європи у ваговій категорії до 50 кг. Упродовж турніру уродженка Прикарпаття виграла дві божевільні сутички, буквально вигризши перемоги на останніх секундах у туркені і росіянки. Але сили її були не безмежні. У фіналі Оксана поступилася болгарці Міглені Селішці, в якої виграла торік у фіналі чемпіонату Європи. Цього разу у суперниці була значно простіша сітка і вона до того ж провела на сутичку менше, тому зберегла на фінал більше сил. По приїзді до Львова Оксана про все розповіла в інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Оксано, за жеребом тобі випало провести стартову сутичку на чемпіонаті Європи з туркенею Евін Демірхан, з якою у вас давні рахунки. Зокрема, пригадую, на чемпіонаті Європи 2018 року ти їй поступилася у першій же сутичці з рахунком 9:10.
– Так, тоді я поїхала на свій перший дорослий чемпіонат Європи і зустрічалася з нею в першій же сутичці. Після того тричі її перемагала на різних турнірах.

– Цього разу з нею вийшла надзвичайно драматична сутичка. Перший період ти програвала – 0:2, за 15 секунд до завершення сутички – 2:5, а переможні бали заробила на останній секунді. Кут туркені кинув на килим челендж (спосіб оскаржити суддівське рішення завдяки перегляду спірного моменту в повторі – Авт.), але рішення було незмінним – 7:5 і перемога за тобою.
– Важко коментувати цю сутичку. Вона була першою, я розуміла, що маю вийти і перемогти. Розуміла також, що суперниця буде «гризтися» і просто так перемогу не віддасть. Я не знаю, чому, але вийшла не повністю налаштованою – можливо, через те, що це була стартова сутичка на турнірі. Не можу пояснити цю ситуацію. Я довела до того, що програвала 2:5 і лише на останніх 15-ти секундах нарешті спам’яталася. Навіть перевівши суперницю в партер, я ще програвала 4:5. Глянула на табло – 3 секунди до кінця. Поразка була дуже близько. І я якось перекотила її! Навіть сама від себе не очікувала, що я зроблю цю дію. Думаю, туркеня також не очікувала. Тому вони викинули челендж. Я була впевнена, що вони програють, тому що там було явних два бали. Драматична така сутичка вийшла, навіть не хочеться її згадувати. Слава Богу, що виграла, але більше не хочу щоб доходило до таких моментів.

– Про що думається в такі вирішальні останні секунди?
– В мене була тільки одна думка: «Я зроблю, я зроблю, я зроблю!». Але в такий момент з’являється «кіпіш» – не знаєш, за що зачепитися. Хочеш одне зробити – не виходить, берешся за друге – теж не вдається. Такий сумбур виходить. В таких моментах мені потрібно більше збиратися, а я часом не знаю, що робити, «кіпішую». Але я розумію, що все ж таки треба хоч щось робити і роблю.

– А тренера реально почути в такі секунди?
– Я завжди його чую, завжди підказки його правильні.

– Щось радив він в ці останні 15 секунд чи ти зробила все на інстинктах?
– Мабуть, на інстинктах, але тренер «викричав» цю перемогу, напевно. Кричав: «Давай, давай, роби щось» і таки заставив мене «пробудитись».

– У чвертьфіналі ти перемогла француженку Жюлі Сабаті – 12:2. Проблем не виникало з нею?
– Загалом, не було. Але трішки я затягнула весь процес, тому що могла набагато швидше з нею впоратися. Але впоралася лише на останніх секундах сутички (тоді різниця стала 10 балів і сутичку було зупинено – Авт.). Суперниця спершу мені нічого не давала зробити, зайшла в глибокий захист. Тому я розуміла, що мені її потрібно «пробити» до кінця. І вже на останній хвилині я її, скажімо так, «пробила» і зробила свої чіткі дії. 12:2 в кінцевому результаті рахунок вийшов. В принципі сутичка виявилася менш напруженою.

– Півфінальна сутичка знову валідольна. Ти перемогла росіянку Мілану Дадашеву з рахунком – 9:8, за 15 секунд до кінця поступаючись 5:6. І знову челендж після фінального гонгу.
– Чесно кажучи, в другому періоді я думала, що веду в рахунку. Тому що не зауважила на табло, що їй дали оцінку два бали. Там була в нас така розв’язка: суддя показав без оцінки і я була впевнена, що виграю 5:4. І тут чую крик тренера: «Ти програєш!». Я глянула одним оком на табло: дійсно – 5:6. І на останніх секундах я зробила дію, вона провела контрдію і я ще одну дію після цього. Там дійсно було за що викидати челендж. Я надіялася, що цей останній накат, остання дія і вирішила долю моєї перемоги. Бачила по очах тренера, що він був дуже здивований, що я наробила і до такого довела. Але я справді думала, що веду в рахунку і тому так вийшло, що довела все до останніх секунд.

Коли переглядали повтор, переживала, що судді можуть подивитися на ту ситуацію по-іншому і віддати епізод росіянці. Але суддівство виявилось об’єктивним і правильним. Суперниця буде дуже незадоволена цим рішенням, не хотіла потиснути руку, не хотіла підходити до судді щоб мені підняли руку, як переможниці. Кричала щоб ще раз челендж кинули, щоб ще раз переглянули цю ситуацію. Але я розуміла, що це вже все. Повторно кидати челендж не будуть. Вона була засмучена, а я щаслива, що пройшла у фінал.

– В якому, як і торік, зустрілася з болгаркою Селішку. Як на мене, тебе дуже вимотали попередні сутички і тобі просто забракло свіжості у фіналі.
– Я думаю, це теж зіграло свою роль. Суперниця зайшла в глибокий захист – нічого мені не давала зробити і сама в принципі нічого не робила. Я пробувала, ризикувала зробити якусь дію, а вона просто перехоплювала мої атаки. І коли до кінця сутички залишалося секунд 45, я відіграла два бали, рахунок став 3:5, але на більше мене не вистачило. Болгарка тактично правильно підійшла до сутички зі мною. Та й в мене важкі сутички були. Можливо, в неї трохи прихильніший був жереб, тому вона може і була трішки свіжіша у фіналі. Але говорю це не заради виправдання. Знаєте, як кажуть, не помиляється той, хто нічого не робить, і помилки є для того щоб їх виправляти.

– Є поширене твердження, що відстояти титул важче, ніж його здобути.
– Звісно, на чемпіонові психологічний тягар більший, ти у статусі фаворита, ти маєш захистити титул, виграти у всіх. Я вірила, що мені до снаги вдруге стати чемпіонкою Європи. Трішки потрібно ще десь допрацювати.

 

– Жіноча збірна України здобула 8 медалей з 10-ти. Мабуть, читала дуже схвальні відгуки про ваш виступ.
– Так, команда в нас досить сильна, потужна. Хотіли цього року теж підтвердити звання найкращої команди чемпіонату Європи – минулого року ми перемогли в загальнокомандному заліку. Цього року стали другими – росіянки виставили ще більш потужну команду. Але тим не менше, хочу сказати, що команда в нас надзвичайно сильна, дівчата всі з характером, всі борються до кінця, всі стараються, трудяться, на тренуваннях викладаються. Можу сказати, що це заслуга як тренерів, так і Асоціації спортивної боротьби України, яка підтримує, допомагає. Можна сказати, що зараз гарна атмосфера панує в нашій Асоціації, тому ці всі фактори призводять до того, що хочеться показувати кращі результати.

– Що далі?
– Цього тижня відправляюся на тренувальний збір в Кончу-Заспу – це буде перший етап підготовки до ліцензійного європейського турніру в Будапешті, на якому дівчата ще будуть виборювати олімпійські ліцензії (Оксана Лівач здобула ліцензію торік на чемпіонаті світу в Казахстані – Авт.). Їдемо на тиждень, потім на тиждень повернемося до Львова, після чого знову поїдемо допомагати дівчатам готуватись до ліцензійного турнірі. Які наступні мої змагання у мене? Можливо, я поборюся на чемпіонаті України до 23 років в Харкові наприкінці березня – для підтримки форми.

– Що у твоєму житті зараз є, крім боротьби? Чи до Олімпійських ігор усе відклала в бік?
– Якщо колись я дозволяла собі в інших сферах себе задіювати і займатися різними справами, то зараз я більше абстрагувалася, стараюся не розпорошуватись, тому що етап зараз дуже відповідальний. Тому треба сфокусуватися і йти до своєї цілі. Головний старт – Олімпійські ігри. Зараз все аналізуємо і працюємо над покращенням боротьби. Часу залишилося не так багато, треба виправляти помилки і рухатися далі.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області

Оксана Лівач стала срібною призеркою чемпіонату Європи

Сьогодні на чемпіонаті Європи зі спортивної боротьби, який триває в Римі (Італія), у ваговій категорії до 50 кг розіграли перший комплект медалей. У сутичці за “золото” повторився минулорічний фінал чемпіонату Європи – зустрілися українка Оксана Лівач і болгарка Міглена Селішка. Торік львівська борчиня виграла 6:4, цього разу суперниця реваншувалася – 5:3 на її користь. Саме сьогодні болгарка святкує 24-річчя. Бронзові медалі вибороли представниці Білорусі і РФ.

Нагадаємо, вчора на шляху до фіналу підопічна Андрія Стадніка у стартовій сутичці перемогла туркеню Евін Демірхан (7:5), в другій розібралася з француженкою Жюлі Мартін Сабаті (12:2), а у півфіналі у надзвичайно драматичному поєдинку перемогла представницю РФ Мілану Дадашеву (9:8).

Додамо, що сьогодні Соломія Винник (до 55 кг) побореться за золоті медалі, а Ангеліна Лисак (до 59 кг) і Алла Черкасова (до 68 кг) – за бронзові.

Оксана ЛІВАЧ: “На Кубку України хотіла довести, що я все-таки перший номер”

Одна з головних олімпійських надій Львівщини Оксана Лівач днями в столиці України виграла Кубок України з вільної боротьби у вазі до 50 кг. На своєму шляху підопічна Андрія Стадніка перемогла трьох львівських борчинь (Аліну Сивак, Богдану Ящук і Катерину Чаленко), а у фіналі не мала проблем з Тетяною Профатіловою з Донеччини.

У відеоінтерв’ю для сайту Асоціації спортивної боротьби України Оксана Лівач поділилася думками про виступ на Кубку України і про свої подальші плани. Сайт відділення НОК України у Львівській області підготував для наших читачів текстовий варіант цього відеоінтерв’ю.

– Кубок пройшов добре, зайняла перше місце, – говорить спортсменка. – Цей Кубок був для мене доповненням до мого тренувального процесу. Так як у мене після чемпіонату світу була невеличка травма, я хотіла (на цьому турнірі) відчути, проборотися, набратися впевненості.

Напевно, найскладніша сутичка була перша, так як це тільки початок змагань, ти ще не розігріта. Перша сутичка дається завжди важко. І звичайно, – фінальна. Там більша відповідальність на тебе покладається.

Багато молодих дівчат, від кожної суперниці можна очікувати всього, непередбачувані можуть бути моменти. Тому потрібно завжди налаштовуватися так, щоб вигравати. Було хвилювання, адже дівчата молоді, також мали певні результати у своєму віці. Хотіла довести, що я все-таки перший номер і нікому не хотіла поступатися.

Зараз буде проходити перший етап підготовки до чемпіонату Європи, будуть збори в Кончі-Заспі. А потім вже після Нового року будуть другі тренувальні збори. Будемо готуватися щоб повні сил підійти до чемпіонату Європи.

Оксана Лівач: «Рада, що витерпіла, змогла перемогти і здобути ліцензію»

Тиждень тому в Нур-Султані (Казахстан) завершився ліцензійний чемпіонат світу з боротьби. У ваговій категорії до 50 кг 22-річна львів’янка Оксана Лівач посіла п’яте місце (ліцензії отримували шість кращих в олімпійських категоріях). Вона стала першою із двох українських борчинь (разом із ще однією львів’янкою Аллою Черкасовою), хто виборов ліценцію на Олімпійські ігри в Токіо. По приїзді до Львова Оксана Лівач, яка цьогоріч стала чемпіонкою Європи серед молоді і дорослих та віце-чемпіонкою Європейських ігор, дала інтерв’ю сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Оксано, переглянувши усі твої сутички на чемпіонаті світу в Нур-Султані, припущу, що цей турнір був для тебе одним із найбільш нервових, напружених, складних у кар’єрі – в емоційному плані, психологічному, фізичному.
– Однозначно. Я розуміла, що цей чемпіонат світу для мене надзвичайно важливий. По-перше, на ньому розігрувались перші ліцензії на Олімпійські ігри, а, по-друге, було навантаження з боку тренерів, які налаштовували на те, що я маю взяти медаль і ліцензію. Тим паче, у світовому рейтингу United World Wrestling («Об’єднаний світ боротьби» – авт.), я ішла другою. Можна сказати, був психологічний тиск – не тільки на мене, на всіх спортсменів. І такі відчуття в мене були вперше на цьому чемпіонаті світу. Впоратися було дійсно складно. Але я витримала і задоволена тим, що мені вдалося здобути ліцензію. До того ж накопичилась фізична, психологічна втома, адже було дуже багато змагань перед чемпіонатом світу.

– Якщо на попередніх статусних цьогорічних турнірах – двох чемпіонатах Європи (серед молоді і дорослих), Європейських іграх – відчувалося, що ти отримуєш задоволення від боротьби, то тут, у мене склалося враження, тобі бракувало легкості, ти була трохи «затиснута». Це від великої відповідальності чи від накопиченої втоми?
– Від усього разом. І фізична втома була, і психологічна, і тиск у зв’язку з тим, що це ліцензійний чемпіонат світу. Але я задоволена, що все склалося так, як склалося. Хоча, звісно, медаль в такій підгрупі, у якій я була, мала в принципі бути. Та не вистачило мене трішки.

– В другій своїй сутичці проти румунки Аліни Вуч перший період ти виграла 1:0, а в другому все пішло шкереберть. Що трапилось?
– Так, перший період пройшов добре – дій не було, але я отримала перевагу 1:0 через пасивність суперниці. А в другому стався перелом. Щось пішло не за моїм планом, я легко програла два бали, а потім ще в партері програла оцінку. А ще я вийшла за зону, коли суперниця збила мене зі стійки в партер. І судді вирішили, що я втікаю від захвату і поставили мене назад в партер. І це зіграло свою роль, тому що румунка фізично здоровіша за мене. В партері я не витримала тиску і програла ще два бали. І вже маючи значну перевагу в балах, вона закрилася і я не мала можливості зробити свої дії.

– Раніше ця румунка багато разів програвала титулованій вихованці львівської школи боротьби Марії Стадник (Марія багато років виступає за збірну Азербайджану – авт.).
– Так, в фіналах вона завжди на Марію потрапляла (посміхається).

– Чи спілкувалася з Марією, з якою тренуєшся під керівництвом одного тренера Андрія Стадніка? Можливо, вона радила, як з нею боротися?
– Під час змагань ми не спілкувалися – кожна налаштовувалася на свої сутички. В принципі тренери (головний тренер жіночої збірної Володимир Євонов і мій особистий тренер Андрій Стаднік) радили, яку тактику підібрати. Налаштовувалася я добре. Але саме під час сутички щось пішло не так. Можливо, не вистачило свіжості.

– Після фінального гонгу ти була в розпачі. Як пережила цю поразку і за короткий час налаштувалась на боротьбу за ліцензію з німкенею Еллен Рістерер?
– Дуже важко я це переживала. У нас в боротьбі, якщо ти програєш і твоя суперниця виходить у фінал, то дає тобі шанс поборотися у втішних сутичках. Я не думала, що румунка пройде казашку Валентину Ісламову в наступній зустрічі, адже казашка попередні свої три сутички вигравала з різницею більш як у 10 балів. У мене на кілька хвилин навіть опустилися руки, я розстроїлася, плакала. Дякую друзям по команді, які підтримали, заспокоїли.

– Чи дивилася ту сутичку?
– Так. Спочатку не хотіла дивитися, але не стрималась. Вона відбувалася ввечері, ми вже були в готелі і сутичку показували по телебаченню. Коли румунка перемогла і я отримала шанс поборотися у втішних сутичках, в мене, знаєте, знов мандраж з’явився. Хоча розуміла, що звечора не потрібно переживати, а вже зранку налаштовуватись на втішну сутичку.

– З німкенею вийшла надзвичайно драматична, напружена, просто якась нереальна сутичка. Але фортуна все ж усміхнулася тобі.
– Коли виходила, була впевнена, що виграю. Раніше ми боролися з нею – і на тренувальних зборах, і на змаганнях. Але водночас я розуміла, що це дуже незручна мені суперниця. Вона висока, бореться до кінця, просто так вона би не віддала мені перемогу. Я це розуміла. Коли виходила на килим, в мене було дуже сильне хвилювання. Я розуміла: або беру ліцензію, буду щаслива, задоволена і буду ще боротися за «бронзу» або залишуся ні з чим і вся тривала підготовка буде даремною. Це розуміння ще більше навіювало хвилювання. По сутичці було видно, що я діяла обережно, намагаючись мінімізувати ризик. І довела до того, що за 15 секунд до кінця програвала з різницею в один бал. Але, на щастя, зробила прохід в ноги і перемогла.

– Коли прозвучав фінальний гонг, усвідомлювала, що виграла чи побачили переможний рахунок вже на табло?
– Я знала, що виграла. Але я була настільки втомлена, що не розуміла, що робиться. Мені не хотілося ні радіти, ні плакати. Це був надзвичайно складний момент, я рада, що витерпіла і змогла перемогти.

– І після таких важких в емоційному плані сутичок ти вийшла проти казашки Валентини Ісламової у бронзовому фіналі. Торік на чемпіонаті світу в Будапешті (Угорщина) ти її перемагала з рахунком 4:2.
– На бронзовий фінал виходила спокійніше. Було полегшення, що є ліцензія. Але, напевно, всі попередні моменти мене надзвичайно вимотали. Я непогано почала сутичку. На перший період в нас була тактика – не ризикувати, не дати їй дію зробити, а вже в другому у своєму стилі її вимотати щоб в кінці її «добити». Але перед тим, як програла, я технічно неправильно зробила прохід. І вона скористалася цією можливістю, зробила досить вдалу контрдію – кинула мене на чотири бали за дві руки. І, знаєте, я розуміла, що лежу на туше і мені треба виходити. В принципі я вийшла з туше, але вже побачила руку судді, як він ставить її на мат і сигналізує про туше. Але я ж не лежала настільки довго на лопатках щоб давати туше! Тому що, за правилами, мінімум 5-7 секунд, до 10 секунд треба тримати. Я була шокована, тому що занадто швидко дали туше. Утім швидко зрозуміла, що судді просто допомогли господині змагань і що оскаржувати цей момент взагалі немає смислу. Що ж, я втратила свій момент. Звісно, так програвати не хотілося. Надіюся, цей програш буде тільки на чемпіонаті світу, а на Олімпійських іграх такого не повториться.

– В плані досвіду цей чемпіонат для тебе безцінний?
– Так, дуже багато чого взяла для себе. Насправді, це як звичайні змагання, тільки є сильний психологічний тиск. А в іншому ти так само виходиш боротися, так само налаштовуєшся, ті самі суперниці.

– Під час усіх сутичок на чемпіонаті світу в твоєму куті був головний тренер Володимир Євонов. На мою думку, коли тобі секундує твій особистий тренер Андрій Стаднік, ти почуваєшся впевненіше і спокійніше.
– Звичайно, що особистий тренер знає мене більше, ніж головний тренер. Головний тренер на тренуваннях підходить, підказує. Деякі моменти він може знати, але в загальному всю картинку він не знає так, як Андрій Стаднік. І ви, напевно, правильно підмітили, що якби Андрій був на куті, він би стимулював мене своїми підказками.

– Яка ситуація з Андрієм Стадніком? Його викреслили зі списку твоїх тренерів, але ж він був на чемпіонаті. Тобто він не має права бути в твоєму куті?
– Зараз це питання ще вирішується. Його викреслили зі списку тренерів після Європейських ігор, коли стався скандал (під час фінальної сутички, у якій зустрілися дві підопічні Андрія Стадніка, він секундував своїй дружині Марії Стадник, а не Оксані Лівач – авт.). Після того, Андрій зателефонував і повідомив новину, що його просто викреслили зі списків. Ми не розуміли, як далі працювати. На своїх сторінках в мережі «Фейсбук» писали пости на його захист. Адже «Об’єднаний світ боротьби» не забороняє тренеру секундувати спортсменам різних країн. Асоціація спортивної боротьби України на засіданні виконкому перед чемпіонатом світу повністю виправдала Андрія. Ми працюємо, але достеменно не знаємо, що буде далі.

– Якщо Асоціація виправдала Стадніка, то відповідно він міг бути в твоєму куті?
– Це до кінця не вирішено і ускладнювати ситуацію теж не хотілося. Перед виходом на килим Андрій до кінця був зі мною, налаштовував мене і підказував, як тактично боротися.

– Володимир Євонов не ставиться ревниво до таких моментів? Адже він секундує, а головну роботу зі спортсменом виконує особистий тренер.
– Він розуміє, що мені потрібна підтримка особистого тренера. Мені здається навпаки: якщо Євонов підказує мені, то Стаднік може більше ревнувати (посміхається). Його підказка дуже важлива для мене – він знає це.

– Колишній головний тренер чоловічої збірної Руслан Савлохов оцінив виступ вільників, як провальний. В олімпійських категоріях здобута тільки одна медаль Олександром Хоцянівським, а жінки не здобули жодної медалі в олімпійських категоріях. При тому, що в нас така зіркова жіноча збірна.
– Я не скажу, що це провальний виступ. Якщо взяти чоловічу збірну, то минулого року не було жодної медалі на чемпіонаті світу – ні в олімпійській категорії, ані в неолімпійській. Цього разу є медаль, є ліцензія і я бачу, що хлопці показали хорошу боротьбу. А щодо жіночої збірної, то нам не вистачило свіжості, запалу, енергії – надто багато змагань було в цьому році. Аллі Черкасовій зовсім трішки забракло щоб здобути медаль – вона допустила прикрої помилки у бронзовому фіналі. А Юлії Ткач не пощастило з жеребом. В неї сітка була дуже складна – там була новоспечена чемпіонка світу (киргизка Айсулуу Тинибекова – авт.), якій вона програла. І втішну сутичку з японкою Каваї Юкако вона боролася – дуже сильною суперницею. Щодо інших дівчат, то дівчата досить добре виступили. В неолімпійській категорії дебютувала Іра Коляденко. Вона молодець, дуже гарну боротьбу показала до фіналу. А в фіналі, мені здається, вона трошки перегоріла. На мою думку, наша збірна йде в правильному руслі. Перед чемпіонатом світу нам видали гарну форму, було додаткове харчування перед зборами. Є багато таких моментів, які стимулюють. Такі моменти впливають на загальний результат. Звісно, могли виступити краще, але, я думаю, ці всі правильні рухи призведуть до того, що в кінцевому результаті українська збірна покаже в майбутньому кращий результат.

– Ти здобула хоч і не іменну, та все ж олімпійську ліцензію. Можна сказати, ще на один великий крок наблизилася до своєї мрії. Тепер відпочинеш, після чого вже безпосередньо готуватимешся до Токіо?
– Так, зараз відпочинемо, складемо ретельний план на цілий рік. Думаю, багато змагань вже не буде, буквально пару стартів. Робитимемо акцент на фізичній підготовці щоб додати трішки у вазі. Будемо працювати над прийомами. Тобто працюватимемо над тими моментами, де мені не вистачає. Звісно, це і психологічний момент. Адже десь треба спокійніше ставитись до змагань, десь абстрагуватись, не звертати ні на що увагу, тому що Олімпійські ігри – ще більш хвилюючі змагання.

– Що з перебування в Казахстані ще запам’яталося?
– Казахстан – цікава країна. Всі такі привітні, віталися, цікавились, чому ми приїхали в їхню країну. Казахи доброзичливі, до України добре ставились. Одні хлопці запитували, як наш новий президент. Навіть до Казахстану доходять наші новини. Казахстан цікавий ще і своєю культурою. Наскільки зараз сучасний світ, а вони зберігають свою культуру. Ми були в сучасному, новому готелі, але всюди є їхні килими, їхні картини. І навіть Нур-Султан – дуже сучасний, всі сучасні будинки, а всюди все одно відчувається їхню культуру. Дуже мені сподобалося. Думаю, для нас, українців, Казахстан – добрий приклад того, як зберігати свої традиції.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

ukУкраїнська