Яким був сезон 2020-2021 для найкращих біатлоністок Львівщини Юлії та Олени Городних

З нагоди ювілею (6000 підписників сторінки Відділення НОК України у Львівській області 👉 https://cutt.ly/uz64SC8) ми, з допомогою сайту Random, вибрали чотирьох активних учасників спільноти Відділення НОК України у Львівській області щоб вручити їм олімпійські подарунки. Останньою приїхала до Львова отримати олімпійські подарунки Ірина Городна-Рак.Причому приїхала на вручення разом зі своїми доньками Юлією і Оленою – найкращими біатлоністками Львівщини, які нещодавно повернулися з юніорського чемпіонату світу з біатлону в Австрії, де потрапили у ТОП-20 в індивідуальних гонках. Юля також цього року дебютувала на міжнародних змаганнях серед дорослих – на Кубку IBU – і в індивідуальній гонці посіла високе 25-те місце. Журналіст відділення НОК України у Львівській області скористався можливістю і поспілкувався з родиною Городних.

– Дівчата, ваша мама казала, що ви приїхали додому тільки на один день (розмова відбувалась 22 березня 2021 року – Авт.). Розкажіть, звідки приїхали і куди поїдете завтра?
– Юлія: Ми приїхали з юніорського чемпіонату світу в Австрії. Були 10 днів в Тисовці. Приїхали на день до батьків, а завтра їдемо в Буковель на чемпіонат України з біатлону серед дорослих. Це будуть останні змагання в цьому сезоні.

– На початку березня в Австрії відбувся юніорський чемпіонат світу. Які у вас двох залишилися враження від чемпіонату, від свого виступу?
– Олена: Загалом своїм результатом я задоволена. Правда перед чемпіонатом світу я захворіла на коронавірус і підготовка була трішки зіпсованою. А так, загалом, залишилась задоволеною. Зокрема, 19-м місцем в індивідуальній гонці – це моє найвище місце на цьому чемпіонаті у змаганнях серед дівчат.

– Юлія: Я не дуже задоволена своїм виступом. В нас весь сезон виявився трохи “зім’ятий”. Ми навіть не мали змоги виїжджати в гори на підготовку. Єдине місце, де ми могли готуватися, це Сянки. Але там немає такої висоти, яка була в Австрії, тому може через це трішки важко нам було. Власне через те, що не було гірської підготовки. Поставила б собі за свій виступ трійку за п’ятибальною системою. А найвище місце, яке посіла на цьому чемпіонаті – 16-те в індивідуальній гонці.

– Попри те, що сезон був «зім’ятий», він був дуже насичений для вас обох – і внутрішніх змагань було чимало і на міжнародній арені виступали. Відчуваєте втому наприкінці сезону?
– Юля: Наприкінці сезону завжди відчувається втома, а зараз в мене напевно ще більше – на початку зими я вперше поїхала на дорослі міжнародні змагання – Кубок IBU. Там були довші дистанції, ніж в змаганнях юніорок, більша конкуренція. Тому зараз трошки важче.

– Олена: Так, звичайно, відчуваю втому. Було багато змагань в Україні, контрольних стартів. І втома накопичується.

– Хотілось би зараз відпочити чи маєте ще достатньо сил, мотивації взяти участь і в чемпіонаті України в Буковелі?
– Юлія: Нам з самого початку сказали, що чемпіонат України буде в Буковелі. І ми мали до нього і морально, і фізично готуватись. Звичайно, хотілось би поїхати в Буковель, просто “закататись”, спокійно щоб закінчити сезон. Але треба ще позмагатись.

– Олена: В мене є бажання ще пробігти на дорослому чемпіонаті України. Хочеться закінчити сезон на позитивній ноті.

– Ви, Юля, цього сезону дебютували на дорослому рівні, на Кубку IBU. Які враження залишились від цього турніру, суперництва з дорослими спортсменками і взагалі від атмосфери на цих змаганнях?
– Юлія: Враження дуже хороші, тому що на змаганнях такого рівня розумієш, що таке дорослий біатлон, тут зовсім інша підготовка, інші суперниці. Це вже більш дорослий рівень і його не можна порівняти з рівнем юніорок чи молодших дівчат. Це вже найвищий рівень, де в одній секунді може «поміститись» декілька людей. Так, як в мене було в індивідуальній гонці на юніорському чемпіонаті світу, де в одній секунді вклалися спортсменки з 22 до 25-го місця. На дорослому рівні вже немає такого, як в нас на юніорському чемпіонаті світу коли між першим і другим місцем була відстань у хвилину 15 секунд. А взагалі я задоволена своїм виступом. 25-те місце в індивідуальній гонці я вважаю хорошим результатом.

– Які висновки зробили після цього Кубка? Над чим особливо треба працювати, на що звернути увагу?
– Юлія: Найбільше треба працювати над швидкістю, бо зі стрільбою в мене в індивідуальній гонці завжди було майже все добре. Завжди пишуть, що це моя коронна гонка. Справді, найкраще в мене виходять індивідуальні гонки. В них я показую свої найкращі результати.

– Юлю і Олено, ви обоє завжди потрапляєте в список найкращих спортсменок за швидкострільністю. Звідки у вас це?
– Юлія: Думаю, це пов’язано з тим, що, от я вже, до прикладу, займаюся 10 років біатлоном, а 7 років тому тренер стояв над нами і казав: “Давай, Юлю, стріляй швидко, швидко, швидко!” Тому завжди хочеться швидше стріляти. Нам тоді просто доступно пояснили, що відіграти на трасі 10 секунд важко, а на стрільбищі це зробити легше.

– Олена: Коли я прийшла в біатлон, Юля вже займалась тривалий час. Мені завжди хотілося бути подібною на неї. Завжди дивилася, що вона робить, стежила за нею і старалася також це робити. Вона дуже швидко стріляла і мені хотілося так само. Я пробувала і в мене почало вдаватися. І так я тала стріляти далі.

– Знаю, в Юлі кумир – Кайса Мякяряйнен. А у вас, Олено?
– Олена: У мене теж є кумир. Це біатлоністка збірної Чехії Маркета Давідова. Мені вона дуже подобається.

– І ви мрієте так, як Юля, сфотографуватися з нею?
– Олена: Звісно (Сміється).

– Юлю і Олено, цього року ви почали тренуватися в команді «Б» збірної України. Як було тренуватися в ній? Що дають ці тренування для вас? Відчуваєте, що прогресуєте після потрапляння у склад цієї збірної?

– Юлія: Тут тренуються всі спортсменки, які вже виступали і на Кубку світу, і на Кубку IBU, брали медалі на цих змаганнях. Тут зовсім інший підхід спортсменів до тренувань. Видно, як ставляться вони до тренувань. І ти дивишся на них і робиш все так, як роблять кращі. І за результатами видно, що вже і в мене виходить краще.

– Олена: Я не була ні в юнацькій збірній, ні в юніорській. Коли перейшла в команду «Б» дорослої збірної мені було морально дуже тяжко, бо нові тренери, нові люди. А потім звикла і стало цікаво працювати з такими спортсменами, з досвідченими тренерами. Згодом почало подобатись і з’явився прогрес. Хочеться далі працювати і вдосконалюватись з цією командою.

– Більша частина сезону вже позаду, можна підбити попередні проміжні підсумки. Які у вас найбільш пам’ятні враження залишилися від сезону?
– Юлія: Найбільше запам’яталися змагання на дорослому рівні, тому що я дуже хотіла туди потрапити, відібралась. Почався Кубок IBU не дуже добре для мене. А потім була індивідуальна гонка – це був найкращий мій результат (25-те місце – Авт.). Хочеться і наступного року вдало виступати, покращувати той результат і бути ще вище.

– Олена: А мені найбільше запам’яталася гонка у нас в Карпатах, в Буковелі, мас-старт. Тоді я зайняла четверте місце. Були пориви вітру, я зі стрільбою лежачи впоралась, з першою стійкою впораласб, а на останній стрільбі трошки не вийшло, напевно, забракло досвіду. Зробила два промахи і втратила медаль. А йшла тоді лідером, другою… Але це додало мені більше мотивації, що я можу змагатися зі старшими і що все в мене ще попереду.

– Як ви обидві переживаєте свої успіхи і невдачі?
– Юлія: Після кожного старту – вдалий чи невдалий – треба зробити аналіз гонки. Якщо є проблема, поговорити з тренерами. Якщо це невдалий старт, треба просто зробити аналіз і забути щоб він далі не мучив. І налаштовуватись на наступні гонки і покращувати результат.
– Олена: Завжди стараємося підтримувати одна одну, вболіваємо одна за одну. Хочеться щоб в кожної все виходило і дуже радіємо одна за одну.

– Пані Ірино (звертаюся насамкінець до мами спортсменок), знаю, ви стежите за виступом доньок. Що для вас найбільш хвилююче в дні гонок?
– Пані Ірина: Завжди дуже переживаю за їхні гонки. Ще коли вони змагаються на чемпіонаті України, то спокійніше ставлюся до того. А як їдуть на міжнародні старти, то дуже переживаю.

– Стежите за виступом доньок в онлайн-режимі?
– Пані Ірина:  Обов’язково. Стежу за всіма біатлонними гонками. Не лише коли змагаються діти, але й коли доросла збірна виступає. Включаю Siwidata і стежу. Дуже радію, якщо в них все виходить.

– З переходом дівчат на дорослий рівень, напевно, все рідше бачите доньок вдома?
– Пані Ірина:  Так, дуже рідко їх бачу. Ми вже звикли до такого, що вони завжди на зборах, на змаганнях. Радує, що невдовзі приїдуть додому після дорослого чемпіонату України в Буковелі і побудуть з нами півтора місяці. І ми їх трошки довше побачимо.

Василь ТАНКЕВИЧ, сайт відділення НОК України у Львівській області

ukУкраїнська