“Я ніколи не вірила, що зможу пробитися на Олімпіаду і ще й здобути там нагороду” – 11 найкращих цитат Лесі Калітовської

Сьогодні виповнилося 33 роки гордості українського велоспорту, Заслуженій майстрині спорту України, бронзовій призерці Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні, учасниці Олімпійських ігор 2012 року в Лондоні, призерці чемпіонату світу та Європи, уродженці Жовківщини Лесі Калітовській. З нагоди її Дня народження ми підібрали найкращі цитати з попередніх інтерв’ю спортсменки.

“У мене сусідка тренувалася і якось затягла в секцію й мене. Щоправда, переконувала десь три місяці, адже я не розуміла доцільності кататися на чужих роверах, коли вдома є свій. Погодилася разок сходити, аби та нарешті відчепилася. Тренер одразу дав каску, велосипед «Турист» і поставив мене проїхатись разом із хлопцями, яких було більшість. Подружка, як з’ясувалося, їздити вміла поганенько, а я вже мала досвід. Як тепер пригадую, що вказану дистанцію проїхала другою, хоча там було близько 20 хлопців. І такий мене взяв азарт, що відтоді вже не пропускала жодного тренування, пізніше почала їздити на змагання”.

“Тепер з впевненістю можу дивитися в майбутнє. Бо, бачу, що змагаюся на рівних із найсильнішими гонщицями світу, і маю реальні шанси поборотися за олімпійську медаль” (08.04.2008).

“Я ніколи не вірила, що зможу пробитися на Олімпіаду і ще й здобути там нагороду. Проте в це вірив мій тренер. Може, саме його віра і привела мене до перемоги. Я коли вже мала ліцензію, в душі молилася Богу, просила: “Боже, допоможи добре проїхати”. Не просила медалі, просто хотілося, щоби оцінили мої сили, яких я стільки витрачаю. Хоча тренер казав, що нам потрібно тільки “золото” (11.11.2008).

(Про причину переїзду зі Львова в Луганськ) “Причина одна – у Львові не було жодних умов для нормальних тренувань. Коли на одному з Кубків Львова я перемогла у всіх видах програми серед дівчат, мене помітив тренер із Луганська. Побачив, що я нормально тренуюся, що є сила. Він запросив до себе. Мій перший тренер не хотів спершу відпускати, але згодом вирішили все-таки спробувати”.

“Коли я приїхала в Луганськ, у мене був старенький велосипед. Його, напевно, вже двадцять років як списали. Мій новий тренер (Сергій Базін) коли його побачив, був просто шокований тим фактом, що на такому велосипеді можна тренуватися. Мені одразу купили інший, потім ще один – загалом за рік я поміняла сім велосипедів. Зараз у мене дуже хороший велосипед. Він коштує сім тисяч євро. Львів би мені ніколи такого не купив. А “Спартак”, спортивне товариство, за яке я виступаю, майже одразу виділив кошти”.

“Приблизно два роки я ділила очки за свої виступи між Львовом і Луганськом. А всі фінансові витрати з підготовки брав на себе лише Луганськ. Якось нечесно виходило. Коли з’явилася пропозиція розділити витрати на два міста, у Львові сказали: “Ми її забезпечувати не можемо”. Тож довелося обирати, і я вирішила виступати за Луганськ”.

“Щодо Львова, то наведу вам такий приклад. Моєму першому тренеру Михайлу Колодію пообіцяли надати машину-“технічку”, для супроводу велосипедистів на змаганнях. Пообіцяли, а потім кажуть – грошей нема, купимо вам скутер. Потім виявилося, що й на скутер грошей не вистачило. Тоді пообіцяли два шосейні велосипеди. Дали один, але сказали тренеру заплатити гроші, які, мовляв, потім йому повернуть. А коли він відмовився вкласти свої гроші, то взагалі нічого не дали. Отаке ставлення на Львівщині до велоспорту… Скажіть, ну як ці діти можуть чогось домогтися у спорті, коли за свої гроші треба колеса купувати? Я зараз маю кілька велосипедів – літні, зимові і ще один новий замовила”.

“За місяць я проїжджала дуже багато кілометрів. Автомобіль стільки не проїжджає, як ми. Якщо ми вдень проїжджаємо по 100-130 км. За місяць проїжджаємо приблизно 2 000 км, а в рік понад 20 тисяч”.

“Поки у мене виходить, поки є бажання, допоки дозволяє здоров’я – намагаюся повністю присвятити себе спорту. Зараз навіть і не пригадаю, коли востаннє була на дискотеці. Але ми з подругами не скучаємо на зборі: музику слухаємо, читаємо, кросворди розгадуємо. Ще коли не каталася, то вдома любила вишивати – є навіть серветочки з лебедями, але зараз на це не вистачає часу”.

“Я не можу сказати, що інтерес медіа до мене зріс. Та навіть якщо так, я все одно залишаюся простою дівчинкою, якою і була. Кажуть, що існує зіркова хвороба. Проте в мене її нема і я не хочу, щоби вона була. Хочу залишитися такою, якою я є. Я коли тільки пішла у велоспорт, мені батьки сказали: “Дивись, тільки не зазнайся”. Тому намагаюся чемно виконувати пораду рідних.

“Ми з Інною Осипенко–Радомською (чемпіонка Олімпійських ігор в Пекіні) в Пекіні на Олімпіаді жили разом в одній кімнаті й до цього не були знайомі. Я одразу помітила, що вона дуже добра і щира дівчина, ми потоваришували. У мене був старт раніше за Іннин, і перед цим я випила свяченої води, яку передала мені з дому мати, помолилася — і в результаті здобула «бронзу». А перед від’їздом пообіцяла Інні вболівати за неї та залишила їй ту свячену воду, яка ще в мене була. Ось така–от підтримка одна одної й допомогла нам здобути позитивний результат”.

Підготував Василь ТАНКЕВИЧ, сайт Відділення НОК України у Львівській області

Світлиниgettyimages