Тетяна КЛІМЧЕНКО: “А ще було б класно, якби у Львові побудували новий трек”

Минулого тижня у Пловдиві (Республіка Болгарія) пройшов чемпіонат Європи з велосипедного спорту на треку, на якому збірна України показала найкращий результат в історії, здобувши 6 медалей. Після певного затишшя в кар’єрі, двічі зуміла зійти на п’єдестал пошани 26-річна львів’янка Тетяна Клімченко. Вихованка червоноградської школи велоспорту здобула “бронзу” в скретчі і в командній гонці переслідування. По приїзді до Львова Тетяна відповіла на запитання сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Таню, певне затишшя у твоїй кар’єрі тривало з 2017 року.
– …Так. В 2017 році ще були непогані виступи на етапах Кубку світу, був чемпіонат Європи, на якому я стала срібною призеркою, а після того було, як ви кажете, затишшя.

– Якось в соцмережі ти пообіцяла мені, що невдовзі повернешся.
– Обіцянка виконана (Сміється).

– Чи очікувала, що це повернення виявиться настільки гучним?
– Чесно, ні. Збір у нас був довгий. Змагань практично не було. Тільки всеукраїнські. В мене були старти на шосе. Тільки два старти на треку – на Всеукраїнських змаганнях і чемпіонаті України перед виїздом на збір в Туреччину. Тому чемпіонат Європи – був першим змаганням такого рівня цього року. І, чесно кажучи, я задоволена.

Збори “зайшли” тяжко. В мене була в Туреччині невелика травма – я розтягнула зв’язки. Через це тиждень вийшов без нормальних тренувань. Я каталася, але нормального, робочого навантаження не могла дати. Тому мене навіть трохи “накрило” – менше місяця до чемпіонату Європи, а я через травму на тиждень випадаю. Зараз все нормально, заживає. Травма ще трошки дається взнаки, але вже йду на поправку.

В перший змагальний день ми приїхали командну гонку – результат був не дуже. І ввечері я стартувала у скретчі, а після того мала ще один командний заїзд. Я не була впевнена, що зможу добре приїхати. В самій гонці все вирішилося.

– У скретчі важливий і тактичний план на гонку, і правильні дії та реагування на ситуацію?
– Можна мати загальний план на гонку. Але я ніколи його не дотримувалась. Чесно, в скретчі воно не працює. Спершу ми їхали з хорошою швидкістю, але як на тренуванні. А ближче до фінішу почалася боротьба – то одна “рве”, то друга. Ловлять, не ловлять. І ти просто реагуєш на ситуацію. І тут важлива “чуйка”, за ким поїхати, коли рвонути.

Першою атакувала білоруска, я за нею зреагувала, але запізно. Побачила, що за нею ніхто не їде, вирішила я поїхати. Мене група трішки відпустила – білоруску в результаті я не догнала, а група ззаді мене не відпустила. А так їхати і себе “годувати” – це не працює, тому що на фініш не вистачить сил. Група мене догнала врешті. Пізніше почалась одна атака, друга. Росіянка атакувала. Поки я вибралася з групи, італійка ще опинилася переді мною. За коло до фінішу італійка почала фінішувати – а вона це робить дуже потужно – догнала білоруску і виграла. Я буквально за останні пів кола почала доганяти росіянку, перед самим фінушом пройшла її. І як тільки доїхала до фінішу, помітила, що попри мене буквально пролетіла британка. Була б на метр далі фінішна лінія – все, я би третьою не була. Мені пощастило. Британка залетіла між мною і росіянкою. Нас буквально трішки розділило. Таки удача посміхнулася мені. Коли побачила повтор на відео, зрозуміла, що була на волоску від четвертого місця. Тому була дуже задоволена. Але, знаєте, бурхливої реакції не було. Була спокійною. Каталася ще декілька кіл, але на табло не висвітлювали результати. Виявляється, ще був фотофініш. Але я була впевнена, що стала третьою.

– Ти вдруге стала призеркою чемпіонату Європи у скретчі. В Німеччині у 2017 році виграла “срібло” після успішних стартів на етапах Кубка світу. Цього разу після великої паузи. Відчуття відрізнялися тоді і тепер? Стоячи на п’єдесталі, порівнювали з відчуттями трирічної давності?
– Ні, не порівнювала. Однозначно, тепер в емоційному плані було спокійніше сприйняття. А тоді було набагато більше емоцій, тому що тоді була жорсткіша боротьба. Тоді нас було четверо у відриві. Мало того, що треба було відірватись від основної групи, так ще треба було фінішувати. Тоді було набагато емоційніше наповнення від запеклої боротьби. А тут я якось впевненіше йшла до фінішу.

Зрештою, тоді в Берліні в мене була перша елітна медаль на чемпіонаті Європи, тому і більш радісно сприймалась. Не скажу, що звикла до медалей на такому рівні, але я вже просто знаю, як то (Посміхається).

– І в той же вечір ти їхала перший тур командної гонки переслідування, а наступного дня ви виграли “бронзу” в ній. Як змогла налаштуватись і добре від’їздити два дні поспіль?
– Команд було не багато в цій дисципліні – чотири. Перші дві – італійки і британки – нам до них далеко. А нам у бронзовму фіналі попалися суперниці – іспанки – нашого рівня і тому ми були в однакових умовах. Ми боролися. Іспанки вигравали першу половину гонки, але потім вони “розвалилися”, “злетіли” зі свого темпу, почали показувати гірший час, а ми все-таки витримали темп. Хоча в нас були втрати. В нас одна дівчина (Вікторія Бондар – Авт.), яка розганяла, провела всього-навсього дві зміни. Їй важко далася командна гонга. Вона провела другу зміну, ще “сіла”, а потім крикнула, що нас троє. І нам більше половини гонки довелося їхати втрьох. Але ми старалися, втримали свій темп, намагалисяя максимально рівно приїхати і ми це зробили. Навіть змогли покращити свій результат.

– Збірна України показала найкращий результат в своїй історії, здобувши 6 медалей на чемпіонаті Європи і до всіх причетні львів’яни.
– Це класно (Посміхається). Лєнка (Олена Старікова – Авт.) в нас просто молодець! Справжній двигун!

– На чемпіонаті Європи були відсутні кілька потужних команд. Як це вплинуло на конкуренцію?
– Так, можливо у зв’язку з цим в команді нам пощастило. Але в групових видах я б не сказала, що це нам дало багато плюсів, тому що все одно були сильні команди, все одно була швидкість, робота, переживання. Так, може не 20 було учасників, а 14. Та все одно ти не можеш розслабитись. Але найсильніші були! Були британки, італійки… Вони нікому не давали розслабитись. Були й інші команди, які можуть добре проїхати і показати хороший результат. Тому медалі наші заслужені.

– Як взагалі змагатися у коронавірусний час, коли є чимало обмежень, відсутні глядачі?
– Відсутність глядачів – це як чемпіонат України (Сміється). В нас їх не було, то особливо і не переживали. Але, звичайно, класно, коли є публіка і ти можеш підняти руки для глядачів, а не тільки для камери. В плані тренувань нічого не мінялося. Ми їздимо без масок – на дорозі людей немає, тільки всі свої. На змаганнях перевіряли температуру, коли ми вперше приїхали на трек. Потім перестали. Ми, коли виїжджали з Туреччини зробили тест – все було добре. Потім нас ще раз тестували в Болгарії перед самим стартом. Всі були здорові. Цікаво вийшло на нагородженні. Ніхто до нас не підходив нагороджувати. Ми одягнули самі на себе медалі. Квіти і іграшка стояли на п’єдесталі. Дистанційно все було.

– Медалісток чемпіонату Європи вже привітав голова облдержадміністрації і міський голова Львова. Не знаю, чи мала таку можливість, але якби мала: що би попросила у керівництва області, міста – для себе, для розвитку велоспорту? На що влада би мала звернути особливу увагу?
– Важливе фінансування. Не тоді, коли ти здобув медаль і тобі дають премію. Важливо підвести до тої медалі. Треба колеса, щоб було на чому тренуватися, їздити, щоб були змінні деталі. А в нас з тим трошки тяжко. Також було б варто звернути увагу на підвищення кваліфікації тренерів – щоб вони взнавали щось нове, можливо, якісь деталі з інших видів спорту, щоб були якісь лекції. Тому що велоспорт не стоїть на місці, треба новинки взнавати, треба щоб хтось за тим всім стежив.

Для переїздів нам потрібен більший бус, бо в тому, що ми їдемо, не зручно їздити на гонку. А результат то треба! А як після важкої дороги можна добре виступати? Там треба відходити два дні. А ще було б класно, якби у Львові побудували новий трек – було б просто бомба!

– Ти сама з Червонограда, мешкаєш у Львові. Хтось звертає увагу на твоє “квартирне питання”?
– Ніхто і не заїкається. Всі розуміють, що для цього треба здобути олімпійську медаль.

– Ти представляєш Збройні сили України. Там теж тобі не “світить” квартира?
– Стою в черзі. Але в нас АТО. Можливо, я би просувалася в черзі за свої досягнення, але є люди, які більш пріоритетні. Тому не факт, що я скоро отримаю квартиру.

– Які подальші плани?
– В нас буде ще один чемпіонат Європи. Попередньо він мала бути в лютому. Але в Болгарії нам повідомили, що, можливо, його перенесуть на червень – ще розглядають це питання.

– Ти не відібралась на Олімпійські ігри в Токіо. Засмучена?
– А я і не відбиралась по суті на Олімпіаду. Я себе зловила на думці, що виграти Олімпіаду чи в призи заїхати – це не моє бажання, це більше загальне спортивне бажання. І я думала, що теж цього хочу. Але зараз, завдяки карантину, я усвідомила, що мені достатньо і чемпіонату світу, чемпіонату Європи. Олімпіада – не моя мета.

– Крім спорту, можливо, ще щось цікавого в твоєму житті відбувається останнім часом?
– Все стабільно, нормально розвивається. Ходжу в походи. Є така група людей “Похід 100”. Вони організовують в Києві походи на 100 км, на 50 км. І, до речі, буде у Львові такий похід 28-29 листопада – вперше. Я дуже рада цьому і планую пройти 50 км. Як це відбувається? Збираються люди і просто йдуть 100 км в середньому темпі. Привали відбуваються кожні 5 км, а в другій половині дистанції по часу розподіляються. Мета людей – знайти щось нове в собі, нове джерело енергії, нове натхнення. Я одного разу пройшла 50 км десь за 12 годин. Це так заряджає енергією, що тиждень ходила на позитиві.

До сотні треба тренуватися, готуватися, як до змагань. Там понад добу треба йти – більше 30 годин. Додам, що ці походи відбуваються без їжі і сну. Я ще не готова до сотні, та й не маю часу готуватись. Поєднувати велосипедну підготовку і ходьбу – трохи важко. В перспективі, можливо, замахнуся і на сотню, але не зараз. Так що я зараз займаюся таким набором енергії, новим для себе. І воно мені подобається.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Тетяна КЛІМЧЕНКО: «Я не здаюся. Розраховую, що в мене ще все попереду»

В кінці лютого у Львові відбулась подія #OlympicLab у модулі «здоровий спосіб життя – здорове харчування», співорганізаторами якої стали відділення НОК України у Львівській області, Львівське вище професійне училище харчових технологій та концерн «Хлібпром». Участь у заході взяли наші відомі спортсмени – колишній веслувальник-каноїст Роман Бундз і нинішні члени збірної України Сергій Макаревич (стрільба з лука) і Тетяна Клімченко (велосипедний спорт на треку). 25-річну вихованку червоноградської школи велоспорту, до речі, свого часу двічі визнавали найкращою спортсменкою Львівщини за підсумками окремих місяців – востаннє в лютому 2017 року. В інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області Тетяна поділилася враженнями від події #OlympicLab, розповіла, що має твердий намір знову повернутися у ТОП, а також оцінила стан справ у вітчизняному велоспорті.

– Я прийшла на подію сама, мала вільний час і вирішила послухати лекцію про здорове харчування, – зізналася спортсменка. – Хороший захід для дітей в плані їх заохочення займатися спортом чи вибирати якусь іншу галузь. Адже щоб бути спортсменом і тренуватися, не обов’язково навчатися в університеті фізичної культури.

Під час заходу представники «Хлібпрому» розповідали про хліб, його історію. Для дітей це було цікаво послухати. Та й я для себе теж дещо цікаве взяла. А ще я панкейки готувала. Ну і поїла теж (Сміється).

– З іншими спортсменами ви провели майстер-клас із приготування панкейків?
– Так, хоча це був більше не від нас майстер-клас. Там був шеф-кухар, він коригував наше приготування. Панкейки вже були готові, ми їх тільки перемазували. Мій був перемазаний з повидлом, политий медом і посипаний родзинками і курагою. Спортивний такий вийшов (Сміється).

Я була приємно вражена, що мене долучили до майстер-класу, адже я випадково відвідала захід, без запрошення від відділення НОК. Побачила інформацію про цей захід в мережі Фейсбук, спочатку зацікавилась і того ж дня відмітилась, що прийду.

– Чи брала раніше участь у заходах відділення НОК у Львівській області?
– Вперше, якщо не рахувати моє нагородження, як найкращої спортсменки Львівщини за підсумками окремих місяців. Мене двічі визнавали найкращою. Один раз, коли я виступала ще серед юніорок в липні 2012 року і другий раз в лютому 2017 року.

– Востаннє ти перемагала рівно три роки тому. Щось затягнулася пауза…
– Трошки так. Але, я так думаю, це затишшя перед бурею. Я не здаюся. Розраховую, що в мене ще все попереду. Я не вийшла з віку, так би мовити. В нашому виді спорту можна їздити довго, поки душа бажає. А я ще хочу їздити. Тому ще поборюсь.

– Яким є для тебе початок нинішнього сезону?
– Змагань не було. Зараз я, так би мовити, відлучена від міжнародних стартів, бо в мене трошки не задалися на початках Кубки світу і ми не їздили далі. І в командній гонці теж не їздили. Їздили дівчата в медісоні і групових гонках. В принципі, це і добре, бо в мене нарешті за стільки часу був відпочинок – без велосипеда, офіційний. Не те, що я собі десь «сачканула», бо втомилася, а офіційний відпочинок.

Брала участь в одних зборах, других, а невдовзі ми знову їдемо у Воловець. Туди також приїде збірна, яка минулого тижня виступала на чемпіонаті світу в Берліні. І будемо готуватися до нових стартів.

В нас планувалися шосейні гонки. Як ви знаєте, створена шосейна команда Lviv Cycling Team, я її учасник. Зараз дівчата беруть участь в шосейних гонках у Бельгії. А за місяць там знову будуть гонки і мені сказали готуватися щоб там виступити. Шосейні гонки взагалі тяжкі, тим більше в Бельгії – там доріжки вузенькі, вітер, дощ, словом, погода, як у Львові.

– На чемпіонаті світу в Берліні Україна не здобула жодної медалі. Єдиний, мабуть, плюс це те, що Ганна Соловей і Анна Нагірна в медісоні здобули для країни олімпійську ліцензію.
– Олена Старікова раніше здобула ліцензію в індивідуальному спринті (офіційно це ще не підтверджено – Авт.). На чемпіонаті світу вона не так і погано виступила, хоча вилетіла в 1/8 фіналу у спринті. Але вона потрапила під німку, яка стала чемпіонкою. Німкені взагалі в останні роки почали дуже набирати. В них зараз «молода кров» у збірній. І вони дуже піднялися.

Взагалі дуже потужний був чемпіонат світу. Я дивилася результати – стільки рекордів! Результати просто дикі! Олімпіада буде шалена.

– Ще хтось має шанси відібратись?
– А вже поїзд поїхав, вже ніхто не відбереться. Чемпіонат світу – це був заключний етап. І дівчата (Ганна Соловей і Анна Нагірна – Авт.) молодці, що заїхали 12-ми і змогли відібратись.

– Як оцінюєш нинішній стан нашої збірної на тлі найкращих команд світу?
– Чесно кажучи, трошки плачевно. Бувають проблиски в нас, але це індивідуальний варіант, як з Оленою Старіковою. А темпові види в нас дуже кульгають – треба щось міняти, але не міняється.

– Олена – наша головна надія на Олімпіаді?
– Швидше за все, так. Будемо надіятись на хороший результат, але багато що залежатиме від того, як піде. Тому що можуть просто нерви не витримати. Все-таки і вона сама молода, і тренер (Євген Болібрух – Авт) також вперше поїде на Олімпіаду в якості тренера. Важко буде – емоційно, психологічно. А ще всі ж чекають від Олени результату – вона ж такий сезон мала потужний. Її б ще фінансування додати, щоб все без перебою було. Щоб коли щось треба, за тиждень-два вже було, а не чекати місяцями чи пів року, або ходити вибивати. Але з цим в нас дуже тяжко.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області