Олена КРИЖАНОВСЬКА-ГДАНСЬКА: «Чукарін мене вітав багато разів»

Упродовж останніх кількох днів у Львові відбулося дві події, які стосуються легендарних львівських гімнастів Віктора Чукаріна і Богдана Макуца. Перший на Олімпійських іграх 1952 року в Гельсінкі і 1956 року в Мельбурні здобув 11 олімпійських медалей, з яких 7 – золоті. Другий виборов «золото» Ігор 1980 року в Москві.

Спершу відділення НОК України у Львівській області спільно з Асоціацією ветеранів спорту України звернулися до Львівського міського голови Андрія Садового з клопотанням про надання звання «Почесний громадянин міста Львова» Богданові Макуцу. А згодом у Львові розпочали підготовку до відзначення 100-річчя Віктора Чукаріна (9 листопада – Авт.). Ми попросили прокоментувати це людину, яка знайома з обома нашими легендами, відому львівську гімнастку, багаторазову чемпіонку України, володарку Кубка Чукаріна 1983 року в багатоборстві та на окремих приладах 1981,1982,1983 рр., члена молодіжної збірної СРСР, майстра спорту СРСР Олену Крижановську-Гданську. Нині пані Олена працює тренером з акробатики в клубі «Львівські янголи».

– Пані Олено, під недавнім постом на сторінці відділення НОК України у Львівській області в фейсбуку про ініціативу надати Богданові Макуцу звання «Почесний громадянин Львова» було багато схвальних коментарів, в тому числі і ваш. Чому, на вашу думку, варто було б надати олімпійському чемпіонові 1980 року це почесне звання?
– По-перше, Богдан Макуц – видатний львів’янин, по-друге, – видатний гімнаст. Таких видатних гімнастів, крім Чукаріна, більше в нас не було. Був у нас ще Степан Марцинків, але у зв’язку з тодішньою політикою Радянського Союзу, збірна СРСР не потрапила на Олімпійські ігри (в Лос-Анджелесі 1984 року – Авт.), а з нею і Марцинків. Тому на Макуцу, на жаль, завершилась легендарна плеяда наших видатних гімнастів-чоловіків. Дуже сильна була у Львові гімнастика, до слова. Тому присвоєння Богданові Макуцу цього звання могло б дати надію на відродження у Львові гімнастики і нагадало б про ті славні часи.

– Як давно знаєте Богдана Макуца?
– Я виросла, як кажуть, при ньому, бо ми займалися в одному залі. Ми на нього дивились, як на зірку. Коли я починала, в нього вже були досить хороші успіхи в молодіжній збірній Союзу. Потім, у 1979 році, він потрапив в основну збірну СРСР. Але, знаєте, ніколи не відчувалося в ньому якоїсь зверхності. Тобто він абсолютно був привітний, весь час веселий. І коли ми на зборах перетиналися – я була в молодіжній збірній Союзу, а він в дорослій – то завжди вітався зі мною і завжди говорив зі мною українською – це було дуже приємно (Сміється). А ви знаєте, які тоді були часи. Зі Львова взагалі дуже важко було потрапити в збірну СРСР.

В мене з ним нормальні відносини, багато поглядів на спорт таких самих, як в нього. Завжди відповідає на дзвінки, і немає такого, що його статус олімпійського чемпіона десь заважав звичайним людям з ним спілкуватись.

– Чи пам’ятаєте його виступи на змаганнях?
– Виступ на Олімпіаді-1980 не пам’ятаю, бо була ще дуже маленькою. Тоді мала 7 років. А інші його виступи пам’ятаю, звичайно. В нього була одна з найсильніших програм у світі. Тоді змагалося в команді шестеро – один запасний був. І в нього була дуже відповідальна в команді роль – він був «забійником», тобто виступав першим. І через це його оцінки вплинули на його результати, бо ніколи – принаймні, колись так було – першому не ставлять високих оцінок. Він не був дуже обдарованим, гнучким, але він був дуже працьовитим. А ще був бійцем.

І ви знаєте, він виступав ще дуже довго, за СКА (Львів). Ще у 1987 році, коли мені вже було 14 років і я сама була на рівні майстра спорту. Він змагався за свій клуб, допомагав хлопцям, робив для свого клубу все, що можна було.

– Восени у Львові відзначать 100-річчя Віктора Чукаріна. Яким ви його запам’ятали?
– Він помер у 1984 році, коли мені було 11. Ми знали, що у Львові є такий легендарний гімнаст, тренер. Він тоді працював в «Трудових резервах», наскільки я пам’ятаю. Тоді щороку в травні проводилися Кубки Чукаріна. І я брала участь у них тричі – у 1981, 1982 і 1983 роках. Він завжди був присутній на змаганнях. І до здібних дітей, особливо львівських, любив підійти, порозмовляти з ними. Він був абсолютно такий людяний, свій і дуже теплий чоловік. Завжди нагороджував переможців. І це було дуже приємно. Фото, на жаль, немає з ним, бо колись нас дуже мало фотографували. 1983 року я перемогла в багатоборстві. Добре пам’ятаю, як він мене нагороджував. Він нас, маленьких гімнасток, всіх знав. Але, на жаль, дуже швидко пішов (у 62-річному віці – Авт.).

Пригадую, які тоді були Кубки Чукаріна! Змагання були настільки масштабні, що я вам навіть не можу передати. Діти приїжджали зі всього Союзу. Це був дуже-дуже престижний турнір. Я знаю навіть майбутніх олімпійських чемпіонок, які в дитинстві приїжджали до Львова і змагалися тут. Дуже велика кількість відомих і невідомих гімнастів пройшли через Кубок Чукаріна. Судді працювали з 9 ранку до 9 вечора. Це був дуже масштабний турнір. Один день змагалися в багатоборстві і один день по приладах. В мене в руках зараз 6 чи 7 грамот з тих турнірів, тобто Чукарін мене вітав багато разів (Сміється).

Пригадую, пізніше, в 90-х, у мене на Кубках Чукаріна ще була така честь чи така місія, що я для учасників та гостей турніру на Личаківському цвинтарі біля його могили завжди розповідала про нього, про його життя.

І знайома я була дуже добре з Фарідом Абдуловичем Досаєвим (відомий плавець, учасник Олімпійських ігор 1956 року і знаменитий спортивний коментатор – Авт.). Він приїхав до Львова знімати сюжет про Макуца ще до Олімпіади 1980 року і тоді я з ним познайомилась. У мене тоді він теж брав інтерв’ю. Фарід Абдулович сам жив у Львові, він випускник Львівського інфізу. Дуже шкодую, що років три тому втратила з ним зв’язок.

– Можливо, це інтерв’ю потрапить йому на очі і він зв’яжеться з вами.
– Я мала його домашній номер, але він змінився. Мобільний його десь втратила. Можливо, він виїхав з України до сина. Якщо він прочитає це інтерв’ю, я би дуже була рада, якби він до мене зателефонував. Раніше ми з ним дуже часто спілкувалися. Він розповідав, як знімав фільм про Чукаріна. Якщо була б можливість його привезти до Львова на урочистості, хоча би на два дні, впевнена, це була б для нього мрія. Єдине щоб він мав здоров’я, адже йому вже дуже багато років (в березні виповнилось 88 – Авт.).
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області