Хрещений батько Олімпійських ігор: невідомі факти з біографії П’єра де Кубертена

У перший день 1863 року в родині живописця із стародавнього роду Фреда де Кубертена народився син, якому судилося кардинально змінити ставлення до спорту в усьому світі. П’єр, як нарекли хлопця, дитинство провів в маєтку матері – старовинному замку Мервіль біля Гавра. Захоплювався читанням, музикою, любив їздити верхи, займався фехтуванням, плаванням і веслуванням.

Освіту здобував у єзуїтському коледжі Святого Ігнатія, де отці-єзуїти головний акцент робили на вихованні. Відповідно до орденських традицій, воно було жорстким і авторитарним.

Так батьки готували сина до військової академії. Але Кубертен несподівано для рідних затявся і вступив до Паризького університету, де став бакалавром мистецтва, науки і права. Потім продовжив свою освіту в Вільній школі політичних наук в Парижі, де близько познайомився з французькою філософією, історією англійської освіти. Великий вплив на П’єра мав отець Карон, професор гуманістичних наук і риторики, який викладав йому грецьку мову, історію Римської імперії і багато розповідав про стародавні Олімпійські ігри.

ЛІГА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

П’єр де Кубертен важко переживав наслідки поразки у франко-прусській війні. Відновлення і розквіт своєї батьківщини він бачив, перш за все, в підйомі морального і фізичного стану нації. І знав, як цього можна досягти. Вивчаючи життя і культуру Стародавньої Греції, Кубертен поступово прийшов до висновку, що спорт необхідно повернути в систему виховання: адже саме спорт робив древніх греків фізично досконалими і витривалими.

З цією метою Кубертен в 1883 році відправляється в Англію, де тривалий час переймає досвід одного з основоположників британської системи фізичного виховання Томаса Арнольда. Непомітно для самого себе він починає створювати власні ідеали і принципи спортивної педагогіки. Кубертен не копіює зарубіжний досвід, а створює на його основі щось нове, закликаючи, наприклад, відмовитися від воєнізованого виховання молоді на основі німецької гімнастики, а більше приділяти увагу спортивним іграм.

З цією метою Кубертен організовує Лігу фізичного виховання, а потім Комітет з пропаганди фізичного виховання. Звичайно, все нове завжди сприймається в штики. Тому реформаторські починання барона не знаходять відгуку. Тут у нього виявляються неабиякі дипломатичні здібності, які вкупі з особистим шармом дозволяють вирішувати найгостріші конфлікти. Крім того, на благо справі Кубертен готовий поступитися власними амбіціями. Очолити Комітет з пропаганди фізичного виховання він пропонує політику Жюлю Симону, що має величезну вагу у французькому суспільстві. І його починання потихеньку приживаються.

ПОВЕРНЕННЯ В ЕЛЛАДУ

За словами самого Кубертена, ідея відродити Олімпійські ігор народилася у нього 30 серпня 1887 роки після публікації статті, в якій він звернув увагу французів на необхідність більш різнобічної фізичної підготовки дітей в школах.

Кубертен вивчав все, що відноситься до Олімпійських ігор: міфи і легенди, історичні записи, малюнки на амфорах. Навіть на деякий час вирушив до Стародавньої Олімпії, де бродив серед руїн античного стадіону і подумки малював собі картини минулих і майбутніх змагань.

Відродженню Олімпійських ігор посприяли і вражаючі археологічні відкриття другої половини XIX століття. Досить згадати Генріха Шлімана, який розкопав Трою.

Перебуваючи під сильним враженням всіх цих подій 25 листопада 1892, на ювілеї Французького атлетичного союзу, барон офіційно запропонував відновити зв’язок часів і почати нову еру Олімпіад.

На словах Кубертен завжди знаходив прихильників, але, коли йшло до справи доводилося все вирішувати самому. Уже скликання установчого конгресу 16 червня 1894 року в Парижі цілком можна було вважати подвигом Кубертена. У жертву олімпійській мрії він приносив не тільки всі свої сили, але і власний стан. Щоб не залежати від чиїхось інтересів Кубертен ні у кого не просив коштів на його проведення, а взяв всі свої заощадження, щоб провести конгрес в Сорбонні. Він був прекрасним сценаристом, і все було розіграно, як по нотах. «Мені здавалося, – писав він пізніше, – що під освяченим століттями склепінням Сорбонни слова» Олімпійські ігри «прозвучать для присутніх більш вражаюче і переконливо».

І дійсно, задумка спрацювала бездоганно. Спочатку вітання, декламація, показові виступи атлетів. Грецький хор, пісні і гімни що прославляють богів … «Дух еллінізму, – згадував у своїх мемуарах барон, – пронизував весь великий зал». Природно, ніхто не наважився подати голос проти відродження Олімпіад.

Правда, були пропозиції відкрити нову олімпійську еру в 1900 році. Але чекати цілих шість років здалося ризиковано: порив міг вичерпатися. Тому вирішили через два роки зустрітися Афінах.

Був обраний Міжнародний олімпійський комітет генеральним секретарем якого став Кубертен. Конгрес затвердив розроблену ним Олімпійську хартію – звід основних правил і положень МОК. А також був сформульований ключовий олімпійський принцип, принцип аматорства: «До змагань не допускаються ті, хто професійно займається спортом, і ті, хто отримував в минулому і отримує тепер грошову винагороду за заняття спортом. Саме тому на міжнародних Олімпійських іграх ніколи не можна призначати грошові призи, а можна вручати тільки почесні нагороди».

АФІНИ -1896

Першим президентом МОК став грецький поет Деметріус Викелас. До спорту він мав дуже опосередкований стосунок. По справедливості, президентом повинен був би стати Кубертен. Але ж всі знали: в ході підготовки до Ігор доведеться вирішувати масу організаційних питань в Греції. А хто ж міг впоратися краще, ніж грек?

Рішення Паризького конгресу про проведення першої Олімпіади сучасності в Афінах було прийнято на ура населенням Греції. Але не урядом. Він відмовився внести свою лепту на Ігри. Мовляв, афіняни слабо розбираються в спорті, в місті немає необхідних спортивних споруд, а фінансове становище Греції не дозволяє запросити представників багатьох країн.

«Я був наївним молодиком, вважаючи, що для втілення великої ідеї мало інтересу, – говорив Кубертен. – Виявилося і тут потрібні нікчемні гроші».

Але механізм був запущений, і зупиняти його Кубертен не збирався. Він звертається з проханням до угорської влади вишукати можливість проведення Ігор 1896 року. У відповідь – категоричне ні. Тоді барон знову намагається проштовхнути свою ідею в Афінах. На думку Кубертена, при організації Ігор можна було обійтися без урядових витрат і розраховувати на допомогу тільки приватних осіб. Цю точку зору поділяв і грецький кронпринц Костянтин, який створив спеціальну комісію сприяння. Він призначив колишнього мера Афін Филемона генеральним секретарем комісії, а також звернувся до народу із закликом про пожертвування коштів до фонду підготовки Олімпіади. Гроші потекли рікою, і вже незабаром був відновлений древній олімпійський стадіон. В Афінах побудували також велодром і стрільбище. У центрі міста розмістили тенісні корти, обладнали місця для проведення змагань з веслування.

Коли з такими труднощами, процес пішов, здавалося, ніщо не зможе перешкодити Іграм. Але ледь все не пішло прахом: виявилося не так-то просто набрати учасників. Ось що писав з цього приводу Кубертен: «Велика частина гімнастичних асоціацій Німеччини, Франції і Бельгії сповнена свідомістю власної винятковості: вони не мають наміру терпіти в програмі Ігор ті види спорту, які не культивують. Особливу ненависть у них викликають так звані »англійські« види спорту. Інші асоціації були готові послати в Афіни своїх представників лише після надання їм інформації щодо того, який інтерес викличе до себе намічене спортивне свято».

А інтерес був великий. 6 квітня 1896 року, на Мармуровому стадіоні, король Греції Георг I в присутності 80 тисяч глядачів оголосив Ігри першої Олімпіади відкритими. «Це був хвилюючий момент. Колись імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри, без сумніву думаючи, що, знищуючи цей ненависний пережиток язичества, він сприяє справі прогресу. Тепер же християнський монарх оголосив про формальне скасування імператорського указу», – відзначав П’єр де Кубертен.

Звичайно, не все в цих Іграх, незважаючи на величезний ентузіазм і зусилля їх організаторів, пройшло гладко. Успіх Олімпіади, безсумнівно, був би значніше, приймай участь у змаганнях представники не 13, а більшого числа з 34 запрошених країн. Ряд країн направили на олімпійські змагання слабкі команди. Однак Ігри дозволили добитися головного – відродити і показати життєвість олімпійської ідеї.

Ось яку оцінку дав цим Іграм сам Кубертен: «Сучасний спорт потребує об’єднання і очищення … У кожній країні існують свої власні правила: неможливо прийти до спільної думки навіть з питання про те, хто є любителем, а хто – ні … У цій плачевній атмосфері спортивний професіоналізм міцніє не по днях, а по годинах… Я переконаний, ніякий процес виховання не буде повним і завершеним без участі в ньому спортсменів. Однак спортсмени, для того, щоб гідно зіграти відведену їм в справі виховання роль, повинні засновувати свою поведінку на принципі повної матеріальної незацікавленості і почутті честі…

Я глибоко переконаний, що переможці на стадіоні в Афінах не бажали ніякої іншої нагороди, коли чули, як в честь їх успіхів люди вітали прапор їх країни. Саме ці міркування і спонукали мене зайнятися справою відродження Олімпійських ігор. У давнину Олімпійські ігри сприяли розвитку спорту і зміцнювали світ. Немає нічого нездійсненного в тому, що і в майбутньому вони будуть приносити ті ж благородні плоди».

А відразу після закінчення змагань в Афінах Деметріус Викелас добровільно пішов у відставку, звільнивши крісло президента для людини, що його дійсно заслуговувала, – для П’єра де Кубертена.

В ТІНІ ВИСТАВКИ

Після успішного проведення першої Олімпіади Греція розраховувала, що і наступні Ігри будуть проходити на її території. Але Міжнародний олімпійський комітет вирішив надати Іграм інтернаціональний характер і проводити їх в різних країнах і на різних континентах.

Наступну Олімпіаду в знак визнання заслуг Кубертена МОК доручив організувати Парижу. Але у французів не знайшлося коштів на таку масштабну подію. Вихід із цього становища Кубертен бачить лише в одному: використати Всесвітню виставку, приурочивши до неї Ігри.

Кубертен розробив програму Ігор і представив її організаторам Виставки. Але відповідальний за спортивні і розважальні заходи, прочитавши пропозиції барона, вигукнув: «Ваш проект – дрібниця! Тут всі просто помруть від нудьги, дивлячись на ваші невинні змагання в строгих правилах. Нам потрібно щось екстравагантне. Ваші любителі нас не цікавлять. Потрібні справжні професіонали».

Після цього Кубертен з гіркотою записує в своєму щоденнику: «Якщо і є в світі місце, де до Олімпійських ігор абсолютно байдужі, то це – Париж. Зусиль влади і сили грошей далеко ще не досить для успіху Ігор. Перш за все, необхідно мати точне і чітке уявлення про цілі спорту, його гуманне значення».

Він мав рацію. У вищих сферах французького суспільства Олімпійські ігри розглядалися всього лише як розважальна програма виставки. Ними займалися некомпетентні люди, котрі включили в програму забаву у вигляді стрільби по живих голубах. У той же час з програми були виключені популярні тоді боротьба і важка атлетика.

Офіційно підсумки змагань не підбивали, а переможці отримували нагороди через роки поштою.

Не кращими були справи через чотири роки в американському Сент-Луїсі. І тут Олімпіаду затьмарив Всесвітній ярмарок. Іі не тільки.

Темною плямою на Ігри лягла спроба організаторів провести антропологічні дні – окремі змагання для темношкірих, індіанців і ін. З цієї нагоди на засіданні МОК Кубертен гнівно висловився: «На який чорт було затівати все це, якщо расисти вводять на Олімпіадах антропологічні дні? Обпльований велика ідея. Обпльований Хартія … Світ розчулюється – дочка американського президента вручає призи. Ідилія. Торжество відродженого олімпізму! А насправді – расизм. Олімпіада для білих – і антропологічні дні! Як нам не соромно? Як мені соромно, панове!»

Марафонський забіг на Олімпійських іграх 1904 року також увійшов в історію. Тут були і жахливі умови для атлетів, і непритомність, і розлад шлунка, і шахрайство, і допінг, і дискваліфікація чемпіона.

ТРІУМФ І ТРАГЕДІЯ

На початку Першої світової війни П’єр де Кубертен подумував покинути пост президента МОК. Однак кидати своє дітище в смутні часи не наважився, а лише обрав більш спокійне місце, перевізши штаб-квартиру в Лозанну. З тих пір швейцарське місто стало резиденцією Міжнародного олімпійського комітету.

Переконавшись, що ідеї олімпізму зберегли життєздатність, незабаром після Ігор-1924 до речі, що проходили в Парижі, Кубертен залишив свій пост. Формальним приводом послужив стан здоров’я. Насправді ж причини звільнення були серйозніші.

Олімпізму П’єр де Кубертен пожертвував і станом, і особистим життям. Спочатку його дружина Марі розділяла олімпійське подвижництво чоловіка, але, врешті-решт, в родині настав розлад. Первісток, син Жак, виявився через недогляд батьків інвалідом. Їхня донька Рене захворіла важким нервовим розладом. Два племінника загинули на війні.

У похилому віці він залишився без засобів до існування. Колишнього президента МОК разом з його дружиною взяв на утримання спеціальний благодійний фонд. Кубертенам оплачували проживання в Женеві. 2 вересня 1937 року смерть наздогнала хрещеного батька Олімпійських ігор в парку, де він щоранку робив зарядку …

Своє життя він присвятив світлій олімпійської ідеї, а своє серце він заповідав поховати в Олімпії. У Лозанні є музей Кубертена, в Греноблі йому встановлено пам’ятник. Історія виявилася більш прихильною до нього, ніж життя.

МЕДАЛЬ І РЕКОРД

У 1964 році була заснована Медаль П’єра де Кубертена, також відома як Медаль істинного духу спорту – особлива нагорода Міжнародного олімпійського комітету, яка вручається за видатні прояви спортивного олімпійського духу.

А в грудні 2019 роки за рекордну суму серед спортивних реліквій пішов з молотка Олімпійський маніфест барона П’єра де Кубертена. Він від руки написав історичний документ на 14 сторінках в 1892 році і на його основі проголосив в Університеті Сорбонна в Парижі знамениту промову про відродження Олімпіад.

Маніфест виставили на продаж в авторитетному аукціонному домі Sotheby’s. Торги відбулися в Нью-Йорку. Стартова ціна лота становила всього 500 тисяч доларів. Торги йшли 12 хвилин. У підсумку документ продали за 8,8 мільйона доларів.

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА

Кубертен – чемпіон. На паризькій сесії МОК 1906 року було прийнято рішення: слідуючи античній традиції, проводити на Олімпіадах конкурс мистецтв. Вперше він відбувся в 1912 році в Стокгольмі. У розділі «Література» за «Оду спорту» перемогу присудили Жоржу Хороду (Франція) і Мартіну Ешбах (Німеччина). Лише на церемонії нагородження з’ясувалося, що це був псевдонім… П’єра де Кубертена. Таким чином барон намагався висловити олімпійську ідею, що зближує навіть країни, м’яко кажучи, які не перебували в дружніх відносинах.

Кубертен – новатор. Ідея відродити античну традицію (проголошувати на відкритті Ігор клятву вірності олімпійським ідеалам) також належить барону. Після довгих роздумів народився текст, який і зараз проголошують на всіх Олімпіадах: В Антверпені вперше над стадіоном замайорів олімпійський прапор: біле полотнище з п’ятьма переплетеними кільцями блакитного, жовтого, чорного, зеленого і червоного кольору. Цей прапор був затверджений МОК за пропозицією Кубертена. Ідея: п’ять кілець – п’ять континентів.

Кубертен – літератор. Барон марив не тільки спортом: він і педагог, і історик, і літератор. Про що свідчать десятки написаних ним книг: «Французька хроніка», «Загальна історія» (в 4-х томах!), «Записки про народну освіту», «Основи міста Майбутнього», «Олімпійські мемуари»…

Footballua.tv