«Богдан Макуц був «забійником» – першим, хто йде і «забиває» – тренер олімпійського чемпіона Євген Пайтра

Сьогодні відзначає 60-річний ювілей славетний український спортсмен, олімпійський чемпіон 1980 року зі спортивної гімнастики в командній першості, дворазовий чемпіон світу (1979, 1981) в командній першості, Заслужений майстер спорту СРСР, суддя міжнародної категорії, львів’янин Богдан Макуц. Про свого найзнаменитішого учня в інтерв’ю для сайту відділення розповів видатний львівський тренер зі спортивної гімнастики, Заслужений тренер СРСР Євген Пайтра.

– Євгене Андрійовичу, знаю, знаменитого в майбутньому гімнаста Богдана Макуца вам передав ваш тренер Валентин Францкевич. Коли це було?
– У 1971 році. Тоді відкрили спортінтернат на Боженка (нині — Львівський фаховий коледж спорту на вулиці Княгині Ольги, 1). Набирали тренерів. А я за півроку роботи вже показав себе, виграв конкурс молодих тренерів, газета «Ленінська молодь» про мене писала. І мене запросили в спортінтернат. Туди набирали дітей, тренерів, вихователів. Я почав тренувати хлопчиків. Богдан Макуц прийшов до мене у 5 класі від мого тренера Валентина Францкевича, який працював у ДЮСШ №5.

– Правда, що Францкевич, представивши вам Макуца, назвав його «бісеням»?
– (Сміється). Так, він був бісеням. Було таке. Він крутився, в нього шило було ззаду. Був такий «скручений», не розтягнутий. В нього моторика класна була, координація – супер. Від природи мав великий талант, характер. В нього медалей ціла купа. А олімпійська – тільки одна, командна на Іграх-1980.

Знаєте, потрапити в олімпійську збірну в Радянському Союзі було дуже складно. Тоді виступали Микола Андріанов, легенда. Олександр Дитятін, Олександр Ткачов, Володимир Маркелов… Шість чоловік в команді, а в Радянському Союзі гімнастику культивували в Москві, Росії, Україні, Білорусі, Грузії, Вірменії… І вони сідали і вирішували, кого брати. Був такий дуже хороший гімнаст Федір Кулаксізов з Дніпра, пізніше Заслужений тренер України. Він ніколи не міг потрапити в збірну Союзу, завше був запасним. Не міг, тому що з України два гімнасти не могли бути в збірній.

– Як Макуцу вдалося отримати місце у збірній на Олімпіаді-1980? Особливо після серйозної травми, якої він зазнав за декілька місяців до цих змагань.
– Травмувався він в березні на міжнародному турнірі в Москві на приз газети «Москоу ньюс». Він на турніку робив елемент і впав. «Швидка» забрала. Я тоді посивів трохи. Вдалося відновитися Богданові за три місяці. Лікар в нас був дуже хороший. Та й медичне забезпечення в збірній непогане було.

Макуц був «забійником» – першим, хто йде і «забиває». В нього оцінка могла бути 9,7 бала (з 10-ти). Здавалося, класна оцінка. А в кінці виходили спортсмени і отримували 9,9-10 балів.

– Макуц виступав у ролі «забійника» тому, що був психологічно стійким чи тому, що пріоритетніші були росіяни і їх притримували на кінець?
– Зрозуміло, вони були пріоритетніші, старші, ніж Богдан, більш знамениті. Але й Богдан був дуже сильний. Він ні разу не підвів команду! А сам «забійник» у фінал ніколи не міг потрапити. А коли потрапляв, то купу медалей виграв. На юніорському чемпіонаті Європи, наприклад, в 1978 році. Це були перші змагання для юніорів в Європі, у Мілані. Тоді вперше я виїхав за кордон у капіталістичну країну. І Богдан там виступив шикарно, виграв 5 золотих медалей і багатоборство. Після того його старший тренер чоловічої збірної СРСР Леонід Аркаєв взяв у збірну. Тоді один гімнаст знаменитий проколовся трохи, порушив режим. І він замість нього Макуца взяв. І Макуц в 1979 році поїхав на дорослий чемпіонат Європи, вигравав медалі. На чемпіонат світу в Форт-Верт, США, того ж року також виграв медалі, зокрема, «золото» в команді. Потім 1980-й рік, Олімпійські ігри, де він виграв золоту медаль у команді. Перемога на Кубку світу у 1980 році. Друге місце на Відкритому Кубку США. А тоді його тільки американець міг виграти. Багато в Богдана було перемог.

– Якби Макуц не був «забійником» і мав рівні можливості з іншими членами збірної, яких вершин міг би ще досягнути?
– В нього було б значно більше золотих медалей на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. Тому що в нього рівень був дуже високий. Тоді суддівство і система були такі, що хто виступав на початку, не мав жодних шансів перемогти. Перемагали ті, хто виступав ближче до кінця змагань.

Пам’ятаю, на чемпіонаті світу в Москві у 1981 році Макуц зайняв друге місце, а Юрій Корольов з Владіміра зайняв перше. Президент Міжнародної Федерації підходить і каже: «Ой, Бодя, ну вибач, не ділиться». А там якісь тисячні балу різниця між ними була. На мою думку, Макуц був трошки сильніший тоді. В Корольова було дуже багато технічних «дзюр», він мав великі технічні пробіли. Всі міжнародні судді зналися, товаришували. Корупція очевидна була. Всі розуміли, як треба судити. А все вирішували дрібниці, частки балів. Тому зробити відповідний результат не складало жодних труднощів.

– А те, що Богдан був не просто з України, а із заходу України, зі Львова, якось впливало?
– Не скажу, що у зв’язку з цим було упереджене ставлення. Пригадую історію. Макуца вперше викликали у дорослу збірну, ну і я приїжджаю. Питає мене один тренер: «Ти звідки?» – «Зі Львова», – кажу. – «А, бандьора». Потім розговорились, питаю: «А ти знаєш, що таке «бандьора»? – «Хуліган». От все, що він знав.

– Які були матеріальні стимули в ті часи?
– Судіть самі: Макуц виграв у 16-річному віці в Саратові молодіжну першість СРСР. Це вже було величезне досягнення. Його взяли в молодіжну збірну, дали стипендію 160 карбованців. А його мама заробляла 85 карбованців. Є стимул? А ще давали на харчування, ШВСМ щось давала, армія… Двічі на рік їздили в Сухумі на збори. Я брав з собою дружину, дочку. Це дозволялося. Там база була шикарна. Стимули були. Квартиру отримав, машину… Так що не треба було сильно його «пхати» туди. Він знав, за що працює. Ну і я так само. А от підготовка до змагань – це вже суто індивідуально, треба було знати, яка він людина.

До речі, Богдан не м’який був, а жорсткий. Він, наприклад, один шпагат вмів робити, а інший не вмів. В юніорській збірній проводили тести на гнучкість. Він з 30-ти дітей займав 28-ме місце. Ну не міг він поперечний шпагат зробити! І фізично сильний він не був. Розкажу такий випадок. Коли йому було 16 років, треба було на кільцях зробити елемент групи С «Хрест». А він не міг, сили ще не було. Але так вперся, що порвав собі м’язи між грудьми. І він десь з півроку нічого не міг робити, поки то не зажило. От такий характер в нього був.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області