Ольга КЛУННІКОВА: «В п’ятиборстві завжди має бути баланс і гармонія в усіх видах»

18-річна львів’янка Ольга Клуннікова (тренери – Наталія Роговенко, Адам Прибило, Марія Клуннікова і Віталій Тарнакін) стала володаркою Кубка України з сучасного п’ятиборства серед жінок, а також виграла перше місце у Відкритому чемпіонаті України серед юніорок. Змагання тривали з 1 до 3 квітня в Харкові. Враженнями про свій успіх, а також про інші деталі розвитку кар’єри перспективна спортсменка детально розповіла в інтерв’ю сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Ольго, вітаю з перемогою в Кубку України! Поки це ваш найбільший успіх на дорослому рівні?
– Так. На дорослих чемпіонатах і Кубках України я ще не займала призові місця в особистому заліку. Тому наразі це мій найкращий виступ серед дорослих спортсменок.

– Ви здобули в Харкові два «золота». Є відчуття щастя?
– Звичайно. Тому що я боролася за це, я йшла до цього. Напередодні змагань я вже уявляла, як буду стояти на п’єдесталі і виграю цей Кубок. І так вийшло, що ці думки матеріалізувалися. Тому я дуже щаслива, що все так склалось.

– Ви бачили себе на п’єдесталі саме на найвищій сходинці?
– Так. Я, можна сказати, мріяла про це, але не дуже очікувала, що в мене дійсно це вийде зробити.

– Ви розуміли, що в хорошій формі і до цих змагань підходите на своєму піку? Чи ще якісь були підстави щоб добре виступити?
– На пік форми для цих змагань ми з тренерами вирішили не виходити. Також в мене була травма ноги – несерйозна, звичайно, але певний дискомфорт під час бігу я відчувала. Тому насправді я була не в найкращій формі. Ну але оскільки ми систематично працюємо з тренерами, ці тренування є на постійній основі і з хорошим прогресом, то чому б і ні, чому б не показати хороший результат? Навіть не підводячи організм на пік форми.

– Незважаючи на деякі проблеми зі здоров’ям, я так розумію, ви в дуже хорошому психологічному стані підійшли до цих змагань. Бачили себе на п’єдесталі, «жили» цією ідеєю…
– Можливо, так. Тому що я була в дуже хорошому настрої на фехтуванні, в мене був хороший настрій і в другий день змагань, коли було плавання і комбайн (біг + стрільба). Навіть незважаючи на те, що я проплила не з найкращим своїм результатом, це все рівно не «збило» мій настрій. Я була налаштована бігти щоб потрапити на коня (потрапляло 5 кращих учасниць) і зайти хоча б третьою. А вийшло так, що я зайшла першою. Я побачила суперниць попереду себе і вирішила, що їх потрібно догнати і обігнати.

– Після фехтування і плавання ви йшли четвертою. Ключовим у вашій перемозі став успішний виступ в комбайні, після якого ви стали лідером і вже не поступилися ним?
– Так, я ішла четвертою, а ще мене ззаду підтискали суперниці. Але, незважаючи на цей тиск, я змогла обійти трьох суперниць, яким поступалася, і забігти першою на коня – на останній вид.

– Перед конкуром у вас була перевага в 18-20 очок над головними конкурентками. Наскільки вона дозволяла спокійно підходити до останньої дисципліни?
– Якщо чесно, я навіть не дивилася, яка в мене перевага в очках. У нас в Україні останній вид – кінь. На міжнародних змаганнях це не так – там кінь іде перед бігом. Але в Україні змагання проводяться інакше і тут я себе дуже спокійно поводжу на цьому п’ятому виді – на конкурі. В мене ніколи немає такого, що, маючи певну перевагу, можу дозволити собі збити дві палиці або заробити ще якийсь штраф. Ніколи! Я завжди працюю на максимум, витискаю все, що можу зробити на сьогодні. Зауважу що кінна підготовка в нас у Львові взагалі ніяка, тому що в нас немає коней, на яких можна готуватися. Тим не менше на конкурі я не хвилююся. Я роблю все, що можу. Я знаю, що можу зробити багато і тому це додає мені впевненості, особливо в конкурі.

– В конкурі велику роль грає удача щоб отримати завдяки жеребу хорошого коня. Судячи з результату, кінь вам дістався хороший?
– Так, в мене був найкращий кінь. Жереб проводиться лише першим учасником змагань, який забіг на коня. Тобто я витягала коня, а далі всі коні за номерами розподілялися серед інших учасниць. Цього коня я витягнула сама і мені дійсно дуже пощастило, тому що кінь був найкращий. Це був хороший спортивний кінь, який навчений добре стрибати, добре слухався і нічого йому не бракувало. Ми з ним знайшли спільну мову і просто прекрасно пройшли маршрут без жодних штрафів, без жодних помилок. Все, як ми готувалися і все, на що здатен цей кінь.

– Мені цікава така деталь. Відбувається жереб, ви дізнаєтеся, на якому коні будете змагатись у верховій їзді. І що далі? Підходите до коня, знайомитесь? Шукаєте до нього підхід?
– Відбувається жереб в нас відразу після бігу. Потім ми їдемо на конюшню. Нам показують маршрут, який ми проходимо пішки, вивчаємо його. Тобто спочатку ми вчимо маршрут, а тоді вже сідаємо на коня. Нам дають коней. Я бачу, що виводять п’ять коней. Називаю кличку свого коня. Цього разу в нього була кличка Вожак. Мені дають коня. Я можу спитати людей, які обслуговують змагання на конюшні, про особливості цього коня. Якщо людина працює з цим конем, вона може підказати якісь важливі моменти. Наприклад, що коня треба добре штовхати ногою або добре тримати повід, або навпаки – не тримати добре повід. Коні бувають різні, в них усіх різний характер. І деколи ми самі можемо це відчути, а деколи нам це підказують. В нас багато недосвідчених вершників. Тому нам стараються якомога більше підказувати, допомагати, бо самим нам справлятися трошки важкувато. Але можна і самим впоратися.

Далі ми сідаємо на коня і коли починаємо вже крокувати, їхати, то дивимось, як себе поводить кінь, як він реагує на інших коней, як він реагує на елементи керування. Дивлюсь, як він реагує на удар ногою, на притискання ногою. Деякі коні починають спокійно бігти, а деякі починають просто летіти і їх потрібно тримати. Так ми розбираємось з характером коня. Потім, коли вже зробили рись, зробили галоп (це є два швидких алюри коней), нам ставлять перешкоду для розминки. Ми можемо спробувати, як стрибає кінь і як він поводиться перед перешкодою. Тому що варіанти бувають різні. Кінь може добре стрибати, він може хотіти стрибати або в нього може бути просто поганий настрій і він може не хотіти сьогодні стрибати. І в такому випадку його потрібно заставляти.

– Конкур – найскладніший серед дисциплін сучасного п’ятиборства в психологічному плані?
– Не знаю, як для інших, але для мене це певна розрядка в кінці дня, тому що я неймовірно люблю коней. Звичайно, я хвилююся під час маршруту, хвилююся щоб не забути той маршрут, тому що на фоні стресу всяке буває. Але якщо я відчуваю, що в мене хороший кінь, що я з ним справляюся, що я все пам’ятаю, то це хвилювання відходить на інший план і я просто насолоджуюся їздою. Для мене коні – це така розрядка в кінці дня, я дуже комфортно почуваюся в їхній компанії.

– Друге місце на Кубку України посіла Зінаїда Батрак з Києва – спортсменка, яка від вас на 10 років старша. Як змагатися проти такої досвідченої суперниці? Відчувається різниця, коли суперничаєте зі своїми ровесницями?
– Мабуть, ні. В мене всі суперниці однакові. Тобто я однаково серйозно ставлюся і до старших суперниць, і до молодших.

– Ви дуже стабільно пройшли всі дисципліни. В цьому і є секрет успіху у сучасному п’ятиборстві?
– Можливо, так. Тому що я стараюся всі дисципліни тримати на однаковому рівні. Якщо я покращую, допустимо, біг, я, відповідно, маю покращувати і стрільбу. Якщо я покращую плавання, то, відповідно, має покращуватися і фехтування паралельно з тим. Не може бути такого, що один вид я просто неймовірно добре виконала, а на іншому виді я все завалила. В п’ятиборстві так не працюють. Завжди має бути баланс і гармонія в усіх видах. І коли мене питають, який в мене пріоритетний вид в п’ятиборстві, я не можу відповісти. Тому що в мене п’ятиборство в цілому гармонійно складається і я не можу сказати, що якийсь вид я роблю краще за інший.

– Ваша мама Марія Клуннікова – відома тренерка з плавання. Мабуть, з плавання ви і познайомилися зі спортом?
– Так, дійсно. Мене привели в басейн досить рано, я плаваю дуже довго, серйозно займалася плаванням до 13 років, а далі вже знайшла себе в п’ятиборстві.

– Офіційно у вас три тренери – Наталія Роговенко, Адам Прибило і Марія Клуннікова. Це відповідає дійсності?
– На даний момент в мене ще додався Віталій Вікторович Тарнакін.

– Хто з них за які дисципліни, напрямки відповідає? Хто, скажімо так, головний тренер у вашій команді?
– Головний тренер, напевно, мама (Сміється). Звичайно, не в спортивному плані. Мама – мій перший тренер, вона мені заклала дуже хорошу базу, за що я їй дуже вдячна. Зараз на цій базі я можу будувати своє спортивне майбутнє, можу працювати з високими навантаженнями, тобто можу дозволити собі робити такі речі в спорті, які не всі спортсмени можуть собі дозволити, скажімо так.

Адам Михайлович регулює весь процес тренувань. Це вже конкретно стосується цієї спортивної роботи, яка відбувається на даний момент і в майбутньому яка буде відбуватися. Він складає до купи всі п’ять видів. Він регулює навантаження у кожному виді. Він шукає мені тренерів, які би допомогли мені, допустимо, підтягнути конкур або біг або фехтування, наприклад. У фехтуванні в основному він мені шукає компанію, з ким пофехтувати, бо самі уроки фехтування дає мені Адам Михайлович. Але для фехтування цього недостатньо, тому потрібна «масовка», потрібно більше людей з різним характером, з різним темпераментом і технікою фехтування. Тому стараємось фехтувати і з фехтувальниками, і з п’ятиборцями. І було би, звичайно, добре фехтувати десь на міжнародних зборах, але на даний момент такої фінансової можливості нам не дають. Як я вже казала, він регулює, щоб були стабільні навантаження в кожному виді спорту, і викладає в мене фехтування та стрільбу.

Біг у мене викладає Віталій Вікторович. Зараз ми з ним активно працюємо над покращенням останнього виду в п’ятиборстві – комбайну. Ми підтягуємо біг і, відповідно, додаємо стрільбу, над якою ми працюємо з Адамом Михайловичем.

Наталія Миколаївна в мене викладає плавання. Окрім того, скажемо так, всі тренери мені дають психологічне налаштування. З кожним тренером перед змаганнями я спілкуюся – це дуже важливо. Я завжди говорю з тренерами і від кожного тренера я беру якусь частинку тих порад, які вони мені дають. Звичайно, повністю все що говорить тренер неможливо виконати, тому що ситуації на змаганнях бувають різні. Всі сказані ними слова я вбираю в себе, як губка, і вже по ситуації на змаганнях орієнтуюся, що мені треба використати з того, що вони мені сказали.

– Які у вас завдання на цей сезон?
– Завдання на сезон – значно покращити біг, набути впевненості в стрільбі, підтягнути плавання на той рівень, на якому я була декілька місяців тому, тому що я трошки гірше проплила цього разу.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Руслана ВОЙНА: «В п’ятиборстві не може бути такого, що один вид не люблю, інший – люблю. Всі види улюблені»

Минулого тижня в Києві 19-річна червоноградська спортсменка Руслана Война стала бронзовою медалісткою (в командній першості) відкритого чемпіонату України з сучасного п’ятиборства. По приїзді до Львова студентка фахового коледжу спорту, неодноразова чемпіонка України з триборства серед дівчат, срібна призерка Кубка Європи U17 дала детальне інтерв’ю для тижневика «Вісник» (Червоноград), в якому розповіла про те, як складається її спортивна кар’єра.

– Руслано, ви стали 16-ті в особистій першості і третьою в команді Львівщини на чемпіонаті України в Києві. Наскільки задоволені своїм місцем, результатом, рівнем?
– Насправді форма була так собі. За тиждень до змагань в мене стався рецидив старої травми. Через це не змогла виступити на всі 100%. Це було видно за результатами з плавання, фехтування. Біг загалом був хороший. А на стрільбі трішки «застрілилася» – таке буває, це вже як пощастить. А так, в принципі, непогано виступила.

– І хоча, як ви кажете «застрілилися» на стрільбі, в комбайні (біг + стрільба) ви виступили найкраще серед інших видів програми, посівши в ньому 15-те місце. Комбайн – ваша улюблена дисципліна?
– Так. Всі кажуть, що в мене біг дуже хороший і його треба розвивати. Потенціал є.
На комбайні, до речі, в нас була цікава боротьба з партнеркою по збірній Львівщини Олександрою Горловою за те, хто перший вибіжить зі стрільби. На останній стрільбі я «застрілилася» і вона вибігла перша. Вигравала в мене метрів 100 після стрільби. Я її намагалася наздогнати, але не вийшло – на фініші нас розділили метрів 20.

– Комбайн подібний до біатлону – в ньому також треба бігти (правда на лижах) і стріляти. А біатлон не пробували?
– Не пробувала – на лижах не дуже добре вмію кататися (Сміється). На бігових – ще більш-менш, а на гірських зовсім погано.

– Як вам даються інші види сучасного п’ятиборства? Які любите? Які не дуже? Які треба підтягнути?
– Насправді всі види люблю, тому що в п’ятиборстві не може бути такого, що один вид не люблю, інший – люблю. Всі види улюблені. Верхова їзда – це просто супер! Дуже люблю коней. Взагалі люблю тварин. А підтягувати обов’язково треба всі види. Особливо, комбайн – це вирішальний вид. І фехтування дуже важливе, тому що один укол – це 6-7 очок. А це дуже багато.

– Чи матиму я рацію, якщо припущу, що до того, як ви перейшли на навчання в тоді ще училище фізичної культури (нині – фаховий коледж спорту – Авт.), в Червонограді займалися тільки бігом і плаванням?
– Тільки плаванням. Майже не бігала. Щоправда один раз виступала за школу.

– Тобто ви у Львові фактично почали освоювати всі види, крім одного?
– Так. Плаванням я займаюся з п’яти років. Бігла один раз за школу (Червоноградський навчально-виховний комплекс №10 – Авт.), показала хороший результат. Мене навіть кликали на легку атлетику. Але потім приїхала Наталія Миколаївна Роговенко з Львівського училища фізичної культури і каже: «Давай до нас на п’ятиборство!». Так і пішла (Сміється). Хоча мене батьки не пускали. Наталія Миколаївна мене кликала в сьомий клас. Мама сказала, що це далеко і відмовилася відпускати А вже в кінці восьмого класу, на свій День народження, я сказала мамі, що хочу вступати в училище і навіть вже віддала документи (Сміється). Поставила її перед фактом.

– Наталія Роговенко помітила вас на змаганнях з плавання?
– Так. Вона приїжджа тоді в Червоноград на обласні змагання з плавання. Казала, що і раніше стежила за мною на змаганнях у Львові – в «Аквапарку», на СКА. Говорила, що їй подобається моя структура тіла, вона бачить в мені перспективи.

– З плавання вигравали першість області серед свого віку?
– Вигравала область і на чемпіонаті чи Кубку України займала третє місце. Я дуже добре плавала на свій вік.

– Як у Львові освоювали нові для себе види?
– Зауважу, що вперше спробувала п’ятиборство на чемпіонаті України, який пройшов у Києві. Я тоді ще у восьмому класі Червоноградського НВК №10 навчалася. Наталія Миколаївна мене покликала на змагання. Пам’ятаю, після плавання п’ятою була. Після чого пробігла добре 800 метрів і зайняла тоді друге місце. Це був мій перший чемпіонат України з п’ятиборства, 2014 чи 2015 рік. Після цих змагань вона мене покликала на збори до Львова. Тренер Адам Михайлович Прибило показував, як фехтувати. Перший раз взяла в руки шпагу (Сміється). Це для мене було дуже нове, незвичне. Мені дуже сподобалося. Пам’ятаю, також вперше взяла в руки пістолет. Також було дуже цікаво. І вже в кінці зборів мені дали екіпіровку, я одягнула фехтувальний костюм і поставили мене з дівчатами фехтувати. Саме після цих зборів я остаточно вирішила, що буду вступати в училище.
Тренування в нас були щодня з понеділка до суботи. Деколи три-чотири види в день. На восьму ранку приходили і в першій ішли в школу. Вже за місяць-два у мене результат у плаванні покращився на 10 секунд на 200 метрів – це дуже хороший показник. Я поїхала на чемпіонат України з акватлону в Трускавець і тоді також зайняла друге місце. Я тоді біг виграла, така задоволена була! (Сміється).

– Чемпіонат України вперше ви виграли в квітні 2016 року, серед дівчат-триборок?
– Так, це було на мій День народження, подарунок собі зробила. Ці змагання проводилися в Дніпрі. Там було дуже-дуже спекотно. Я ніколи не забуду той стадіон, чорне покриття. Сонце нагрівало його і воно парувало. Дуже важко бігти було. Пам’ятаю, боролася на комбайні за своє перше місце. Була напружена боротьба така. Страшно було програти. Але я тоді ще не переживала, не мала страху. Я простріляла дуже добре. Це була моя перша дуже хороша стрільба – за 9 секунд. І я вибігла першою зі стрільби. Біжу, розумію, що вже немає куди діватися. Добре я тоді виступила, була дуже задоволена.

– Які ще перемоги, змагання найбільше запам’яталися?
– Чемпіонат України 2016 чи 2017 року з триборства в Харкові в манежі, на якому я посіла перше місце. Також тоді дуже добре виступила і в мене комбайн тоді хороший був. Навіть зараз ніхто з дівчат так не бігає комбайн. Київські тренери тоді мені сказали, що в мене найкращий біг в Україні серед дівчат, які займаються сучасним п’ятиборством. На той час це були дуже хороші показники.
А вже весною їздили на Кубок Європи U17 в Чехію, у Прагу. І в особистому заліку я трошки на стрільбі «застрілилася» і програла своє друге місце, стала п’ятою. А в мікст-естафеті наступного дня я добре відстріляла і ми зайняли друге місце.
В червні поїхали на чемпіонат Європи в Болгарію, в Пасарджик. Ніколи не забуду це місце. Дуже спекотно було. Ми бігли по жахливій трасі, порохи, всі брудні бігли, на вулиці +40. Це найжахливіший старт був. В нас і спортсменів деяких інших країн перестали працювати пістолети – перегрілись на сонці (Сміється). Закінчили погано той чемпіонат Європи. Не готові були до такої спеки.
Після того я перейшла у категорію U19 на чотириборство (до того було триборство). На міжнародних змаганнях було важко фехтувати, тому що наш рівень суттєво поступався суперницям. Там дуже добре фехтують. І біжать теж дуже добре. Їздила на чемпіонат Європу в Польщу, в Джонков. Набралася досвіду. Тепер буду знати, що і як.

– Ви не вперше виступаєте на чемпіонаті України серед дорослих. Яке до цього часу найвище місце займали в особистій першості?
– Шосте, в 2019 році. Тоді п’ять дівчат потрапляло на коня. Я зайшла шостою. А 2020 року стала восьмою.

– У Львівському фаховому коледжі спорту ви навчаєтесь вже 6 років. Як вам тут?
– Тут дуже хороші умови для спортсменів. Навчають добре. Є вчителі, які просто прекрасні.

– Який вплив ваші тренери Наталія Роговенко і Адам Прибило вони зробили на ваш розвиток в спорті, в житті?
– Тренери – це як мама і тато. Вони добрі психологи. Знають, коли треба натиснути, а коли сказати щось ласкаве, хороше. Своїх тренерів я дуже поважаю, вони реально розумні люди по житті. Наталія Миколаївна дуже багато читає і багато що може розказати. Я в неї стараюся вчитись, беру книжки в неї. Адам Михайлович виховав багато спортсменів, які займали високі місця на чемпіонатах світу, Європи. Так само є чому навчитися у нього. Дуже рада, що я з цими тренерами по житті. Також вдячна моєму першому тренеру Юрію Анатолійовичу Ткачу. Він дуже вплинув на мою спортивну кар‘єру і завжди підтримує мене. Дякую йому за те, чого він мене вчив, коли я починала займатися спортом.

– Наскільки знаю, ви староста групи. Мабуть, не просто так вас обрали на цю посаду? Маєте певні лідерські якості, відповідні риси характеру?
– Думаю, що є щось таке, тому що вибрала мене старостою адміністрація. В нас не студенти вибирали. Три роки вже старостою.

– Справляєтеся успішно?
– В принципі, непогано (Сміється). Стараюся допомагати колегам, як староста. Стараюся вчитися добре, показувати приклад одногрупникам.

– Які предмети вам найбільше подобаються?
– Дуже любила і люблю історію. Філософія – непоганий предмет був, правда дуже важкий, але цікавий. Фізіологія, анатомія – це в нашому напрямку якраз ідеально. Правда важко дуже, але треба його знати.

– Цього року ви закінчуєте навчання в коледжі. Вже маєте подальші плани?
– Далі піду на навчання в Львівський університет фізичної культури імені Івана Боберського на третій курс. Працювати тренером я хочу і буду – це точно. Я вже рік, до речі, працюю тренером з плавання в «Аквапарку».

– Як встигаєте все поєднувати?
– Стараюся все спланувати. Навчаюся зранку, на 8.30 год. пари. Потім біжу на тренування. З тренування прихожу, обідаю і йду на роботу. Щоправда не щодня, тільки у вівторок і четвер. Поки виходить встигати все (Сміється).
Пригадую, торік під час карантину все було зачинено і ми тренувалися вдома. Я приїхала додому, в Червоноград, і з березня до травня тренувалася виключно вдома. Весь Червоноград оббігала, вже знаю всі стежки.

– Спілкувався із заступницею директора коледжу пані Оксаною Вацебою. Вона охарактеризувала вас коротко і вагомо: “дуже мудра і відповідальна”.
– Стараюся (Сміється).

– Які цілі ставите перед собою в спорті?
– (Після паузи) Були дуже великі цілі на спорт, але у зв’язку з травмами розумію, що вже максимальних результатів не досягну, якщо не вилікуюся повністю. Маю грижу в поперековому відділі. Але стараюся показувати результати і з травмою.

– Хто ваші найбільші вболівальники?
– Моя сім’я. Вони спочатку були проти, потім за, а зараз у зв’язку з травмами знов проти. Але вони завжди підтримують. Також тренери підтримують. Знають, яка проблема, радять, як краще зробити.

– А чи маєте найпалкішого вболівальника?
– В принципі є, не буду приховувати (Сміється).

– В Червоноград часто навідуєтесь?
– Два рази в місяць точно приїжджаю, коли маю час. Там вся моя сім’я – мама, тато, брат, бабусі, дідусі.

– Чого найбільше хотіли б досягнути у цьому році?
– Хочу виконати норматив майстра спорту України. Я вже давно хочу виконати, але відчуваю, що цього року точно вдасться. В нас на змаганнях залежно від кількості учасників визначають, скільки дівчат буде потрапляти на коней. Зазвичай, 5-6 дівчат потрапляє. Тому на чемпіонаті України треба потрапити на коня і проїхати. Тоді наберу необхідні 1250 очок для присвоєння звання майстра спорту України.
Василь ТАНКЕВИЧ, тижневик “Вісник”

25 цитат Павла Ледньова: 77 років тому народився легендарний львівський п’ятиборець

77 років тому, 25 березня 1943-го, народився легендарний український п’ятиборець, володар найбільшої кількості олімпійських медалей в історії сучасного п’ятиборства Павло Ледньов. Він побачив світ у Горькому (нині – Нижній Новгород), помер у Москві (23 листопада 2010 року), але протягом усієї своєї кар’єри захищав спортивну честь Львова. Тут він навчався у Львівському інституті фізичної культури (випуск 1965 року), почав займатися сучасним п’ятиборством і постійно тренувався.

Павло Ледньов. Володар 7 олімпійських медалей. Командний залік: 2 «золота» (1972, 1980), «срібло» (1968). Особистий залік: «срібло» (1976), 3 «бронзи» (1968, 1972, 1980). Багаторазовий чемпіон світу в особистому (1973 – 1975, 1978) і командному (1973 – 1974) заліках. Чемпіон СРСР (1968, 1973) в особистому заліку. Заслужений майстер спорту (1972).

Павлу Ледньову немає рівних ні за загальною кількістю олімпійських медалей (7), ні за кількістю Олімпійських ігор, на яких були вони здобуті (4). Ледньов також – найстарший чемпіон і призер Олімпійських ігор серед п’ятиборців (37 років і 4 місяці, на Олімпіаді-1980 в Москві). Як володаря найбільшої кількості олімпійських медалей, легендарного спортсмена було занесено до Книги рекордів Гіннеса.

В цьому матеріалі ми підібрали цитати Павла Ледньова з його інтерв’ю, книги «П’ять і я», а також зі спогадів його другої дружини Айгюль Газізовни, які дозволяють розкрити портрет легендарного спортсмена.

«Моє включення туди (до Книги Гіннеса) є не випадковістю, а наслідком наполегливої і чесної праці. Пишаюся тим, що свого часу зміг знайти методику підготовки, яка привела мене до успіху».

«Я не вважаю себе живою легендою, тим більше що в такі ями потрапляв… Та й характер у мене норовливий. Якщо щось не так, відразу замикаюся в собі. А навколишніх це дуже дратує».

«У 1969 році в аеропорту перед відльотом на збори мене намагалися обікрасти. Я зловив злодія за руку і повчив трохи розуму, однак прибігли на шум міліціонери відразу звинуватили мене мало не в збройному нападі – я ж був з пістолетом. Довести, що я не злочинець, а потерпілий, не вдалося. Керівництво національної федерації пропонувало дискваліфікувати мене на рік, та й то умовно, проте тодішній голова Спорткомітету СРСР Сергій Павлов наполіг на найжорсткішій мірі – довічній дискваліфікації з роботи із забороною працювати в спорті, оскільки незадовго до цього я попався на фарцовці. …Це був найжахливіший день в моєму житті: я залишився без роботи, без зарплати, з сумнівною репутацією. Але треба було жити далі. Я сподівався, що рано чи пізно мене амністують, тому почав потихеньку тренуватися. Потім став виступати на неофіційних турнірах, в різних матчевих зустрічах. Мої успіхи були помічені керівництвом федерації, і воно, бачачи, що я веду себе добре, вирішило клопотати про мою реабілітацію. Зняв дискваліфікацію все той же Павлов. А після моєї перемоги на Олімпіаді в Мюнхені він сказав: «Я радий, що помилявся».

«Я людина не злопам’ятна. Завжди намагаюся зрозуміти, чому до мене поставилися погано, якщо я того не заслужив: через недогляд, недосвідченість чи випадково. А ось від людей, які роблять це навмисно, краще триматися подалі».

«Іноді на тренуваннях корисно виглядати трохи слабкіше, ніж ти є насправді. Наприклад, на заняттях з фехтування я часом давав себе вколоти, а потім на змаганнях бентежив суперника, відповідаючи на його аналогічну атаку результативним контрвипадом».

«Що мали в ваш час олімпійські чемпіони в матеріальному плані? Хорошу квартиру, меблі. Для заохочення нам дозволяли купити по магазинній ціні автомобіль (вони були тоді страшним дефіцитом), який ми тут же з чималою вигодою перепродували. Але сьогодні імениті спортсмени заробляють набагато більше».

 

«Коли тільки починаєш займатися якоюсь справою, вона майже завжди здається романтичною і йде в «охоточку». Але спорт – це свого роду наркотик. Виконав норму першого розряду – хочеться стати майстром спорту. Потім замахуєшся на майстра спорту міжнародного класу, прагнеш потрапити в збірну. І тільки тут помічаєш, що всю романтику витіснили важкі трудові будні».

«Я трудоголік. Мені приносить величезне задоволення робити щось таке, що не кожен може. Подобається долати себе, змушувати «пахати» кожен день, а коли все виходить, говорити з чистою совістю: «Ай який я молодець!»

«Чи можна сказати, що Ледньов – людина команди? Так. Це було моє гасло – працювати на команду. Я вірив, що якщо у нас буде сильна збірна, то кожен з її членів зможе потрапити в трійку призерів в особистому заліку».

«Раніше кожен не тільки приділяв особливу увагу проблемному для себе виду, але і інші відпрацьовував. Зараз же деякі думають, що можна зробити ставку на, скажімо, функціональні види – плавання і біг. Але п’ятиборство немислимо без стабільності в усіх п’яти дисциплінах. Та й за часом наші тренування були більш тривалими. Я працював три тижні поспіль по 9 годин щодня. Плавання для мене було природним ранковим заняттям. Вважаю, тепер навряд чи хтось витримає такі навантаження…».

«Ми жили зовсім по-іншому. У нас була дисципліна – не табірна, звичайно, але дуже жорстка. За запізнення на тренування можна було вилетіти зі збірної за дві секунди, незамінних не було».

«Не хочеться ображати молодих, але у них часом дуже кепська внутрішня культура і інтелект, звідси – погана психологічна стійкість. Багато хто не здатні самостійно приймати рішення в критичних ситуаціях, не знають, що таке самоаналіз. Але ж найкращий тренер для спортсмена – це він сам. Інша людина може тільки приблизно пояснити тобі, що ти повинен відчувати в тій чи іншій ситуації, як правильно виконувати ту чи іншу вправу».

«У нас п’ятиборців виграти завжди було складно. За свою кар’єру я лише двічі був чемпіоном СРСР, а чемпіоном світу в особистому та командному заліках – шість разів».

«Поки спортсмен ставав великим, хтось наполегливо вчився, щоб стати хорошим тренером. І коли чемпіони спускаються з Олімпу, місця (тренерів) вже зайняті».

«Це раніше я виходив вранці розім’ятися. Непомітно, але відчутно це стало тренуванням. Знаходимося на всесоюзних зборах в Новогорську. Ранок, вся команда ще спить, а я біжу до Куркіно – 1,5 км, а потім до Новогорська – 12 кілометрів…»

«Я ніколи не бігав бездумно. Завжди ставив собі подумки завдання – і за швидкістю, і за темпом – і сам вирішував їх. І тільки це дозволило, тренуючись в бігу самостійно і жорстко, ніколи не дати себе загнати».

«Якщо проаналізувати мою підсумкову готовність, то у фехтуванні і стрільбі я виступав на рівні майстра спорту, в плаванні – на рівні вище першого розряду, у верховій їзді – на рівні майстра спорту. Зате в бігу я був відверто слабкий. Одного разу на першості вузів міста Львова, вже будучи в збірній команді країни з п’ятиборства, в бігу на 5000 метрів я зайняв останнє місце (16 хв. 40 сек.). Але років через вісім, також стартуючи на стадіоні, я вже «вибіг» з 15 хвилин, що для мене було досить пристойно».

«Коли я зрозумів, що в плаванні досяг межі, то всі свої сили звернув на біг, де щось можна було вичавити. Я почав бігати по 400 кілометрів на місяць, а це дуже великий обсяг навіть для кваліфікованого бігуна. І головне в цьому – уміння терпіти».

«Колись Ф.С. Коту – тренера, який багато років опікувався мною, – запитали: «В якому виді Ледньов найбільше просунувся за ці роки?» Фехтувальник Кота чесно відповів: «У бігу».

«Я приходив на стадіон у Львові, коли за плечима вже було чотири відшліфованих види. Мене чекали бігуни, свіжі, які не отримали і десятої частки мого навантаження. І я біг з ними. Падав і вставав. А в душі зріло переконання: я можу, я повинен, я зобов’язаний!»

«У Москві була висока вологість, спека, але я, прощаючись з п’ятиборством, пробіг здорово. Що поробиш, біг я любив завжди, і в моєму останньому старті Московської Олімпіади я зробив неможливе. Це Біг-1980 дозволив мені відірватися від ганебного сьомого місця і вийти на третє. Цього ніхто не очікував».

«Всі газети писали про той забіг захоплено, як про символічну передачу естафети. Говорили, що я біг непогано, як локомотив, якому не годиться спізнюватися на кінцеву станцію. Так, я показав свій найвищий результат за все життя в п’ятиборстві. Я пробіг краще Старостіна, який став олімпійським чемпіоном. Я пробіг краще Сомбатеї, який отримав срібну медаль. Але, найголовніше, я відіграв секунди, що дозволили мені зайняти третє місце».

«Я прагнув виграти у будь-якого, хто зазіхав на мій авторитет».

«Одного разу на обстеженні йому сказали перевірити кров, – розповіла дружина спортсмена Айгюль Газізовна. – Ми чекали місця в шпиталі, приїхали, лягли. І на другий день після оформлення він помер від набряку легенів. Лікар сказав, що й не знав про проблеми з легенями. Я кажу: «Як же так? У вас такий грубезний гроссбух по пацієнту, ми не раз обстежувалися. Невже не можна було уважно подивитися?» Мабуть, багато чого накопичилося в організмі. Не витримав».

«Паша любив подорожувати, – пригадує Айгюль Газізовна. – Ми їздили во країни, у яких він не встиг побувати з командою. Дуже подобався йому Схід: Таїланд, Сінгапур, Північна Корея, Японія. «І чому тут так чисто? – дивувався він. – Ніхто не кидає сміття або недопалки під ноги». Потім він говорив, що до кінця життя треба спробувати потрапити на Еверест. Я питала: «Навіщо?» «Щоб там і залишитися», – говорив він.

Підготував Василь ТАНКЕВИЧ, відділення НОК України у Львівській області

Сучасне п’ятиборство: 2020 року у Львові планується проведення етапу світового туру

У Києві під головуванням президента ФСПУ Ігоря Паніна відбулось засідання Президії Федерації сучасного п’ятиборства України. Під час виступу Ігор Панін проаналізував підсумки діяльності у 2019 році. За його словами, Федерація працювала стабільно, спортсмени брали участь у змаганнях різного рівня, реалізовувалися міжнародні проекти:

«Незважаючи на проведену роботу, на жаль, не вдалося повною мірою розкрити можливості наших спортсменів та здобути ліцензії на Олімпійські ігри-2020, які відбудуться в Токіо. Саме тому, основним завданням наступного року – буде підготовка та здобуття олімпійських ліценцій національною збірною. І відповідно усі зусилля будуть спрямовані на досягнення цього ключового завдання».

У ході засідання було заслухано звіти Державного тренера з сучасного п’ятиборства Костянтина Лавренчука, головного тренера збірної команди України Юрія Мерщія, голів комісій суддів, спорту ветеранів, атлетів, тощо. Було затверджено списки спортсменів збірних команд та систему відбору спортсменів на 2020 рік.

З інформацією про підсумки проведення змагань «Лазер-ран сіті тур-2019» виступив відповідальний секретар ФСПУ Валентин Борознін. Він зазначив, зокрема, що рівень проведення змагань, які цього року відбулися у Києві, Житомирі, Львові, Дніпрі та Харкові було високо оцінено керівництвом UIPM. ФСПУ було передано сучасне лазерне обладнання, яке передане спортивним школам України. Наступного року планується проведення етапів світового туру в Києві, Київській області, Львові, Житомирі та на Донеччині.

Федерація сучасного п’ятиборства України

Львів’янин Дмитро Балюк виграв “бронзу” на чемпіонаті Європи з сучасного п’ятиборства U-24 в Польщі

В польському місті Джонкув сьогодні завершився чемпіонат Європи з сучасного п’ятиборства серед спортсменів віком до 24 років. В командному заліку серед чоловіків збірна України посіла третє місце, поступившись командам Німеччини і Великої Британії.

Церемонія нагородження призерів чемпіонату Європи U-24 в командному заліку (з 12-ї хвилини)

В особистому заліку львів’янин Дмитро Балюк став 11-м. А найкраще серед українців виступив Гордій Березняков з Дніпра – 8 місце. Інші дніпряни Олександр Шелест і Владислав Ридванський посіли, відповідно, 19-те і 27-ме місця.

Андрій Федечко: «Ще достатньо часу і варіантів, як здобути олімпійську ліцензію»

Минулого тижня члени виконкому відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області шляхом голосування визначили найкращим спортсменом Львівщини за підсумками серпня 2019 року Заслуженого майстра спорту з сучасного п’ятиборства Андрія Федечка. Для нього це друге подібне визнання – уперше Андрій став найкращим спортсменом області в липні 2015 року.

– Звичайно, було приємно, коли взнав, що мене визнали найкращим спортсменом місяця, – розповів атлет сайту відділення. – Хоча великої радості не було, бо це вже проходив 2015 року, коли я зайняв третє місце на чемпіонаті світу і виборов ліцензію на Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро. Як взнав про це визнання? Був на тренуванні і отримав есемеску від тренера, що відбулося голосування і я став найкращим спортсменом. Чесно кажучи, я навіть не знав, що має бути таке голосування, тому й не очікував, що мене назвуть найкращим.

Я зауважив, що після того, коли мене визнали найкращим у 2015 році, сталися великі зміни в плані ставлення до спорту, почали більше уваги приділяти спортсменам. З одного боку прикро, що в мій час (коли мене вперше визнали найкращим) не було такої уваги. Але час іде, все змінюється. Це приємно, що ми рухаємось в правильному напрямку. Бо це дуже важливо не тільки для мене, але й для інших спортсменів, особливо молодих. Це дуже круто, коли про тебе памʼятають, тобі допомагають і роблять з тебе зірку (сміється). Це нам – спортсменам – додає стимулу, бажання. Так в усьому світі є і так повинно бути в нас. І добре, що відділення НОК України у Львівській області займається таким, популяризує спорту. І чим більше такої уваги до спорту, тим краще.

– Пригадайте, як 2015 року сприйняли визнання найкращим спортсменом?
– Сприймалося круто. Найкращий спортсмен – це певний статус. Але в той час у мене було більше ейфорії від бронзової медалі чемпіонату світу і здобуття ліцензії на Олімпійські ігри. Взагалі в нашому виді спорту взяти медаль чемпіонату світу – це дуже високий рівень. Я виграв усього лише пʼяту медаль за весь час нашої Незалежності. На нагородженні було багато людей, вітав голова відділення НОК України у Львівській області Юрій Турянський, тодішній голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка. Було приємно.

– Поговоримо про чемпіонат Європи у британському Баті, який відбувся на початку серпня і власне за друге місце на якому вас визнали найкращим спортсменом Львівщини у серпні.
– Це був ліцензійний чемпіонат Європи – на ньому розігрувались ліцензії на Олімпіаду 2020 в Токіо. Я в особистому заліку не відібрався на континентальний чемпіонат, виступав тільки в естафеті. На жаль, на сьогодні це не олімпійська дисципліна. В естафеті виступає по дві людини. Зі мною поставили в команду хлопця з Дніпра Владислава Ридванського. Він недавно перейшов з категорії юніорів у категорію дорослих. Я, як старший колега, на зборах в Кончі-Заспі налаштував його відповідно. І коли приїхав на змагання, був спокійний, контролював ситуацію. Хоча, видно було, що Владислав хвилюється, була певна невпевненість. Але він ще молодий, у нього все попереду. Я зі свого боку по максимуму на всіх пʼятьох видах «вижав». Якби ще йому пощастило пару уколів на фехтуванні добрати, то ми б без проблем були на першому місці.

– В чому специфіка естафетних змагань у сучасному п’ятиборстві?
– Вони нічим не відрізняються від особистих змагань. Тільки дистанція розбивається на двох. Наприклад, в особистих змаганнях ми пливемо 200 метрів, а в естафеті – двоє по сотні. Так само і в бігу, де дистанція 3200 метрів розбивається на двох. А на конкурі робимо на три стрибки менше: долаємо 9 перешкод замість 12-ти. От і вся різниця.

– Днями в Будапешті пройшов чемпіонат світу з сучасного пʼятиборства. Чому пропустили цей чемпіонат?
– З двох причинах. В особистому заліку не міг виступати, бо я у вітчизняному рейтингу десь пʼятий-шостий, а нас їхало четверо. В Україні зараз немає такого, що хтось комусь подобається і той їде. В нас чистий фейр-плей: маєш очки, їдеш. Тому за рейтингом я не потрапляв. Міг поїхати в естафеті. Але ми на чемпіонаті Європи виступили, показали хороший результат. А до чемпіонату світу треба правильно підготуватися і потрібно показати результат. А показати результат, коли між змаганнями два з половиною тижні, дуже важко. Тому навіть не сильно хотів туди їхати щоб комусь щось доводити. Вирішив, що не вартує воно. Тим більше це естафета, а в особистих змаганнях я не відібрався.

– Зараз питання №1 – це, звичайно, відбір на Олімпійські ігри. Які, враховуючи ваш вітчизняний рейтинг, є варіанти щоб потрапити на відбіркові змагання?
– В нас така система, що хто не потрапляє у фінал на змаганнях, отримує мінусові очки. На чемпіонаті Європи не потрапило у фінал троє наших спортсменів і зараз на чемпіонаті світу не потрапило двоє. Тепер вони мають опуститися в рейтингу, а я піднімуся. І в наступному сезоні, який розпочнеться в новому році, розраховую їздити на етапи Кубка світу, чемпіонат Європи, чемпіонат світу. На цих змаганнях можна буде здобути ліцензію, зайнявши відповідне місце у світовому рейтингу. Наступний рік буде дуже цікавим, потрібно буде викластись по максимуму. Ще достатньо часу і варіантів, як можна буде здобути ліцензію. До речі, в України ще жодної ліцензії немає.

– У вас є чотири тренери. Яка їхня роль у ваших успіхах? Хто з них за що відповідає?
– Роль кожного з тренерів дуже велика. Володимир Софієнко зі мною проводить сім днів на тиждень. На тренуваннях він зі мною весь час на всіх видах. Він мене тренує вже понад 10 років. Олег Фіалкович брав велику участь у моєму тренуванні, коли я був юніором і зараз також допомагає в тренувальному процесі, морально підтримує, ділиться досвідом. Віталій Тарнакін років два тому почав з нами займатися. Він відповідає за легку атлетику, готує завдання, стежить за технікою. Мій рівень бігу завдяки його допомозі виріс. Дмитро Кірпулянський – «граючий» спортсмен, як ми називаємо його. Він і сам виступає, тренується і також тренує мене. Він донеччанин, зараз живе в Києві. Тому тренує мене або коли ми разом на зборах, або коли разом їдемо на змагання і він там бере участь. Допомагав мені готуватися до Олімпійських ігор в Ріо, був моїм спаринг-партнером. Пише, корегує мої завдання – найбільше в плаванні, ділиться досвідом.

– Можете когось з них назвати головним тренером – хто бачить і контролює картину загалом? Це Володимир Софієнко?
– Так. Він причетний до підготовки в усіх видах.

– Чи є серед цих видів пʼятиборства якісь улюблені?
– Немає. Це вже не той рівень. Ти маєш зробити їх по максимуму. Знаєте, краще зробити усі види на своєму середньому рівні, ніж в одному феноменально виступити, а інший провалити.

– Після здобуття «бронзи» на чемпіонаті світу-2015, ви розповіли в одному з інтервʼю, що доводилося їздити на міжнародні змагання за власний кошт. Чи зараз ситуація змінилася?
– Вона змінилася наступного дня після виграшу «бронзи» чемпіонату світу і здобуття ліцензії на Ігри-2016. А зараз у Федерації дуже чіткий і справедливий відбір. Є рейтинг і згідно з рейтингом спортсмени відправляються на ті чи інші змагання. Немає такого, що тренери когось беруть на змагання тому, що він «свій» чи тому, що йому симпатизують.

 

– Які наступні старти?
– Я, як представник Навчально-спортивна база літніх видів спорту Міністерства оборони України – СКА Львів, готуюся взяти участь у 7-х Всесвітніх військових іграх, які пройдуть з 18 до 27 жовтня в китайському місті Ухань. Це ті самі Олімпійські ігри, тільки серед військовослужбовців. Вони проводяться раз в чотири роки. Виступлять там спортсмени з понад 100 країн світу у 27 видах спорту.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

Андрій Федечко: «Останнім часом почали більше уваги приділяти спортсменам»

Минулого тижня члени виконкому відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області шляхом голосування визначили найкращим спортсменом Львівщини за підсумками серпня 2019 року Заслуженого майстра спорту з сучасного п’ятиборства Андрія Федечка. Для нього це друге подібне визнання – уперше Андрій став найкращим спортсменом області в липні 2015 року.

– Звичайно, було приємно, коли взнав, що мене визнали найкращим спортсменом місяця, – розповів атлет сайту відділення. – Хоча великої радості не було, бо це вже проходив 2015 року, коли я зайняв третє місце на чемпіонаті світу і виборов ліцензію на Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро. Як взнав про це визнання? Був на тренуванні і отримав есемеску від тренера, що відбулося голосування і я став найкращим спортсменом. Чесно кажучи, я навіть не знав, що має бути таке голосування, тому й не очікував, що мене назвуть найкращим.

Я зауважив, що після того, коли мене визнали найкращим у 2015 році, сталися великі зміни в плані ставлення до спорту, почали більше уваги приділяти спортсменам. З одного боку прикро, що в мій час (коли мене вперше визнали найкращим) не було такої уваги. Але час іде, все змінюється. Це приємно, що ми рухаємось в правильному напрямку. Бо це дуже важливо не тільки для мене, але й для інших спортсменів, особливо молодих. Це дуже круто, коли про тебе памʼятають, тобі допомагають і роблять з тебе зірку (сміється). Це нам – спортсменам – додає стимулу, бажання. Так в усьому світі є і так повинно бути в нас. І добре, що відділення НОК України у Львівській області займається таким, популяризує спорту. І чим більше такої уваги до спорту, тим краще.

– Пригадайте, як 2015 року сприйняли визнання найкращим спортсменом?
– Сприймалося круто. Найкращий спортсмен – це певний статус. Але в той час у мене було більше ейфорії від бронзової медалі чемпіонату світу і здобуття ліцензії на Олімпійські ігри. Взагалі в нашому виді спорту взяти медаль чемпіонату світу – це дуже високий рівень. Я виграв усього лише пʼяту медаль за весь час нашої Незалежності. На нагородженні було багато людей, вітав голова відділення НОК України у Львівській області Юрій Турянський, тодішній голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка. Було приємно.

Повністю ексклюзивне інтервʼю для сайту відділення з Андрієм Федечком вийде невдовзі.

Збірна України з львів’янином Павлом Зведенюком – восьма на чемпіонаті світу з сучасного п’ятиборства

В Будапешті підходить до завершення чемпіонат світу з сучасного п’ятиборства. У фіналі індивідуального чоловічого турніру змагалося двоє українців. Чемпіон світу 2015 року і срібний призер Олімпійських ігор 2016 року Павло Тимощенко з Києва за сумою усіх дисциплін набрав 1434 бали і посів 6-те місце. А львів’янин Павло Зведенюк з 1374 балами замкнув ТОП-30. Всього у фіналі змагалося 36 спортсменів.

А золоту медаль виборов француз Валентин Бело (1468). Другем місце зайняв представник Великої Британії Джозеф Чун (1453), третім став Чун Вун Те з Південної Кореї (1452).

В командному турнірі наша збірна у складі Павла Зведенюка і двох киян Павла Тимощенка та Дениса Павлюка зайняла 8-ме місце (3913) з 20-ти команд. Трійка призерів наступна: 1. Південна Корея (4309), Угорщина (4272), Велика Британія (4258).

Львів’янин Павло Зведенюк пробився до фіналу чемпіонату світу з сучасного п’ятиборства

28-річний львіський спортсмен Павло Зведенюк вийшов у фінал індивідуального чоловічого турніру чемпіонату світу з сучасного п’ятиборства. Змагання проходять в Будапешті (Угорщина).

Результат Зведенюка склав 1 114 балів. Спортсмен посів 13-те місце у півфіналі в групі В і пройшов до фіналу за сумою очок. Також до фіналу пробився 32-річний киянин Павло Тимощенко – у півфіналі в групі С з результатом 1131 бал він зайняв 4-те місце.

Ще двоє українців – Денис Павлюк і Гордій Березняков – не змогли вийти до фіналу змагань.

Чемпіонат світу завершиться 8 вересня. Чоловічий особистий фінал відбудеться 7 вересня.