Вікторія ЛЕНИШИН: «Я думаю, у нас все вдасться. Всі будуть задоволені, щасливі, усміхнені»

Сьогодні в пресцентрі «Гал-інфо» було анонсовано проведення у Львові II Всеукраїнського турніру з художньої гімнастики «Sport Art Cup – 2021». Він стартує вже завтра, 15 червня, і триватиме протягом трьох днів. Змагання пройдуть за підтримки Фундації Юрія Турянського «Почни з себе».

Як зазначив у вступному слові Юрій Турянський, голова відділення НОК України у Львівській області, турнір організовує відома львівська та українська спортсменка, фіналістка Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року (5-е місце), а нині тренерка Вікторія Ленишин.

«Нас (відділення НОК України у Львівській області – Авт.) радує те, що Вікторія досягла великих успіхів не лише у власній спортивній кар’єрі, а й передає свої навики, свої вміння дітям і зараз реалізовується, як тренер, – зазначив Юрій Іванович. – Власне не часто в Україні проводяться змагання такого рівня. У Львові очікується участь понад 500 спортсменів, які представлятимуть 27 команд з усієї України. Ласкаво просимо всіх любителів художньої гімнастики, цього найграційнішого, олімпійського виду спорту, прийти і підтримати наших спортсменів! Вітаю всіх з такою чудовою подією! Додам, що це вже другий Всеукраїнський турнір «Sport Art Cup», який лише через пандемію і певні обмеження не став цього року міжнародним. Але і так – це великий, масовий, грандіозний турнір, який вдруге проводить Вікторія Ленишин».

Сама Вікторія розповіла про команду, з якою готує свято для дітей та шанувальників художньої гімнастики.

«Я направду не одна організовую цей турнір, – сказала титулована спортсменка. – В мене велика, класна команда. Це тренери – Марта Когут, Христина Радомська, Анжеліка Пшеченко і Юлія Ганусяк. Це наш міцний і творчий колектив, який допомагає мені організувати цей прекрасний захід. І я думаю, у нас все вдасться, всі будуть задоволені, щасливі, усміхнені. Ми всіх чекаємо з 9-ї ранку до 7-ї вечора з 15 до 17 червня на велотреку СКА. Впевнена, глядачам буде на що подивитися і буде цікаво.

При нагоді хочу нагадати, що глядачам необхідно бути в захисних масках. На вході обов’язково буде стояти людина, яка вимірюватиме температуру. І сідати глядачі зможуть через один стілець для того щоби зберігати соціальну дистанцію», – додала Вікторія Ленишин.

Після завершення пресконференції журналіст сайту відділення НОК України у Львівській області в доповнення до попереднього інтерв’ю задав Вікторії Ленишин ще декілька питань.

– Вікторіє, тренерство в художній гімнастиці – винятково творчий вид діяльності, який неможливий без натхнення. В чому його черпаєте, особливо, коли воно відсутнє?
– Зізнаюся, моє спасіння – гори. Я їду відпочити, просто побути декілька днів в горах. Деколи ми взагалі збираємося у професійні походи – з наплічниками, на три дні, по певному маршруту. Тобто моє місце сили – це гори, де я можу відновлювати свій ресурс. Я навіть стараюся майже кожні вихідні поїхати на Закарпаття або в Карпати – просто відпочити, перевести дух. І направду там я заряджаюсь енергією.

А ще скажу, що мені для праці з дітьми не треба черпати якесь натхнення. Вони самі заряджають енергією. Коли я приходжу в зал, мені не треба звідкись брати енергію щоб віддавати їм. Тому що в нас з ними такий рівноцінний обмін: я їм даю свою енергію, вони мені взамін віддають свою. З тими дітьми, які «закриті» і, скажімо так, не хочуть зі мною співпрацювати, в нас не виходить такий обмін енергією. І вони, зазвичай, довго не затримуються в залі, тому що має бути такий двосторонній процес – між тренером і дитиною. І ще сюди додам батьків. Виходить своєрідний трикутник: спортсмен – тренер – батьки. Якщо виникають якісь нюанси, ми завжди стараємося з батьками і дитиною, в тому трикутничку, вирішувати ці питання.

– Можливо, дивлячись на цих маленьких дітей, пригадуєте себе в такому віці, свої думки? Які у зв’язку з цим виникають асоціації?
– Якщо говорити про малюків 4-5 років, то я ще в такому віці не тренувалася. Я почала займатися художньою гімнастикою в дев’ять з половиною. Знаєте, якщо приходить дитина і в неї немає хороших даних для художньої гімнастики, то в мене завжди такий фідбек: «Коли я прийшла, в мене було таке саме. Дай тій дитині шанс, дай тій дитині спробувати!» Якщо вона захоче, якщо вона буде працювати і хоче проявити себе, то чому ні? От цей момент в мене дійсно включається – є таке.

І насамкінець на кілька запитань відповіли юні гімнастки Аріна Майборода і Маргарита Плотнікова. Дівчата були на пресконференції і готуються взяти участь у турнірі.

– Мене звати Аріна, мені 10 років і я вже займаюся 6 років гімнастикою.
– Мене звати Маргарита. Мені 9 років і 6 років я займаюся гімнастикою.

– На скількох турнірах ви виступали? Скільки виграли медалей?
Аріна: – Я вже на багатьох турнірах виступала. В мене дуже багато медалей. Всі висять на медальниці.
Маргарита: – В мене теж було вже багато змагань і я вигравала багато медалей.

– Яке місце хочете виграти на цих змаганнях?
– Аріна: Перше.
– Маргарита: І я теж перше.

Вікторія ЛЕНИШИН: «Я живу і насолоджуюся, тому що займаюся улюбленою справою»

Наступного тижня, з 15 до 17 червня, у Львові за підтримки Фундації Юрія Турянського «Почни з себе» відбудеться ІІ Всеукраїнський турнір з художньої гімнастики «Sport Art Cup – 2021». Організаторка і натхненниця цих змагань, фіналістка Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року (5-е місце), майстер спорту України міжнародного класу з художньої гімнастики, кандидат наук з фізичного виховання та спорту Вікторія Ленишин в інтерв’ю сайту відділення НОК України у Львівській області розповіла, що очікується прибуття до Львова 500 спортсменок.

Також видатна львівська гімнастка пригадала найбільш пам’ятні моменти своєї спортивної кар’єри і поділилася очікуваннями від виступу львівських гімнасток на Олімпійських іграх в Токіо.

– Наш другий турнір «Sport Art Cup – 2021», який проходитиме три дні – з 15 до 17 червня – на велотреку СКА (м.Львів, вул. Клепарівська, 39а) має статус всеукраїнського, – зазначила Вікторія Ленишин. – Ми хотіли зробити цей турнір міжнародним, до нас мали приїхати представники семи країн, але у зв’язку з пандемією коронавірусу змушені були відмовитись від цієї ідеї. Хоча у майбутньому в наших планах проводити міжнародні турніри. Якщо владнається ситуація з COVID-19, то в нас буде досить велике представництво іноземних делегацій. А цьогоріч проведемо всеукраїнський турнір, на який приїдуть 27 команд з усієї України. Всього очікуємо 500 учасниць.

Чим наші змагання відрізняються від усіх інших змагань, які проводяться у Львові? Ми вперше наважились провести змагання у приміщенні велотреку. До нас ніхто цього не робив у зв’язку із певними технічними моментами. Позаторік, під час проведення нашого дебютного турніру, ми самостійно зробили поміст. А цього року Львівська область закупила професійний поміст і тепер дітки будуть виступати на професійному покритті. Тішить, що на велотреку може вміститися велика кількість глядачів. Також плануємо проводити онлайн-трансляцію змагань.

– Скільки часу займає організація такого турніру? Кому вдячні за допомогу і підтримку в організації?
– Якщо чесно, ми готуємося протягом року. Продумуємо все до найменших дрібниць – починаючи від подарунків дітям, розробки дипломів, виготовлення медалей. Ми не просто купуємо готові медалі, а робимо їх на замовлення. Коли вони ексклюзивні, це зовсім по-іншому виглядає. До речі, отримають нагороди всі наймолодші дітки. Хочемо мотивувати їх таким чином, особливо враховуючи, що досить тривалий час всі займалися «на онлайнах», скажімо так, через екран. В дітей дуже сильно впала мотивація, багато дітей перехотіли тренуватися, тому що не бачили сенсу. А для того щоб трошки заохотити дітей, зробити для них свято, ми вирішили, що наймолодших (до 2011 р.н.) нагородимо всіх, ну а старші дітки повинні розуміти принцип змагальності, що таке конкуренція. Тому вони будуть боротися за нагороди.

Читайте наші новини у Facebook

Що стосується допомоги і підтримки, то я вдячна Юрію Івановичу Турянському та його фундації (Фундація Юрія Турянського «Почни з себе» – Авт.). Направду він долучився до організації турніру і дуже нам допоміг. Також вдячна Відділенню НОК України у Львівській області, Бізнес центру IQ-Park, Компанії Ельпласт, Компанії Термо-Ізол і ТОВ «Яросад».

Додам, що головним організатором турніру є тренерський колектив нашого спортивного клубу Sport Art. Ми досить молодий клуб, тільки три роки працюємо у Львові, але вже встигли завоювати довіру у багатьох батьків і дітей. Зараз у нас в клубі тренується понад 150 дітей і ми поступово розширяємось. Направду в нас дуже дружній колектив, ми з тренерами сидимо, продумуємо все до деталей.

– У вересні виповниться 4 роки від часу, коли ви відкрили спортивний клуб Sport Art у Львові на проспекті Червоної Калини, 45. Що найголовніше виділите за цей період в діяльності клубу?
– Направду я ще більше закохалася в цей вид спорту, в художню гімнастику. І я справді зрозуміла, що не так легко знайти людей, які зможуть іти з тобою, крокувати одним кроком, в одному темпі. Але мені вдалося зібрати класну команду, класних тренерів і ми справді змогли знайти з дітьми спільну мову. Я дуже тішуся, що нам вдається знайти до них підхід. Чим наші відрізняються від дітей з інших клубів? Вони один одного підтримують, в них конкуренція здорова. В нас ніколи немає такого, що в групі, де діти тренуються, хтось когось ображає чи хтось когось висміює чи насміхається. Бо, наприклад, коли я тренувалася, то такі ситуації бували. Я пам’ятаю з дитинства, це було досить неприємно. А зараз нам вдалося зробити справді команду з наших дітей. Хоча вони виступають в індивідуальній програмі, але мені дуже приємно дивитися, коли на тренуванні одна дитина підходить до іншої – без мого прохання чи прохання інших тренерів – і просто пояснює і показує, як зробити той чи інший елемент.

Я ціную в першу чергу те, що в нас міцний і дуже дружній колектив. І що діти в нас добрі і що в них, скажімо так, присутній дух здорової конкуренції. Для мене також дуже важливо щоби діти любили те, чим вони займаються.

– Відчувається, що ваша тренерська робота приносить вам задоволення. Мабуть, це і впливає на мікроклімат в клубі і те, що діти допомагають одні одним.
– Направду ми всі дуже тішимося і кайфуємо від нашої роботи. Ми отримуємо максимум задоволення. В мене дуже рідко таке буває, що я іду на роботу без натхнення чи з поганим настроєм. Навіть якщо в мене поганий настрій, то заходжу в зал, бачу ті очі, бачу, як вони горять і всі проблеми моментально відходять на другий план. А зараз я поринаю повністю з головою в роботу і отримую від того максимум задоволення, маючи можливість передати свої знання, свої вміння дітям. Так і в інших наших тренерів. Вони в минулому гімнастки, професійні спортсменки, які мають спортивне звання кандидатів в майстри спорту України, майстрів спорту України, майстрів спорту України міжнародного класу. Їм є чим поділитися. В першу чергу в нашому клубі я ціную тренерський колектив, бо без нього направду би нічого не вдалося.

А ще я відзначу велику підтримку моєї сім’ї. Мої батьки, сестра також роблять дуже багато для мене і для того щоб мій клуб розвивався. Моя сестра взагалі дуже творча особистість. Весь дизайн на турнірі розробила вона. Вона справді вкладає в це свою душу.

– Вікторіє, в липні минулого року ви розмістили дуже цікавий пост в соцмережі, в якому поділилися своєю життєвою мудрістю. Зокрема, написали таке: «Все моє попереднє життя це суцільна боротьба. А я хочу жити і насолоджуватися кожною хвилиною і секундою, відведеною мені в цьому прекрасному світі». Наскільки вам вдається це?
– Чому все моє минуле життя було боротьбою? Тому що я прийшла досить пізно в художню гімнастику.

– В 10 років.
– Майже так – в 9 з половиною. І мені дуже важко вона давалася. Особливо спочатку було важко. І всю свою гімнастичну кар’єру я боролася – за повагу тренерів, за те, щоби потрапити в першу команду, за те, щоби потім потрапити в збірну, за те щоби потім в збірній мене помітили. Тобто постійно йшла боротьба, як то кажуть, за місце під сонцем. І коли я змогла реалізувати свою мрію – а моєю мрією були Олімпійські ігри – я зрозуміла, що досить боротися, досить вигризати це місце під сонцем, що це все можна робити, отримуючи при цьому від того задоволення. Саме тому я вибрала таку роботу. …Я вам більше скажу – я не вважаю навіть це роботою. Я ніколи не кажу, що йду на роботу. В моїй мові немає таких слів. Я кажу: їду до своїх малявочок, їду в зал, їду на тренування, але ніколи не називаю це роботою.

Я не зразу почала тренувати. Спочатку вирішила все-таки довчитися в університеті (Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського – Авт.). Я захистила дисертацію, потім три роки викладала в університеті. Але зрозуміла – не моє. От тоді я кожен день ішла на роботу – чесно вам скажу. А коли з’явилась можливість відкрити свій клуб, ми знайшли приміщення, від чого, скажімо так, в першу чергу залежало наше відкриття. І все якось так закрутилося. Я справді дуже переживала. За те, що важко піде, що буде важко набрати дітей. Але сталося все з точністю до навпаки. Дуже швидко набралися групи і дуже швидко клуб почав розвиватися, сформувалася команда. Дійсно, я не борюся зараз. Я живу і насолоджуюся, тому що я займаюся улюбленою справою.

– Ви тренувалися під керівництвом видатних львівських та українських тренерів. Задумувались, що почерпнули від кожного з них?
– Звичайно. Кожен тренер вкладає в тебе душу. Кожен тренер старається дати тобі частинку своїх знань – так, як зараз вже роблю я і мої дівчата-тренери. Від кожного з тренерів я почерпнула якусь життєву мудрість. Тому що вони не тільки тренували – вони нас виховували. Ми дуже багато часу проводили поруч з ними. Мої львівські тренери Катерина Петрівна Сороковська та Ірина Ярославівна Іванів в якийсь період були мені як мами, тому що я постійно була з ними. Кожного тижня ми виїжджали на змагання. Я після школи зразу йшла на тренування і по 4-5 годин проводила з ними в залі. А маму бачила тільки ввечері. Направду вони дуже сильно вплинули на становлення мене як особистості. І я їм за це вдячна. Мої львівські тренери завжди мене підтримували. І потім, коли я потрапила в збірну України, коли тренувалася в Альбіни Миколаївни та Ірини Іванівни Дерюгіних, то кожного вечора зі мною на зв’язку була мій перший тренер. Кожного вечора я телефонувала і розповідала, як пройшло тренування, отримувала поради. Підтримка від них була шалена в той період, коли я тренувалася в збірній. Ну і зараз я з ними теж підтримую зв’язок. Що стосується навіть проведення турніру, то я дуже часто телефоную і питаюся в них поради і вони мені їх дають, ніколи не відмовляють. Я можу в будь-який момент під’їхати в свій рідний зал, де я починала тренуватися, і отримати пораду. Вони мене підтримали навіть тоді, коли я відкривала зал. Дуже багато львівських тренерів були проти, а вони одні з небагатьох, хто справді мене підтримував. Мені це було дуже приємно.

Читайте наші новини у Facebook

Що стосується тренерів з Києва, збірної, Ірини Іванівни та Альбіни Миколаївни, то, коли приїжджаю в Київ, стараюся зайти в зал до них. Купую гарний букет квітів і з хорошим настроєм іду піднімати їм настрій. Я також з ними в хороших стосунках. Якщо мені дійсно потрібна порада, яку можуть дати тільки вони, то, звичайно, я можу зателефонувати чи підійти до Ірини Іванівни, спокійно поговорити з нею. До речі, свого часу Ірина Іванівна побачила в мені гімнастку і саме вона мене залишила в збірній. Я їй за це дуже вдячна. Знаєте, я напевно чисто випадково потрапила тоді на перегляд. Взагалі іншу дівчинку мали брати в збірну. А я тоді попросилася подивитися на тренування Ганни Безсонової і Наталії Годунко. В якийсь момент мені сказали одягнути форму. І після тренування сказали, що мене залишають.

– І ви залишились без роздумів?
– Я зателефонувала мамі з татом. Вони хвилювались, тому що ніхто такого не очікував. В них був попередній досвід з моєю старшою сестрою. Вона займалася бальними танцями і їй запропонували переїхати в Київ тренуватися, але мама побоялась тоді її відпустити. І десь напевно шкодувала про цей вчинок. І коли вже мені запропонували, то мама сказала щоб я вирішувала сама. Я дуже сильно хотіла. Я не думала, я знала, що залишуся. Приїхала додому, зібрала речі і переїхала в Київ. І там вже продовжила свої тренування.

– Від часу, коли ви завершили спортивну кар’єру, пройшло 9 років. Як за цей час змінилась художня гімнастика?
– В нас правила змінюються кожні чотири роки, кожного олімпійського циклу. Гімнастика за цей період справді досить змінилася. Якщо раніше все-таки більше уваги приділялося елементам складності тіла, то зараз дуже велику роль відіграє технічна сторона, особливо цінується техніка предмета. Чим складніші ти можеш зробити технічні речі з предметом, тим в тебе буде вища і краща оцінка. Тобто тепер координаційні здібності відіграють дуже значну роль для досягнення хорошого результату. Але невдовзі буде знову оновлення правил. Я думаю, будуть введені обмеження щодо кількості складних технічних елементів і все-таки повернуть увагу до складності виконання елементів тіла.

– І останнє питання. Менш як за півтора місяці стартує Олімпіада в Токіо. У складі нашої збірної є декілька вихованок львівської школи художньої гімнастики. Розумію, що в художній гімнастиці важко щось прогнозувати. Та все ж: чого можна чекати від наших дівчат на Олімпійських іграх?
– Я думаю, що наша збірна команда в групових вправах може спокійно претендувати на медаль. В них сильна, хороша програма поставлена і якщо вони добре відпрацюють, якщо вони зможуть в першу чергу психологічно витримати те напруження, відповідальність, то, думаю, можуть поборотися за медалі, це точно. Що стосується індивідуальних вправ, то там ситуація трошечки складніша. Але знаєте, Олімпійські ігри – це такі змагання, коли щось прогнозувати не те що важко, а немає сенсу, тому що там може статися все що завгодно. Олімпіада – це такі змагання, на яких важливо, не хто кращий фізично, технічно, а хто психологічно стійкіший і хто зможе витримати шалене напруження. Я ніколи не забуду той дикий мандраж, коли ми сиділи на трибуні і вболівали за наших дівчат в індивідуальній програмі. Мені здавалось, що я не зможу вийти на килим! Просто тряслися колінка, руки, пітніли долоні. Я собі просто не уявляла, як я маю через день вийти і чисто відпрацювати. Чесно вам скажу. Але коли потрапила в тренувальний зал, коли взяла предмет в руки і почала робити все те, що ми напрацьовували стільки місяців, стільки років – а це робиться вже на «автоматі» – включилася впевненість. Там страху зовсім не було. Ми перед виходом завжди бралися за руки, ставали в коло і дивилися командою одна одній в очі. І я ні в одних очах своїх партнерок по команді не побачила страху. Я побачила такий дикий заряд енергії і таку впевненість, що зрозуміла: нам нічого не страшно. Ми зараз вийдемо і зробимо чисто. І так і було. Всі чотири виходи ми тоді зробили чисто. Олімпіада – це такі змагання, де результат не прогнозують, а спостерігають, вболівають і сподіваються, що саме їх спортсмен, їхня команда, їхня країна зможе вибороти медаль. Я думаю, що наші дівчатка впораються.
Василь ТАНКЕВИЧ, сайт відділення НОК України у Львівській області

ОДРАЗУ 6 ГІМНАСТОК ЗІ ЛЬВОВА ВИСТУПЛЯТЬ НА ЧЕМПІОНАТІ ЄВРОПИ В БОЛГАРІЇ

З 9 до 13 червня болгарська Варна прийматиме 37-й чемпіонат Європи з художньої гімнастики серед сеньйорок і юніорок 37th European Championships. Збірна України на цих змаганнях буде представлена 15-ма гімнастками: трьома в особистій першості серед сеньйорок, а також шістьма в груповій першості серед сеньйорок і такою ж кількістю в груповій першості серед юніорок.

Шестеро учасниць нашої делегації – вихованки львівської школи художньої гімнастики. Четверо з них продовжують представляти Львівщину, а дві виступають за м.Київ.

1. Христина Погранична (представництво – Львівщина, особиста першість, сеньйорки);
2. Маріола Боднарчук (представництво – м.Київ, групова першість, сеньйорки);
3. Анастасія Возняк (представництво – м.Київ, групова першість, сеньйорки);
4. Аліна Мельник (представництво – Львівщина, групова першість, сеньйорки);
5. Сніжана Ощіпко (представництво – Львівщина, групова першість, юніорки);
6. Каріна Сидорак (представництво – Львівщина, групова першість, юніорки).

Додамо, що попередній чемпіонат Європи з художньої гімнастики пройшов торік у листопаді в Києві. А 2022 року континентальну першість прийматиме Тель-Авів (Ізраїль).

Ірина ІВАНІВ: «Срібна «Україна» в нас вийшла»

Чемпіонат України з художньої гімнастики, який відбувався 14-17 травня в Білій Церкві (Київщина), приніс збірній Львівщини три срібні медалі. В індивідуальній першості серед сеньйорок (за програмою майстрів спорту України) другою у багатоборстві стала Христина Погранична, а серед юніорок (за програмою кандидатів у майстри спорту України) – Сніжана Ощіпко. Також в груповій першості команда сеньйорок у складі Анастасії Пташник, Анастасії Михайленко, Марти Федишин, Катерини Степаненко, Софії Фуглевич та Ірини Борисенко здобула «срібло» у фіналі з 5 м’ячами. Підсумки чемпіонату України в інтерв’ю сайту відділення НОК України у Львівській області підбила очільниця Львівської обласної федерації художньої гімнастики, суддя міжнародної категорії, член виконкому відділення НОК України у Львівській області Ірина Іванів. В розмові вона також розповіла про складність травми уродженки Львова, гімнастки збірної команди України в групових вправах Марічки Височанської і про те, що на заміну їй зараз пробують молоду львівську гімнастку Аліну Мельник.

– Пані Ірино, як загалом пройшов чемпіонат України? Яка панувала атмосфера, що особливого було в Білій Церкві?
– Загалом чемпіонат пройшов добре, зокрема, для львівської команди. Щодо атмосфери, то вона була складною. Змагання проходили без жодного глядача – на цьому настояли організатори, хоча ніхто з учасників чемпіонату цього не зрозумів. Навіть спортсмени, які виступили, не могли дивитися на виступи інших учасниць. Захід проходив у залі Спортивному клубі армії. Я особисто теж працюю в Спортивному клубі армії, в нас теж дотримуємося карантину, але… Ніби вже дозволили змагання в присутності глядачів. А в Білій Церкві пояснювали, що вони знаходяться в помаранчевій зоні і їм не дозволили допуск глядачів. Тобто діти навіть не змогли побачити виступ інших спортсменів. Я розказувала дітям, як виступила Христина Погранична, яку вони давно не бачили, бо вона тренується зараз в Києві.

І, звичайно, гімнасткам виступати без підтримки, без аплодисментів – це дуже складно. Я себе уявила на місці спортсменів. Чесно, навіть не знаю, чи змогла би виступати тільки перед суддями. 32 судді дивиться на тебе і більше нікого – це трошки так якось …незвично.

Ну, але чемпіонат Європи, який буде відбуватися в Болгарії (з 9 до 13 червня – Авт.), теж пройде без глядачів. Ми хотіли поїхати повболівати, адже там будуть львівські гімнастки і ми в той час будемо на навчально-тренувальному зборі знаходитись зовсім недалеко від Варни. Але сказали, що чемпіонат буде проходити без глядачів. На жаль, зараз такі жорстокі умови.

– Який рівень на чемпіонаті України показала Христина Погранична?
– Христина набирає форму. З кожним стартом виступає краще. Були невеличкі помарки, їй є ще, звичайно, над чим працювати. Христині ускладнили програму і зараз її вправи більш конкурентноспроможні на світовому та європейському рівні. Це тішить. Загалом ми задоволені її другим місцем. Хоча, звичайно, завжди хочеться більшого.

– Її друге місце на цьому чемпіонаті закономірне?
– Хочу сказати, що дві гімнастки, як на мою думку, зараз є приблизно однакові за своїм рівнем – що Вікторія Онопрієнко, що Христина Погранична. Як на мене, в них здорова конкуренція. Третьою іде молодша гімнастка Поліна Каріка, яка ще зовсім недавно виступала за програмою юніорів. Талановита, перспективна, їй ще не вистачає досвіду. Звичайно, вона від них трошки відстає, але на перспективу це дуже хороша буде гімнастка.

– Поки не оприлюднені протоколи і оцінки гімнасток (розмова відбувалася 18 травня зранку – Авт.). Який у підсумку був відрив був між Христиною Пограничною і Вікторією Онопрієнко?
– Зовсім невеликий. 0,1 бала. У Вікторії – 98,2, в Христі – 98,1. Зовсім вони йдуть щільно. Приблизно вони були на цьому чемпіонаті однакові. Ну але так вийшло. Я думаю, що це Христині тільки дасть більше сил та оптимізму працювати. Христина – розумна дівчинка, вона вміє боротися зі всім.

– Шосте місце в індивідуальній першості серед сеньйорок посіла Анастасія Пташник. Прокоментуйте, будь ласка, її виступ.
– Дуже задоволена її виступом. Шосте місце серед понад 100 гімнасток – хороший результат. Також відзначу десяте місце Каті Степаненко, одинадцяте – Анастасії Пугач. Львівські гімнастки гарно штурмують першу десятку-двадцятку. Це тішить.

Настя Пташник на цих змаганнях виступала в своє задоволення. Вона знала, що за великим рахунком ні за що не змагається. За свій результат тільки. Вона стояла і в групових вправах, і в індивідуальних виступала. Я підійшла до неї, подякувала, що вона стала в групові вправи, бо, звичайно, проблема завжди з груповими. Діти різних тренерів, різних колективів стають і їм доводиться за місяць спрацюватися.

– В індивідуальній першості серед юніорок другою стала Сніжана Ощіпко. Ваш аналіз її виступу.
– Сніжана виступила трошки з помилками. Гімнастки збірної команди України, з якими вона могла би конкурувати, які, можливо, сильніші за неї на даний момент, стоять в групових вправах і вони не виступали в особистій програмі. Ми, звичайно, надіялись на медаль, але, повторюсь, Сніжана допускала помилки. В неї оновлена, ускладнена програма, було хвилювання. Можливо, на Сніжану якраз подіяло те (а вона молодша від майстрів спорту), що зал був порожній і не було підтримки. Ну але вона здобула друге місце – цим ми задоволені.

В нас ці змагання вийшли срібними. Вчора пізно ввечері з Іриною Євгенівною Рудою розмовляли і так і казали: «срібна «Україна» в нас вийшла. «Срібна» – це теж добре (Посміхається). Головне, що не без медалей залишились, бо бувало і так.

– І врешті розкажіть, як змагалися наші команди в груповій першості.
– В багатоборстві, на жаль, нам не вдалося здобути медаль, чим трошки засмучені. Хоча гімнастки за програмою майстрів спорту виступили всі чотири рази без помилок, що тішить. Звичайно, ми надіялись на медаль в багатоборстві- але так не сталося. Суддівство гімнастичне суб’єктивне. В багатоборстві львів’янки посіли п’яте місце. Попереду дві команди збірних України і команда Київської області та команда Дніпра. А в фіналах з 5 м’ячами їм вдалося бути другими – зразу після національної збірної. Це престижно.

На жаль, нагородження фіналів відбувалося тоді, коли діти вже поїхали додому. Отримала дипломи і медалі я. Всіх привітала по телефону і сказала, що в неділю у Львові на змаганнях «Кришталеві булави» всім особисто їх вручу, на параді. Щоб це було приємно і нехай молоде покоління Львова дивиться і радіє, які в нас сильні і працьовиті дорослі гімнастки.

Старші гімнастки цього разу дуже гарно готувались, працювали, відповідально віднеслися до тренувань в умовах карантину. А от молодші – юніорки – і в м’ячах допустили помилки, і в стрічках… Стали восьмими. Це теж непогано серед 21-ї команди, але для Львівської області це трошки занизько. Хочеться бути в п’ятірці – в шістці. Ну і, звичайно, хочеться мати медаль.

– Пані Ірино, ви чотири дні, зранку до ночі, відсудили на чемпіонаті України. Наскільки складно було витримати такий марафон?
– В принципі, не складно. Я вже до того звикла. Складно було те, що діти виступали, а мене потім тренери питали, а як ті виступили, як ті виступили… От це було складно. На цьому чемпіонаті всіх гімнасток – групових і індивідуальних – бачила лише я і Ольга Олегівна Кравченко. Лише ці двоє суддів сиділи від ранку до вечора. От ми побачили всіх гімнасток України. Більше ніхто не побачив.

Я вчора пробувала обласне начальство питати, чому так сталося. Кажу: вибачте, в нас чемпіонат України, першим пунктом іде популяризація виду спорту та обмін досвідом. Який може бути обмін досвідом, коли всі гуляли у вашому парку «Олександрія», сиділи в готелях, а не в спортивному залі? І зараз в нас ще залишається три дні Гімназіади і я таки сказала, що хочу зустрітись з начальством, такого бути не може. Я би хотіла щоб діти дивилися на виступи сильніших, на своїх конкуренток. …А судити – це для нас звичне явище. В нас бувало і таке, що судили від восьмої ранку до першої ночі. А тут лише з десятої ранку і до дев’ятої вечора. Це було досить звично. Це не проблематично.

Додам, що у збірній в групових вправах Марічка Височанська отримала серйозну травму – перелом на нозі плюсневої кістки. Зараз іде відновлення. Тренери пробують заміни. Зокрема, зараз пробують Аліну Мельник – молоду львівську гімнастку. Команді їхати на чемпіонат Європи, не так багато часу залишилось. Перша проблема в нас сталася декілька місяців тому з Валерією Юзвьяк (у гімнастки виявили рабдоміосаркому – Авт.), зараз з Марічкою. Я вчора навіть сказала Ірині Іванівні Дерюгіній (президент Федерації гімнастики України – Авт.). Мені шкода Настю Возняк, яка зараз знову повинна навчати молодих. Вона чекала Олімпіаду щоб достойно виступити і, напевно, завершити кар’єру. Так всі розуміли. А зараз і Олімпіаду перенесли, і постійні зміни в команді. І от Марічка травмувалася, боюся, що вона місяця на два випаде. Чи вона встигне відновитися до Олімпіади? Це дуже складно. Ми вчора з Іриною Іванівною розмовляли. Вона каже: «Я навіть боюсь загадувати». А Марічка просто сидить і плаче. Але будемо сподіватися, що вона зможе відновитися.

А зараз на період етапів Кубка світу і чемпіонату Європи пробують Аліну Мельник. Чесно, мені сподобалось, як вона влилася в команду. Важко їй до старших дівчат, між ними різниця у віці, і в досвіді. Хоча в неї теж є невеликий досвід виступу на чемпіонаті Європи. Її пробують ставити в одну вправу.

В команді є уродженки Львова Настя Возняк і Маріола Боднарчук, але біля них не написано місто Львів. І не буде написано й на Олімпіаді, якщо вони поїдуть. Це будуть все-таки гімнастки Києва. Ми то розуміємо, що це львівські гімнастки, нас це тішить, ми кажемо завжди, що це наші, але документально вони до Львова вже зараз не відносяться. А Аліна Мельник – це все-таки Львів, так само серед юніорок Каріна Сидорак – це ще Львів. Так що будемо надіятись, що Аліна Мельник зараз зможе влитися в команду, лиш би їй вистачило сил. Бо складно, звичайно, в групових вправах так зразу ввійти у збірну.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Львівські грації змагаються на чемпіонаті України з художньої гімнастики серед групових вправ та серед спортивних клубів в Ужгороді

22 жовтня на урочистому відкритті учасників змагань в ужгородському спорткомплексі “Юність” вітали представники влади міста та області. За словами організаторки – голови Закарпатської федерації художньої гімнастики Валентини Плавайко, у чемпіонаті цьогоріч беруть участь близько тисячі гімнасток, а саме понад 920 спортсменок із різних куточків України: Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Харківської та інших областей. Розпочали з виступу зірок змагань – збірної команди України з художньої гімнастики.

Автентичний танець учасникам та гостям подарували вихованці ужгородського центру творчого розвитку дітей та дорослих “Зіраті Зефірчик”, після чого відбувся парад учасників. Грацію та пластичність гімнастки продемонстрували під час показових виступів. Своєю чергою, члени журі відзначили високий рівень підготовки спортсменів.

Змагання триватимуть до 25 жовтня.

Ужгородська міська рада. Офіційна сторінка