Сьогодні, 17 січня, на ІІІ зимових Юнацьких Олімпійських іграх в Швейцарії розпочинаються змагання санкарів. Цього дня на двомісних санях виступлять Вадим Микиєвич і Богдан Бабура. 18 січня змагатимуться Олег-Роман Пилипів на одномісних санях та Надія Антонюк і Олександра Мох – на двомісних. А 20 січня у Санкт-Моріці відбудеться командна гонка. Про те, як готові наші спортсмени і на що можуть розраховувати – в інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області зі старшим викладачем відділення санного спорту Львівського училища фізичної культури, тренером збірної України з санного спорту Світланою Жидковою. Розмова відбулася у Львові, незадовго до її від’їзду на Олімпіаду. Головним тренером юнацької збірної України, до слова, є львів’янин Олег Жеребецький, який через сімейні обставини не зміг поїхати на Юнацьку Олімпіаду.
– Пані Світлано, п’ятеро представників санного спорту Львівщини виступлять на Олімпіаді. Розкажіть про кожного з них, про їхні перспективи на Іграх.
– Розпочну з одиночників. Роман Пилипів торік закінчив училище фізичної культури і вступив в академію друкарства. Він займається санним спортом вже 7 років. Рівень прогресу в нього дуже високий. Він зайняв 9-те місце на п’ятому етапі Кубка світу в одиночці – це дуже хороший результат. Врахуйте, що конкуренція в одиночках дуже велика, їх там до 60 учасників.
В Санкт-Моріці минулого сезону він виступав на етапі Кубка світу. Він цю трасу знає, вона складна. Складна, тому, що дуже довга. Такої довгої траси більше немає – вона 1,3 км в довжину. Через це внизу можуть виникнути складнощі. Але він набрався вже достатньо досвіду. Також маємо на увазі, що на Олімпійських іграх буде виступати лише 20 чоловік. Ми надіємось, що він буде щонайменше в десятці.
Новоспечена двійка – Надія Антонюк/Олександра Мох. Надя виступала Санкт-Моріці на одномісних санях. Леся виступала на двомісних, але з іншим першим номером. Перший номер захворіла, на жаль, і тому довелося поміняти. Поміняли дуже вдало, вважаю, тому що ця жіноча двійка поїхала дуже добре. Вони просто прекрасно їздять, показують хорошу техніку. І ми взагалі розраховуємо, що вони будуть боротися за місце в шістці кращих. Тому що на етапах Кубка світу вони показували результат кращий, ніж двійки хлопчачі. Тобто двійка дуже перспективна.
Двійка Вадим Микиєвич/Богдан Бабура. Вони однокласники, навчаються в 9 класі в училищі. Двійкою стали з минулої зими. Але зими в нас практично не було і хорошого накату в двійці вони не мали. Тільки на колесах ми їх накатували. Що таке екіпаж? Вони мають бути повністю однодумцями, довіряти повністю один одному і відчувати один одного, як своє рідне тіло. І їм це вдалося. Ми не помилилися, що їх склали таким варіантом. Вони буквально з перших заїздів на серйозних трасах. На лід потрапили в Норвегії. Це був перший лід, специфічний, дуже жорсткий. Хлопці проявили себе якнайкраще. І це вилилося в те, як вони виступали на етапах Кубка світу. З кожним етапом вони показували все кращі результати.
Були проблеми в наших дівчат. В Австрії у них поламалась санка на другому етапі, трісла запчастина з алюмінію. Може через це вони і впали – була тріщина і їх повело. На ходу міняли, шукали запчастину, замовляли у фірми. А змагання вже наступного дня.
Ще були в нас кандидати-двійка – це Даниїл Марціновський/Ростислав Левкович. В них двійка не пішла, хоча Марціновський показував дуже непоганий результат в одиночці. Він був 17-й з 60-ти, це для хлопця, який дуже мало катався в одиночці дуже добре. Але отримали ліцензії найдостойніші, скажемо так.
– На якому рівні санки в наших спортсменів і чи можуть вони на них конкурувати з найкращими збірними?
– Як мінімум, наша федерація вкладала море зусиль щоб ці санки в них були. Звичайно, є збірні, з якими дуже важко боротися в цьому плані. Самі розумієте, що в тій же Німеччині забезпечення зовсім інше. Там є механіки. В нас все роблять тренери своїми руками. В нас є тренери, які цілими днями в смолі готують ті санки, підводять. Ба санки купляються майже в сирому варіанті. Тобто потрібно зробити підгонку під тих людей, які на них їздитимуть. І якщо не своєчасно купити санки, то на них можна і не поїхати. Вони мають перевірку пройти. І добре, що наші спортсмени звикли до своїх санок.
– Яка вартість санок в «сирому» стані?
– Від 3,5 тисяч євро найдешевші. Сказати точну цифру важко. Метал, тобто полози, – це окремо ще йде. Нові сани треба ще доробляти. А так, якщо взяти, за великим рахунком, санки коштують порядку 7 тисяч євро – це якщо брати на рівні нашої дорослої збірної.
– Ва сказали, що було багато хороших стартів. Чи достатньо їх для наших спортсменів щоб вони підійшли на піку форми до Юнацьких Олімпійських ігор?
– Знаєте, як сказати. От три роки тому була на зборі збірної команди Міжнародної федерації. Паралельно йшов збір збірної команди Румунії, яка готувалася до Юнацьких Олімпійських ігор 2020. Це було ще три роки тому. І я запитала їхнього тренера, чи вони вже після цього додому. «Ні, в нас ще три збори», – відповів. Оце була підготовка! Яка наша підготовка? Нам дали кошти минулого літа. Перший виїзд був минулого літа. Скажіть, можна команду готувати так? Але попри все це, завдяки роботі тренерського складу, дітей, їхньому великому бажанню боротися, вдалося здобути всі ліцензії, які ми могли здобути. Їх всього виділено було на нашу країну шість: дівчата і хлопці одномісні, дівчата і хлопці двомісні. Шість ліцензій ми могли всього отримати і шість взяли. Це надзвичайно. В принципі, завдяки максимальній роботі в цей короткий період. Звичайно, якщо б ми мали більше можливостей, коли б фінансування починалося раніше, можливо, ми відібрали би ще сильніших спортсменів.
Нашій країні зараз важко. Тому, коли могли виділити кошти, їх виділили, і ми їх сповна використали, до копієчки. Повністю виконали все те, що планували. Аж до того, що дуже важко було дітям, вони «наїлися» змаганнями. Коли весь час на виїзді, хочеться якогось перепочинку. Після Альтенберга, де закінчився п’ятий етап Кубка світу, ми відправили дітей в Канаду на підготовку. Щоб вони не «губили» лід, щоб не губили підготовку, щоб в них пауза була поменше. Все зробилося для того щоб вони виступили якнайкраще.
Але після тої боротьби, вони готові. Змагання почалися 30 листопада і були до 8 грудня. Менш як за десять днів вирішувалася доля всіх ліцензій. Було дуже велике навантаження. В Альтенберг вони приїхали і розслабились, бо вже все здобули. І тому вони так класно там проїхали. Я думаю, що в Альтенберзі вони показали те, що в стані показати на Олімпіаді.
– Як вони мотивовані до таких потужних міжнародних стартів?
– Мотивовані максимально. І я задоволена, що вони показали себе бійцями в дуже жорсткій боротьбі.
– Ви сказали, що одні мають перспективу потрапити в десятку, інші в шістку, а чи є теоретичні види на медаль? Можливо, у когось з львів’ян або у тої ж Юліани Туницької з Тернопільщини?
– Я думаю, в цьому сенсі можна говорити швидше про дівчачу двійку і Юліану Туницьку. Хоча дуже сильні конкуренти і там, і там. Щонайменше я розраховую щоб дві двійки (жіноча і чоловіча) потрапили на квіткову церемонію (місце в шістці). Туницька? Так, вона має боротися за медаль. Вона вже була в Санкт-Моріці минулої зими, була там третьою, знає трасу, її вже трохи бояться. Вона може поборотися за призи. Хоча, звичайно, конкурентів вистачає.
А ще є в нас естафета. Так от на естафету я чітко розраховую, що вони мають бути високо. Розраховую на місце в п’ятірці, а як складеться, побачимо. В естафеті буде хлопчик, дівчинка. На місці вже визначимося з остаточним складом.
– Кажуть, санний спорт – це певний феномен, тому що в нас немає санної траси, але є результати.
– Я пам’ятаю розмову про санну трасу, коли пропонувалося провести зимові Олімпійські ігри на теренах західної України. Тоді ми вибрали місце на Чортових скелях. Місце справді чудове. Там, якщо би побудувати трасу, – це було б супер.
Таких бідних, як ми, без трас, досить багато. Румунія, Словаччина, Чехія, Польща, Словенія, Хорватія, перераховувати можна довго. Вони, так само, як і ми, тренуються за кордоном. Хіба що фінансове забезпечення в них інше. Хоча в них теж є проблеми. Найбільше трас в Німеччині – п’ять. Тому вони і є лідерами в світі. Австрія має дві траси. З такими країнами нам дуже важко конкурувати.
В нас єдина траса є в Кременці (Тернопільщина), вона в дуже важкому стані – дерев’яна траса, яку треба повністю реставрувати. Є таке місто Цвікау в Німеччині. Вони мають пластикову трасу. Вона не дуже дорога і на ній можна проводити і змагання, і тренування. Цілорічно. Це було б взагалі супер для нас. Бо будувати з штучно намороженим льодом для нашої країни на сьогодні важкувато. Для Львова з не дуже сніговими зимами пластикова траса був би оптимальний варіант.
Є ще в нас естакада в ЛУФК довжиною 60 метрів. На жаль, там поламалося покриття всередині, потріскали труби. В принципі, в нас компресор в робочому стані. Ми разом з членами Федерації вирішили, що своїми силами її розберемо, знайшли спонсора, який купить труби. Збираємося весною зайнятися тим щоб її відреставрувати, щоб як мінімум доросла команда, яка буде готуватися до наступних Олімпійських ігор, мала можливість тренуватись.
Хочеться, щоб, незважаючи на важкі часи, ми боролися далі. І далі готували спортсменів до наступних Олімпійських ігор. Я була недавно на нагородженні тренерів. І дуже рада, що підтримують ДЮСШ, що зарплату тренерам підвищують. Це дуже добре, тому що є діти, які хочуть займатися. А якщо діти хочуть займатися, треба те бажання підтримувати.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ