Жанна Наумова: “Для мене мотивація – мої батьки”

30/07/2019

На завершальному етапі Кубка Європи зі стрільби з лука серед молоді, який пройшов у Бухаресті (Румунія), українці здобули чотири нагороди, дві з яких золоті. Зокрема, чудову перемогу у командній стрільбі вибороли юніорки із сумчанкою Євгенією Чибісовою, черкащанкою Єлизаветою Сікало та львів’янкою Жанною Наумовою у складі. Остання і поділилася з сайтом відділення НОК у Львівській області враженнями від командної перемоги. В розмові 16-річна лучниця зізналася, що саме командні звитяги ставить вище за індивідуальні.

– Жанно, як далася вам ця перемога?

– Не просто. На зборі дуже довго працювали з нашими тренерами. В нас був спеціально розписаний план тренувань. Я думаю, це і допомогло нам зібратися та перемогти. Важливу роль зіграв командний дух, у нас справді була хороша команда.

– Було повне взаєморозуміння з Євгенією і Єлизаветою?

– З Євгенією я дуже довго спілкуюся, ми хороші подруги. З Єлизаветою було трошки важче. Вона новенька, мала тільки декілька виїздів. Ми намагалися її якось підтримати, допомогти влитися в колектив і, як на мене, це у нас вийшло. Ми були дружньою командою. І навіть таке, як вечірні посиденьки, спілкування, ігри – це корисно і дуже зближує команду.

– Судячи з рахунку півфіналу проти росіянок (5:4), перемога була дуже складною?

– Не скажу. Проти них було складно зібратися, заважали розгубленість, ще деякі дрібниці. Але тренер попросив щоб ми не зганьбилися і виступили гідно. І ми дослухалися до нього.

– В фіналі ви перемогли полячок – 6:2. Було складно?

– У спортивному сенсі, ні. Але були камери, певне хвилювання. Та підтримка тренера все ж дала своє. Він нас налаштував, сказав, що все буде добре і ми зможемо. І ми перемогли.

– Як це після перемоги стояти на найвищій сходинці п’єдесталу і слухати Гімн України?

– Це дуже почесно. Я займаюся стрільбою восьмий рік і коли лунає Гімн України, це не передати словами. Це такі приємні відчуття! І це також показує, що ти приїхав не просто так на змагання, а щось здобув – не тільки для себе, тренера, а й для держави.

– Вже звикли до цих відчуттів?

– До такого звикнути неможливо. Тому що кожен раз виходиш на п’єдестал і кожен раз розумієш, що ти все-таки чогось варта і щось можеш зробити для своєї країни.

– Якщо порівнювати з травневим етапом Кубка Європи у Словенії, коли ви в команді теж стали першими, яка перемога була складнішою?

– В Румунії. В Словенії було легше. Там просто стрілялося, як стрілялося. Ніхто не розраховував ні на перемогу, ні на поразку. А зараз ми дуже серйозно готувалися і тренери націлювали нас тільки на перемогу. Ми мусили її вирвати.

– Після перемоги у Словенії виконком відділення НОК України у Львівській області та олімпійська рада Львівщини вперше визнала вас найкращою спортсменкою місяця. Як сприйняли цю новину і взагалі як ставитеся до такого роду нагород?

– Це дуже поважно. Найбільше раділа моїй перемозі мама, вона просто була на сьомому небі від щастя. А для мене це показник того, що я недаремно працюю і стріляю за Україну.

– Бачили своє фотозображення на білбордах?

– Ні, чесно кажучи, не бачила. Я не знайшла “свого” білборда, а так хотіла з ним сфотографуватися.

– Попри молодість, у вас вже чимало титулів і досягнень. Командне золото в Бухаресті чимось особливе?

– Взагалі, командні змагання і командні перемоги – це більш поважніше, ніж особисті. В особистих ти сам за себе стріляєш і сам за себе відповідаєш. Якщо не впорався, то не впорався. А коли в команді, то знаєш, що в тебе за плечима ще є двоє людей. Або ти маєш їх витягувати, або вони тебе мають витягувати. Є велике хвилювання щоб не опустити команду на дно.

Я вважаю, що стрільба з лука – це більше командний спорт. Тут дуже важлива команда, дуже важлива підтримка. І коли стріляються фінали – а вони стріляються на відкритій арені, під камерами – дуже важливою є така собі «битва фанатів». Є різні кричалки і кожна країна старається перекричати іншу. І це дуже допомагає, це така дуже хороша підтримка.

– У Львові є чимало титулованих лучників. Чи спілкуєтеся ви з ними, чи питаєте порад щодо ти чи інших деталей?

– В нас справді дуже багато титулованих лучників. Я тренуюся на одному полі з Веронікою Марченко (чемпіонка Європи 2016 року в індивідуальному і командному заліках, учасниця Олімпійських ігор 2016 року – авт.). Але так складаються обставини, що ми вічно на змаганнях: що вона, що я. Навіть поговорити, спитати поради не вдається. Виходить так, що в нас кожен сам за себе, а свої якісь психологічні проблеми ми вирішуємо з психологом на зборі і стараємося якось “вигрібати” самі.

– Те, що у команді працює спортивний психолог Марина Мосьпан, відчуваєте в позитивному плані?

– Покращення, звісно, є. Головне просто виконувати її вказівки. Марина Олександрівна допомагала збірній України з футболу U-20, яка нещодавно стала чемпіонами світу. Вона титулований психолог і дійсно знає свою справу. Допомагає сконцентруватися, дає заспокійливі вправи для того щоб не було хвилювання на рубежі.

– Що для вас є найбільшою мотивацією у спорті?

– Для мене мотивація – мої батьки. Те, що вони вболіватимуть за мене і будуть щасливі від того, що кожен раз я привожу якісь нагороди.

– Приємним бонусом у заняттях стрільбою є можливість подорожувати. З останніх країн, міст, що вас особливо вразило?

– В нас не завжди виходить походити по центру міста, в якому ми змагаємось. В Бухаресті я була вже втретє – якось нічим мене не здивувала столиця Румунії. “Пошопитися”, піти по магазинах – так, це приємний бонус, тому що за кордоном речі можна купити і дешевше, і більш якісні. А в Словенії ми жили в туристичному комплексі, який був дуже далеко від міста, і по суті нічого не бачили, хіба річку поруч.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

Інші новини

ukУкраїнська