Ангеліна ЛИСАК: «Трішки не вистачило щоб потрапити у фінал, але я задоволена і бронзовою медаллю»

23/02/2020

Минулого тижня в Римі (Італія) відбувся чемпіонат Європи зі спортивної боротьби. 22-річна вихованка соснівської школи боротьби Ангеліна Лисак стала бронзовою призеркою цих змагань у вазі до 59 кг. А перед тим відділення Національного комітету України у Львівській області вперше визнало Ангеліну найкращою спортсменкою Львівщини за підсумками січня 2020 року. В перший місяць року вона стала переможницею Міжнародному рейтинговому турнірі Matteo Pellicone 2020 в Італії. В інтерв’ю Ангеліна поділилася враженнями про останні успіхи.

– Ангеліно, ти вперше стала призеркою дорослого чемпіонату Європи. Які відчуття?
– Так, справді, я втретє брала участь у чемпіонатах Європи і вперше здобула медаль. Два роки ставала п’ятою, бракувало зовсім трошки, буквально одного балу, щоб мати медаль такого рівня. Цього разу я налаштовувалась тільки на медаль. Трішки не вистачило мені щоб потрапити у фінал, але я задоволена і тим, що здобула бронзову медаль. Розумію, що є багато ще над чим працювати щоб наступного разу вже була не бронзова, а золота медаль.

– Можеш порівняти свої теперішні відчуття з тими, коли ставала переможницею і призеркою на кадетському, юніорському рівнях?
– Звичайно, це не порівняти з кадетськими, юніорськими відчуттями і з U23, тому що це зовсім інший рівень. І коли вже є медаль з дорослого чемпіонату Європи, то стаєш більше впевненою в собі, підвищується самооцінка.

– Поговоримо про хід чемпіонату Європи. Першу сутичку ти провела з азербайджанкою Ельмірою Гамбаровою і виграла – 10:4. Вона досить серйозна спортсменка, торік стала призеркою чемпіонату Європи і Європейських ігор. Але ти зі старту показала, хто є хто, створила собі комфортну перевагу 6:0. Такою була тактика чи так вийшло?
– Минулого року на чемпіонаті Європи я їй програла у «бронзовому фіналі», тому дуже сильно хотіла взяти реванш, щоб довести, що попередній програш був випадковим. Я дуже хотіла перемогти. А те, що вдалося швидко отримати перевагу – це так вийшло. Просто я мала більше бажання перемогти, ніж вона. І це мені допомогло. Я відразу захотіла виграти в неї з чим більшим відривом.

– Друга сутичка вийшла жахливою. Ти вдруге зустрічалася з молдованкою Анастасією Нікітою і знову програла. Цього разу на туше. Що сталося?
– Коли я їй вперше програла, це було з невеликим відривом, тому що я нічого не пробувала робити. А зараз я їй програла на туше зі свого прийому. Вона в мене виграла тільки на моїх помилках. Вона нічого мені такого не робила. Я просто хотіла робити свої дії, але вона така досить пластична і вона їх перехоплювала. Ми вже з тренером говорили на цю тему. Я трішки не так робила, як повинна була. Але нічого, такі сутички також мають бути – це досвід.

– Вона незручна для тебе суперниця?
– Дуже. Я взагалі з такими не борюсь. Вона дуже пластична і дуже відчуває прийоми.

– Ти була в розпачі, в сльозах після поразки від неї. Як вдалося зібратися і виграти ще дві сутички?
– Я була впевнена, що вона вийде у фінал і я отримаю шанс через втішні сутички поборотися за «бронзу». Зібралася, бо знала, заради чого я поїхала на ті змагання. Тому не було часу, коли плакати і засмучуватись.

– З угоркою проблем не було ніяких?
– Ні. Хоча вона теж хороша спортсменка, торік стала чемпіонкою Європи U23.

– А німкеню вже ти поклала на лопатки. І була дуже рада.
– Знаєте, ніколи не можна недооцінювати суперницю. Я знала, що ця німкеня не є дуже титулована і сильна, але жіноча боротьба дуже непередбачувана і на килимі може статися різне. Можна погано налаштуватись, недооцінити суперницю і через це програти дуже слабенькому. І я себе налаштувала так, що маю вийти і викластись відразу з перших же секунд, показати свою боротьбу і за можливістю зробити свій коронний прийом і виграти в неї.

– Після того, як поклала суперницю на лопатки, ти щиро раділа. Світлина ця, напевно, облетіла весь світ.
– (Сміється) Я взагалі така, що не вмію контролювати свої емоції – і коли радію, і коли плачу. І я, коли тримала суперницю на лопатках, вже тоді раділа (Сміється). Мені здається, це непогана якість – не приховувати свої емоції. Я була щаслива, що буду їхати додому не з порожніми руками.

– Цікавий момент був. Коли ти її дотискувала і кілька разів дивилася на суддю і ніби запитувала, коли нарешті суддя зупинить сутичку.
– Знаєте, коли тримаєш на лопатках, витрачається дуже багато сил і коли не фіксують туше, доводиться ще багато часу боротись. А це був тільки перший період, і я вже втомлена була, бо стільки часу її тримала. І якби ще довелося боротися другий період, то не знаю, як би сутичка далі проходила. Тому так дивилася на суддю. Дивилася повтор цього епізоду – так сміялась з себе. Ніби очима просила: «Дайте вже швидше туше» (Сміється).

– Які наступні старти?
– Чемпіонат України серед спортсменів до 23 років – відбірковий до чемпіонату Європи U23. Він відбудеться за місяць у Харкові.

– Ангеліно, недавно тебе вперше було визнано найкращою спортсменкою місяця на Львівщині. Які були перші емоції?
– Це було неочікувано і приємно. Спочатку ви мені написали, а відразу після вас мені тренер повідомив цю новину, привітав. Чому неочікувано? Бо в нас на Львівщині багато титулованих спортсменів і те, що вибрали саме мене, було дуже приємно. Також приємно, що найкращими тренерами січня стали мої тренери Орест Скобельський і Андрій Кушнір.
Василь ТАНКЕВИЧ, тижневик “Вісник” (Червоноград)

Інші новини

ukУкраїнська