Соломія БРАТЕЙКО: «Секрет успіху? Працювати, працювати і ще раз працювати!»

12/02/2021

Соломія Братейко стала дворазовою чемпіонкою та срібною призеркою Чемпіонату України з настільного тенісу, який відбувався з 30 січня до 2 лютого. Після цього, одразу повернулася в Чехію, адже грає там за місцевий клуб «Годонін» і вже шостий рік проживає закордоном. В Україну приїжджає тільки на змагання або на збори. Однак це не завадило нам із нею провести довгу та конструктивну розмову.

– Соломіє, розкажи нам, будь ласка, як і хто тебе привів саме у цей вид спорту.
– Я народилася в селі Андріївка Львівської області. В селі не було дуже великого вибору, куди можна було б іти. Звичайно, я відвідувала усі гуртки, які тільки можна було. Але моя старша сестра ходила на настільний теніс і одного разу батьки мене відправили разом з нею. Мені було десь 5 років, коли я почала пробувати набивати м`ячик на ракетці, потім спеціально під мій зріст опускали стіл, бо тоді ще такі старі столи були, щоб я могла хоча би бачити з-за того столу м`ячик, і якось так почала тренуватися. Тоді ще я не усвідомлювала і не розуміла чи це мені знадобиться в майбутньому, але ходила за компанію зі сестрою.

Вже десь від 12 років я вирішила займатися цим видом спорту професійно і ми зі сім`єю повністю переїхали в місто Жовква. Там вже тренувалася щодня і почала вигравати змагання.

– А чи пам’ятаєш ти свої перші змагання на професійному рівні?
– Важко сказати… Пам’ятаю, завжди в нашому залі в Жовкві проводили різні змагання і там часто були Чемпіонати України, престижні турніри, де були хороші призи. Так-от, тоді на одному Чемпіонаті України я програла за вихід у фінал і в підсумку посіла лише третє місце. Пам’ятаю, що тоді була дуже розчарована, що програла, дуже довго плакала, мене всі заспокоювали. Однак вже наступного року я виграла ці змагання! (Посміхається).

– Чи завжди ти виходила на ті результати, які ставила за ціль на певні змагання?
– Було завжди по-різному. Я завжди, звичайно, налаштовувалась на перемогу, але не завжди так виходило. Інколи були гіркі поразки, інколи я знала, що суперник сильний, тому дуже не розчаровувалась, але завжди хотіла виграти.

– А чи продовжує змагатися далі твоя сестра, чи вона вже залишила теніс?
– Наразі вона в Польщі, куди вона повністю переїхала і грає там за клуб. Також тренує і спарингує дітей. Тому зі спортом вона не закінчила.

– Гаразд. Тепер повернемося до Чемпіонату України. Там ти втретє захистила свій чемпіонський титул в індивідуальних змаганнях. Поділись, будь ласка, емоціями від цієї перемоги.
– Я ніколи не очікую, що виграю. Просто налаштовуюсь на кожну гру окремо. Безсумнівно, мені дуже хотілося виграти і довести, що я чемпіонка України. Але це спорт, тут може трапитись різне. Однак дуже хотілося перемогти і я тільки так і налаштовувалась.

– У змішаних змаганнях на цьому Чемпіонаті ти з киянкою Веронікою Гуд теж виграла золото. Чи тренувались ви разом, адже місцеперебування у вас було різне?
– Загалом мали б тренуватись. Але, оскільки я більшість часу в Чехії, а вона в Києві, то нам рідко доводиться тренуватись. Однак практично все моє спортивне життя ми грали разом в парі і нам так дуже комфортно. В нас дуже схожий стиль, тому проблем зовсім ніяких не виникає, навіть якщо ми довго разом не тренуємось. Можливо, успіхом нашої пари є те, що ми дуже добре відчуваємо одна одну, як партнерів.

– Як взагалі оціниш рівень Чемпіонату України?
– Цього року, на жаль, дівчата з Національної збірної з особистих причин не брали участь в індивідуальних змаганнях, а тільки в командних, тому, можливо, мені легше було перемогти, бо не було настільки великої конкуренції. Однак, всі дівчата були достойні, з яким я змагалася. Зі всіма було важко грати, тому не скажу, що рівень був слабенький чи середній. Це був високий рівень.

– Чи можеш нам розказати, які здійснюється відбір до Національної збірної: за результатами Чемпіонату України, за підсумками кількох етапів чи яким чином?
– Взагалі основний критерій – це перемога на Чемпіонаті України. Якщо ти його виграєш, то гарантовано потрапляєш в Збірну і цілий рік їздиш на різні тури, змагання, представляєш Україну на міжнародному рівні. Але зазвичай це вирішує тренер Збірної. Тому я їй дуже дякую, що 3 чи 4 роки тому вона побачила в мені потенціал і таким чином я потрапила в Національну збірну.

– А яка взагалі атмосфера всередині Збірної України з настільного тенісу?
– В нас дуже хороший колектив, атмосфера. Завжди підтримуємо один одного. Дівчата всі старші за мене, тому в мене завжди є стимул рости далі і я, дивлячись на них, розумію, що мені треба ще більше тренуватись і старатись, щоб досягнути того рівня, на якому перебувають вони.

– А які емоції вирують в тебе всередині, коли ти виступаєш за Збірну України? Чи відрізняються вони від твоїх індивідуальних поєдинків за клуб, до прикладу?
– Це зовсім різні емоції. Коли я їду на міжнародні змагання, то розумію, що представляю Україну і хочу виступити якнайкраще, щоб показати, що Україна на високому рівні. Коли ти дійсно виграєш і коли багато людей тобі пишуть слова привітань та підтримки – це дуже надихає працювати далі і ти розумієш, що воно того варте. Коли ж граєш за іноземний клуб, тут зовсім інша атмосфера. Тут тебе також підтримують, люблять. Особисто мені дуже пощастило з моїм клубом зараз. Та все-таки, коли ти граєш за Україну, то ти граєш за свою рідну країну.

– Перший твій сезон за іноземний клуб в Чехії був ще у 2015/2016 роках. Як ти взагалі туди потрапила?
– Потрапила за допомогою Віктора Дідуха. Не знаю точно, яким чином, але він мав там зв’язки, через рік він також там грав. Саме він мені просто запропонував, чи як б не хотіла спробувати свої сили закордоном. Сказав, що це хороший клуб, вони шукають молоду і перспективну дівчину. Мені тоді було 16 років. Але мама сказала: «Поки не спробуєш – не дізнаєшся. А додому завжди повернутись можна». Тоді вирішила, що варто попробувати і вже шостий рік тут.

– Як тобі взагалі Чехія, як країна? Чи були якісь труднощі, коли тільки переїхала туди?
– Труднощі ніяких не було, лише те, що я не знала мову. Але буквально за три місяці її вивчила і зараз вільно нею розмовляю. Звичайно, не як чехи, але домовитись можу про все. Із самого початку всі дуже добре до мене ставились і взагалі люди в Чехії, які мені трапляються, завжди раді допомогти.

– А як було із навчанням у твої 16?
– Я закінчувала школу екстерном через те, що свій 11-ий клас я вже була в Чехії. Тому цілий рік вчилася там, а приїжджаючи додому, здавала всі контрольні, самостійні. І до ЗНО також готувалася в Чехії.

– Чи не важкий такий ритм був для тебе?
– Було складно, бо все по-іншому. Нова країна, нові люди, нове оточення. Але з часом я до цього звикла і вбулася в той режим.

– Ти вже стільки років граєш в одному клубі. Чи нема бажання спробувати свої сили деінде?
– Бажання є. Я вважаю, що зміна – завжди на краще і часто думаю про те, що, можливо, варто поміняти клуб, бо вже довгий період на одному місці. Але не знаю. Поки що думаю. Насправді, я тільки нещодавно почала над цим замислюватись, бо дійсно вже довго на одному місці.

– Які в тебе відносини зараз із Віктором Дідухом?
– Він в Андріївці відкрив свій тенісний центр і наскільки я знаю, зараз займається лише цим. Тому ми рідко зараз разом працюємо чи тренуємось, але коли приїжджаю додому, то завжди з радістю приходжу до нього в зал і він теж радий мене бачити. Я можу спокійно там тренуватись також.

– А чи довго він тебе тренував?
– Із самого початку мене тренував його тато, а тоді аж почав тренувати Віктор. Не скажу, що це було довго, приблизно 2 роки. Тоді я перейшла до Львова, деякий час тренувалась там, а тоді вже аж потрапила в Жовкву і там вже була десь 5 чи 6 років. З часом перейшов туди Віктор і ми ще далі там спільно тренувались. Але окрім нього, мене також тренували Бучацький Сергій Миколайович і Карликова Марія Олегівна. Саме вони, мабуть, зробили в мене основний вклад для того, щоб я досягла успіху.

– А твій переїзд зі сім’єю в Жовкву – це якось пов’язано з настільним тенісом чи взагалі ніяк не пов’язано?
– Це пов’язано лише з настільним тенісом. Ми переїхали, тому що вирішили, що якщо я хочу займатися цим професійно, то мені треба влаштувати всі умови, щоб я розвивалась далі. Ми все залишили вдома і повністю переїхали в Жовкву. Звичайно, було важко і мамі було складно, але вже все добре.

– Мабуть, треба мати неабияку відвагу, щоб на таке наважитись…
– Найголовніше, що це того було варте і воно виправдало свої очікування.

– А тепер про наболіле: чи має пандемія зараз якісь фактори впливу на настільний теніс?
– Так. Нам скасували Чемпіонат світу, Чемпіонат Європи, дуже багато міжнародних турнірів і ніхто не знає, коли наступного разу ми зможемо поїхати на якісь серйозні змагання. Я рада, що хоча б Чехії ми можемо грати. Хоча і тут півтора місяця ми знову були закриті, не було ніяких ігор. А в березні, коли почалася пандемія, ми взагалі залишились без нічого. Могли лише тренуватись тільки ті, хто мав вдома стіл. Викручувались всі, як могли.

– Якраз під час того повного карантину, який розпочався в березні, ти де перебувала?
– Одразу, коли дізналася, що Чехія закриває кордони, то вирішила їхати додому, бо знала, що може бути така ситуація, що доведеться дуже довго перебувати в Чехії і не зможу потрапити додому. Скоренько за один день все зібрала, приїхала додому і, як мінімум, пів року була тут.

– Зате, мабуть, більше часу провела з рідними.
– Так! (Посміхається) Це напевне, найдовший період за весь той час, що я живу в Чехії, змогла так довго побути вдома! Тому всюди є свої плюси і мінуси. Я рада, що змогла скільки часу побути вдома, відпочити і набратись сили.

– Так. Тепер поділися секретом свого успіху.
– Працювати, працювати і ще раз працювати!

– А чи має, наприклад, бренд спортивного інвентарю значення у спарингах?
– Кожен підбирає під себе і вибирає той бренд і ту ракетку чи накладки, які їм підходять найбільше. Я вже дуже багато років граю однією ракеткою і накладками, що настільки звикла, що не планую нічого змінювати.

– Чи є у тебе певний ритуал перед поєдинками в тебе?
– Я стараюсь побути на самоті зі собою. Інколи навіть сама зі собою можу говорити. Звучить дивно, але це допомагає. Просто думаю про гру, думаю, як зіграю, куди, думаю про суперника. Сама себе налаштовую і це найбільше допомагає.

– І наостанок поділись своєю найзаповітнішою мрією)
– Потрапити на Олімпійські Ігри. Це та галочка, яку, напевне, мріє виконати кожен спортсмен.

– Дуже дякуємо тобі за таку відверту розмову і бажаємо успіху!
Василина ЧІХ, прессекретарка Відділення НОК України у Львівській області

Інші новини

ukУкраїнська