Катерина Крива: «Рік тому ми б не повірили, що ми будемо такі щасливі, що приїхали нарешті на змагання, вийшли на татам»

19/03/2021

У черговому випуску проект Відділення НОК України у Львівській області «Відверто з #lvivNOC», спілкувались із Майстром спорту України з карате, учасницею Європейських ігор 2015, найкращою каратисткою України за підсумками травня 2017 року, неодноразовою призеркою етапів «Premier League. Karate 1» – Катериною Кривою.

— Ви щойно повернулись зі Стамбула, де відбувся перший великий турнір у цьому році – Karate 1 – Premier League Instanbul. У підсумку ви стали п’ятою. Це найкращий результат серед українців. У 2016 і 2018 ви були срібною та бронзовою призеркою цих же змагань. Чому не вдалося повторити медальні успіхи?
— Ми дуже старались, але трішки не так налаштувалась на сам бронзовий фінал. Десь трохи перегоріла і давно стартів не було. Все залежить від настрою, а тут щось пішло не так, як планували.
— А чи змагались ви з тими суперницями, які були тут на етапі вже десь попередньо?
— Так. З двома змагалася: зі спортсменкою з Туреччини (це моя давня подружка, ми з нею завжди зустрічаємось) і з іранкою (з нею билися за бронзу). З іранкою зустрічалась у 2018 році в Австрії, в нас там був трохи інший рахунок, 2:2, але по хантею (Прим. перемога за рішенням суддів) вона перемогла. Також була ще дівчитка з Польщі та Азербайджану – то з ними вперше тут билась.
— Як налаштовуєтесь на ті поєдинки з суперницями, з якими вже зустрічались?
— Кожного разу по-новому і щоразу налаштовуєшся тільки на перемогу. Проти каратистки з Туреччини в нас вже напрацьована така певна тактика і на цьому турнірі дещо і вдалося. Звичайно не все, бо я їй програла, але вже більше її відчуваю і думаю, що наступного разу буде краще.
— Чи є у вас певний ритуал перед поєдинками?
— Та ні, як такого ритуалу немає. Головне добре розім’ятися… Хоча ні, взагалі-то є! Тренер завжди з мене сміється. Я люблю добре порозминатися і буквально за 5 хвилин до того, як будуть вишиковувати категорію, люблю прилягти і подрімати. Не сильно подрімати, але так відключитись трошки. Тоді я заспокоююсь і мені це допомагає. Тому так, це можна назвати ритуалом! (посміхається)
— Це перші ваші міжнародні змагання від початку карантину. Як відчуття знову вийти на татам битися?
— Відчуття просто неймовірні! Ми спілкувались в команді, що рік тому ми б не повірили, що ми будемо такі щасливі, що приїхали нарешті на змагання, вийшли на татам. Це дуже класно і дуже не вистачає тих емоцій, переживань. Тому надіємось, що скоро все закінчиться і все буде як завжди, бо ми за цим реально сумуємо!
— А окрім цих міжнародних стартів чи були у вас якісь національні змагання?
— Лише в жовтні Чемпіонат України і все. Спочатку ми взагалі навіть не тренувалися, вже влітку почали трохи дозволяти і тоді тренувалися.
— Як підтримували форму, коли не мали змоги тренуватися?
— Вдома різними фізичними вправами, які були дозволені: кросова підготовка, пробіжки і все. Хоча спочатку, коли тільки почався карантин, то переважно всі відпочивали, бо до того був дуже насичений графік: змагання за змаганнями, тому відпочивали. Вже потім почали втягуватись.
— Для більшості спортсменів мрія – це Олімпійські ігри. Карате – не було олімпійським видом спорту до 2016 року. Чому обрали саме його?
— Це просто моє! Насправді багато таких чинників, чому я вибрала його, починаючи з того, що в нас і містечку не було дуже великого вибору, куди піти. Я починала займатися і легкою атлетикою, але там за станом здоров’я не змогла продовжувати. Потім зустріла свого першого тренера, пішла на тренування, мені сподобалось, бо тренування класні і ритмічні, хороша команда,тренер. Це була така якась перша любов.
— Зараз це вже олімпійський вид спорту. Чи іменні олімпійські ліцензії в карате і чи має вже їх наша команда?
— Так, ліцензії іменні. В нас вже є одна ліцензія в одеситки Анджеліки Терлюги. Це об’єднана категорія – моя і її, і вона в нашій категорії вже отримала ліцензію по рейтингових балах і наступні ліцензії ще чекаємо. Незабаром в Парижі має бути турнір відбірковий, Прем`єр-ліга, в якій теж будуть рахуватися рейтингові бали і побачимо. Сподіваюсь, що ще кілька буде.
— Дуже часто спортсмени, які беруть участь в Олімпійських іграх, б’ють собі татуювання у вигляді олімпійських кілець. У вас таке тату вже є. Що будете бити, коли потрапите на Олімпіаду?
— Це вже секрет. Коли потраплю, то щось доб’ю! (посміхається)
— Ви тренуєте зараз діток. Як починали свою кар’єру тренера і яку вікову категорію тренуєте?
— Запросили мене в клуб тренувати, я погодилась. Треную діток з 5-6 років. Найстарші в мене зараз – 12 рочків. Спочатку було дуже важко і зараз так буває, але це досить цікаво і дає які позитивні емоції і сили, якось переключає тебе.
— А де саме ви тренуєте?
— У Львові на базі 50 школи. Там є спортивний зал, в якому проводимо тренування. Раніше я ще їздила в село Розвадів (30 км від Львова), але вже десь 2 роки туди не їжджу. Туди їздить інший тренер.
— Що є найскладнішим у роботі дитячого тренера?
— Напевне це те, коли найменші тільки приходять і їх треба привчити до дисципліни. Хоча насправді, це потрібно тільки трохи часу і тоді все добре. Але загалом – це складна робота, бо ми відповідаємо і за здоров’я, і за результат. Адже хочеться, щоб діти не просто займалися фізкультурою, але й досягли високих результатів. Тому завжди потрібно працювати над собою і вдосконалюватися, як тренер.
— А чи пам’ятаєте ви свої перші змагання на міжнародному рівні?
— Так, пам’ятаю! Це ми їздили в Прагу (Чехія) і дуже добре пам’ятаю, що в мене постійно тоді випадала капа і мені давали попередження, через що я і програла. Потім получила від тренера (сміється). Хоча ця перша поїздка була дуже класна. Дуже гарна Прага і незабутні емоції.
— А загалом любите подорожувати? Скільки країн відвідали вже?
— Так, дуже люблю. Кількість країн точно не пам’ятаю, хоча ми з дівчатами якось сиділи і виписували собі в нотатках, то я нарахувала, 28 країн приблизно. Їх багато, тому часом навіть забувається, що ти там був.
— Це завдяки спорту відвідали стільки країн?
— Так, це все – змагання. Просто так я ще не їздила поки що.
— Ви часто кажете, що Львів – ваше улюблене місто. Чому?
— Тому що. Так само, як чому я вибрала карате (посміхається). Тому, що воно в серці. Це неможливо пояснити. Тут якась особлива атмосфера, привітні та хороші люди, красива архітектура.
— Чого хочете добитися в спорті?
— Високих результатів! Чемпіонат Європи,Чемпіонат світу попереду. Хочеться взяти медаль на цих змаганнях. Попереду ще дуже багато планів. Серед них і Європейські ігри ще, і Всесвітні. Однак зараз мені вже аж страшно щось думати наперед, якщо чесно.
— Хто чи що є вашим мотиватором?
— Мотиватор – це насамперед в нас в голові. Якщо ти маєш якусь ціль, то тебе нічого не буде зупиняти. Але люди, які надихають та підтримують – це мої учні, батьки, рідні.
— Якби не карате, то який вид спорту?
— Не знаю… настільний теніс мені дуже подобається, я їздила зі школи на різні змагання. Легка атлетика – теж подобається. Фехтування цікаве, чимось подібне до карате. Тому, мабуть, воно.

Спілкувалася Василина Чіх,
Спеціально для Відділення НОК України у Львівській області

Інші новини