«Микола не «горить». Він виходить і б’ється!» – батько і тренер віцечемпіона Європи з самбо серед юніорів Ярослав Грибик

30/05/2021

Кілька днів тому в Лімасолі (Кіпр) 18-річний львів’янин Микола Грибик став срібним призером чемпіонату Європи з самбо серед юніорів. При тому, що він був наймолодшим і найлегшим (вага Миколи – 112 кг) серед учасників надважкої вагової категорії на цьому турнірі. І взагалі для нього це був дебютний міжнародний старт у віковій категорії «юніори».

Єдиний представник Львівщини у складі збірної України провів на Кіпрі три поєдинки: достроково переміг атлетів з Молдови та Грузії, а у фінальному поєдинку поступився на два роки старшому і на 20 кг важчому борцю з Азербайджану.

Допомагав Миколі Грибику на кіпрському чемпіонаті Європи його батько і тренер Ярослав Грибик. В інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області фахівець проаналізував виступ Миколи, а також розповів, що сина – чемпіона світу 2020 року з самбо серед юнаків (до 18 років), чемпіона України 2020 року з дзюдо серед кадетів (до 18 років), майстра спорту України з дзюдо і самбо – зараз активно запрошують виступати за інші області України.

– Пане Ярославе, як загалом оціните виступ і результат Миколи на чемпіонаті Європи?
– Загалом добре. Вголос ми це не говорили, але я надіявся, що Микола потрапить у призову трійку. Було важко, тому що суперники вже дорослі і була трохи інша боротьба. До того ж юніори борються 5 хвилин, як дорослі, а не 4 хвилини, як юнаки.

В Миколи було небагато учасників – 9, але це типово для тяжів. Перший поєдинок він проводив з молдованином Віорелом Брінзелом. З ним зустрічався торік на переможному для себе чемпіонаті світу з самбо в Сербії. Тоді Микола виграв у нього 11:4, але після тої зустрічі я його відкачував майже годину. Він впав і каже: «Тату, я вмираю». Настільки виклався. Цього разу було легше. Микола боровся з ним всього хвилину – кинув суперника на 4 бали і утримав на 4 бали. Коли різниця стала 8 балів, рефері зупинив зустріч, зафіксувавши дострокову перемогу Миколи.

Дуже тяжка була друга зустріч проти грузина Давіті Баадавадзе. Зауважу, що в самбо, на відміну від дзюдо, де одразу карають за пасивність, можна трохи і стояти. Протягом поєдинку суперник нічого не робив. Правда його таки покарали – дали одне усне попередження, а потім зробили друге попередження і Микола повів – 1:0. А десь за 5 секунд до кінця Микола зробив больовий і рефері зафіксував його чисту перемогу.

Так Микола гарантував собі здобуття медалі і пробився до фіналу, куди з другої підгрупи вийшов азербайджанець, який у першій сутичці виграв у сильного росіянина. В зустрічі проти Миколи він обрав той самий стиль – нічого не робив. Микола працював, ризикував і суперник зміг провести дві результативні контратаки. В підсумку Микола програв з рахунком 0:2.

На жаль, не вдалося нам його обіграти. Миколі треба було або заставити його рухатись, або щоб він сам рухався. А той стояв, як стіна. Тяжко було. Ну і суперник все-таки, як мужик і тяжчий був – кілограмів 130 не менше. А Микола на зважуванні показав 112 кг, він був найлегший у своїй категорії.

Чи був шанс виграти? Був. Якби азербайджанець почав рухатись або Микола міг його заставити це робити, спровокувати, обдурити, то був шанс. Але суперник все-таки обіграв нас тактично. Трохи з допомогою суддів. Рефері на килимі був росіянин. А в нас з ними самі розумієте, які відносини. Мені тут один із тренерів нашої команди підказує, що якщо виходить українець, то, можна вважати, він програє попередження ще до старту – тільки тому, що він українець. Не можу сказати, що у всіх зустрічах так. А у випадку з фіналом Миколи проти азербайджанця так і було. Якби суперника карали і він би програвав, то мусив би атакувати, ризикувати. А він не ризикував. Не можу сказати, що Миколу засудили у фіналі. Просто супернику не давали попередження за пасивність, трошки «прихопили», так скажу. Ясно, я б хотів щоб він виграв, безумовно я був би дуже радий. Але головне в моєму розумінні, як тренера, що він проявив свої якості.

Після свого виступу на цьому чемпіонаті Микола розмістив пост в соцмережі і хтось в коментарі написав: «Микола – молодець! Але ніхто не підтримує». І так дійсно є. Підтримка певна є, але вона недостатня. Садовий (Львівський міський голова Андрій Садовий – Авт.) обіцяв 10 тисяч, а дав по 3 тисячі Миколі і мені. Хоча і 10 тисяч – то не багато. Хім’як (начальник Управління молоді та спорту Львівської ОДА – Авт.) допомагає по можливості, я йому вдячний. Але я б хотів бути більше йому вдячний. Керівництво Федерації самбо України на чолі з Вадимом Рогачем дійсно допомагають – і в Київ на збори запросили, і форму збірної видали. Хочу також відзначити допомогу Михайла Дідуха (депутат Львівської міської ради – Авт.). А найбільше зі всіх допоміг Олег Синютка (народний депутат України – Авт.) – після чемпіонату світу 2020 року. Ми собі за ті гроші купили і форму, і інше. До того всю форму, в якій ми виступали на змаганнях з самбо, купували за свої гроші. А тільки за 4 комплекти форми (два на змагання і два на тренування) треба мати 16 тисяч.

Тренери вважають, що Микола – талановитий, перспективний хлопець, але якщо йому не допомагати, то толку не буде. Так, він такий своєрідний тяж – він не тяжкий, але зате швидкісний. А найголовніша його якість – він не «горить». Він виходить і б’ється! В нього немає такого, що суперник великий. Коли на чемпіонаті Європи починали боротися мужики, він сказав: «Тату, я би поборовся серед мужиків». А там мужики були кілограмів по 160 не менше, а може й більше.

Коли торік Микола їхав на чемпіонат світу, то ніхто не думав, що він зможе себе проявити, на нього взагалі увагу не звертали. Він не надто накачаний і на вигляд такий ще дитячий. Всі чекали, що буде на цих змаганнях. В лютому на турнірі у Харкові Микола зайняв друге місце серед юнаків – у фіналі він програв хлопчику з Києва один бал, який тут став чемпіоном Європи серед юнаків. А ми в Харкові виграли змагання серед юніорів і відібралися на чемпіонат Європи у категорії юніорів.

– Чи є в Миколи заплановані турніри найближчим часом?
– Так, з 30 червня до 1 липня має відбутися чемпіонат України з дзюдо до 21 року в Харкові. Туди має поїхати і Микола, і його старший брат Ярослав Грибик, 2001 р.н. Микола готується виступити в категорії +100 кг, а Ярослав – у 81 кг. В квітні був Відкритий чемпіонат Львівщини з дзюдо, Ярослав виграв 1-е місце і здобув право стартувати на чемпіонаті України до 21 року. До речі, Ярослав для Миколи є і тренером, і спаринг-партнером, тому що в нас у Львові тяжів практично немає. Найбільший хлопець з «Трудових резервів» важить 100 кг. А нам треба 130-140-150 кг – для того, якщо ми хочемо вигравати. До речі, моя дружина також тренує зі мною в залі дітей. В нашій сім’ї всі самбісти і дзюдоїсти.

Додам, що зараз у нас можуть виникнути проблеми з залом. Тому що наш зал викупили. Наразі я з новим власником не говорив. Але можливо таке, що нас звідти просто виженуть.

Після своїх перемог Микола почав отримувати пропозиції про переїзд і виступи інші області. Запрошують в Харків, Запоріжжя, Дніпро, Київ. А якщо він переїде, то за область вже не буде виступати. Але наразі я взяв паузу.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Інші новини