Вікторія ЛЕНИШИН: «Я живу і насолоджуюся, тому що займаюся улюбленою справою»

12/06/2021

Наступного тижня, з 15 до 17 червня, у Львові за підтримки Фундації Юрія Турянського «Почни з себе» відбудеться ІІ Всеукраїнський турнір з художньої гімнастики «Sport Art Cup – 2021». Організаторка і натхненниця цих змагань, фіналістка Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року (5-е місце), майстер спорту України міжнародного класу з художньої гімнастики, кандидат наук з фізичного виховання та спорту Вікторія Ленишин в інтерв’ю сайту відділення НОК України у Львівській області розповіла, що очікується прибуття до Львова 500 спортсменок.

Також видатна львівська гімнастка пригадала найбільш пам’ятні моменти своєї спортивної кар’єри і поділилася очікуваннями від виступу львівських гімнасток на Олімпійських іграх в Токіо.

– Наш другий турнір «Sport Art Cup – 2021», який проходитиме три дні – з 15 до 17 червня – на велотреку СКА (м.Львів, вул. Клепарівська, 39а) має статус всеукраїнського, – зазначила Вікторія Ленишин. – Ми хотіли зробити цей турнір міжнародним, до нас мали приїхати представники семи країн, але у зв’язку з пандемією коронавірусу змушені були відмовитись від цієї ідеї. Хоча у майбутньому в наших планах проводити міжнародні турніри. Якщо владнається ситуація з COVID-19, то в нас буде досить велике представництво іноземних делегацій. А цьогоріч проведемо всеукраїнський турнір, на який приїдуть 27 команд з усієї України. Всього очікуємо 500 учасниць.

Чим наші змагання відрізняються від усіх інших змагань, які проводяться у Львові? Ми вперше наважились провести змагання у приміщенні велотреку. До нас ніхто цього не робив у зв’язку із певними технічними моментами. Позаторік, під час проведення нашого дебютного турніру, ми самостійно зробили поміст. А цього року Львівська область закупила професійний поміст і тепер дітки будуть виступати на професійному покритті. Тішить, що на велотреку може вміститися велика кількість глядачів. Також плануємо проводити онлайн-трансляцію змагань.

– Скільки часу займає організація такого турніру? Кому вдячні за допомогу і підтримку в організації?
– Якщо чесно, ми готуємося протягом року. Продумуємо все до найменших дрібниць – починаючи від подарунків дітям, розробки дипломів, виготовлення медалей. Ми не просто купуємо готові медалі, а робимо їх на замовлення. Коли вони ексклюзивні, це зовсім по-іншому виглядає. До речі, отримають нагороди всі наймолодші дітки. Хочемо мотивувати їх таким чином, особливо враховуючи, що досить тривалий час всі займалися «на онлайнах», скажімо так, через екран. В дітей дуже сильно впала мотивація, багато дітей перехотіли тренуватися, тому що не бачили сенсу. А для того щоб трошки заохотити дітей, зробити для них свято, ми вирішили, що наймолодших (до 2011 р.н.) нагородимо всіх, ну а старші дітки повинні розуміти принцип змагальності, що таке конкуренція. Тому вони будуть боротися за нагороди.

Читайте наші новини у Facebook

Що стосується допомоги і підтримки, то я вдячна Юрію Івановичу Турянському та його фундації (Фундація Юрія Турянського «Почни з себе» – Авт.). Направду він долучився до організації турніру і дуже нам допоміг. Також вдячна Відділенню НОК України у Львівській області, Бізнес центру IQ-Park, Компанії Ельпласт, Компанії Термо-Ізол і ТОВ «Яросад».

Додам, що головним організатором турніру є тренерський колектив нашого спортивного клубу Sport Art. Ми досить молодий клуб, тільки три роки працюємо у Львові, але вже встигли завоювати довіру у багатьох батьків і дітей. Зараз у нас в клубі тренується понад 150 дітей і ми поступово розширяємось. Направду в нас дуже дружній колектив, ми з тренерами сидимо, продумуємо все до деталей.

– У вересні виповниться 4 роки від часу, коли ви відкрили спортивний клуб Sport Art у Львові на проспекті Червоної Калини, 45. Що найголовніше виділите за цей період в діяльності клубу?
– Направду я ще більше закохалася в цей вид спорту, в художню гімнастику. І я справді зрозуміла, що не так легко знайти людей, які зможуть іти з тобою, крокувати одним кроком, в одному темпі. Але мені вдалося зібрати класну команду, класних тренерів і ми справді змогли знайти з дітьми спільну мову. Я дуже тішуся, що нам вдається знайти до них підхід. Чим наші відрізняються від дітей з інших клубів? Вони один одного підтримують, в них конкуренція здорова. В нас ніколи немає такого, що в групі, де діти тренуються, хтось когось ображає чи хтось когось висміює чи насміхається. Бо, наприклад, коли я тренувалася, то такі ситуації бували. Я пам’ятаю з дитинства, це було досить неприємно. А зараз нам вдалося зробити справді команду з наших дітей. Хоча вони виступають в індивідуальній програмі, але мені дуже приємно дивитися, коли на тренуванні одна дитина підходить до іншої – без мого прохання чи прохання інших тренерів – і просто пояснює і показує, як зробити той чи інший елемент.

Я ціную в першу чергу те, що в нас міцний і дуже дружній колектив. І що діти в нас добрі і що в них, скажімо так, присутній дух здорової конкуренції. Для мене також дуже важливо щоби діти любили те, чим вони займаються.

– Відчувається, що ваша тренерська робота приносить вам задоволення. Мабуть, це і впливає на мікроклімат в клубі і те, що діти допомагають одні одним.
– Направду ми всі дуже тішимося і кайфуємо від нашої роботи. Ми отримуємо максимум задоволення. В мене дуже рідко таке буває, що я іду на роботу без натхнення чи з поганим настроєм. Навіть якщо в мене поганий настрій, то заходжу в зал, бачу ті очі, бачу, як вони горять і всі проблеми моментально відходять на другий план. А зараз я поринаю повністю з головою в роботу і отримую від того максимум задоволення, маючи можливість передати свої знання, свої вміння дітям. Так і в інших наших тренерів. Вони в минулому гімнастки, професійні спортсменки, які мають спортивне звання кандидатів в майстри спорту України, майстрів спорту України, майстрів спорту України міжнародного класу. Їм є чим поділитися. В першу чергу в нашому клубі я ціную тренерський колектив, бо без нього направду би нічого не вдалося.

А ще я відзначу велику підтримку моєї сім’ї. Мої батьки, сестра також роблять дуже багато для мене і для того щоб мій клуб розвивався. Моя сестра взагалі дуже творча особистість. Весь дизайн на турнірі розробила вона. Вона справді вкладає в це свою душу.

– Вікторіє, в липні минулого року ви розмістили дуже цікавий пост в соцмережі, в якому поділилися своєю життєвою мудрістю. Зокрема, написали таке: «Все моє попереднє життя це суцільна боротьба. А я хочу жити і насолоджуватися кожною хвилиною і секундою, відведеною мені в цьому прекрасному світі». Наскільки вам вдається це?
– Чому все моє минуле життя було боротьбою? Тому що я прийшла досить пізно в художню гімнастику.

– В 10 років.
– Майже так – в 9 з половиною. І мені дуже важко вона давалася. Особливо спочатку було важко. І всю свою гімнастичну кар’єру я боролася – за повагу тренерів, за те, щоби потрапити в першу команду, за те, щоби потім потрапити в збірну, за те щоби потім в збірній мене помітили. Тобто постійно йшла боротьба, як то кажуть, за місце під сонцем. І коли я змогла реалізувати свою мрію – а моєю мрією були Олімпійські ігри – я зрозуміла, що досить боротися, досить вигризати це місце під сонцем, що це все можна робити, отримуючи при цьому від того задоволення. Саме тому я вибрала таку роботу. …Я вам більше скажу – я не вважаю навіть це роботою. Я ніколи не кажу, що йду на роботу. В моїй мові немає таких слів. Я кажу: їду до своїх малявочок, їду в зал, їду на тренування, але ніколи не називаю це роботою.

Я не зразу почала тренувати. Спочатку вирішила все-таки довчитися в університеті (Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського – Авт.). Я захистила дисертацію, потім три роки викладала в університеті. Але зрозуміла – не моє. От тоді я кожен день ішла на роботу – чесно вам скажу. А коли з’явилась можливість відкрити свій клуб, ми знайшли приміщення, від чого, скажімо так, в першу чергу залежало наше відкриття. І все якось так закрутилося. Я справді дуже переживала. За те, що важко піде, що буде важко набрати дітей. Але сталося все з точністю до навпаки. Дуже швидко набралися групи і дуже швидко клуб почав розвиватися, сформувалася команда. Дійсно, я не борюся зараз. Я живу і насолоджуюся, тому що я займаюся улюбленою справою.

– Ви тренувалися під керівництвом видатних львівських та українських тренерів. Задумувались, що почерпнули від кожного з них?
– Звичайно. Кожен тренер вкладає в тебе душу. Кожен тренер старається дати тобі частинку своїх знань – так, як зараз вже роблю я і мої дівчата-тренери. Від кожного з тренерів я почерпнула якусь життєву мудрість. Тому що вони не тільки тренували – вони нас виховували. Ми дуже багато часу проводили поруч з ними. Мої львівські тренери Катерина Петрівна Сороковська та Ірина Ярославівна Іванів в якийсь період були мені як мами, тому що я постійно була з ними. Кожного тижня ми виїжджали на змагання. Я після школи зразу йшла на тренування і по 4-5 годин проводила з ними в залі. А маму бачила тільки ввечері. Направду вони дуже сильно вплинули на становлення мене як особистості. І я їм за це вдячна. Мої львівські тренери завжди мене підтримували. І потім, коли я потрапила в збірну України, коли тренувалася в Альбіни Миколаївни та Ірини Іванівни Дерюгіних, то кожного вечора зі мною на зв’язку була мій перший тренер. Кожного вечора я телефонувала і розповідала, як пройшло тренування, отримувала поради. Підтримка від них була шалена в той період, коли я тренувалася в збірній. Ну і зараз я з ними теж підтримую зв’язок. Що стосується навіть проведення турніру, то я дуже часто телефоную і питаюся в них поради і вони мені їх дають, ніколи не відмовляють. Я можу в будь-який момент під’їхати в свій рідний зал, де я починала тренуватися, і отримати пораду. Вони мене підтримали навіть тоді, коли я відкривала зал. Дуже багато львівських тренерів були проти, а вони одні з небагатьох, хто справді мене підтримував. Мені це було дуже приємно.

Читайте наші новини у Facebook

Що стосується тренерів з Києва, збірної, Ірини Іванівни та Альбіни Миколаївни, то, коли приїжджаю в Київ, стараюся зайти в зал до них. Купую гарний букет квітів і з хорошим настроєм іду піднімати їм настрій. Я також з ними в хороших стосунках. Якщо мені дійсно потрібна порада, яку можуть дати тільки вони, то, звичайно, я можу зателефонувати чи підійти до Ірини Іванівни, спокійно поговорити з нею. До речі, свого часу Ірина Іванівна побачила в мені гімнастку і саме вона мене залишила в збірній. Я їй за це дуже вдячна. Знаєте, я напевно чисто випадково потрапила тоді на перегляд. Взагалі іншу дівчинку мали брати в збірну. А я тоді попросилася подивитися на тренування Ганни Безсонової і Наталії Годунко. В якийсь момент мені сказали одягнути форму. І після тренування сказали, що мене залишають.

– І ви залишились без роздумів?
– Я зателефонувала мамі з татом. Вони хвилювались, тому що ніхто такого не очікував. В них був попередній досвід з моєю старшою сестрою. Вона займалася бальними танцями і їй запропонували переїхати в Київ тренуватися, але мама побоялась тоді її відпустити. І десь напевно шкодувала про цей вчинок. І коли вже мені запропонували, то мама сказала щоб я вирішувала сама. Я дуже сильно хотіла. Я не думала, я знала, що залишуся. Приїхала додому, зібрала речі і переїхала в Київ. І там вже продовжила свої тренування.

– Від часу, коли ви завершили спортивну кар’єру, пройшло 9 років. Як за цей час змінилась художня гімнастика?
– В нас правила змінюються кожні чотири роки, кожного олімпійського циклу. Гімнастика за цей період справді досить змінилася. Якщо раніше все-таки більше уваги приділялося елементам складності тіла, то зараз дуже велику роль відіграє технічна сторона, особливо цінується техніка предмета. Чим складніші ти можеш зробити технічні речі з предметом, тим в тебе буде вища і краща оцінка. Тобто тепер координаційні здібності відіграють дуже значну роль для досягнення хорошого результату. Але невдовзі буде знову оновлення правил. Я думаю, будуть введені обмеження щодо кількості складних технічних елементів і все-таки повернуть увагу до складності виконання елементів тіла.

– І останнє питання. Менш як за півтора місяці стартує Олімпіада в Токіо. У складі нашої збірної є декілька вихованок львівської школи художньої гімнастики. Розумію, що в художній гімнастиці важко щось прогнозувати. Та все ж: чого можна чекати від наших дівчат на Олімпійських іграх?
– Я думаю, що наша збірна команда в групових вправах може спокійно претендувати на медаль. В них сильна, хороша програма поставлена і якщо вони добре відпрацюють, якщо вони зможуть в першу чергу психологічно витримати те напруження, відповідальність, то, думаю, можуть поборотися за медалі, це точно. Що стосується індивідуальних вправ, то там ситуація трошечки складніша. Але знаєте, Олімпійські ігри – це такі змагання, коли щось прогнозувати не те що важко, а немає сенсу, тому що там може статися все що завгодно. Олімпіада – це такі змагання, на яких важливо, не хто кращий фізично, технічно, а хто психологічно стійкіший і хто зможе витримати шалене напруження. Я ніколи не забуду той дикий мандраж, коли ми сиділи на трибуні і вболівали за наших дівчат в індивідуальній програмі. Мені здавалось, що я не зможу вийти на килим! Просто тряслися колінка, руки, пітніли долоні. Я собі просто не уявляла, як я маю через день вийти і чисто відпрацювати. Чесно вам скажу. Але коли потрапила в тренувальний зал, коли взяла предмет в руки і почала робити все те, що ми напрацьовували стільки місяців, стільки років – а це робиться вже на «автоматі» – включилася впевненість. Там страху зовсім не було. Ми перед виходом завжди бралися за руки, ставали в коло і дивилися командою одна одній в очі. І я ні в одних очах своїх партнерок по команді не побачила страху. Я побачила такий дикий заряд енергії і таку впевненість, що зрозуміла: нам нічого не страшно. Ми зараз вийдемо і зробимо чисто. І так і було. Всі чотири виходи ми тоді зробили чисто. Олімпіада – це такі змагання, де результат не прогнозують, а спостерігають, вболівають і сподіваються, що саме їх спортсмен, їхня команда, їхня країна зможе вибороти медаль. Я думаю, що наші дівчатка впораються.
Василь ТАНКЕВИЧ, сайт відділення НОК України у Львівській області

ukУкраїнська