“Ще п’ять років тому я взагалі не знав, що таке волейбол”, — зірка чемпіонату Європи

Справжнє спортивне диво подарували Україні волейболісти національної збірної на чемпіонаті Європи, який відбувається у чотирьох країнах: Бельгії, Нідерландах, Франції та Словенії. Українська дружина стала головною сенсацією турніру. Наша команда вийшла у плей-оф ЧЄ, в 1/8 фіналу здолала Бельгію і уперше в історії потрапила до чвертьфіналу, де поступилася Сербії.

— Є декілька чинників, які вплинули на наш успіх, — ділиться враженнями Юрій Семенюк, один із лідерів збірної України, який наразі є найкращим блокуючим гравцем Євро, — Зокрема, перед чемпіонатом ми провели важкі тренувальні збори з багатьма товариськими матчами, у яких награвали склад. Як на мене, цьогоріч під синьо-жовтим прапором зібралися справді хороші гравці, які змогли показати швидкий та якісний волейбол.

— Україна має невтішну статистику виступів на Євро. Які ж зміни дозволили нашій команді цьогоріч здійснити шалений прорив?
— На мою думку, головна зміна відбулася в головах волейболістів. У цьому заслуга нашого головного тренера Угіса Крастіньша. Він навчив нас не боятися тривалих розіграшів, не розчаровуватися після втрачених очок і не зважати на табло. На Євро я відчув, що ми навчилися грати в європейський волейбол: швидка подача й агресивний блок. А ще тренер переконав нас, що ми не відстаємо навіть від топ-гравців Європи.

— Як на прорив вплинув фінансовий чинник?
— Деякі збірники ще пам’ятають той період, коли їх просили берегти амуніцію, оскільки резервного комплекту не було. Зараз із забезпеченням справи налагодилися. А щодо гонорарів, то грошей насправді ми не заробили. Ми билися за рідну країну, за синьо-жовтий прапор і за своє кар’єрне зростання.

— Цьогоріч у вашій кар’єрі дві приємні події: тріумфальний виступ на чемпіонаті Європи та перехід в бельгійський “Greenyard Maaseik”?
— Так, мрії збуваються. Під час Євро моя дружина написала мені мотиваційного листа, в якому попросила згадати, яким я був ще три роки тому. Сидів за комп’ютером, дивився відеонарізки зірок волейболу і казав: “О, Боже, як вони грають!” Це були недосяжні для мене герої. І ось я вийшов на майданчик і зіграв проти них й не гірше за них. До речі, ще п’ять років тому я взагалі не знав, що таке волейбол. Був простим хлопцем, працював у продуктовому відділі супермаркету, потім продавцем газонокосарок та бензопил у будівельному магазині. Тренери з баскетболу та волейболу часто звертали увагу на мій зріст (210 сантиметрів) і запрошували в команду. Врешті я вибрав волейбол. Тоді мені було 20 років. Хіба не диво, що тепер у мене все змінилося?! Уже в понеділок вирушаю підкорювати чемпіонат Бельгії і матиму можливість виступати в Лізі Чемпіонів.

— Волейболіст збірної України Ян Єрещенко перейшов в російський “Урал”. Як ви до цього ставитеся?
— Не засуджуватиму цей перехід. Так склалося, що чемпіонат Росії нині один із найсильніших у світі. Чимало європейських зірок мріють в ньому виступати. Нашому гравцеві запропонували контракт, і це був його вибір. Вибір на користь кар’єри.
Зрештою, не варто відкидати і фінансовий аспект. Якщо людині пропонують заробляти удесятеро більше, то абсурдно від цього відмовлятися. За рік роботи в Росії спортсмен отримає стільки, як за десять років в Україні. Тим паче, що кар’єра волейболіста дуже коротка. Якщо до 30 років не заробиш на життя, то далі тебе чекає туманне фінансове майбутнє. Коли тобі тридцять і ти без стажу, на хорошу роботу навряд чи запросять. Залишається лише тренувати дітей і отримувати за це смішні гроші.

Олег ЗУБАРУКExpres.online