Заступник міністра з питань спорту Володимир Шумілін розповів UA-Times, що з реформою зміниться для ДЮСШ, які види спорту будуть в пріоритеті і де в Києві можуть побудувати нову арену.
«Запитав, куди найближчий рейс. Так і опинився в Києві»
– Пане Володимире, є стереотип: якщо спортивний журналіст, значить, займався спортом. Чи можна подібне застосувати до заступника міністра з питань спорту?
– Мені 58 років. Народився я в маленькому містечку в Калмикії, між Північним Кавказом і Астраханською областю, на березі Каспійського моря. Після армії амбіцій у мене було багато, в цьому містечку мені було вже тісно, повертатися туди жити я не хотів. Приїхав в аеропорт, запитав, куди є найближчий рейс. Мені сказали: до Києва. Так 38 років тому я опинився тут. Освіта у мене економічна (фінанси), також я закінчив Міжнародний інститут менеджменту в Києві теж по економіці. У 33 роки прийняв рішення займатися бізнесом. Починаючи з 2009 року, 10 років я був першим віце-президентом Федерації плавання України. Це допомогло мені зсередини зрозуміти, як працює система, дізнатися, як це функціонує в світі. Крім того, в 2012-13 роках я був радником міністра з питань спорту Равіля Сафіулліна, щільно працював з питаннями інфраструктури. До жовтня минулого року я був керівником групи компаній, яка займалася проектуванням і будівництвом спортивних споруд.
– Які об’єкти проектувала ваша компанія?
– Ми починали з фітнес-центрів, а потім будували мультиспортивні комплекси з плавальними басейнами та футбольні стадіони. Але якби мені ще в серпні минулого року сказали, що я буду чиновником, я б сказав, ні, звичайно.
– Пропозиція була несподіваною?
– Абсолютно. Подзвонив Володимир Бородянський (міністр культури, молоді і спорту – UA-Times). Мене йому, як я вже знаю, рекомендували. Запропонував подумати, що можна зробити по спорту. Я йому відповідаю: «Я дуже зайнятий». Він каже: «А коли можете?». «Вранці». “О котрій?”. “О сьомій!”. «Окей, давайте о 7 ранку». І наступного дня ми снідали о сьомій ранку і обговорювали можливість майбутньої співпраці.
– Чим вас Бородянський переконав?
– Знаєте, я такої людини серед чиновників ще не бачив. Дізнавшись, як він живе і працює, я вирішив, що за такою людиною я піду. Я був в команді людей, які в 2014 році хотіли зробити реформу спорту. У цій групі я відповідав за інфраструктуру. Тоді у нас не вийшло. Зараз я подумав, що це ще один шанс змінити систему, привести її до світових стандартів. Для мене це таке місіонерське питання.
– І як ви себе почуваєте в кріслі чиновника?
– Я не ставлю питання, подобається чи ні. Я виконую завдання.
– Самому займатися спортом час є?
– Мене завжди цікавили ігрові види. Дитинство минуло в хокеї. А вже у свідомому житті це футбол. Останній матч за команду ветеранів на першості Києва зіграв в минулому році. Зараз регулярно займаюся фітнесом.
«Надати ДЮСШ та приватним клубам однакові можливості»
– Ви згадали співпрацю з Сафіулліним. У той час Міністерство з питань спорту було окремо від Мінкульту. Зараз структура загальна – Міністерство культури, молоді і спорту. Таке злиття, на ваш погляд, це краще, гірше?
– Це по-іншому. Але, на мою думку, це правильний хід. У нашій країні звикли сприймати спорт як окрему галузь. Але в світі є приклади, де спорт об’єднаний з туризмом, освітою, тієї ж культурою. В цьому немає нічого поганого. Навіть корисно для нашої країни.
– Чим саме?
– З досвіду роботи в федерації можу сказати, що нашому спорту не вистачає культури. Є поняття «фізична культура», але культури в ньому майже не залишилося. Одне із завдань нашої команди – наповнити спорт новими сенсами. Тому що для спорту і фізичного виховання в країні недостатньо просто комусь завоювати медаль і стати чемпіоном. Необхідно виховувати культуру, здорову конкуренцію, патріотизм.
– Що для цього необхідно?
– В першу чергу, державна програма. Не укази чи заяложені фрази, а реальна програма. За минулий рік сумарний бюджет міністерства спорту – майже 11 мільярдів гривень. А які масштабні проекти з масового спорту реалізує держава? Крім субвенцій інфраструктури інших проектів немає. А саме інфраструктурні програми треба масштабувати на всі регіони. Крім цього, треба звернути цільову увагу на розвиток масового спорту, спортивних активностей, а також змагань шкільних і студентських ліг.
– Який вихід?
– Вихід – нові спортивні заходи або інші ініціативи. Зараз, якщо з’являється ідея нового спортивного івенту, йому дуже важко вклинитися в існуючу систему фінансування. Одна з ідей, які обговорюються, – створення альтернативної системи фінансування, для чого просто необхідне створення окремого Спортивного фонду за типом існуючого Культурного фонду (УКФ). Залучати бізнес до участі у фонді можна, наприклад, податковими пільгами.
– Хто зможе розраховувати на фінансування з такого фонду?
– Наведу приклад. Зараз ДЮСШ працюють в певній системі координат, а приватні клуби, які організовують масові забіги і проводять тренування, поза цією системою. Але в чому різниця між такими суб’єктами? По суті її немає. Тому фінансування з фонду зможуть отримувати всі суб’єкти, які розвивають в тому числі і масовий спорт.
– Що саме кардинально зміниться в рамках реформи?
– Раніше на державному рівні по спорту було три вектори: спорт вищих досягнень, масова фізична культура і спортивна інфраструктура. Ми хочемо додати ще два. Четвертий пункт – це екосистема спорту. За допомогою законодавчих актів ми хочемо перебудувати роботу всіх суб’єктів, щоб вони були більш конкурентні. І п’яте – індустрії, супутні спорту.
– Що мається на увазі?
– У нашій країні завжди були галузі, що наповнювали бюджет, і ті, що жили за рахунок бюджету. Спорт чомусь був соціальною галуззю. Вже медицина переходить на ринкові відносини, освіта … Спорт теж, поступово – з’являються приватні клуби, фітнес-центри. Ця індустрія повинна розвиватися. Але не за принципом дотацій, а за принципом послуг, що надаються. Тому ми бачимо екосистему спорту як частина економіки країни. І друге важливий напрямок – це індустрія спорту: супутній бізнес, обслуговування спорту, наприклад, одяг, харчування та інше.
– Але якщо слідувати тільки законам ринку, тоді на кожному кроці будуть боксерські і покерні клуби, тому що це приносить власникам гроші. А, умовно, гандбол і хокей в нашій країні помруть.
– Головні запити, які є в українців, – це запит на здоров’я і запит на престиж. Держава повинна фінансувати ті напрямки, які найбільш ефективно працюють, як на престиж країни, так і на здоров’я українців. Якщо є хороший проект по здоров’ю, гідний держфінансування, не має значення, хто його запропонував – федерація, ДЮСШ або приватний клуб. З іншого боку, ми дозволяємо тим же ДЮСШ брати гроші не тільки у держави, а й з ринку. Головне, щоб їхні послуги і проекти були затребувані. Запрошуйте для цього нових керівників, розробляйте маркетингові програми – будь ласка! А якщо у вас послуги погані, то клієнт вибирає не вас. Ось я вас запитаю: чим зараз принципово відрізняються функції ДЮСШ від функцій приватних клубів і секцій?
– Перші перебувають у держсистеми, другі – ні.
– Абсолютно вірно. Крім функції підготовки ДЮСШ дає можливість молодому спортсмену просуватися по спортивних сходах, і, зрештою, можливо, стати професіоналом. Але хіба приватний боксерський клуб не може виховати сильного боксера? Може. І, зрештою, спортсмен з приватного клубу шукатиме можливість брати участь в змаганнях. Тому, ми пропонуємо рівні права і джерела фінансування як для ДЮСШ, так і для клубів.
– Але ж приватний клуб пропонує тренерам більше грошей, і вони йдуть туди.
– Правильно! Зараз в країні ситуація, коли ДЮСШ має пріоритет в регіональному фінансуванні, але при цьому є обмеження, які всередині цієї системи не дозволяють тренерам мати гідні зарплати. Часто тренери відпрацьовують свою ставочку в ДЮСШ і потім успішно тренують дітей в фітнес-клубах за ринкову зарплату.
– Повторюся, є побоювання, що бізнес буде вкладатися в фітнес-клуби, де можна отримати прибуток, а олімпійські види в країні будуть відмирати.
– Пам’ятаєте, ми говорили, що у країни є запит на престиж? На державному рівні ми хочемо, щоб у нас були медалі, чемпіони. Це є частиною державної політики. На фінансування спорту вищих досягнень йде 3,8 млрд гривень, і на ці гроші фінансується 160 видів спорту. Тепер питання: чи може держава забезпечити такими грошима конкурентну фінансування для всіх видів спорту, щоб гідно змагатися з провідними спортивними державами? Кого ми обманюємо?.. На поверхні питання пріоритетів. Потрібно проаналізувати, в яких видах спорту, з огляду на тренерський потенціал, інфраструктуру, наші традиції, ми можемо мати перемоги і медалі. Наприклад, біатлон в нашій країні ніяк не можна назвати масовим видом спорту. Але він – привабливий з точки зору ТБ-глядачів і для нас медальний.
– Які, на вашу думку, види повинні бути в пріоритеті?
– Командні. Зараз на них йде лише 12% фінансування, а 88% – на індивідуальні. Тому що орієнтир завжди був на кількість медалей. Так, індивідуальні, в принципі, можуть приносити більше медалей. Але у командних видів більший потенціал у розвитку масовості і видовищності. Крім цього, командні види – це спосіб згуртування і об’єднання. Ми вважаємо, що обсяг фінансування на командні види спорту має бути збільшено значно.
«У Києві є два варіанти для будівництва арени»
– Представлена програма будівництва по країні невеликих мультиспортивних залів. А чи будуть будуватися великі криті арени?
– Ось дивіться: в країні зараз з’явилося досить багато майданчиків для воркаута – турніки, бруси. На одних багато людей займаються, деякі порожні. Чому?
– Одні облаштовані в зручних, людних місцях, інші – ні.
– Ви на сто відсотків праві! Так само потрібно підходити і до вибору місць для арен і спорткомплексів. Щоб не було, як з «Ареною Львів», яка побудована далеко від центру і не інтегрована в життєдіяльність міста.
– Ну, скажімо, до «Уемблі» з центру Лондона теж добиратися на метро майже годину.
– Знаєте, британці після Олімпіади-2012 в Лондоні переглянули організаційні процеси з будівництва спортивної інфраструктури. Основні принципи нового будівництва – залучення людей до занять спортом та спортивні заходи, а також розрахунок ефективності експлуатації. Це означає, що маркетинг і економіка є дуже важливими факторами в процесі прийняття рішення по будівництву.
– Візьмемо Київ. Невже трехміліонному місту не потрібна нова арена на заміну морально застарілого Палацу спорту?
– Звичайно, сучасна арена столиці потрібна. Зараз у нас є два можливих місця для її будівництва – це території Льодового стадіону та верхніх полів НСК «Олімпійський».
– НСК «Олімпійський» окупається?
– Так, об’єкт працює на умовах самофінансування експлуатації. Причому, футбол на НСК приносить лише близько 40% бюджету. Ще 30% – концерти, ще 30% – інші послуги – бізнес і розважальні заходи.
– Які ж зали ви плануєте будувати по країні в першу чергу?
– Зараз у нас в плані 24 мультиспортивних центру і 24 відкритих парку. Це план на найближчі п’ять років. Крім маленьких майданчиків. Кожне таке спорудження зможе приймати 12-18 видів спорту. Головне в них – ігровий зал. Далі – десь плюс басейн, десь каток, студії боротьби, боксу, фітнес-зал. Такі комплекси повинні забезпечити кілька функцій – тренування, змагання, харчування, реабілітація.
– В цьому році – Олімпіада в Токіо. Попередній президент країни ставив завдання – 35 медалей. Ваша команда тільки прийшла – будете ставити завдання на Ігри-2024?
– Подібні завдання обов’язково потрібно ставити. Але давайте дочекаємося результатів Токіо. Зараз ми ініціюємо підписання нових договорів з федераціями, де прописуємо відповідальність. З боку держави – фінансування. З боку федерації – результат. Процес йде нелегко. Хоча під нереальними цифрами ми нікого підписуватися не примушуємо.
– Як ви бачите подальший розвиток інваспорту? Адже в нашій країні це чи не єдина можливість для людей з обмеженими можливостями себе реалізувати.
– Сьогодні керівники інваспорту пропонують будувати інфраструктуру споруд паралімпійців з можливістю тренуватися всім. Наша думка принципово інше: держава повинна будувати споруди спортивних комплексів для всіх з можливістю тренуватися людям з інвалідністю. Начебто різниця невелика, але різний підхід.
– На ваш погляд, чому українські паралімпійці набагато успішніші, ніж звичайні спортсмени?
– Ці результати стали для нас предметом для вивчення. Не може бути в одній країні, що у одних виходить, а в інших ні. Очевидно, що одна зі складових успіхів паралімпійців полягає в системності роботи та наявності стратегії. Тобто, важлива наявність чіткої довгострокової стратегії і сталість в роботі. За 20 років система інваспорту змогла вибудувати чітку піраміду з хорошою базою. В її основі серйозна законодавча база, що постійно працюючий колектив, стратегічне бачення завдань і щоденна копітка робота. Це сильно відрізняє від системи звичайного спорту. Я б сказав, що система інваспорту організована грунтовніше, ніж система звичайного спорту. Тому зараз ми вивчаємо переваги цієї системи.
Українська 
English