Автор: noc

Завтра розпочнеться фінальний етап підготовки до чемпіонат світу серед жінок (Дивізіон 2, група Б). Навчального-тренувальний збір триватиме з 9 до 20 лютого у місті Бровари на Льодовій Арені Термінал. Чемпіонат світу стартує 23 лютого у місті Акурейрі, Ісландія. Суперниками України будуть: Австралія, Нова Зеландія, Ісландія, Туреччина та Хорватія.

Тренерський штаб збірної назвав склад кандидаток до Національної жіночої збірної команди України. У списку – єдина львів’янка, воротар команди ХК «Пантери» Наталія Козачук.

Список повністю

Воротарі:
Заіченко Ірина, Козачук Наталія, Ткаченко Вікторія.

Захисники:
Вансович Олена, Громова Марія, Забарна Ганна, Кобчук Марина, Лаломова Вікторія, Макаренко Надія, Мейфельд Ангеліна, Тарасова Владлена, Ткаченко Тетяна.

Нападники:
Козуб Інна, Аліпова Елен, Аліпова Елізабет, Гадлія Аліка, Добровольська Юлія, Ковтун Діана, Скащук Владислава, Слащева Тетяна, Лесь Ганна, Ценова Вікторія, Цимиренко Дар’я.

Жіночий комітет Федерації хокею України

Сьогодні виповнилось 69 років видатному львівському боксерові, першому в історії львівського боксу чемпіону Європи (1977), триразовому чемпіону СРСР (1974, 1977, 1978) Леоніду Шапошнікову. Тільки за 31 рік, у 2008-му, Георгій Чигаєв (одесит, який на змаганнях представляв Львів) зміг повторити досягнення Шапошнікова і виграв у Ліверпулі звання чемпіона Європи. В інтерв’ю для сайту відділення Леонід Іванович пригадує славетні події давно минулих днів.

Свій шлях у великий спорт Леонід Шапошніков розпочав у сибірському місті Іркутськ. Виграв молодіжну першість СРСР, двічі став чемпіонат Росії серед дорослих. А в жовтні 1973-го, у 22-річному віці, переїхав з дружиною і сином до Львова, де розпочав надстрокову службу в армії. Тут і залишився. Зізнається: Львів йому дуже сподобався, тут йому комфортно, саме місто не налякало, не відштовхнуло, а навпаки – наблизило. Зрештою, у Львові в боксера почало все виходити і в спортивному плані.

– Пане Леоніде, як так сталося, що 46 років тому вирішили переїхати до Львова? Хто вас запрошував?
– Пригадую, в 1973 році у Львові відбувалися відбіркові змагання на чемпіонат Європи. Я приїхав сюди і виграв ці змагання. У півфіналі переміг нокаутом збірника Радянського Союзу Олега Толкова. Бій з ним почався не зовсім добре для мене. В першому раунді суперник відправив мене в нокдаун. Це мене завело і я тричі сам відправляв його у нокдауни. Рефері Дан Позняк (олімпійський чемпіон 1968 року – Авт.) зупинив поєдинок, за тодішніми правилами після трьох нокдаунів фіксувався нокаут. А суперник по фіналу Олександр Шипілов знявся і я став переможцем змагань. Пізніше, до речі, де б ми не перетинались з Шипіловим, він зі мною не хотів боксувати.

Я знав львівських боксерів Богдана Грицака і Гаджудіна Гаджієва, які виступали за Спортивний клуб армії (СКА). І якось в розмові запросили до Львова. Згодом зідзвонились і я вирішив прийняти пропозицію. І залишився у Львові на все життя. Взагалі, Львів – прекрасне місто, яке не подібне на інші міста. Ми всюди їздили – у Красноярськ, Новосибірськ, Алма-Ату, Душанбе, Ташкент, але Львів – це зовсім інше. Він – європейський, нагадує мені чимось Будапешт. Місто мені дуже сподобалось. І саме місто мене не налякало, не відштовхнуло, а навпаки – наблизило. Тут мені комфортно. Зрештою, у Львові в мене почало все виходити і в спорті.

– Ви виграли той відбірковий турнір у Львові, але на чемпіонат Європи не поїхали. Чому?
– Так вирішили тренери збірної Радянського Союзу. Я виграв, повернувся в Іркутськ, а на чемпіонат Європи поїхав хтось інший (киянин Анатолій Кліманов, який став чемпіоном Європи – Авт.). А згодом почав виступати за Львів. І виклики були у збірну Союзу, за яку я виступав до 1978 року, поки не завершив кар’єру, і поїздки на різноманітні змагання.

 

– У збірній з кимось дружили?
– В принципі вся збірна була поділена на компанії за географічним принципом. Були у збірній також львів’яни: Богдан Грицак, Юра Тхоровський, Анатолій Никитенко, з ними і дружив.

– Як складалися ваші відносини на рингу з дворазовим призером Олімпійських ігор, дніпрянином Віктором Савченком?
– Вони завжди були прекрасні. Ми один раз тільки зустрілися на рингу. А другий раз я б не захотів з ним зустрічатися.

– Але ж ви виграли у тому бою…
– Справді, фортуна тоді була на моєму боці. Але я вважаю, що Савченко був найсильнішим боксером тих часів. Йому не було різниці з ким битись – із середньоваговиками чи напівважковаговиками. У нього був нокаутуючий удар з двох рук. А стосунки з ним як були прекрасними у збірній Союзу, так залишились прекрасними досі. Він – дуже порядна людина, доктор наук, академік, ректор Придніпровської державної академії фізичної культури і спорту, колишній народний депутат.

– Пригадайте той бій з ним, який відбувся на стадії 1/8 фіналу на чемпіонаті СРСР 1976 року у Свердловську.
Тільки вийшли, мені зразу ж відрахували нокдаун. І він побіг на мене. Я вдарив назустріч і вже він у нокдауні! Йому відрахували, але Віктор хитався і тренери збірної Союзу (а Віктора готували до Олімпійських ігор у Монреалі – Авт.) відмовились продовжувати.

Тепер, коли зустрічаємось, Віктор завжди запитує: «Льоня, ну як ти в мене виграв? До сих пір не розумію». «Лякати не треба було», – відповідаю (Сміється). Але я б не хотів з ним більше боксувати. Дуже небезпечний був. Він В’ячеслава Лємешева, олімпійського чемпіона 1972 року, на спарингах нокаутував.

А у півфіналі чемпіонату Союзу 1976 року я поступився Анатолію Журавльову з Челябінська. Савченко підійшов до мене і здивовано: «Льоня, кому ти програв?» Я перегорів. Налаштовувався на один бій, на Савченка. Переміг і розслабився, думав, усіх інших пройду без проблем. Але не склалося. До того ж, коли я боксував, мені рефері не давав у Журавльова виграти – то бій без причин зупиняв, то зауваження безпідставні робив.

– Врешті ви зайняли третє місце на тому чемпіонаті СРСР і втратили шанс поборотися за путівку на Олімпійські ігри в Монреалі…
– Так. Поїхав Савченко і зайняв на Олімпіаді третє місце. Але, визнаю, він у вазі до 71 кг був тоді найкращим в Союзі.

– Свого найбільшого у кар’єрі успіху ви досягли у 1977 році, коли стали чемпіоном Європи у вазі до 75 кг в місті Галлє (тоді Німецька Демократична Республіка – Авт.). Пригадайте, як це було.
– 1977-й взагалі був найуспішнішим роком у моїй кар’єрі. Я виграв три головні змагання року і мене визнали найкращим спортсменом Львова. Чемпіонат Європи розпочався для мене не зовсім вдало. У першому ж бою у зустрічі з Манфредом Яссманом із ФРН я зламав кисть руки об чоло суперника. Зробили знімок, але не казали точно зламана чи не зламана рука. Втім, по самій руці було видно, що вона зламана. Всі наступні бої я відбоксував на уколах. Єдине чого боявся, що мене не допустять через травму до фіналу з боксером із НДР Берндом Віттенбургом. Але, на щастя, цього не сталося і у фіналі я переміг. А потім вже відновлював руку у Львові. Мені поставили гіпс, але щось виправити вже було пізно. На руці утворився кістковий мозоль і травма залишилась. Тоді відповідні операції робили лише в Москві, але оскільки я ще боксував, то не було сенсу зчищувати мозоль, бо я б випадав із змагального циклу, до того ж при навантаженнях могло стати ще гірше. Рука до цього часу трохи поболює.

– Після перемоги над Яссманом, в другому бою ви зустрілися з югославом Слободаном Качаром і перемогли мінімально – 3:2. Це був найважчий бій на турнірі?
– Так. Качар – довгорукий, незручний, дуже складний боксер, при тому, що у нього голова не сильно тримала і він не раз бував у нокдаунах. З ним дуже складно було боксувати. Він став олімпійським чемпіоном 1980 року (у 1985-1986 роках був чемпіоном світу серед профі – Авт.).

– За рік, на домашньому для Качара чемпіонаті світу 1978 року в Югославії, він реваншувався. Цього разу у чвертьфіналі турніру рахунок був 3:2, але вже на його користь.
– Так, він виграв у рівному бою. Боксував вдома і це зіграло певну роль. Але й мені слід було боксувати наполегливіше. А в наступному бою Качар програв за явною перевагою кубинцю Хосе Гомесу. А я в Гомеса вигравав у 1977 році.

Пізніше ми з Качаром бачились в Києві на якихось урочистостях. Його запитали, хто я. «Це найбільш незручний для мене суперник», – він відповів.

– А що за історія трапилась у вас із чемпіоном Європи Віктором Рибаковим незадовго до чемпіонату світу 1978 року?
– Вже перед від’їздом на чемпіонат, ми грали в баскетбол і зіткнулися головами з Рибаковим. У мене виявилось зламане перенісся. Перенісся відновили, залили гелем… А на чемпіонаті світу лише трохи по носі вдарять, зразу ллється кров. Так, в крові я і завершував усі бої.

– Згаданий Хосе Гомес – чемпіон світу 1978 року, олімпійський чемпіон 1980 року. Пригадайте той переможний бій проти нього.
– Переміг його за явною перевагою на Спартакіаді дружніх армій у 1977 році. Бій відбувався на Кубі на очах у Фіделя Кастро. Взагалі, за всю кар’єру я не програв жодному темношкірому боксеру.

– А скільки боїв було проти них?
– Шість чи сім. З ними мені було легше боксувати. Вони такі відчайдушні, в усякому разі ті, які мені потрапляли. Нав’язував їм зустрічний бій, не вв’язувався у розміни, і діяв з дистанції.

– Ви брали участь у традиційних в ті часи матчевих зустрічах між збірними СРСР і США. Провели 5 боїв, усі виграли. Зокрема, у січні 1975 року у Лас-Вегасі, Сент-Луїсі і Нью-Йорку. Що найбільше запам’яталося?
– У Лас-Вегасі матчеву зустріч відвідав легендарний Мухаммед Алі. Він вітав нашу збірну, дуже тепло спілкувався з нами, дружелюбно поплескував мене по плечі.

– У 1978 році ви завершили боксерську кар’єру. Через травму руки?
– Так. Мені пропонували виступати до Олімпіади-1980, але оскільки травма руки не дозволяла боксувати на високому рівні, я відмовився продовжувати кар’єру. Якби не травма, думаю, мав би непогані шанси перемогти на Іграх у Москві, адже я боксував практично зі всіма кращими боксерами у своїй категорії і вигравав у них.

– Що було після завершення кар’єри?
– Служив у СКА, був старшим тренером в ПрикВО. В 1991 році у званні підполковника звільнився на пенсію. А за якийсь час пішов працювати в охоронну фірму. Зараз теж працюю в охоронній фірмі, на «Львівобленерго».

– І декілька слів про сім’ю.
– З Наталією одружилися ще в Іркутську, у 1971 році. Там народився старший син Костя. Він закінчив Львівський інститут фізичної культури. Так сталося, що захворів і помер. А молодший Гліб народився вже у Львові. Зараз йому 34 роки, живе з сім’єю в Торонто. Маю дві внучки. Молодшій вісім років, живе в Торонто. А старша внучка Анна-Марія Шапошнікова мешкає в Києві, їй 24 роки, закінчила економічний факультет Київського національного університет. Захоплюється блогерством. Вона цілеспрямована, прагне вдосконалюватись, знайти себе. І це радує.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області

Спортове товариство студентів вищих шкіл «Україна» у Львові, створене 1911 р., неодноразово організовувало виступи професора Івана Боберського для популяризації різновидів спорту в Галичині та активізації спортового руху серед українців. До прикладу, 10 грудня 1911 р. Іван Боберський у рухівні (спортивному залі) «Сокола-Батька» по вул. Руській, 20 мав відчит (виступ) «Про зимові спорти».

Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження. Львів, не пізніше 28 лютого 1912 р. З часопису “Вісти з Запорожа” (м. Львів).

На захід прибуло 178 зацікавлених осіб. Іван Боберський торкнувся теми становлення і розвитку зимових видів спорту в країнах Європи та США. Під час виступу він продемонстрував присутнім спортове споряження, яке використовували взимку.

Степан Гайдучок – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 р. Світлину опубліковано у книзі “Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції” (Львів, 2017 р.)

Частину доходу з цього та інших подібних заходів керівництво СТ «Україна» передавало на викуп землі під руханково-спортову площу «Сокола-Батька» – «Український Город», решту використало на власні потреби. Учень і послідовник Івана Боберського, у майбутньому професор тіловиховання Степан Гайдучок, присутній на цьому заході, так передав зміст доповіді Івана Боберського. Нижче подаємо передрук публікації, яка з’явилася у львівському часописі “Діло”.

Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: професор Іван Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р.

Степан Гайдучок
Інтересний відчит професора Боберського

Довідали ся ми, що Стирийцї в роцї 1904, зробили з’їзди на санчатах спорт. Американець Jackson Науnе навчив Европу штучної їзди на совгах, а під впливом Нанзена до двох лїт познакомлюєть ся середуща Европа з лещетами, яких від давна уживали Фіни і другі північні народи в щоденнім житю. Як впливає спорт на вдачу народа, сьвідчать Американці. Всюди ведуть боротьбу о першенство. Рухливі, товариські, меткі, енерґічні, охочі поборювати перепони, самостійні. Спорт і нашу сонливу вдачу перемінить на вдачу Американця. Увагою, що за кількадесять лїт готові ми доперва зрозуміти вагу спорту, закінчив прелєґент».

Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Другий ліворуч Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

На основній світлині: Учні Філії Академічної гімназії під керівництвом професора Степана Гайдучка (третій зліва) під час лещетарської мандрівки околицями Львова (поблизу Чортових скель). 1928 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Андрій СОВА, історик, Photo-lviv.in.ua

Джерело: Гайдучок С. Інтересний відчит професора Боберського // Дїло. – Львів, 1911. – 12 н. ст. грудня (29 падолиста ст. ст.). – Чис. 275. – С. 6.

Джерела і література:

Сова А. Іван Боберський та спортове товариство «Україна»: формування української спортової традиції в Галичині // Вісник Львівського торговельно-економічного університету. – Львів : вид-во Львівського торговельно-економічного університету, 2016. – Вип. 14. – С. 68–75. (Гуманітарні науки).

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра Франка та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

Сьогодні відділення НОК України у Львівській області оголосило 22-річну борчиню Ангеліну Лисак найкращою спортсменкою Львівщини за підсумками першого місяця 2020 року. Кореспондент сайту відділення  спершу повідомив спортсменці цю новину, а трохи згодом і попросив її прокоментувати. Поговорили і про чемпіонат Європи, який стартує в Римі (Італія) вже наступного понеділка і на якому покладаємо великі сподівання на вихованку соснівської школи боротьби.

– Ангеліно, тебе вперше визнано найкращою спортсменкою місяця на Львівщині. Які були перші емоції?
– Це було неочікувано і приємно. Спочатку ви мені написали, а відразу після вас мені тренер повідомив цю новину, привітав. Чому неочікувано? Бо в нас на Львівщині багато титулованих спортсменів і те, що вибрали саме мене, було дуже приємно.

– Чи стежиш за традиційним щомісячним заходом відділення НОК України у Львівській області з визначення і нагородження найкращих спортсменів за підсумками окремих місяців?
– Звичайно, слідкую. Багато наших дівчат-борчинь, моїх подруг, неодноразово ставали найкращими спортсменками на Львівщині. Тепер прийшла моя черга.

– За декілька днів у Римі стартує чемпіонат Європи. Де зараз команда? Підготовка підходить до завершення?
– Зараз команда на олімпійській базі в Кончі-Заспі. В нас завжди тут підготовчий етап до серйозних змагань. В понеділок ми вже вилітаємо до Італії. Зараз, можна сказати, всі просто роблять все для того щоб підтримати свою форму і морально готуються до чемпіонату Європи.

– В якій формі сама перебуваєш? На який результат націлюєшся?
– Ввважаю, що в хорошій формі. А як складеться боротьба, все буде залежати від того, як я налаштуюсь – і психологічно, і фізично. Звичайно, що я налаштовуюсь тільки на перемогу. Вважаю, що на інший результат не можна налаштовуватись. Я налаштовуюсь їхати тільки за медаллю.

– Успішного виступу тобі і нашій команді на чемпіонаті Європи!
– Дуже дякую вам!

Світлини: Марія КОСТЕНКО, Асоціація спортивної боротьби України

Чемпіон Паралімпійських ігор-2016 року в Ріо-де-Жанейро з фехтування на візках, заслужений майстер спорту України, кандидат технічних наук, львів’янин Андрій Демчук презентував 5 лютого навчальний курс “Захист прав людей з інвалідністю”.

Акція “Сніданок з чемпіоном: 5 секретів від Андрія Демчука – як стати переможцем у житті” відбулася 5 лютого у Києві.

“Цей проєкт стартував більше, ніж півроку тому. Я є одним із співавторів курсу захисту прав людей з інвалідністю на платформі Рrometheus. Основне бажання, яке стимулювало створити цей курс – спробувати запропонувати реальні варіанти вирішення проблем для людей з інвалідністю”, – сказав 32-річний львів’янин.

За словами паралімпійського чемпіона, йому досить часто доводиться руйнувати стереотип про те, що люди з інвалідністю в Україні потребують лише турботи й опіки. Доводиться переконувати, що першочергово людям з обмеженими можливостями потрібні рівні права.

“Це безкоштовний курс. Більше того, після закінчення навчання і відповідей на всі тестові завдання у слухачів є нагода виграти грант для реалізації своїх ідей”, – додав Демчук.

За словами співавторки курсу “Захист прав людей з інвалідністю” Ірини Федорович, Демчук знає все про перемоги на шляху до успіху. У спорті, у повсякденному житті у боротьбі за права людини він на власному прикладі показує, що люди з інвалідністю можуть бути повноцінними членами суспільства.

Укрінформ

світлини: Костянтин Пятилєтов

 

Уряд погодив законопроект “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”. Цей законопроект за №2831 зареєстровано у Верховній Раді України.

Про це написав на своїй сторінці в мережі Фейсбук Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Милованов.

В список внесено 18 спортивних об’єктів, зокрема, Державне підприємство “Арена Львів”.

Повний список:

1. Національний антидопінговий центр
2. Державне підприємство “Національний спортивний комплекс “Олімпійський”
3. Державне підприємство “Олімпійський навчально-спортивний центр “Конча-Заспа”
4. Державна установа “Державний центр олімпійської підготовки з художньої гімнастики”
5. Державна установа “Державний центр олімпійської підготовки зі стрибків у воду”
6. Державна установа “Західний державний центр олімпійської підготовки з легкої атлетики”
7. Державна установа “Східний державний центр олімпійської підготовки з легкої атлетики”
8. Державна установа “Державний центр олімпійської підготовки з біатлону”
9. Державне підприємство “Олімпійський навчально-спортивний центр “Чернігів”
10. Державна установа “Державний центр олімпійської підготовки із зимових видів спорту”
11. Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту
12. Державна школа вищої спортивної майстерності
13. Музей спортивної слави України
14. Державне підприємство “Спортивний комплекс “Авангард”
15. Державне підприємство “Спортивний комплекс “Атлет”
16. Державне підприємство “Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту “Льодовий стадіон”
17. Державне підприємство “Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база “Заросляк”
18. Державне підприємство “Арена Львів”.

Підбиваючи підсумки минулого спортивного року, відділення Національного олімпійського комітету у Львівській області назвало Павла Коростильова (кульова стрільба) – найкращим спортсменом Львівщини 2019 року, а Олену Старікову (велосипедний спорт) – найкращою спортсменкою Львівщини 2019 року!

Торік за підсумками традиційного щомісячного голосування членів виконкому відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області саме Павло та Олена перемагали більше, ніж один раз. Олена Старікова ставала переможницею у номінації “Найкращий спортсмен місяця” у січні, жовтні та листопаді, а Павло Коростильов перемагав у березні і вересні.

3 січня в Дебрецені (Угорщина) стартував Міжнародний турнір з боксу класу “А” – “Меморіал Іштвана Бочкая” (64. Bocskai István Nemzetközi Ökölvívó Emlékverseny). У складі збірної України два львівські боксери – Андрій Тишковець (до 52 кг) і Андрій Городецький (понад 91 кг), а очолюють нашу команду львівські тренери – Роман Семенишин та Андрій Сальва.

В перший змагальний день учора на ринг виходив надважковаговик Андрій Городецький. В дебютному поєдинку йому випало зустрітися з Аттілою Кальманом – місцевим боксером, який має досвід виступів серед професіоналів (чотири перемоги, дві поразки). Андрій володів незаперечною перевагою і переміг суперника за одноголосним суддівським рішенням – 5:0. Сьогодні підопічний Андрія Сальви проведе другий поєдинок на турнірі. Суперник – 19-річний російський проспект Микола Деміч.

Також сьогодні вступить у бій Андрій Тишковець. Першим його опонентом буде угорець Мартін Вірбан. Суперники добре знають один одного. Торік на міжнародному турнірі в Белграді (Сербія) Тишковець переміг угорця за одностайним рішенням суддів.