Уродженець Жидачева Андрій Гентош – головний тренер Національної збірної команди України з важкої атлетики, заступник голови Львівської обласної федерації цього виду спорту. У минулому Андрій і сам був чудовим спортсменом, неодноразово виграючи чемпіонат та Кубок України, беручи участь у чемпіонатах Європи. Довгий час Андрій Гентош тренував жидачівську молодь, продовжує опікуватися нею і зараз. Недарма жидачівські важкоатлети на провідних ролях в Україні, а в колекції його вихованців уже є медалі європейського та світового ґатунків.
Про феномен жидачівських богатирів, важкий тренерський хліб та плани побудови у Жидачеві нового спорткомплексу інтерв’ю з Андрієм Гентошем.
– Андрію, поговоримо про жидачівські богатирські традиції. Наші хлопці виграють не лише обласні, але й всеукраїнські змагання. Та й той факт, що старшим тренером збірної України призначено жидачівця, теж багато про що говорить.
– Так, уже багато років Жидачів є лідером у важкій атлетиці на Львівщині. Наші вихованці традиційно складають половину, а то й більшу частину обласних команд, що виступають в загальноукраїнських змаганнях. Минулого року, скажімо, в складі юнацької команди Львівщини, яка виграла чемпіонат України, четверо з п’яти спортсменів були з Жидачівщини.
– І в чому секрет? У нас кращі умови для підготовки, фаховіші тренери, чи просто Жидачівщина – це унікальний край, де зростають богатирі?
– Насправді, підготовка успішного спортсмена – це важка і кропітка щоденна робота протягом багатьох років. І найголовніше щоб сам спортсмен мав бажання до цієї праці. Можна створити найкращі умови, надати найпрофесійніших тренерів, та й генетика у людини може бути відповідна – але якщо не буде бажання працювати заради майбутніх перемог, не буде віри в свої сили – не буде нічого.
До нас інколи приходять і відверто слабкі юнаки. Але наполеглива праця дозволяє підвищити фізичні показники. Ми намагаємося закласти в наших вихованцях волю до перемог. Якщо хтось має бажання стати чемпіоном – ми готові допомогти йому у цьому.
– І як довго тривають згадані вами переможні традиції у Жидачеві?
– Принаймні з того часу, коли я ще сам був спортсменом. Я вигравав чемпіонат і Кубок в України, брав участь у чемпіонаті Європи, де зайняв четверте місце. Тепер мою справу продовжують молодші. Тому я особливо радий, коли перемагають мої вихованці. Так, один з них, Володимир Гоза, свого часу вигравав чемпіонати Львівщини і України, а тепер став чемпіоном Європи серед юніорів, призером чемпіонату світу, а протягом двох останніх років – призером чемпіонатів Європи серед молоді до 23 років.
Його молодший брат, 18-річний Богдан Гоза, минулого року встиг стати чемпіоном Європи серед юнаків та срібним призером чемпіонату Європи серед юніорів, встановивши кілька національних рекордів.
Однак головна мета для мене – готувати спортсменів для здобуття олімпійських медалей для нашої держави. Щоб наші хлопці стояли на олімпійському п’єдесталі і увесь зал стоячи слухав, як лунає Гімн України.
– Якраз цього року у Токіо відбудуться Олімпійські ігри. Хто з наших важкоатлетів має шанс «вистрілити» на цих змаганнях?
– На жаль, через певні причини Україна має право відправити у Токіо тільки чотирьох важкоатлетів – двох чоловіків і двох дівчат. Що стосується чоловічої збірної, яку я очолюю, то ліцензію на участь в Олімпіаді уже здобув хмельничанин Дмитро Чумак, який виграв малу медаль на Кубку світу 2019 року. Розраховуємо також, що отримаємо ще одну ліцензію…
– Скільки професійних спортсменів виховав ваш клуб?
– З 2004 року, відколи клуб існує, ми підготували близько 20 майстрів спорту. Серед наших вихованців є багато чемпіонів України та призерів національних змагань. Ну й про нашу гордість – братів Володимира і Богдана Гозів – я вже згадував.
– Мабуть ваше призначення на найвищу тренерську посаду в країні – це достойна оцінка цих успіхів?
– Мабуть, так. Можу лише додати, що з професійним зростанням спортсмена, одночасно зростає і його тренер.
– Чи є якісь інтриги, чи нечесна конкуренція в українській важкій атлетиці?
– Розумієте, наш вид спорту доволі простий для оцінювання. Є вага, яку ти піднімаєш, є допінг-контроль, який засвідчує, що ти не приймав заборонених стимулюючих препаратів. Місця для суб’єктивної оцінки, як це трапляється в інших видах спорту, дуже мало. Тому, випадки, щоб когось «засудили», бувають поодинокі, і «погоди» в нашому спорті не роблять.
– А як справи у конкуренції за виборні посади? Скажімо за пост головного тренера збірної України, який Ви займаєте?
– Визначення головного тренера – це справа Федерації важкої атлетики, конкурсної комісії Міністерства молоді і спорту, їх колективна позиція. І як тренер несе відповідальність за свою роботу, так і вони відповідають за свій вибір. Я можу лише сказати, що Федерація і Міністерство підтримують мене в усьому.
– Повернемося до Жидачева, і до підготовки молодих спортсменів. Як складаються Ваші стосунки з місцевою владою. Чи відчуваєте ви допомогу з її боку?
– Сприяють, допомагають. Хто словом, хто ділом… Хотілося би звичайно, щоб допомагали більше. Адже спорт – це здоров’я нації і його потрібно розвивати в державі на будь-якому рівні. Дітей потрібно максимально залучати до занять спортом, повинні відкриватися нові спортивні майданчики та дитячо-юнацькі школи, будуватися нові спортивні зали.
– Ми знаємо, що у Ваших найближчих планах побудова сучасного спортивного залу у Жидачеві. Як розвивається реалізація цього проекту?
– Поступово рухаємося вперед. За допомогою місцевих районної та міської рад ми знайшли земельну ділянку у центрі Жидачева, яку уже передали нашому спортивному клубу «Аполон» для побудови спорткомплексу. Зараз працюємо над розробкою проектної документації. Серйозну підтримку відчуваємо і з боку народного депутата Андрія Кота, який, до слова, серйозно доклався до того, аби ми отримали вже згадану ділянку.
– В одному з давніх інтерв’ю Ви згадували, як Ваші дворічні доньки з цікавістю споглядають, як тато вовтузиться зі штангою. Чи не пішли часом батьковим шляхом?
– Ну, моїм донькам зараз уже по чотирнадцять і у них свої інтереси. Вони, звичайно, приходять до нас в зал і займаються на тренажерах, але чим займатимуться в дорослому житті – вибирати їм. Можливо, син, якому зараз шість років, захоче продовжити справу свого тата.
– А як стосовно побоювання батьків, що такий вид спорту як важка атлетика, може негативно вплинути на розвиток дитини? Що постійно піднімаючи тягарі, хлопчик може «піти в корінь», вирости сильним, але низькорослим?
– Можу навести приклад тогож Богдана Гози. Він прийшов до нас у спортклуб у восьмирічному віці і у вісімнадцять років має зріст метр дев’яносто. Не встигаємо підгодувати, щоб трішки виріс в ширину, як він знову тягнеться у висоту. І таких високих хлопців у нас багато. Принаймні, всі вищі за своїх батьків.
Юрій ЛОБАН, Округ Стрий
Українська 
English