Автор: noc

З нагоди ювілею (6000 підписників сторінки Відділення НОК України у Львівській області 👉 https://cutt.ly/uz64SC8) ми, з допомогою сайту Random, вибрали чотирьох активних учасників спільноти Відділення НОК України у Львівській області щоб вручити їм олімпійські подарунки. Останньою приїхала до Львова отримати олімпійські подарунки Ірина Городна-Рак.Причому приїхала на вручення разом зі своїми доньками Юлією і Оленою – найкращими біатлоністками Львівщини, які нещодавно повернулися з юніорського чемпіонату світу з біатлону в Австрії, де потрапили у ТОП-20 в індивідуальних гонках. Юля також цього року дебютувала на міжнародних змаганнях серед дорослих – на Кубку IBU – і в індивідуальній гонці посіла високе 25-те місце. Журналіст відділення НОК України у Львівській області скористався можливістю і поспілкувався з родиною Городних.

– Дівчата, ваша мама казала, що ви приїхали додому тільки на один день (розмова відбувалась 22 березня 2021 року – Авт.). Розкажіть, звідки приїхали і куди поїдете завтра?
– Юлія: Ми приїхали з юніорського чемпіонату світу в Австрії. Були 10 днів в Тисовці. Приїхали на день до батьків, а завтра їдемо в Буковель на чемпіонат України з біатлону серед дорослих. Це будуть останні змагання в цьому сезоні.

– На початку березня в Австрії відбувся юніорський чемпіонат світу. Які у вас двох залишилися враження від чемпіонату, від свого виступу?
– Олена: Загалом своїм результатом я задоволена. Правда перед чемпіонатом світу я захворіла на коронавірус і підготовка була трішки зіпсованою. А так, загалом, залишилась задоволеною. Зокрема, 19-м місцем в індивідуальній гонці – це моє найвище місце на цьому чемпіонаті у змаганнях серед дівчат.

– Юлія: Я не дуже задоволена своїм виступом. В нас весь сезон виявився трохи “зім’ятий”. Ми навіть не мали змоги виїжджати в гори на підготовку. Єдине місце, де ми могли готуватися, це Сянки. Але там немає такої висоти, яка була в Австрії, тому може через це трішки важко нам було. Власне через те, що не було гірської підготовки. Поставила б собі за свій виступ трійку за п’ятибальною системою. А найвище місце, яке посіла на цьому чемпіонаті – 16-те в індивідуальній гонці.

– Попри те, що сезон був «зім’ятий», він був дуже насичений для вас обох – і внутрішніх змагань було чимало і на міжнародній арені виступали. Відчуваєте втому наприкінці сезону?
– Юля: Наприкінці сезону завжди відчувається втома, а зараз в мене напевно ще більше – на початку зими я вперше поїхала на дорослі міжнародні змагання – Кубок IBU. Там були довші дистанції, ніж в змаганнях юніорок, більша конкуренція. Тому зараз трошки важче.

– Олена: Так, звичайно, відчуваю втому. Було багато змагань в Україні, контрольних стартів. І втома накопичується.

– Хотілось би зараз відпочити чи маєте ще достатньо сил, мотивації взяти участь і в чемпіонаті України в Буковелі?
– Юлія: Нам з самого початку сказали, що чемпіонат України буде в Буковелі. І ми мали до нього і морально, і фізично готуватись. Звичайно, хотілось би поїхати в Буковель, просто “закататись”, спокійно щоб закінчити сезон. Але треба ще позмагатись.

– Олена: В мене є бажання ще пробігти на дорослому чемпіонаті України. Хочеться закінчити сезон на позитивній ноті.

– Ви, Юля, цього сезону дебютували на дорослому рівні, на Кубку IBU. Які враження залишились від цього турніру, суперництва з дорослими спортсменками і взагалі від атмосфери на цих змаганнях?
– Юлія: Враження дуже хороші, тому що на змаганнях такого рівня розумієш, що таке дорослий біатлон, тут зовсім інша підготовка, інші суперниці. Це вже більш дорослий рівень і його не можна порівняти з рівнем юніорок чи молодших дівчат. Це вже найвищий рівень, де в одній секунді може «поміститись» декілька людей. Так, як в мене було в індивідуальній гонці на юніорському чемпіонаті світу, де в одній секунді вклалися спортсменки з 22 до 25-го місця. На дорослому рівні вже немає такого, як в нас на юніорському чемпіонаті світу коли між першим і другим місцем була відстань у хвилину 15 секунд. А взагалі я задоволена своїм виступом. 25-те місце в індивідуальній гонці я вважаю хорошим результатом.

– Які висновки зробили після цього Кубка? Над чим особливо треба працювати, на що звернути увагу?
– Юлія: Найбільше треба працювати над швидкістю, бо зі стрільбою в мене в індивідуальній гонці завжди було майже все добре. Завжди пишуть, що це моя коронна гонка. Справді, найкраще в мене виходять індивідуальні гонки. В них я показую свої найкращі результати.

– Юлю і Олено, ви обоє завжди потрапляєте в список найкращих спортсменок за швидкострільністю. Звідки у вас це?
– Юлія: Думаю, це пов’язано з тим, що, от я вже, до прикладу, займаюся 10 років біатлоном, а 7 років тому тренер стояв над нами і казав: “Давай, Юлю, стріляй швидко, швидко, швидко!” Тому завжди хочеться швидше стріляти. Нам тоді просто доступно пояснили, що відіграти на трасі 10 секунд важко, а на стрільбищі це зробити легше.

– Олена: Коли я прийшла в біатлон, Юля вже займалась тривалий час. Мені завжди хотілося бути подібною на неї. Завжди дивилася, що вона робить, стежила за нею і старалася також це робити. Вона дуже швидко стріляла і мені хотілося так само. Я пробувала і в мене почало вдаватися. І так я тала стріляти далі.

– Знаю, в Юлі кумир – Кайса Мякяряйнен. А у вас, Олено?
– Олена: У мене теж є кумир. Це біатлоністка збірної Чехії Маркета Давідова. Мені вона дуже подобається.

– І ви мрієте так, як Юля, сфотографуватися з нею?
– Олена: Звісно (Сміється).

– Юлю і Олено, цього року ви почали тренуватися в команді «Б» збірної України. Як було тренуватися в ній? Що дають ці тренування для вас? Відчуваєте, що прогресуєте після потрапляння у склад цієї збірної?

– Юлія: Тут тренуються всі спортсменки, які вже виступали і на Кубку світу, і на Кубку IBU, брали медалі на цих змаганнях. Тут зовсім інший підхід спортсменів до тренувань. Видно, як ставляться вони до тренувань. І ти дивишся на них і робиш все так, як роблять кращі. І за результатами видно, що вже і в мене виходить краще.

– Олена: Я не була ні в юнацькій збірній, ні в юніорській. Коли перейшла в команду «Б» дорослої збірної мені було морально дуже тяжко, бо нові тренери, нові люди. А потім звикла і стало цікаво працювати з такими спортсменами, з досвідченими тренерами. Згодом почало подобатись і з’явився прогрес. Хочеться далі працювати і вдосконалюватись з цією командою.

– Більша частина сезону вже позаду, можна підбити попередні проміжні підсумки. Які у вас найбільш пам’ятні враження залишилися від сезону?
– Юлія: Найбільше запам’яталися змагання на дорослому рівні, тому що я дуже хотіла туди потрапити, відібралась. Почався Кубок IBU не дуже добре для мене. А потім була індивідуальна гонка – це був найкращий мій результат (25-те місце – Авт.). Хочеться і наступного року вдало виступати, покращувати той результат і бути ще вище.

– Олена: А мені найбільше запам’яталася гонка у нас в Карпатах, в Буковелі, мас-старт. Тоді я зайняла четверте місце. Були пориви вітру, я зі стрільбою лежачи впоралась, з першою стійкою впораласб, а на останній стрільбі трошки не вийшло, напевно, забракло досвіду. Зробила два промахи і втратила медаль. А йшла тоді лідером, другою… Але це додало мені більше мотивації, що я можу змагатися зі старшими і що все в мене ще попереду.

– Як ви обидві переживаєте свої успіхи і невдачі?
– Юлія: Після кожного старту – вдалий чи невдалий – треба зробити аналіз гонки. Якщо є проблема, поговорити з тренерами. Якщо це невдалий старт, треба просто зробити аналіз і забути щоб він далі не мучив. І налаштовуватись на наступні гонки і покращувати результат.
– Олена: Завжди стараємося підтримувати одна одну, вболіваємо одна за одну. Хочеться щоб в кожної все виходило і дуже радіємо одна за одну.

– Пані Ірино (звертаюся насамкінець до мами спортсменок), знаю, ви стежите за виступом доньок. Що для вас найбільш хвилююче в дні гонок?
– Пані Ірина: Завжди дуже переживаю за їхні гонки. Ще коли вони змагаються на чемпіонаті України, то спокійніше ставлюся до того. А як їдуть на міжнародні старти, то дуже переживаю.

– Стежите за виступом доньок в онлайн-режимі?
– Пані Ірина:  Обов’язково. Стежу за всіма біатлонними гонками. Не лише коли змагаються діти, але й коли доросла збірна виступає. Включаю Siwidata і стежу. Дуже радію, якщо в них все виходить.

– З переходом дівчат на дорослий рівень, напевно, все рідше бачите доньок вдома?
– Пані Ірина:  Так, дуже рідко їх бачу. Ми вже звикли до такого, що вони завжди на зборах, на змаганнях. Радує, що невдовзі приїдуть додому після дорослого чемпіонату України в Буковелі і побудуть з нами півтора місяці. І ми їх трошки довше побачимо.

Василь ТАНКЕВИЧ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Минулого тижня в Харкові на Зимовому чемпіонаті України з плавання відмінними результатами відзначилась Юлія Пятночко – вихованка Червоноградської ДЮСШ №2, учениця 9 касу Червоноградської ЗОШ №4. Спершу 15-річна дівчина стала четвертою на дистанції 50 метрів на спині. А наступного дня на вдвічі довшій дистанції фінішувала восьмою, виконавши при цьому норматив майстра спорту України (МСУ). Вихованка тренера Сергія Абдулаєва стала наймолодшою червоноградською плавчинею, якій невдовзі Міністерство молоді та спорту України присвоїть спортивне звання «Майстер спорту України». По приїзді до Червонограда талановита спортсменка поділилася враженнями від свого виступу читачами тижневика #Вісник #10, що вийшов друком 18 березня.

– Юлю, місяць тому в Дніпрі на чемпіонаті України з плавання серед юніорів та молоді ти проплила 100 м на спині за 1:08.68. Цього разу вже у попередньому запливі майже на 2 секунди швидше – 1:06.87 (у фіналі – 1:06.89). Очікувала, що вдасться показати такий високий результат?
– Так. Я ще в Дніпрі планувала виконати норматив. Але оскільки заплив на 100 метрів там був у перший день, я ще не «розплилася», тому трошки не вдалося.

– У фіналі запливу на 100 метрів на спині ти посіла 8-е місце. Мабуть, не дуже розчарована цим, враховуючи виконання нормативу МСУ?
– Так, зовсім не розчарована. По-перше, тому, що виконала норматив. А по-друге, напередодні я показала хороший результат на 50 метрів на спині і тут зайняте місце не було таким головним.
Четверте місце на дистанції 50 метрів на спині – найвище, яке я досі посідала на дорослих чемпіонатах України. Раніше виступала тільки серед свого віку і на рік старших. Пишаюся цим досягненням, бо стала четвертою серед дорослих! Та ще й побила попередній особистий рекорд майже на 2 секунди. Зараз ціль – на літньому чемпіонаті України потрапити в трійку. Буду багато працювати, щоб досягнути цього.

– У чому секрет успішного виступу в Харкові?
– Завдячую таким результатам тренеру, його наполегливості. А ще вдалося зібратися з думками перед стартом, що дуже важливо.

– Ти стала наймолодшою червоноградською плавчинею, хто виконав норматив майстра спорту.
– Головне – віра в себе, і все вдасться. Після Харкова мене дуже радо зустріли в Червонограді. Тренер подарував букет квітів. Всі дуже раділи.

– Через пандемію тривалий час були зачинені басейни. Як ти тренувалася?
– Бігала, тренувалася на дворі, на турніках.

– Юлю, плаванням ти почала займатися в 4 роки – за словами мами. Пам’ятаєш себе такою юною?
– Не дуже. Фрагментами пам’ятаю. Ми тоді часто їздили на море, де тато навчив мене плавати. А згодом мама записала мене в секцію.

– А перші свої змагання, які відбулися через 2 місяці після початку занять плаванням, пригадуєш?
– Якщо чесно, взагалі не пригадую. Добре пам’ятаю змагання в Словаччині, коли мені було років 6-7. «Кубок Термобуду» в Червонограді також пам’ятаю добре, мені тоді було років 8.

– За понад 10 років у плаванні ти виграла 120 медалей. Можеш виділити одну з них, яка є особливою?
– Бронзова медаль на чемпіонаті України в Івано-Франківську. Це було, здається, 2015 року. Тоді змагалися з бігу і плавання. Це був мій перший прорив на чемпіонаті України.

– Червоноградські ЗМІ масово поширили інформацію про твоє досягнення на чемпіонаті України в Харкові. Відчула, як зросла популярність у місті?
– Якщо чесно, не дуже (посміхається).

– І декілька слів про навчання. Як поєднуєш заняття спортом з навчанням?
– Спершу було непросто поєднувати. Але пізніше я створила свій графік, якого дотримуюсь щодня. Уже не важко поєднувати заняття спортом (а я маю 6 тренувань по 2-3 години в тиждень) і навчання.

Василь ТАНКЕВИЧ, для тижневика “Вісник”

В хорватському Поречі завершився Гран-Прі Європи зі стрільби з лука European Grand Prix – Porec 2021, який став успішним для 23-річної уродженки Львова, чемпіонки світу 2015 року в командній першості з блочного лука у складі збірної України, неодноразової переможниці та призерки чемпіонатів світу і Європи серед юніорок в особистому заліку Марії Школьної. Вихованка і донька знаного львівського лучника і тренера Костянтина Школьного стала срібною медалісткою змагань з блочного лука, поступившись сьогодні у фінальному матчі Аманді Млінаріч з Хорватії. Приємним бонусом до медалі став чек на €1 тис. По закінченні змагань Марія дала інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області, в якому прокоментувала свій виступ у Хорватії, пригадала переможний чемпіонат світу 2015 року, зізналася, що спонукало її перейти виступати за збірну Люксембургу, а також розповіла про складну епідеміологічну ситуацію в Люксембурзі.

– Маріє, вітаємо із здобуттям медалі на великому міжнародному турнірі! Пригадайте, скільки часу не виступали на змаганнях такого рівня?
– Дуже давно, як ми стріляли на великих змаганнях. Останній раз, мені здається, це був чемпіонат світу в Нідерландах 2019 року. Відтоді був хіба що один турнір в залі у Франції. І більше ніяких змагань не було – ні в Люксембурзі, ні за його межами.

– Мабуть, було дуже приємно після такої великої перерви знову відчути змагальний дух, змагальну атмосферу?
– Так, було дуже приємно. Було трошки спекотно, скажу так. Трошки переживала, тому що довго не було змагань. Дуже чекала цих змагань, але з іншого боку і побоювались, тому що все-таки дуже ранній в нас сезон зараз, ще холодно в Люксембурзі і тренуватись на вулиці було мало можливості.

– Вчора ви блискуче виступили, пробились до фіналу. Прокоментуйте саме вчорашній змагальний день?
– Вчора всі зірки зійшлися. Були дуже хороші відчуття пострілу, хороші відчуття луку, погода була трошки краща, ніж сьогодні. Тому в принципі все зійшлося до того, що результат був дуже високий і відчуття були легкі. Було просто все супер.

– Фінал проти хорватки Аманди Млінаріч ви розпочали впевнено, вигравали після двох серій, але потім щось розладилось. В чому справа?
– По-перше, напевно – нерви. По-друге, думаю, що я просто робила якусь помилку маленьку, яка впливала на мій процес прицілювання і тому я мала декілька вистрілів досить низьких – “на шосту годину”. Але я вже знаю, що це за помилка, тому буду над нею працювати.

– Чи вдалося поспілкуватися на цих змаганнях зі своїми колишніми партнерами по збірній України, зокрема, з львів’янами?
– Так, звісно. Ми завжди спілкуємось, як бачимось на змаганнях. А коли приїжджаю до Львова, то ми зустрічаємся з подругами. З львів’янок найближче спілкуюся з Соломією Гнип, тому що ми з нею росли разом з кадетів до юніорів, з юніорів до дорослого рівня.

– Найбільшого свого успіху ви досягли 2015 року в Данії, коли стали чемпіонкою світу в командній першості у складі збірної України. Тоді вам було лише 17 років. Які емоції залишилися після того успіху?
– Багато чого можна пригадати з тих змагань. В нас був дуже класний склад команди. Ми раніше з дівчатами – з Вікторією (Дьяковою – Авт.) і Оленою (Борисенко – Авт.) – не стріляли командою. Це був перший турнір, на якому ми разом стріляли. Було весело. В нас навіть було парі з тренерами: якщо ми виграємо, то підемо купатись в холодному морі в Данії. В принципі тиждень був таким дуже яскравим, веселим. Багато спогадів з тих змагань. Було досить холодно і багато вітру.

– І ви покупались після перемоги?
– Так. В мене навіть у фейсбуку ще є відео (Сміється).

– Зараз ви виступаєте за Люксембург, але все одно українці, і, зокрема, львів’яни підтримують вас. Ви про це мали можливість переконатися на своїй сторінці в фейсбуку після виходу у фінал змагань в Хорватії.
– Вдячна українцям за підтримку! Дуже приємно завжди бачити українську збірну і взагалі людей з України, які підтримують мене. Це завжди надає мені руху вперед. Дуже приємно. Я в принципі навіть не очікувала, що сайт відділення НОК України у Львівській області буде писати про мене. Це стало приємною несподіванкою.

– Зараз ви виступаєте за збірну Люксембургу. Пригадайте, коли перейшли під прапори цієї збірної? Які причини до цього спонукали?
– З початку 2019 року я стріляю за Люксембург. Я пішла зі збірної України тому, що все-таки у блочного луку, як неолімпійської дисципліни, в Україні, на жаль, підтримки практично немає. Мої батьки мусили оплачувати всі змагання. І чемпіонат світу 2015 року в Копенгагені не був винятком. Наша збірна з блочного луку жила у зйомній квартирі в Копенгагені і самі для себе готували їсти між змаганнями. Я перестала стріляти за українську збірну, тому що було нереально підтримувати рівень, їздити на змагання і купувати матеріальну частину – щоб вона відповідала рівню і завжди була підготовлена на змагання. А друга причина того, що я зараз стріляю за Люксембург, це те, що мій хлопець – люксембуржець. І ми зійшлися на тому, що він точно не хоче переїжджати до України (Сміється). А мені зі знанням мови і дипломом в Люксембурзі буде менш проблемна ситуація.

– Як вам живеться в Люксембурзі?
– Живемо з Пітом в кілометрах 10 від столиці – від центру Люксембургу. Як ви знаєте, Люксембург – дуже маленький. Для мене це, як місто-країна. Я зараз вивчаю люксембурзькою мовою, відвідую курси їхньої мови. Також кожен день тренуюся, кожен день стріляю, через день ходжу в тренежерний зал щоби підготуватись до сезону. Ну і також я зараз отримала роботу в тренажерному залі, як персональний тренер. Тому чекаю, коли в нас закінчиться локдаун щоби можна було почати працювати.

– Яка зараз в країні ситуація з пандемією коронавірусу?
– В Люксембурзі все закрито на локдаун з кінця листопада. В нас всі ресторани, магазини були закриті. Закриті спортивні заклади. Ми тренуватись в листопаді не могли. Тому приїхали в грудні на декілька тижнів до Львова, до моїх батьків. Тренувалися у Львові. І зараз в нас не послаблюють карантин. Але збірна Люксембургу має право стріляти в залі, на вулиці. Тому добре, що хоча б можемо тренуватися. Також в тренажерному залі ми мусимо бронювати місця наперед і т.д. Ну і рівень захворюваності в нас не падає. В нас очікують пік в кінці квітня і тому я не думаю, що послаблять карантин до того часу.

– Які плани на цей сезон?
– Планів багато. В принципі в нас весь сезон вже запланований. За два тижні летимо в Туреччину на другий етап Гран-Прі Європи. Після цього летимо до Гватемали. Далі буде чемпіонат Європи в Туреччині, Кубки світу у Франції і в Швейцарії, куди ми теж їдемо. Ну і чемпіонат світу в США. Так що цей сезон має бути насичений, якщо нічого не відмінять.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Культурно-мистецький відділ Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, громадська організація «Центр виховання національної еліти» у співпраці з відділенням Національного олімпійського комітету України у Львівській області, управлінням молоді та спорту ЛОДА, Львівським обласним відділенням Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України, управлінням освіти департаменту гуманітарної політики ЛМР запрошують на традиційний, уже шостий за ліком творчий конкурс «Олімпійська писанка», який об’єднує учасників з різних куточків України.

Конкурс «Олімпійська писанка» ознаменували святом сучасної української калокагатії. Адже у своєму задумі він містить особливу місію об’єднання навколо олімпійської ідеї: розповісти про спорт мовою дитячої творчості, наголосити на цінностях миру, дружби, поваги, досконалості, чесної гри. Загалом за п’ять попередніх проєктів конкурс об’єднав талановитих митців з різних куточків України, зокрема Львівської, Волинської, Івано-Франківської, Закарпатської, Миколаївської областей. Діти створили близько 500 робіт, виконаних у різноманітних техніках.

Ідею творчого конкурсу «Олімпійська писанка» у 2012 році висловила і формалізувала Іванна Литвинець, натхненно здійснюючи керівництво проєктом під гаслом «О спорт! Ти – мир й надбання усіх народів на планеті!». Це рядок із «Оди спорту» ініціатора проведення Олімпійських ігор сучасності, барона П’єра де Кубертена, якому імпонувала давньогрецька концепція поєднання спорту та мистецтва. На Іграх V Олімпіади 1912 року в Стокгольмі на конкурсі мистецтв у номінації «Література» цей твір відзначили золотою медаллю.

У різні роки до проведення конкурсу долучалися: Львівський центр олімпійської просвіти, культурно-мистецький відділ ЛДУФК імені Івана Боберського, відділення НОК України у Львівській області, Львівське обласне відділення Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України, управління молоді, сім’ї та спорту ЛМР, управління освіти департаменту гуманітарної політики ЛМР, управління молоді та спорту ЛОДА. Традиційно конкурс підтримують доброчинці і меценати.

У колегії журі працювали уславлені спортсмени-олімпійці: Юлія Коростильова – майстер спорту України міжнародного класу, учасниця Ігор XXVIII Олімпіади 2004 року в Афінах з кульової стрільби та Олександр Петрів – заслужений майстер спорту України, чемпіон Ігор ХХІХ Олімпіади 2008 року в Пекіні з кульової стрільби. А також представники різних мистецьких галузей: Олена Падовська – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри олімпійської освіти ЛДУФК імені Івана Боберського; Оксана Бондар – методист з естетичного виховання і народних традицій та Михайло Бондар – методист з образотворчого мистецтва, керівник об’єднання народних майстрів і художників аматорів при Львівському державному обласному центрі народної творчості і культурно-освітньої роботи; Марія Янко – художниця, майстер народної творчості, член Національної спілки народних майстрів України; Леонід Гошовський – член Національної спілки художників України, заступник директора львівської дитячої художньої школи імені Олекси Новаківського з навчальної роботи; Зоряна Грегорійчук – писанкарка, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Роксолана Шафран – проректор з науково-педагогічної роботи Львівської національної академії мистецтв, доцент кафедри історії і теорії мистецтва; Тетяна Коломійчук – заступник директора Дитячої школи народних мистецтв м. Львова, Лілія Гула – історик, керівник культурно-мистецького відділу ЛДУФК імені Івана Боберського та Іван Яремко – спортивний журналіст, львівський історик спорту.

У 2018 році виставку конкурсних робіт відкривала одна з найкращих шахісток планети сучасності, багаторазова чемпіонка світу та Європи, заслужений майстер спорту України, випускниця ЛДУФК імені Івана Боберського, гросмейстер ФІДЕ Анна Музичук.

Анонсуючи проведення конкурсу уже вшосте, організатори цитують олімпійського чемпіона Олександра Петріва, який на одному з проєктів підкреслив: «Найбільше мене вразила писанка, на якій зображено янгола, що тримає у руках олімпійські кільця. Адже Олімпійські ігри завжди символізували дружбу і мир на планеті, а будь-які ворожнечі та війни на час їх проведення припинялися».

У продовження цих слів, мисткиня Марія Янко сказала: «Писанка є символом добра і миру. Ще із часів Стародавньої Греції під час їх проведення Олімпійських ігор оголошувалося перемир’я між всіма країнами, де були війни. Писанки на олімпійську тематику – дуже гарна площина для творчості, якою мають бути особливо зацікавлені представники галузі спорту, а не лише мистецтва. Така писанка може бути сувенірною візиткою України».

І справді, проєкт проводиться з метою популяризації спорту та фізичної культури, здорового способу життя; сприяння розвитку творчості, художньої майстерності, креативності і виявлення талантів; створення в традиційній для України техніці писанкового розпису творів з використанням олімпійської тематики, популяризації цінностей (дружби, поваги, досконалості, чесної гри); сприяння комунікації з українськими діячами спорту і мистецтва.

Отож, організатори вже готують гарні і вартісні подарунки для юних, талановитих митців. Найкращі роботи потраплять у підсумковий каталог поруч з шедеврами проєкту п’яти попередніх років, адже спорт гартує покоління, а мистецтво стає особливим містком для передання його безмежних цінностей.

P.S. Творчі роботи приймаються до 20-го квітня 2021 року (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 11, кабінет 310 (культурно-мистецький відділ ЛДУФК).

Детальну інформацію можна отримати у керівника проєкту – Іванни Литвинець, телефон (068) 45-90-564, e-mail: ivanella2019@ukr.net

Запрошення

Анкета учасника

ЛДУФК ім. І.Боберського

На початку березня в Дніпрі відбувся Кубок України з художньої гімнастики. Змагання важливі тим, що вони були першим етапом відбору на Олімпійські ігри для українських грацій. В Токіо Україна має право виставити двох гімнасток в індивідуальній першості. За це зараз і йде запекла боротьба, участь в якій бере Христина Погранична. На Кубку України 17-річна львів’янка виступала після тривалої перерви, пов’язаної з травмою. Вона стала третьою у багатоборстві за програмою майстрів спорту України в індивідуальній першості, а також виграла «срібло» у вправах з обручем і стрічкою та «бронзу» у вправі з булавами.

Львів’янка перед заключною вправою зі стрічкою йшла другою (в багатоборстві). Але після стрічки її випередила Вікторія Онопрієнко, а також Єва Мелещук, яка стала першою. Обидві представляють Київ і тренуються під керівництвом головної тренерки національної збірної команди України і президентки Федерації художньої гімнастики Ірини Дерюгіної. Найпопулярнішим коментарем під одним з постів про Кубок України на офіційній сторінці Федерації в соцмережі став наступний: «За стрічку Христі, за цю швидкість недостатня оцінка». Про все це ми вирішили поговорити з Іриною Рудою, тренеркою Христини Пограничної.

– Ірино, вправу зі стрічкою ваша підопічна виконала дуже добре, як на мене, але отримала невисоку оцінку і відтак опустилася на третє місце. Залишилися розчаровані цим моментом?
– Та ні, абсолютно. Тому що ми насправді не знали, хто які оцінки має. Це був перший старт після досить довгої перерви, тому що в Христі була травма. І, чесно кажучи, ми не ставили мету зайняти якесь місце. Нам треба було вийти і виступити. Це було найголовніше. Тому що після Кубка Дерюгіної вона мала травму – це ще з вересня. На перший погляд травма здавалась ніби не така важка, але вийшла затяжною. Так що нам основне було відновитись і вийти стартувати.

– Наскільки задоволені формою, яку показала Христина?
– Я думаю, що вона в хорошій формі, тому що всі чотири види в багатоборстві пройшла стабільно. Так, були якісь помилки – всі їх допускають, не роботи ж. Але в загальному не було ніяких грубих помилок, тобто не було втрат предметів, не було інших серйозних помилок. Христя стабільно пройшла всі чотири види.

– Як оціните вправу зі стрічкою у виконанні Христини?
– Мені взагалі подобається ця вправа і я вважаю, що вона добре її виконала і все, що могла на сьогодні – зробила по максимуму.

– Якщо порівнювати оцінки Христини в інших вправах, то у вправі зі стрічкою вона суттєво нижча. Христина отримала на бал менше від Онопрієнко, що і вплинуло на розподіл другого-третього місць.
– Справа в тому, що складність у стрічці завжди менша у всіх спортсменок, абсолютно у всіх. Це один з найважчих предметів і завідомо завжди складність стрічки нижча. І в тому, що нижчі бали, ніж в булавах чи в м’ячі – це нормально.

– Як Христина сприйняла своє третє місце?
– Я думаю, що абсолютно нормально і вона налаштована далі стартувати і боротися за своє місце в команді на Олімпійських іграх.

– Христина тривалий час не виступала через травму. Чи повністю змогла вилікуватись?
– Зараз вона практично здорова. Вона вже може працювати і місяць працює в повну силу. А до того 4-4,5 місяці вона приходила на тренування і робила, що могла. В неї була травмована права стопа – це утруднювало все. Але нічого, зате напрацьовувала нові елементи з предметами. Що могла – те робила. Вона була в залі постійно.

– Христина продовжує представляти Львів, хоча здавалось би дуже полегшила собі кар’єру, якби представляла Київ.
– Христя є збірницею, вона в основному складі, але вчиться вона у Львові. Вона багато часу до цього моменту – позаминулий і минулий рік практично весь – була в Києві. Туди поїхала за місяць до чемпіонату світу, на якому виборювали ліцензії на ОІ. І після чемпіонату світу залишилася в Києві у зв’язку з майбутньою підготовкою до Олімпійських ігор і до інших великих стартів. Але у зв’язку з ситуацією в світі, з карантином, все це відмінилося. Ну а потім, на жаль, вона ще і травмувалася. Все якось трошки пішло не за планом.

– Кубок України – перший етап відбору на Олімпійські ігри. А скільки взагалі їх планується щоб визначити серед наших спортсменок двох, хто виступить на Олімпійських іграх? Зокрема, чи будуть вони на міжнародних змаганнях за іноземного суддівства?
– Я на це питання не зможу дати вам чіткої відповіді, оскільки це знає лише наша головна тренерка Ірина Іванівна (Дерюгіна – Авт.). Тобто це питання буде вирішувати Ірина Іванівна. Звичайно, що буде ще чемпіонат України, ще буде серія етапів Кубка світу. І чемпіонат Європи планується. Так що ще буде дуже-дуже багато стартів. Це тільки початок.

– Ще одна ваша вихованка Аліна Мельник посіла друге місце серед львів’янок, зайнявши 7-е місце у багатоборстві за програмою майстрів спорту України в індивідуальній першості. Прокоментуйте також і її виступ.
– Аліною я задоволена. Це взагалі її перший виступ за програмою майстрів спорту України. Аліна свого часу була в складі збірної команди України в групових вправах (юніори), яка виступала на чемпіонаті Європи. Вони посіли в фіналі друге місце. І вона також їздила в складі збірної України в групових вправах на юніорський чемпіонат світу. Але потім у неї були проблеми зі стопами. Вона повернулась додому, тренувалась у Львові, відновилась. І зараз вперше стартувала за програмою майстрів спорту України. Виступала стабільно і зараз вона знаходиться в Києві – на зборах чи на огляді, не знаю, як правильно сказати. Ірина Іванівна запропонувала їй потренуватися в Києві. Якщо все буде добре, можливо, повернеться у склад збірної.

– Які найближчі старти, чи є вже щось заплановане в Христини?
– Плани Христі не залежать конкретно від мене. Це буде залежати, як Федерація вирішить, головна тренерка. Куди Ірина Іванівна скаже, туди Христина і поїде виступати. Зараз вона тренується, готується. Дуже наполегливо готується.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Світлини: Марія МУЗИЧЕНКО, Enrico Della Valle