Автор: noc

Цими днями на навчально-спортивній базі зимових видів спорту Міністерства оборони України «Тисовець» у Сколівському районі Львівщинипід час проходження навчального збору курсантів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського відбулася низка освітніх та спортивно-пропагандивних заходів. Окрім проходження курсу лижної підготовки, воєнізованого біатлону, спортивних і рухливих ігор, майже тридцять курсантів другого та третього курсів Навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій з ініціативи відділення НОК України у Львівській області та за підтримки начальника бази олімпійської підготовки «Тисовець» полковника Василя Пилипчака взяли участь у товариських змаганнях із військовослужбовцями Навчально-спортивної бази зимових видів спортув рамках всеукраїнського проєкту #OlympicLab за модулем «Основи бізнесу і кар’єри».

Двостороння спортивна зустріч відбуласяз трьох видів спорту: волейбол, пауерліфтинг та змагальна вправа на гребному тренажері.В підсумку цікавої дружньої спортивної боротьби переможцями виявилися:
– у змаганнях з волейболу: команда Навчально-спортивної бази зимових видів спорту “Тисовець”;
– у змаганнях з пауерліфтингу: військовослужбовець Навчально-спортивної бази зимових видів спорту “Тисовець”М. Глюдз;
– у змагальній вправі на гребному тренажері –курсант Національного університету оборони України імені Івана Черняховського Євгеній Веселов.
Керівництво бази також розповіло майбутнім військовим фахівцям спорту про особливості діяльності спортивної бази, перспективи її подальшого розвитку, про проведення в «Тисовці» крупних спортивних змагань та навчально-тренувальних зборів з різних видів спорту, специфіку організації суддівства та медичного забезпечення спортивних заходів.
Віриться, що цей захід на карпатській олімпійській спортивній базі додав усім учасникам позитивних емоцій, професійнихзнань і навичок та залишиться в пам’яті надовго.
Довідково:
Історія Навчально спортивна база зимових видів спорту “Тисовець”розпочинається із 1972 року, а у 1987році на цій території як ділянці гірського навчального центру країн учасниць Варшавського Договору було створений філіал ЦСКА з зимових видів спорту.
Від 1994 року база знаходиться у підпорядкуванні Спортивного Комітету Міністерства Оборони Україний розташовується на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, в екологічно чистій зоні схилів Карпатських гір, поблизу вершин “Козій”, “Тисовець”, “Магура”.
Сьогодні ця унікальна спортивна база забезпечує підготовку спортсменів в умовах середньогіря й має у своїй інфраструктурі лижний стадіон, біатлонні траси зі стрільбищем, лижоролерні траси, слаломні траси, траси для фрістайлу, комплекс трамплінів для стрибків на лижах, канатно-крісельну дорогу, спортивний зал з відновлювальним центром, прокатний та медичні пункти, вертолітні майданчики, готельні та інші приміщення.

Цього разу у проекті Відділення НОК України у Львівській області «Відверто з #lvivNOC», поспілкувались із Анастасією Горловою – Майстром спорту міжнародного класу, неодноразовою чемпіонкою та призеркою Чемпіонату України, чемпіонкою Європи, бронзовою призеркою Чемпіонату світу.

— Привіт, Анастасіє! Розкажіть нам, будь ласка, де ви зараз перебуваєте.
— Привіт! Зараз я в Туреччині на зборах. Ми тут сидимо цілу зиму тому, що тут відкрита вода, а в Україні дуже мало місць, де зараз є змога тренуватися. Діти, юніори та молодіжна збірна зараз сидять у Львівській області в Добротворі. Там є теплий канал, де вони тренуються. А ми тут в теплі сидимо зараз.
— Як у вас відбуваються тренувальні збори?
— Ми тренуємося 2-3 рази на день. Зараз в нас активна підготовка до Кубку України, на якому будуть відбирати склад команди для підготовки на Олімпійські Ігри. Ще місяць і 8 квітня в нас в Дніпрі будуть ці змагання.
— Тренування у вас повністю на воді чи бувають різні, змішані?
— У нас в основному 1-2 тренування на день – на воді, а третє – зазвичай в залі. Це ми зазвичай качаємось, «робимо штангу», якісь вправи з власною вагою, інколи бігаємо, качаємо прес. Тобто розвиваємось всесторонньо.
— Так, у вас такий вид спорту, що, мабуть, руки мають бути дуже сильними ?
— Ні, всі так думають, що ми веслуємо руками. Насправді руками ми тільки передаємо імпульси, а так, ми працюємо спиною, поясницею, ногами. Тобто нам потрібно, щоб повністю все тіло було сильним. Взимку ми деколи тренуємося на лижах, їздимо на лижні збори, але не на гірські, а саме на бігові. Інколи ігрові види спорту застосовуємо – баскетбол, футбол. Тобто в нашій підготовці задіємо дуже багато різних видів спорту.
— Ви випробували стільки видів спорту і чому саме зупинилися на веслуванні?
— Насправді, це цікава історія. В мене дідо – тренер з веслового слалому – це спуск по воротах на гірських річках. Коли ж мені було 10 років, він мене відправив в Наварію у Львівській області, де ми маємо школу веслування, щоб я просто навчилася правильно тримати весло в руках і щоб мене трохи навчили техніки. Ось так я там і залишилась. В мене все почало виходити, вже деколи мене навіть не відпускали на слалом. Ну і так досі треную техніку (посміхається). Як першого разу я прийшла на тренування, з того часу так і жодного тренування в житті я не пропустила без поважної причини. Не було ще такого, щоб я просто не пішла.
— Яка періодичність тренувань у вас?
— Почну з річного циклу: 11 місяців – це тренування, між якими бувають змагання, і 1 місяць в році у нас відпустка, після основних останніх змагань. В місяць – це 3 тижні збори і тиждень відпочинку. Хтось цей тиждень відпочиває повністю, хтось якісь легкі заняття для себе робить.
— Чи не буває у вас такого бажання, коли дуже хочеться піти кудись на дні народження, свята, погуляти, а вам потрібно бути на зборах?
— Та звісно хочеться! Ми і свої дні народження святкуємо на зборах. Одного разу навіть було таке, що Новий рік на зборах святкували. Це теж є такий свій «прикол», бо командою не завжди вдасться так зібратись, а тут всі разом. Цікаво!
— Тоді, мабуть, атмосфера в команді має бути якоюсь такою, дружною дуже, особливою.
— Звичайно, ми всі між собою спілкуємось. Хтось між собою – друзі, хтось – вороги, але коли зустрічаємось за загальним столом, то всі між собою нормально ладнаємо.
— А вороги – це між собою в житті чи швидше на спортивній арені?
— Це скоріше на спортивній арені. В нас навіть нема такого, як «бабовщина, дідовщина».
— Це добре! Під час пандемії дуже багато видів спорту, можна сказати, просто зупинилися. Як у вас було із тренувальним та змагальним процесами?
— Все дуже погано. Не так погано, як у плавців, бо їм останнім дозволили плавати в басейнах, але також у нас були заборони, не дивлячись навіть на те, що наш вид спорту – на свіжому повітрі, дистанція між човнами велика, бо тільки весло має більше двох метрів в довжину! Все одно я чула, що заклеювали елінги (місце, де зберігаємо човни на вулиці) і не дозволяли виходити. Тобто повністю забороняли нам тренуватись.
— А коли вже відновилися повноцінні тренування?
— Це було за місяць до Чемпіонату України. Десь приблизно в червні, точно не згадаю.
— Після Чемпіонату України були більш серйозні змагання?
— Особисто в мене не було, тому що я, можна сказати, цей Чемпіонат України дуже погано прозмагалась. На карантині просто себе запустила, не буду цього приховувати. Тобто я і вагу набрала, і тренувалася так, в півсили. Тому вважаю, що Чемпіонат України пройшов в мене просто, як тренувальний, в мене навіть мандражу не було. Відповідно, я цього року так нікуди і не потрапила. Але команда їздила на Кубок світу і досить непогано там виступили. А я їздила ще на командний Чемпіонат України. Там вже трохи золотих медальок назбирала (посміхається).
— Ви кажете, що запустили себе трохи на карантині. А як у вас взагалі з харчуванням. Дуже стежите за цим, за вагою чи все-таки дозволяєте собі час від часу поїсти всього, чого хочеться?
— Я взагалі себе не обмежую. Єдине, що цього літа перестала вживати м’ясо. Яйця, молоко – я їм, а от суто м’ясо – курку, телятину,свинину – я перестала вживати і тепер себе краще почуваю. А загалом, можу собі і солодке дозволити, і кока-колу інколи можу випити. Тобто таких суворих заборон я на себе не накладаю.
— А чому відмовились від м’яса?
— Я захотіла спробувати. В мене одразу стало чистіше обличчя, я схудла і почала себе якось легше почувати. Мені зараз подобається цей стан. І я не те, щоб відмовилась від нього назавжди. Для мене це поки що експеримент. Коли відчую, що я хочу м’ясо, то попробую. Але поки що ще не було такого. Хоча ні,в перший місяць, напевне, хотілося бульйону курячого, потім сала (в нас є таке легендарне волинське сало, яке хлопці привозять) (посміхається).
— Я підозрюю,що ви просто не знаєте смаку чи запаху печених ребер з львівської «Реберні під Арсеналом», якщо так легко змогли відмовитись від м’яса))
— Оо, я багато разів їх їла, це дуже смачно. Пам’ятаю цей смак! Але, якщо чесно, не хочеться. При тому, що я завжди була дуже м’ясоїдом. Але якось так вирішила, що поки що пробую так і, до речі, знайшла для себе дуже багато нових смаків. Наприклад, баклажанів я ніколи не їла, а тепер їм, багато видів риби спробувала. Мені подобається.
— А щось з екзотичного любите?
— Та ні, я з нашою українською кухнею нормально. Вареники з картоплею люблю (посміхається).
— А зараз на зборах вам готують їсти чи, можливо, ви самі собі готуєте?
— В нас тут звичайний ресторан, шведський стіл. Тобто кожен приходить і набирає собі, що хоче. Є пасти, макарони, рис, деколи картопля, тушкована в духовці, багато видів риби, м’ясо, на яке я навіть не дивлюся (посміхається), салати, сири. Загалом є все, щоб нормально харчуватися.
— Ще щодо тренувальних зборів: вам їх повністю забезпечують чи частину оплачуєте ви самі?
— Міністерство нас забезпечує. І тренувальні збори, і виїзди на різні змагання також.
— Тепер про ваші тріумфи. Ви – чемпіонка Європи, бронзова призерка Чемпіонату світу. Яка з цих медалей для вас є більш цінною?
— Напевне, все-таки, бронзова медалька Чемпіонату світу. Тому, що рік перед цим, якраз тоді, коли я стала чемпіонкою Європи, ми приїхали на Чемпіонат світу повні сил і були готові заїжджати в призи. Але за декілька метрів до фінішу сталася біда і ми перевернулися. Тобто ми не фінішували. У фінішному протоколі ми були, але за місцями – просто ніякого залікового місця. Тому наступного року нам хотілося не просто фінішувати, а фінішувати з медаллю. Тому ця медаль – набагато цінніша. Ну але звісно, Чемпіонат Європи, ще й золото – це завжди дуже і дуже висока нагорода.
— Чи отримуєте ви вже ліцензії на Олімпійські Ігри?
— У нашої країни вже є 5 ліцензій. З 2019 року наші дівчата вже вибороли їх. Ці ліцензії не іменні і будуть розігруватись на Кубку та Чемпіонаті України. І ще, я точно не впевнена, але, здається, ще одну ліцензію для нашої країни можемо вибороти на ліцензійному Чемпіонаті Європи.
— Гаразд, тепер про невдачі. Що вважаєте найбільшою поразкою для себе або таким найбільш курйозним моментом (не враховуючи того, що перевернулись на Чемпіонаті світу)?
— Ось те, що ми перевернулись якраз і є моїм таким найбільшим фейлом і найбільш жахливим, що було в моєму спортивному житті. А окрім цього, це, мабуть, таки мої післякарантинні змагання. Я вважаю їх найгіршими, бо сама себе запустила і дуже за це себе картаю.
— Тоді зараз вже потрібно трохи реабілітовуватися)
— Сподіваюсь! Буде видно. Наперед не буду нічого загадувати, але побачимо вже на змаганнях.
— Ще трохи про той переворот на Чемпіонаті світу. Що тоді все-таки трапилося?
— Невідомо, що тоді трапилося. Це була дистанція 200 метрів. Вона дуже швидкісна. Ми її долаємо менше, ніж за 40 секунд. Рекорд у нас був 36 секунд. Ця траса досить темпова, тобто дуже високий темп самого веслування і щось пішло не так. Що саме – неможливо знати. Були версії, що там нам якийсь трос натягнули або ми в щось врізалися, але це просто неможливо. Там на цих доріжках нічого такого не буває.
— Які перші думки виникали після цього?
— Перша думка була, що ми встигли перетнути фінішну лінію і увійшли в залік. Але, на жаль, коли покрутили головами і побачили, що до нас їде рятувальний катер, то вже зрозуміли, що не фінішували. А ще «дуже весело» було, коли дивилися відео, де нас знімають, коли катер до нас під`їхав і рятувальник мене по голові гладить, пожалів мене (сміється).
— Весело! Тепер наші читачі запитують, які 3 речі вам найбільше подобаються у Львові?
— Це моє рідне місто і я обожнюю туди повертатися. Мені подобаються наші вузенькі вулички, колорит, як себе поводять мешканці міста. Загалом трьома речами я тут не обійдуся. Я просто люблю своє місто, своїх людей.
— Що чи хто для вас є головним мотиватором?
— Взагалі для мене слово мотивація – трохи незрозуміле. Що мене штовхає вперед? Це тільки моє бажання. Тому я не можу сказати, що мене хтось мотивував. Я передивляюсь, як тренуються чоловіча або жіноча байдарка з різних країн-лідерів. Дивлюся на них і щось для себе з цього беру корисне. Єдина мотивація для мене – це просто моє бажання. Я вважаю, що якщо людина не хоче, то її неможливо якось змотивувати.
— Чи маєте ви якогось кумира у своєму виді спорту?
— В нас є олімпійська чемпіонка Ліза Керрінгтон з Нової Зеландії. Вона поки що в нас непереможна. Виграє у всіх більше секунди, а це дуже багато в нашому виді спорту. Вона крута!
— Як зазвичай боритеся зі стресом?
— Навіть не знаю, що сказати. Ніяк. Я просто намагаюсь від нього якось абстрагуватися: слухаю музику, сиджу в соціальних мережах, спілкуюся з друзями, з рідними. Стараюсь просто його від себе відсторонити.
— Чи є у вас якийсь такий своєрідний ритуал перед кожним змаганням?
— Це швидше не ритуал, а така необхідність – обов’язково треба помити весло перед стартом. Тому, що воно може бути жирне, з потом, ще щось. Обов’язково милом відмити весло там, де ми його тримаємо.
— Як рідні ставляться до вашого виду спорту?
— Як я вже казала, мій дідусь – тренер, хоча з трошки іншого виду спорту. Мої мама з татом також в спорті познайомилися. Тому всі мене підтримують, вболівають і дуже добре ставляться до цього.
— Як у вас на особистому фронті?
— У мене є хлопець. Ми вже 7 років разом живемо. Ще не одружені. Він спортсмен. Зараз тут, разом зі мною на зборах в Туреччині.
— Що побажали б 20-річній собі?
— На карантині в 2020 році себе не запустити (сміється). А так, вважаю, що в мене в житті все йде поступово і навіть не знаю, що собі побажала б. Мені все подобається, я ні про що в житті не жалкую, тому скажу, що я просто молодець (посміхається).
— А якою ви бачите себе через 10 років?
— Сподіваюся, олімпійською чемпіонкою! Діти, собака, я, якась прекрасна робота (ще не думала яка, хоча мене часто питають). Займусь цими думками, коли закінчу кар’єру.

Спілкувалася Василина Чіх,
ексклюзивно для Відділення НОК України у Львівській області

Цими днями за підтримки відділення НОК України у Львівській області, обласної федерації санного спорту, Львівського фахового коледжу спорту й за участю восьмикласників Львівського ліцею № 10 імені св. Марії Магдалени, успішно проведено цікавий захід за програмою Всеукраїнського спортивно-масового проекту для дітей та молоді Olympic Lab за модулем «Розвиток / добробут – пізнай себе».Ведучі заходу: учасник XX зимових Олімпійських Ігор 2006 року в Турині, майстер спорту України з санного спорту, сьогодні тренер національної збірної команди України з санного спорту та вчитель санного спорту Львівського фахового коледжу спорту Олег Жеребецький та заступник голови-відповідальна секретар відділення НОК України у Львівській області, голова регіонального осередку Олімпійської академії України, заступниця директора коледжу Оксана Вацеба, розповіли про непересічну спортивну споруду Львова – стартову санну естакаду зі штучним намороженням льоду, аналогів якої немає в Україні. Цей спортивний об’єкт, який було відкрито на території Львівського тоді училища, а нині Коледжу спорту, у 2005 році за підтримки Міжнародної федерації санного спорту (ФІЛ) й за безпосередньою участю віце-президент ФІЛ Яна Стеллера (Франція) й відновлена у 2020 році, сьогодні є унікальним місцем для тренувань юних спортсменів, вихованців відділення санного спорту Львівського коледжу спорту та провідних санкарів України – членів національної збірної команди. Olympic Lab на санній естакаді відбувся в інтерактивній формі, де окрім нових знань про зимові олімпійські види спорту, про провідних санкарів Львівщини та України, спонукання учнів до розвитку й удосконалення своїх здібностей, уміння формувати завдання та будувати шляхи їх реалізації, майже 30 учнів-восьмикласників мали змогу під керівництвом львівського олімпійця Олега Жеребецького й за допомогою своїх ровесників – вихованців відділення санного спорту коледжу спорту – спробувати свої власні сили й здійснити перші з`їзди на справжніх спортивних санках 35-метровим льодовим жолобом. Видається, що саме це було найцікавішим і захоплюючим, а враження про перші спортивні санні спроби ще довго обговорювали юнаки і дівчата.Разом з учителями Львівського ліцею імені св. Марії Магдалени, участь у проведенні тематичної екскурсії взяла доцент Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Олена Боднарчук, яка розповіла дітям про переваги здорового способу життя, важливість занять спортом, особливості зимових олімпійських видів спорту.На завершення тематичного модуля «Розвиток / добробут – пізнай себе» проєкту#OlympicLab усі його учасники – як львівські ліцеїсти так і молоді спортсмени-санкарі отримали олімпійські щоденники від НОК України, а юні гості зимового спортивного свята охоче сфотографувалися на добру згадку із Олегом Жеребецьким та ще довго розпитували його та його вихованців про цікавий зимовий олімпійський вид спорту – санний спорт та санні траси.

Відділення НОК України у Львівській області дарує олімпійську книгу студентам Львівського вищого професійного училища харчових технологій.

Нещодавно у цьому навчальному закладі відбувся міжстудентський турнір з футболу, присвячений пам’яті загиблого у 2015 році харків’янина Данила Дідика. 15-річний юнак загинув внаслідок вибуху під час патріотичної ходи в річницю перемоги Революції Гідності. Данило виступав на захист єдності та незалежності України після початку російської агресії проти України 2014 року, брав участь у акціях за цілісність України. Він має бути прикладом для своїх однолітків та молодого покоління загалом. Саме тому в училищі харчових технологій таким чином долучилися до вшанування пам’яті Героя.Нагороджувати спортсменів запросили представників Відділення НОК України у Львівській області разом із українським санкарем, учасником юнацьких та дорослих Олімпійських Ігор, найкращим спортсменом Львівщини за підсумками грудня – Антоном Дукачем. Олімпієць привітав футболістів та вручив їм подарунки спеціально від Відділення НОК України у Львівській області.Окрім цього, представники Відділення разом з Антоном Дукачем завітали до студентської бібліотеки, де вже існує куточок з олімпійською літературою. Для того, щоб ще більше доносити олімпійські цінності до студентів, поглибити їхні знання про історію олімпійського руху та олімпійські види спорту, у бібліотеку навчального закладу від Відділення НОК України у Львівській області було передано книгу «Олімпійське сузір’я України».«Ми дуже раді, що наша олімпійська бібліотека поповнюється! – зазначає бібліотекарка Львівського вищого професійного училища харчових технологій Березяк Галина Ярославівна. – Я дуже вдячна нашому обласному Відділенню НОКу, адже не кожна бібліотека може похизуватися такою кількістю олімпійської літератури. Зазвичай цим набором книг більше цікавляться хлопці. Приходять, гортають, читають. Дівчата – менше, та все ж, теж питають про ці книги. Багато з видань – це розповіді про життя самих спортсменів, як вони досягали своїх вершин і що траплялося на їхньому шляху. Тобто, як з простих людей стають світовими зірками. Це чудові приклади для нашого юнацтва, те, до чого потрібно прагнути», – зазначає бібліотекарка.
Сподіваємось, що ця література стане у нагоді для студентів, адже і справді, історія олімпізму рясніє іменами видатних спортсменів, які прославляли свої країни та дали гідних приклад для наслідування.

З ініціативи Відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області , 26 лютого у Львівському вищому професійному училищі харчових технологій за програмою Всеукраїнського спортивно-масового заходу НОК України та “Coca-Cola Foundation” серед дітей та молоді було проведено #OlympicLab за модулем «Олімпійські та людські цінності».
Цей захід було проведено у формі інтерактивного уроку, який провели вчитель фізичної культури Павло Васіков спільно із активними учнями. Головною темою стали олімпійські цінності на прикладі «королеви спорту» – легкої атлетики. Саме цей вид спорту поєднує у собі і швидкість, і могутність, і силу, і грацію. Присутні мали змогу дізнатись про те, що легка атлетика відрізняється своєю багатогранністю і можливістю розвинути не одну частину тіла, а всі разом. І ноги, і руки, і спина, плечі, прес, – саме завдяки легкій атлетиці кожен має можливість розвивати всі ділянки тіла, що робитиме їх здоровими і красивими. Окрім цього, кожен міг взяти участь у вікторині, присвяченій легкій атлетиці та отримати подарунок від Відділення НОК України у Львівській області за правильні відповіді на цікаві запитання. 
Почесним гостем заходу був український санкар, учасник юнацьких та дорослих Олімпійських Ігор, найкращий спортсмен Львівщини за підсумками грудня − Антон Дукач. Саме він допоміг студентам пізнати історії олімпійського руху, видів спорту та заохотив жити за олімпійськими цінностями. Також він охоче відповідав на запитання та поділився секретами свого успіху. Спілкувалися й про те, що поведінка у спорті та в житті має відповідати олімпійським принципам та ідеалам.
Наприкінці заходу усі присутні студенти отримали пам’ятні подарунки від Відділення НОК України у Львівській області, які вручив їм олімпієць Антон Дукач. Подія завершилася спільною фото сесією та яскравими емоціями від побаченого та почутого.

Більше фото тут

Ексклюзивний діалог у рубриці “Відверто з #LvivNOC” з українським санкарем, учасником юнацьких та дорослих Олімпійських Ігор, найкращим спортсменом Львівщини за підсумками грудня − Антоном Дукачем.

— Антоне, ти більше 90 днів був за кордоном. Зараз ти вже вдома?
— Так, у Львові, вже нарешті повернулися.

— Наскільки мені відомо, ви трохи з пригодами поверталися додому.
— Так, така досить неприємна річ трапилась по дорозі. Все починалося ще в Швейцарії, тому що в останній день змагань дівчата не змогли добратися на трасу через те, що засипало снігом дорогу, по якій треба було їхати. Також скасували естафету і мали в цей же день виїжджати. Але оскільки дорога була перекрита, ми чекали ще цілу добу і вирушили аж наступного дня. Коли ж перетинали кордон Німеччини з Австрією, то наша машина не доїхала, вирішила «відпочити». Довелося нам кілька днів залишатися ще в Німеччині і аж через 4 чи 5 днів ми повернулися.

— Поверталися ви тією ж машиною чи іншим транспортом?
— Один тренер залишився там ще, бо машину повинні були зремонтувати спочатку за 4 дні, але потім сказали, що ще тиждень, бо щось не дійшло чи знову зламалось. Тому тренер сказав, що вже немає сенсу нас там тримати і ми почали шукати якусь альтернативу, щоб добратися додому. Наступного ранку вже виїхали.

— Добре, що ви нарешті вдома! А чим ти займаєшся зараз?
— Мене дуже чекали вдома мама і бабуся, тому зараз допомагаю все максимально по дому, адже мене не було більше трьох місяців, вони вже скучили. (Посміхається) Ну і закінчую якісь такі більш дрібні справи.

— Зараз у вас, можна сказати, міжсезоння. Тим не менш, чи виїжджаєте ви в цей період на якісь змагання?
— Можна сказати і так. Міжсезоння – це в нас такий довготривалий період від березня до вересня. Він не є максимально змагальним по міжнародній федерації, бо в нас зимовий вид спорту. Але загалом у міжнародному календарі в нас є змагання. Минулого року ми просто сиділи вдома і взагалі нікуди не їздили у зв’язку з карантином. Однак є літні міжнародні змагання в Німеччині переважно, є зі стартової підготовки в Італії, Словенії, Словаччині. Ну і в нас, в Україні (в Кременці), практично щороку проводять міжнародні змагання.

— Як оціниш для себе пройдешній сезон?
— Я дуже задоволений сезоном. Думаю, що кожен з нашої команди задоволений. Можливо, не настільки, як я (посміхається), але мені особисто сподобався сезон і за результатами, і за тим, що була стабільність у змагальному процесі.

— Цього року українська збірна підняла досить високо планку за результативністю. Чи вдасться, на твою думку, повторити або ж перевершити цей результат наступного сезону?
— Я думаю, що вдасться, однак, це запитання, мабуть, до тренерів збірної. До речі, хочу їм висловити величезну подяку за той багаж роботи, який вони виконали для нашого успішного міжнародного сезону 2020/2021. Вони були поряд, коли траплялися якісь технічні проблеми і не опускали рук в ситуаціях, коли здавалося, що вже нічого не змінити. Тому велике дякую тренерам і всій команді!

— Наскільки мені відомо, цього року частина юніорів змагалася разом з основною командою, бо в них взагалі скасували сезон через пандемію. Чи ділишся ти своїм досвідом з ними або підказуєш щось у певних моментах?
— Звичайно, що якщо мене питають пораду, то я ніколи не відмовлю. Чим можу, тим допоможу. Але, наприклад, в Швейцарії, де ми цього сезону змагались, до того десь 40% всієї збірної були і це в основному юнаки, юніори, які були там на Юнацькій Олімпіаді або за юніорських часів там змагались. Тому довелося самому запитувати допомогу в них. Мені дуже сподобалась там траса, саме її проходження, як мені вдалося її за тих кілька заїздів вивчити і змагатися. Тому не завжди я можу комусь щось порадити.

— А яка взагалі атмосфера всередині збірної?
— Змагальна, конкурентна, можна сказати.

— А чи відчувається десь ця різниця між дорослими та юніорами?
— Ну звичайно. Мені, наприклад, в юніорських часах було більш безтурботно, спокійніше, легше, простіше. Дорослі – це вже відповідальність трохи інша, працюєш набагато сумлінніше і все вже трохи серйозніше.

— Велика доля успіху у санному спорті – це розгін. Які секрети в тому, щоб мати гарний розгін?
— Секрет? Для початку – це техніка. Вона в кожного індивідуальна, але все одно тренер ставить загальну техніку, хоча в тренерів би теж мало бути в кожного своє бачення. Ну а з іншого боку – це сила. Дуже багато аспектів, які впливають на це, саме в цьому плані: гнучкість, сила, реакція, ривок. Комплексно – це допоможе показати хороший результат на старті. Але не завжди, якщо ти дуже сильний, то зможеш швидко стартанути. Це мало кому вдається. Має бути всебічна розвиненість.

— Гаразд. А звідки ти такий зразковий хлопець? Адже в попередніх інтерв’ю ти зізнавався, що прийшов у санний спорт, щоб не байдикувати і школу закінчив зі золотою медаллю.
— Я не знаю… просто коли ми тільки починали, це не було так усвідомлення, що взагалі таке санний спорт. Це була така секція, ціль якої була якраз те, щоб діти не байдикували і займалися якимось ділом. Із самого початку це були заняття з баскетбольним, футбольним м’ячем, колективні ігри, координація.

— А чи мав із самого початку якесь загальне уявлення, що таке санний спорт?
— Загальне уявлення точно мав, бо дивився по телевізору, і саме тоді десь захотілось займатися цим видом спорту. В цей період стежив за дуже багатьма різними видами спорту, в тому числі і санами. Якщо не помиляюся, то на «Мега-спорті» – був такий класний канал. Там побачив санки, дуже високу швидкість, щось таке неймовірне. Ти ніби бачиш, що люди просто сіла, лягла в ці сани і майже за одну хвилину фінішує, хоча проїжджає більше кілометра траси. Тому цікаво було. А в перші рази,коли нас привезли на «Погулянку», там асфальтована дорога попри парк, то тоді була малесенька швидкість відносно цієї, але здавалось щось таке неймовірне також. Там без маски, в шоломі просто собі проїжджаєш, вітер в очі задуває і ти думаєш: «Вау! Оце напевне рівень!». Але потім все швидше і швидше якісь інші поїздки. Навіть той самий Кременець. Ти вже бачиш ці височенні віражі, також серйозну швидкість і все знову виходить на інший рівень. Ну а потім вже якісь міжнародні поїздки та траси, все нижче точки старту, але все вище починаєш їхати і відчуваєш, що постійно зростає навантаження і швидкість.

— Чи є в тебе улюблена траса чи етап?
— Важко відокремити якусь. Всі траси унікальні по-своєму. Подобається Вінтерберг. Там в мене колись був рекорд траси. Вона така відносно проста, але водночас складна і швидкісна. Але в кожні країні є хороші траси.

— Ти розповідав про те, що бачив санний спорт по телевізору. Як думаєш, чи дочекаємось ми коли-небудь трансляцію санного спорту в Україні?
— Чесно? Не знаю. Це також, мабуть, запитання до головного тренера і федерації. Але трансляція є завжди на сайті міжнародної федерації, там вона безкоштовна і кожен охочий може її відкрити, коментують там англійською мовою. Хто розуміє, той може залюбки подивитись, послухати.

— А як щодо співпраці з національною федерацією? Чи допомагає вона вам?
— Моє бачення, що українська федерація працює дуже погано. Можливо, хто з них це побачить або хтось комусь передасть і зроблять якісь висновки.

— А що федерації потрібно зробити, щоб Антон Дукач сказав, що федерація класно працює?
— Мабуть, почати щось робити.

— Все настільки погано?
— Очевидно, так. Це моя суб’єктивна думка. Кожен думає по-різному. Моя думка така.

— А з міжнародною федерацією є якась налагоджена співпраця?
— Це вже такі більш глобальні питання. На місцевому рівні, санна федерація Львівщини, робить відносно не погану роботу. Зараз ми маємо багато дітей, в нас є Львівська школа зимових видів спорту, де зараз молодий директор. Вони роблять досить добру роботу, мають свою сторінку в інстаграмі, які активно ведуть і пробую популяризувати. Дітей є багато, щоб щось з них робити. В Україні є дві школи: Кременець і Львів. В Кременці, можливо, трохи гірші умови, але, якщо я не помиляюсь, то там зараз відкрили відділення в ДЮСШ місцевій. Там теж не мало дітей. Нещодавно там проводили Юніорський чемпіонат України і вони показували досить пристойні результати. Тобто, на мою думку, все починає розвиватися в правильному руслі.

— Чи бачиш ти перспективу серед львівських юніорів зараз?
— Серед юніорів, я думаю, це наша молода двійка – Мікаєвич/Бабура. Бабура –дуже пристойний другий номер. На такого,як мінімум,є попит. Він сильний, в нього хороша реакція. Тому,думаю, з них будуть люди!

— Чи є такий день, який би хотів пережити ще раз?
— Та таких днів багато. Якщо по спорту, то кілька днів, де показував пристойні результати, як по дорослих, так і по юніорах. Звичайно, це рекорд траси за юніорських часів, бо це щось дуже круте і на нашому, і на міжнародному рівнях. Також літні змагання за юніорських часів, коли вдавалось вигравати. І на дорослих… багато днів, які можна переживати ще раз.

— Твій кумир у санному спорті?
— Армін Цьоглер – багаторазовий призер та чемпіон Олімпійських Ігор.

— А український?
— Це Лілія Лудан. В неї надзвичайно класні результати були на Олімпійських Іграх, кілька разів топ-6 місця, шикарне проходження траси.

— Чи бували в тебе після фінішу сльози щастя або розпачу?
— Ні, не бувало. Можливо, я був дуже засмучений, але я все-таки більш стриманий у цих емоціях.

— Як рідні ставляться до твого виду діяльності?
— Поважають мій вибір! Звичайно, переживають. Дивляться, підтримують, пишуть постійно теплі слова, надихаючи мене.

— Яке місто в Україні тобі подобається найбільше?
— Львів! На жаль, не подорожував настільки багато Україною.Минулого року планував, адже рік був відносно поза олімпійський, відпочинковий. Хотілося поїздити трохи, подорожувати саме так акцентовано, але змінив плани через пандемію. Не хотілося вибути із сезону, підхопивши десь коронавірус. Хочу відвідати Харків, бо обіцяють, що він може здивувати.

— А в якій країні хотів би побувати?
— Важко сказати. Вже в багатьох побував завдяки спорту. Тому, напевне, щось з африканських. Там ми не були. Тому було б цікаво.

— В багатьох виникає запитання: як влітку кататися на санках?
— Влітку до звичайних санок прикручують ролики, вони тоді називають санкоролики, і так проводять змагання. Хто хоче побачити і відчути, то можете їхати в Кременець. Коли тепла погода, то там можна навіть і самому покататися.

— Коли ти вперше зрозумів, що люди знають, хто такий Антон Дукач?
— Не знаю, чесно кажучи. Скоріше за все, після участі в Олімпійських Іграх, а, можливо, і після Юнацьких Олімпійських Ігор, коли був і прапороносцем, і майже потрапив на п’єдестал, бо зовсім трішечки не вистачило. Шкода, але, на жаль.

— А як взагалі так трапилось, що ти став прапороносцем на тих Юнацьких Олімпійських Іграх?
— Ми ще були такі молоді, «зелені». Взагалі було дуже приємно брати участь в Перших Зимових Юнацьких Олімпійських Іграх. На тренуваннях я показував хороші результати і тоді було таке колегіальне рішення, щоб я ніс прапор. Я подумав, що чому б і ні, я не відмовлюсь і дякую за таку поважну місію.

— Це дуже поважно! А що ти відчував, коли йшов з прапором?
— До кінця ще не розумів. В нас була досить незвична процедура. Таке щось особливе, дуже крутий цей стадіон, надзвичайно великий і атмосферний, повністю заповнений людьми: і учасники з різних країн, і туристи. Ми тоді дуже відповідально, в алфавітному порядку, всі по черзі виходили, демонстрували наш прапор на камеру. Тобто ми дуже багато часу стояли поза тим стадіоном, коли всі веселились і багато всього пропустили. Але це все було дуже приємно, якраз класна можливість, щоб з іншими країнами комунікувати.

— А як щодо дорослих Олімпійських Ігор. Які відчуття?
— Якщо говорити про відкриття, то нас не відпустили, бо воно було за день до наших чоловічих змагань. Ми розпочинали Олімпійські Ігри в перший змагальний. Щоб не бути дуже враженими від того всього відкриття, було надзвичайно холодно і доволі пізно, бо все починалося після 22:00, нас поберегли, бо вже наступного дня були змагання. А взагалі перше враження про Олімпійські Ігри – це щось таке неймовірне. Але потім вже приїжджаєш на трасу, починаються перші заїзди і починаєш думати, що нічого такого особливого. Тому досвід і враження – дуже класні.

— Чи відчуваються ще якісь відмінності Олімпійських Ігор від звичайного, до прикладу, етапу Кубка світу?
— Там на зовсім іншому рівні організація. Дуже багато різних країн, учасників, ти зі всіма спілкуєшся, пересікаєшся.

— І наостанок, що потрібно, щоб займатися санним спортом? Потрібно якісь особливі задатки чи це може зробити будь-хто?
— Думаю, для початку може будь-хто цим займатися. Потім просто разом з тренерами на тренуваннях можна пройти якісь тести, відібрати, хто кращий, відбути перші змагання, можливо, побачать якийсь потенціал. Може в когось є задатки саме в координаційних складових, що йому це сподобається і буде виходити. Днями відбулися змагання на натуральній трасі, дуже давно не було такої зими і неможливо було сформувати таку трасу. Але зараз все вдалося і, думаю,багато з тих, хто прийшов до цієї секції, міг побачити чи він може чогось досягнути, здобути якісь призові місця, або навпаки, розчарувався у своєму виборі і зрозумів, що це не його. Змагання – це одна з найважливіших перших перепон спортсмена. Тому, думаю, до перших змагань може пробувати себе будь-хто.

— А чи було в тебе колись таке, що ти засумнівався в тому, чи правильний вид спорту ти обрав?
— Я думаю, що в багатьох спортсменів таке буває. Саме «засумнівався у виборі» – важко сказати. Однак можна себе відволікти, щоб потім з новими силами до цієї мети підійти і щоб не було вигорання.

— Антоне, дуже дякуємо за відверті відповіді. Успіху тобі на усіх змаганнях!

Спілкувалася Василина Чіх,
ексклюзивно для сайту Відділення НОК України у Львівській області