У Львові стартував 9-й Міжнародний турнір з вільної боротьби пам’яті Ігоря Первачука

Сьогодні, 6 березня, у Львові в легкоатлетичному манежі «Велотрек СКА» стартував 9-й Міжнародний турнір з вільної боротьби пам’яті майстра спорту міжнародного класу, чемпіона Світу і Європи серед юніорів та володаря Кубку світу Ігоря Первачука. У турнірі беруть участь молодші юнаки і дівчата 2006-2008 р.н. та юніори 2001-2004 р.н. з усієї України, а також з Молдови, Франції, Вірменії, Словаччини і Литви. Змагання проходять за підтримки відділення НОК України у Львівській області.

– В цьогорічному турнірі беруть участь понад 400 учасників, – розповів для сайту відділення НОК України у Львівській області головний організатор змагань, віцепрезидент Львівської обласної асоціації спортивної боротьби України Ростислав Первачук. – Окрім спортсменів з різних куточків України до нас приїхали представники 5-ти країн – Молдови, Вірменії, Франції, Словаччини і Литви. У зв’язку з епідеміологічною ситуацієї делегації деяких країн не змогли приїхати. Торік у нас були представники 9-ти країн. Якби ніяких обмежень не було, то в нас сьогодні були б точно борці з десяти країн, а то й більше.

– У зв’язку з карантинними обмеженнями, які були найбільші труднощі з організацією змагань?
– В першу чергу важко було залучити кошти, але незважаючи на складні часи, багато людей відгукнулося. Маємо шість спонсорів, за що їм вдячні. Також, дякуючи програмі Львівської міської ради, яка в них стартувала з нашого турніру, нам надали максимальну підтримку. Відділення Національного олімпійського комітетут у Львівській області також відгукнулося і допомогло всім, чим могло.

Додам, що сьогодні, в перший день змагань, борються спортсмени віком від 11 до 15 років. Завтра змагатимуться юніори віком до 20 років. Рівень спортсменів – майстри спорту України, кандидати в майстри спорту України. Будуть і майстри спорту України міжнародного класу, той же Данило Стасюк – наш найтитулованіший борець-юніор, який виступає вже і на дорослому рівні. У своїй віковій групі він один з лідерів у світі.

Організатори турніру: Львівська обласна асоціація спортивної боротьби України та ЛОО ФСТ «Спартак».

Василь ТАНКЕВИЧ, сайт відділення НОК України у Львівській області

На армійський спортивній базі «Тисовець» зустрілися військовослужбовці та курсанти в межах проекту #Olympic Lab

Цими днями на навчально-спортивній базі зимових видів спорту Міністерства оборони України «Тисовець» у Сколівському районі Львівщинипід час проходження навчального збору курсантів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського відбулася низка освітніх та спортивно-пропагандивних заходів. Окрім проходження курсу лижної підготовки, воєнізованого біатлону, спортивних і рухливих ігор, майже тридцять курсантів другого та третього курсів Навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій з ініціативи відділення НОК України у Львівській області та за підтримки начальника бази олімпійської підготовки «Тисовець» полковника Василя Пилипчака взяли участь у товариських змаганнях із військовослужбовцями Навчально-спортивної бази зимових видів спортув рамках всеукраїнського проєкту #OlympicLab за модулем «Основи бізнесу і кар’єри».

Двостороння спортивна зустріч відбуласяз трьох видів спорту: волейбол, пауерліфтинг та змагальна вправа на гребному тренажері.В підсумку цікавої дружньої спортивної боротьби переможцями виявилися:
– у змаганнях з волейболу: команда Навчально-спортивної бази зимових видів спорту “Тисовець”;
– у змаганнях з пауерліфтингу: військовослужбовець Навчально-спортивної бази зимових видів спорту “Тисовець”М. Глюдз;
– у змагальній вправі на гребному тренажері –курсант Національного університету оборони України імені Івана Черняховського Євгеній Веселов.
Керівництво бази також розповіло майбутнім військовим фахівцям спорту про особливості діяльності спортивної бази, перспективи її подальшого розвитку, про проведення в «Тисовці» крупних спортивних змагань та навчально-тренувальних зборів з різних видів спорту, специфіку організації суддівства та медичного забезпечення спортивних заходів.
Віриться, що цей захід на карпатській олімпійській спортивній базі додав усім учасникам позитивних емоцій, професійнихзнань і навичок та залишиться в пам’яті надовго.
Довідково:
Історія Навчально спортивна база зимових видів спорту “Тисовець”розпочинається із 1972 року, а у 1987році на цій території як ділянці гірського навчального центру країн учасниць Варшавського Договору було створений філіал ЦСКА з зимових видів спорту.
Від 1994 року база знаходиться у підпорядкуванні Спортивного Комітету Міністерства Оборони Україний розташовується на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, в екологічно чистій зоні схилів Карпатських гір, поблизу вершин “Козій”, “Тисовець”, “Магура”.
Сьогодні ця унікальна спортивна база забезпечує підготовку спортсменів в умовах середньогіря й має у своїй інфраструктурі лижний стадіон, біатлонні траси зі стрільбищем, лижоролерні траси, слаломні траси, траси для фрістайлу, комплекс трамплінів для стрибків на лижах, канатно-крісельну дорогу, спортивний зал з відновлювальним центром, прокатний та медичні пункти, вертолітні майданчики, готельні та інші приміщення.

Анастасія Горлова: «Що я б побажала 20-річній собі? На карантині в 2020 році себе не запустити!»

Цього разу у проекті Відділення НОК України у Львівській області «Відверто з #lvivNOC», поспілкувались із Анастасією Горловою – Майстром спорту міжнародного класу, неодноразовою чемпіонкою та призеркою Чемпіонату України, чемпіонкою Європи, бронзовою призеркою Чемпіонату світу.

— Привіт, Анастасіє! Розкажіть нам, будь ласка, де ви зараз перебуваєте.
— Привіт! Зараз я в Туреччині на зборах. Ми тут сидимо цілу зиму тому, що тут відкрита вода, а в Україні дуже мало місць, де зараз є змога тренуватися. Діти, юніори та молодіжна збірна зараз сидять у Львівській області в Добротворі. Там є теплий канал, де вони тренуються. А ми тут в теплі сидимо зараз.
— Як у вас відбуваються тренувальні збори?
— Ми тренуємося 2-3 рази на день. Зараз в нас активна підготовка до Кубку України, на якому будуть відбирати склад команди для підготовки на Олімпійські Ігри. Ще місяць і 8 квітня в нас в Дніпрі будуть ці змагання.
— Тренування у вас повністю на воді чи бувають різні, змішані?
— У нас в основному 1-2 тренування на день – на воді, а третє – зазвичай в залі. Це ми зазвичай качаємось, «робимо штангу», якісь вправи з власною вагою, інколи бігаємо, качаємо прес. Тобто розвиваємось всесторонньо.
— Так, у вас такий вид спорту, що, мабуть, руки мають бути дуже сильними ?
— Ні, всі так думають, що ми веслуємо руками. Насправді руками ми тільки передаємо імпульси, а так, ми працюємо спиною, поясницею, ногами. Тобто нам потрібно, щоб повністю все тіло було сильним. Взимку ми деколи тренуємося на лижах, їздимо на лижні збори, але не на гірські, а саме на бігові. Інколи ігрові види спорту застосовуємо – баскетбол, футбол. Тобто в нашій підготовці задіємо дуже багато різних видів спорту.
— Ви випробували стільки видів спорту і чому саме зупинилися на веслуванні?
— Насправді, це цікава історія. В мене дідо – тренер з веслового слалому – це спуск по воротах на гірських річках. Коли ж мені було 10 років, він мене відправив в Наварію у Львівській області, де ми маємо школу веслування, щоб я просто навчилася правильно тримати весло в руках і щоб мене трохи навчили техніки. Ось так я там і залишилась. В мене все почало виходити, вже деколи мене навіть не відпускали на слалом. Ну і так досі треную техніку (посміхається). Як першого разу я прийшла на тренування, з того часу так і жодного тренування в житті я не пропустила без поважної причини. Не було ще такого, щоб я просто не пішла.
— Яка періодичність тренувань у вас?
— Почну з річного циклу: 11 місяців – це тренування, між якими бувають змагання, і 1 місяць в році у нас відпустка, після основних останніх змагань. В місяць – це 3 тижні збори і тиждень відпочинку. Хтось цей тиждень відпочиває повністю, хтось якісь легкі заняття для себе робить.
— Чи не буває у вас такого бажання, коли дуже хочеться піти кудись на дні народження, свята, погуляти, а вам потрібно бути на зборах?
— Та звісно хочеться! Ми і свої дні народження святкуємо на зборах. Одного разу навіть було таке, що Новий рік на зборах святкували. Це теж є такий свій «прикол», бо командою не завжди вдасться так зібратись, а тут всі разом. Цікаво!
— Тоді, мабуть, атмосфера в команді має бути якоюсь такою, дружною дуже, особливою.
— Звичайно, ми всі між собою спілкуємось. Хтось між собою – друзі, хтось – вороги, але коли зустрічаємось за загальним столом, то всі між собою нормально ладнаємо.
— А вороги – це між собою в житті чи швидше на спортивній арені?
— Це скоріше на спортивній арені. В нас навіть нема такого, як «бабовщина, дідовщина».
— Це добре! Під час пандемії дуже багато видів спорту, можна сказати, просто зупинилися. Як у вас було із тренувальним та змагальним процесами?
— Все дуже погано. Не так погано, як у плавців, бо їм останнім дозволили плавати в басейнах, але також у нас були заборони, не дивлячись навіть на те, що наш вид спорту – на свіжому повітрі, дистанція між човнами велика, бо тільки весло має більше двох метрів в довжину! Все одно я чула, що заклеювали елінги (місце, де зберігаємо човни на вулиці) і не дозволяли виходити. Тобто повністю забороняли нам тренуватись.
— А коли вже відновилися повноцінні тренування?
— Це було за місяць до Чемпіонату України. Десь приблизно в червні, точно не згадаю.
— Після Чемпіонату України були більш серйозні змагання?
— Особисто в мене не було, тому що я, можна сказати, цей Чемпіонат України дуже погано прозмагалась. На карантині просто себе запустила, не буду цього приховувати. Тобто я і вагу набрала, і тренувалася так, в півсили. Тому вважаю, що Чемпіонат України пройшов в мене просто, як тренувальний, в мене навіть мандражу не було. Відповідно, я цього року так нікуди і не потрапила. Але команда їздила на Кубок світу і досить непогано там виступили. А я їздила ще на командний Чемпіонат України. Там вже трохи золотих медальок назбирала (посміхається).
— Ви кажете, що запустили себе трохи на карантині. А як у вас взагалі з харчуванням. Дуже стежите за цим, за вагою чи все-таки дозволяєте собі час від часу поїсти всього, чого хочеться?
— Я взагалі себе не обмежую. Єдине, що цього літа перестала вживати м’ясо. Яйця, молоко – я їм, а от суто м’ясо – курку, телятину,свинину – я перестала вживати і тепер себе краще почуваю. А загалом, можу собі і солодке дозволити, і кока-колу інколи можу випити. Тобто таких суворих заборон я на себе не накладаю.
— А чому відмовились від м’яса?
— Я захотіла спробувати. В мене одразу стало чистіше обличчя, я схудла і почала себе якось легше почувати. Мені зараз подобається цей стан. І я не те, щоб відмовилась від нього назавжди. Для мене це поки що експеримент. Коли відчую, що я хочу м’ясо, то попробую. Але поки що ще не було такого. Хоча ні,в перший місяць, напевне, хотілося бульйону курячого, потім сала (в нас є таке легендарне волинське сало, яке хлопці привозять) (посміхається).
— Я підозрюю,що ви просто не знаєте смаку чи запаху печених ребер з львівської «Реберні під Арсеналом», якщо так легко змогли відмовитись від м’яса))
— Оо, я багато разів їх їла, це дуже смачно. Пам’ятаю цей смак! Але, якщо чесно, не хочеться. При тому, що я завжди була дуже м’ясоїдом. Але якось так вирішила, що поки що пробую так і, до речі, знайшла для себе дуже багато нових смаків. Наприклад, баклажанів я ніколи не їла, а тепер їм, багато видів риби спробувала. Мені подобається.
— А щось з екзотичного любите?
— Та ні, я з нашою українською кухнею нормально. Вареники з картоплею люблю (посміхається).
— А зараз на зборах вам готують їсти чи, можливо, ви самі собі готуєте?
— В нас тут звичайний ресторан, шведський стіл. Тобто кожен приходить і набирає собі, що хоче. Є пасти, макарони, рис, деколи картопля, тушкована в духовці, багато видів риби, м’ясо, на яке я навіть не дивлюся (посміхається), салати, сири. Загалом є все, щоб нормально харчуватися.
— Ще щодо тренувальних зборів: вам їх повністю забезпечують чи частину оплачуєте ви самі?
— Міністерство нас забезпечує. І тренувальні збори, і виїзди на різні змагання також.
— Тепер про ваші тріумфи. Ви – чемпіонка Європи, бронзова призерка Чемпіонату світу. Яка з цих медалей для вас є більш цінною?
— Напевне, все-таки, бронзова медалька Чемпіонату світу. Тому, що рік перед цим, якраз тоді, коли я стала чемпіонкою Європи, ми приїхали на Чемпіонат світу повні сил і були готові заїжджати в призи. Але за декілька метрів до фінішу сталася біда і ми перевернулися. Тобто ми не фінішували. У фінішному протоколі ми були, але за місцями – просто ніякого залікового місця. Тому наступного року нам хотілося не просто фінішувати, а фінішувати з медаллю. Тому ця медаль – набагато цінніша. Ну але звісно, Чемпіонат Європи, ще й золото – це завжди дуже і дуже висока нагорода.
— Чи отримуєте ви вже ліцензії на Олімпійські Ігри?
— У нашої країни вже є 5 ліцензій. З 2019 року наші дівчата вже вибороли їх. Ці ліцензії не іменні і будуть розігруватись на Кубку та Чемпіонаті України. І ще, я точно не впевнена, але, здається, ще одну ліцензію для нашої країни можемо вибороти на ліцензійному Чемпіонаті Європи.
— Гаразд, тепер про невдачі. Що вважаєте найбільшою поразкою для себе або таким найбільш курйозним моментом (не враховуючи того, що перевернулись на Чемпіонаті світу)?
— Ось те, що ми перевернулись якраз і є моїм таким найбільшим фейлом і найбільш жахливим, що було в моєму спортивному житті. А окрім цього, це, мабуть, таки мої післякарантинні змагання. Я вважаю їх найгіршими, бо сама себе запустила і дуже за це себе картаю.
— Тоді зараз вже потрібно трохи реабілітовуватися)
— Сподіваюсь! Буде видно. Наперед не буду нічого загадувати, але побачимо вже на змаганнях.
— Ще трохи про той переворот на Чемпіонаті світу. Що тоді все-таки трапилося?
— Невідомо, що тоді трапилося. Це була дистанція 200 метрів. Вона дуже швидкісна. Ми її долаємо менше, ніж за 40 секунд. Рекорд у нас був 36 секунд. Ця траса досить темпова, тобто дуже високий темп самого веслування і щось пішло не так. Що саме – неможливо знати. Були версії, що там нам якийсь трос натягнули або ми в щось врізалися, але це просто неможливо. Там на цих доріжках нічого такого не буває.
— Які перші думки виникали після цього?
— Перша думка була, що ми встигли перетнути фінішну лінію і увійшли в залік. Але, на жаль, коли покрутили головами і побачили, що до нас їде рятувальний катер, то вже зрозуміли, що не фінішували. А ще «дуже весело» було, коли дивилися відео, де нас знімають, коли катер до нас під`їхав і рятувальник мене по голові гладить, пожалів мене (сміється).
— Весело! Тепер наші читачі запитують, які 3 речі вам найбільше подобаються у Львові?
— Це моє рідне місто і я обожнюю туди повертатися. Мені подобаються наші вузенькі вулички, колорит, як себе поводять мешканці міста. Загалом трьома речами я тут не обійдуся. Я просто люблю своє місто, своїх людей.
— Що чи хто для вас є головним мотиватором?
— Взагалі для мене слово мотивація – трохи незрозуміле. Що мене штовхає вперед? Це тільки моє бажання. Тому я не можу сказати, що мене хтось мотивував. Я передивляюсь, як тренуються чоловіча або жіноча байдарка з різних країн-лідерів. Дивлюся на них і щось для себе з цього беру корисне. Єдина мотивація для мене – це просто моє бажання. Я вважаю, що якщо людина не хоче, то її неможливо якось змотивувати.
— Чи маєте ви якогось кумира у своєму виді спорту?
— В нас є олімпійська чемпіонка Ліза Керрінгтон з Нової Зеландії. Вона поки що в нас непереможна. Виграє у всіх більше секунди, а це дуже багато в нашому виді спорту. Вона крута!
— Як зазвичай боритеся зі стресом?
— Навіть не знаю, що сказати. Ніяк. Я просто намагаюсь від нього якось абстрагуватися: слухаю музику, сиджу в соціальних мережах, спілкуюся з друзями, з рідними. Стараюсь просто його від себе відсторонити.
— Чи є у вас якийсь такий своєрідний ритуал перед кожним змаганням?
— Це швидше не ритуал, а така необхідність – обов’язково треба помити весло перед стартом. Тому, що воно може бути жирне, з потом, ще щось. Обов’язково милом відмити весло там, де ми його тримаємо.
— Як рідні ставляться до вашого виду спорту?
— Як я вже казала, мій дідусь – тренер, хоча з трошки іншого виду спорту. Мої мама з татом також в спорті познайомилися. Тому всі мене підтримують, вболівають і дуже добре ставляться до цього.
— Як у вас на особистому фронті?
— У мене є хлопець. Ми вже 7 років разом живемо. Ще не одружені. Він спортсмен. Зараз тут, разом зі мною на зборах в Туреччині.
— Що побажали б 20-річній собі?
— На карантині в 2020 році себе не запустити (сміється). А так, вважаю, що в мене в житті все йде поступово і навіть не знаю, що собі побажала б. Мені все подобається, я ні про що в житті не жалкую, тому скажу, що я просто молодець (посміхається).
— А якою ви бачите себе через 10 років?
— Сподіваюся, олімпійською чемпіонкою! Діти, собака, я, якась прекрасна робота (ще не думала яка, хоча мене часто питають). Займусь цими думками, коли закінчу кар’єру.

Спілкувалася Василина Чіх,
ексклюзивно для Відділення НОК України у Львівській області

На унікальній санній естакаді у Львові відбувся проєкт НОК України Olympic Lab

Цими днями за підтримки відділення НОК України у Львівській області, обласної федерації санного спорту, Львівського фахового коледжу спорту й за участю восьмикласників Львівського ліцею № 10 імені св. Марії Магдалени, успішно проведено цікавий захід за програмою Всеукраїнського спортивно-масового проекту для дітей та молоді Olympic Lab за модулем «Розвиток / добробут – пізнай себе».Ведучі заходу: учасник XX зимових Олімпійських Ігор 2006 року в Турині, майстер спорту України з санного спорту, сьогодні тренер національної збірної команди України з санного спорту та вчитель санного спорту Львівського фахового коледжу спорту Олег Жеребецький та заступник голови-відповідальна секретар відділення НОК України у Львівській області, голова регіонального осередку Олімпійської академії України, заступниця директора коледжу Оксана Вацеба, розповіли про непересічну спортивну споруду Львова – стартову санну естакаду зі штучним намороженням льоду, аналогів якої немає в Україні. Цей спортивний об’єкт, який було відкрито на території Львівського тоді училища, а нині Коледжу спорту, у 2005 році за підтримки Міжнародної федерації санного спорту (ФІЛ) й за безпосередньою участю віце-президент ФІЛ Яна Стеллера (Франція) й відновлена у 2020 році, сьогодні є унікальним місцем для тренувань юних спортсменів, вихованців відділення санного спорту Львівського коледжу спорту та провідних санкарів України – членів національної збірної команди. Olympic Lab на санній естакаді відбувся в інтерактивній формі, де окрім нових знань про зимові олімпійські види спорту, про провідних санкарів Львівщини та України, спонукання учнів до розвитку й удосконалення своїх здібностей, уміння формувати завдання та будувати шляхи їх реалізації, майже 30 учнів-восьмикласників мали змогу під керівництвом львівського олімпійця Олега Жеребецького й за допомогою своїх ровесників – вихованців відділення санного спорту коледжу спорту – спробувати свої власні сили й здійснити перші з`їзди на справжніх спортивних санках 35-метровим льодовим жолобом. Видається, що саме це було найцікавішим і захоплюючим, а враження про перші спортивні санні спроби ще довго обговорювали юнаки і дівчата.Разом з учителями Львівського ліцею імені св. Марії Магдалени, участь у проведенні тематичної екскурсії взяла доцент Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Олена Боднарчук, яка розповіла дітям про переваги здорового способу життя, важливість занять спортом, особливості зимових олімпійських видів спорту.На завершення тематичного модуля «Розвиток / добробут – пізнай себе» проєкту#OlympicLab усі його учасники – як львівські ліцеїсти так і молоді спортсмени-санкарі отримали олімпійські щоденники від НОК України, а юні гості зимового спортивного свята охоче сфотографувалися на добру згадку із Олегом Жеребецьким та ще довго розпитували його та його вихованців про цікавий зимовий олімпійський вид спорту – санний спорт та санні траси.

Найкращим спортсменом Львівщини на підсумками лютого 2021 року визнано санкаря Антона Дукача

Цими днями члени виконкому відділення НОК України у Львівській області визначили найкращого спортсмена Львівщини за підсумками найкоротшого місяця 2021 року. Ним виявився один з кращих санкарів Львівщини та України 25-річний львів’янин Антон Дукач. Посівши високе 8місце у фінальному 9-му етапі Кубка націй з санного спорту на природній санно-бобслейній трасі в швейцарському Санкт-Моріці (5-7 лютого 2021 року), Антон Дукач здобув срібну медаль у загальному підсумковому заліку Кубка націй сезону 2020/2021 років.

Саме в столиці V зимових Олімпійських ігор-1948, Міжнародна федерація санного спорту (FIL) відзначила лауреатів змагального сезону, серед яких і львівський армійський спортсмен Антон Дукач (тренери – Володимир Вахрушев, Іван Баїк, Тарас Гарцула). Набравши за підсумками усіх етапів Кубка націй 389 очок, Антон Дукач у загальному рейтингу опинився на другому місці, поступившись латвійцю Гінтсу Берзінсу (489 очок) та випередивши представника Польщі Матеуша Соховича (387 очок). Варто зазначити, що санкар з Латвії достроково забезпечив собі загальну перемогу ще на попередньому етапі в Інсбруку. А от результат львів’янина на Кубку Націй виявився найкращим в історії санного спорту сучасної України. Раніше українці посідали треті місця на подіумі цього турніру в двійках. Таким чином, Антон Дукач став також першим, хто на Кубку націй фінішував у топ-3 у одноосібних санках серед чоловіків.

Кубок націй з санного спорту – це турнір для спортсменів, які не здобули пряму перепустку на Кубок світу. За день до самого Кубка світу відбуваються змагання, за результатами яких найкращих санкарів добирають на головний світовий турнір.

Зауважимо , що Антон Дукач був визнаний найкращим спортсменом Львівщини за підсумками грудня 2020 року як володар срібної медалі четвертого етапу Кубка націй та за 20-е місце в змаганнях Кубку світу сезону 2020-2021 років (Вінтерберг, Німеччина).

А вже нині Олімпійська родина Львівщини вітає Антона Дукача та його тренерів як лауреатів лютого!

Незабаром відбудеться урочиста церемонія нагородження, про що буде повідомлено додатково.

Довідково.
Дукач Антон Олегович, народився 30 липня 1995 року у м.Львові, випускник Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології НУ «Львівська Політехніка». Майстер спорту України з санного спорту, член національної збірної команди України з санного спорту. Учасник Юнацьких зимових Олімпійських Ігор 2012 року в Інсбруку, де посів 4 місце й був прапороносцем збірної. Учасник зимових Олімпійських Ігор 2018 року у місті Пхьончхан (Південна Корея).

Микола СКРЯБІН: «На Олімпіаді в Нагано у мене був великий емоційний підйом»

23 років тому, в лютому 1998-го, у японському місті Нагано відбулися XVIII Зимові Олімпійські ігри. На них найкращий в історії українського гірськолижного спорту результат показав уродженець Львова Микола Скрябін. Тоді 19-річний хлопець посів 12-те місце в гірськолижній комбінації. Державний тренер національної збірної команди України з гірськолижного спорту Леонід Тікун назвав те досягнення історичним і переконаний, що українці ще довго рівнятимуться на той результат. Після тріумфу в Нагано Микола Скрябін ставав переможцем міжнародних змагань FIS (Міжнародної федерації лижного спорту), виступив на двох наступних Зимових Олімпійських іграх – 2002 і 2006 років.

Нині наш земляк мешкає в Канаді – у місті Вістлері, що неподалік Ванкуверу, де відбувалася Зимова Олімпіада 2010 року. На неї Микола Скрябін теж мав шанс потрапити, але не склалося. Зате виступила там його сестра, відома українська гірськолижниця Анастасія Скрябіна. В цьому інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області майстер спорту України, випускник Львівського державного інституту фізкультури, 42-річний Микола Скрябін розповів про свою спортивну кар’єру, а також про те, чим займається зараз.

– Пане Миколо, в Нагано-1998 у комбінації (два слаломи і швидкісний спуск) ви стали 12-м серед 38-ми учасників. Пригадайте, як вам вдалося так вдало виступити?
– Ви знаєте, в гірських лижах, як і в багатьох інших видах спорту, все має скластися в комплексі щоб досягнути якогось результату. І тоді якраз все склалося досить успішно. Були добрі тренери, зокрема, Антон Антонович Фалтинський. Він добре організував підготовку влітку, що дуже важливо. Також було добре фінансування, ми змогли виїхати до Канади на початку сезону і виступати в Кубку Північної Америки. Вже там я показав досить добрі результати. Я був кваліфікований десь 70-м і зміг заїхати в першу «п’ятнашку». Тобто вже тоді, на початку сезону, в мене була дуже добра форма – як фізична, так і технічна. І екіпіровка була добра – компанія Fischer дала нам якісні лижі. Тобто склалися багато факторів докупи і з цього вийшов добрий результат. Ну і, звичайно, дуже велике бажання було і дуже багато праці було вкладено в цей результат в підготовчому сезоні. І, звичайно, трошки була удача. Але, я вважаю, що сильним і підготовленим завжди щастить. І той результат справді тяжко повторити для українських гірськолижників.

– З 38-ми учасників комбінації на Олімпійських іграх в Нагано лише 15 завершили вдало всі три спроби. Чому так мало?
– Таке досить часто буває в гірських лижах. Не в такій мірі, можливо, але подібно. Тому що всі їдуть на 110% і дуже ризикують. А це призводить до не фінішування. А ще в той час траса трошки змінилася через те, що випало багато снігу. Умови були досить тяжкі. Так, відомий австрійський спортсмен Германн Майєр вилетів з траси і мав багато проблем. Це таке знамените відео було. Наприклад, стрибок, який був на тренуваннях у швидкісному спуску приблизно на 30-40 метрів, під час змагання став уже на 60-70 метрів. І завдяки цьому багато учасників мали проблеми як в слаломі, так і в швидкісному спуску. Тобто умови були досить тяжкі.

– В швидкісному спуску ви показали останній час серед тих, хто доїхав до фінішу. Перестраховувались, щоб доїхати до фінішу і в будь-якому випадку посісти високе місце?
– Швидкісний спуск – це традиційно «не наша» дисципліна, тому що вона вимагає специфічних умов тренувань – довгих трас, які повністю безпечні, огороджені сіткою. В нас, на жаль, таких умов тренувати швидкісний спуск в Україні не було. Тобто це дисципліна, яка вимагала бути за кордоном – в Аргентині, в Чилі.

Скажу, що на той час це був, напевно, максимальний результат, який я міг показати. Я виклався на 100% і навіть те, що я фінішував, вважаю, це був вже хороший результат. Так, ми мали підготовку, як я казав, у Північній Америці. Але це була мінімальна кількість тренувань і стартів до Олімпіади. А от в слаломі було більше підготовки і це був мій вид, в якому я міг більш-менш щось показувати.

– На свою першу Олімпіаду ви поїхали, маючи 19 років. Які були відчуття, коли потрапили на Олімпійські ігри в такому юному віці?
– Було чудово потрапити на Олімпіаду, виконати всі критерії. А також було чудово потрапити до Японії, тому що це дуже красива країна. Дуже було цікаво побачити іншу культуру, природу. І люди дуже добрі, привітні там. Насправді на тій Олімпіаді в мене був великий емоційний підйом.

– Олімпійські ігри в Нагано – головний спогад, емоції у вашій спортивній кар’єрі?
– Напевно, найбільші емоції там пережив. Тому що виступати разом з найкращими для 19-річного хлопця – це було щось особливе. Були пам’ятні моменти і після Олімпіади в Нагано. Наприклад, перший раз, коли я виграв інтернаціональний старт в Італії (слалом-гігант), це теж було дуже емоційно і радісно для мене. І після цього в Чехії я також вигравав слалом-гігант. Це було також дуже емоційно, тому що переді мною, принаймні серед хлопців, ніхто такого результату не показував з України. І було приємно, що тяжка праця давала якийсь результат.

– Перед Олімпіадою 2002 року в Солт-Лейк-Сіті і тодішній головний тренер команди з гірських лижних гонок Леонід Тікун, і ви самі розраховували потрапити в ТОП-10. Чому не склалося?
– Як я казав, щоб досягти результату в спорті, багато факторів повинні скластися разом. І, нажаль, в Солт-Лейк-Сіті вже так не склалося, тому що не було достатньої підготовки, не було команди, не було конкуренції. Наприклад, перед Нагано в нас було 3-4 хлопці, які насправді могли потрапити на Олімпіаду і мали всі шанси. Тобто серед них треба було стати найкращим і це давало також мотивацію. І крім того, після першої Олімпіади вже почалися травми. Гірськолижний спорт – дуже травматичний спорт. Я вже на той час мав травму попереку, яка перешкодила мені досить сильно. Тобто фактори, які склалися на той момент, переважували вже в іншу сторону.

А до Олімпіади 2006 року в Турині я підійшов вже досить виснаженим – фізично і психічно. Тяжко давалася підготовка, турбували травми. Хоча в слаломі і в гіганті вдалося показати, я вважаю, досить пристойний результат.

– Завершили спортивну кар’єру після Турину?
– Крім гірськолижних лиж я виступав в новій дисципліні – скі-кросі. Були деякі результати, я виграв змагання в Канаді. Це був новий вид спорт на той час – дуже цікавий, прогресивний, видовищний. Я виступав у Кубку світу в цій дисципліні один сезон, намагаючись потрапити на Олімпіаду 2010 року у Ванкувері в цій дисципліні. Але травми не дали мені змогу це зробити. Проте було цікаво побачити зачатки цього нового виду спорту, в якому є багато потенціалу, але який є дуже травматичним, дуже небезпечним видом спорту. Я спробував – і радий, що спробував – але не склалося потрапити на Олімпіаду в Ванкувері, тому що критерії потрапляння були дуже високі в цій дисципліні. Але я не був дуже розчарований.

– Але на Олімпіаду 2010 року в Ванкувер таки потрапила представниця вашої родини – сестра Анастасія Скрябіна, відома українська гірськолижниця.
– Тоді все склалося досить успішно для неї. Мені пощастило бути частиною цього процесу. Ми разом виїхали до Нової Зеландії перед сезоном і я готувався до скі-кросу, але мої змагання там відмінили і я був сфокусований на тому щоб допомагати їй, бути тренером. Вона там досягла добрих результатів, була в слаломі в першій трійці, в першій п’ятірці. Після цього ми виїхали на старти в Канаду. Вона дуже успішно виступала в Кубку Північної Америки, була, здається, шостою. Вона дуже хотіла потрапити на Олімпіаду, дуже тяжко працювала для цього. І я радий, що міг поділитися з нею своїм досвідом і посприяв її участі в Олімпіаді. Це відбувалося в Вістлері (канадський гірськолижний курорт, в 125 км від Ванкувера, де проходили змагання в рамках Зимової Олімпіади 2010 року – Авт.) – місті, де сестра і виросла. Це був приємний момент.

На даний час сестра готується стати мамою. В неї дуже скоро буде дитина і вона зараз займається сімейним життя. Живе спокійно, працює рієлтором і також лижним інструктором.

– Як складається ваше життя після спортивної кар’єри?
– Я живу в Канаді, у Вістлері – недалеко від моєї мами Наталії Перчаткіної і моєї сестри. Працюю масажистом. Тут життя спокійне і в принципі я задоволений усім. Після завершення спортивної кар’єри були пропозиції з різних країн працювати тренером. Але, чесно кажучи, я був дуже виснажений фізично і психологічно, віддав спорту практично все, що міг віддати. Мені потрібно було відійти від спорту, залікувати травми. І я радий, що зробив цей вибір, тому що це привело мене до того життя, яке я зараз маю.

Зараз я катаюся на лижах два-три рази на тиждень і з радістю це роблю. Тому що один-два сезони після закінчення кар’єри я навіть не хотів ставати на лижі. А зараз катаюся в своє задоволення. Стежу за чемпіонатами світу, вболіваю за наших. Знаю наших хлопців, трохи допомагаю їм порадами. З нинішньою старшою тренеркою збірної України Юлією Шепіленко ми разом виступали в Нагано. Зараз вже виступають її дочки. Приємно бачити, що вже друге покоління виступає на високому рівні.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, сайт відділення НОК України у Львівській області

Світлини: Gettyimages

«Олімпійська книга» мандрує студентськими бібліотеками Львівщини!

Відділення НОК України у Львівській області дарує олімпійську книгу студентам Львівського вищого професійного училища харчових технологій.

Нещодавно у цьому навчальному закладі відбувся міжстудентський турнір з футболу, присвячений пам’яті загиблого у 2015 році харків’янина Данила Дідика. 15-річний юнак загинув внаслідок вибуху під час патріотичної ходи в річницю перемоги Революції Гідності. Данило виступав на захист єдності та незалежності України після початку російської агресії проти України 2014 року, брав участь у акціях за цілісність України. Він має бути прикладом для своїх однолітків та молодого покоління загалом. Саме тому в училищі харчових технологій таким чином долучилися до вшанування пам’яті Героя.Нагороджувати спортсменів запросили представників Відділення НОК України у Львівській області разом із українським санкарем, учасником юнацьких та дорослих Олімпійських Ігор, найкращим спортсменом Львівщини за підсумками грудня – Антоном Дукачем. Олімпієць привітав футболістів та вручив їм подарунки спеціально від Відділення НОК України у Львівській області.Окрім цього, представники Відділення разом з Антоном Дукачем завітали до студентської бібліотеки, де вже існує куточок з олімпійською літературою. Для того, щоб ще більше доносити олімпійські цінності до студентів, поглибити їхні знання про історію олімпійського руху та олімпійські види спорту, у бібліотеку навчального закладу від Відділення НОК України у Львівській області було передано книгу «Олімпійське сузір’я України».«Ми дуже раді, що наша олімпійська бібліотека поповнюється! – зазначає бібліотекарка Львівського вищого професійного училища харчових технологій Березяк Галина Ярославівна. – Я дуже вдячна нашому обласному Відділенню НОКу, адже не кожна бібліотека може похизуватися такою кількістю олімпійської літератури. Зазвичай цим набором книг більше цікавляться хлопці. Приходять, гортають, читають. Дівчата – менше, та все ж, теж питають про ці книги. Багато з видань – це розповіді про життя самих спортсменів, як вони досягали своїх вершин і що траплялося на їхньому шляху. Тобто, як з простих людей стають світовими зірками. Це чудові приклади для нашого юнацтва, те, до чого потрібно прагнути», – зазначає бібліотекарка.
Сподіваємось, що ця література стане у нагоді для студентів, адже і справді, історія олімпізму рясніє іменами видатних спортсменів, які прославляли свої країни та дали гідних приклад для наслідування.

#OlympicLab у Львівському вищому професійному училищі харчових технологій!

З ініціативи Відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області , 26 лютого у Львівському вищому професійному училищі харчових технологій за програмою Всеукраїнського спортивно-масового заходу НОК України та “Coca-Cola Foundation” серед дітей та молоді було проведено #OlympicLab за модулем «Олімпійські та людські цінності».
Цей захід було проведено у формі інтерактивного уроку, який провели вчитель фізичної культури Павло Васіков спільно із активними учнями. Головною темою стали олімпійські цінності на прикладі «королеви спорту» – легкої атлетики. Саме цей вид спорту поєднує у собі і швидкість, і могутність, і силу, і грацію. Присутні мали змогу дізнатись про те, що легка атлетика відрізняється своєю багатогранністю і можливістю розвинути не одну частину тіла, а всі разом. І ноги, і руки, і спина, плечі, прес, – саме завдяки легкій атлетиці кожен має можливість розвивати всі ділянки тіла, що робитиме їх здоровими і красивими. Окрім цього, кожен міг взяти участь у вікторині, присвяченій легкій атлетиці та отримати подарунок від Відділення НОК України у Львівській області за правильні відповіді на цікаві запитання. 
Почесним гостем заходу був український санкар, учасник юнацьких та дорослих Олімпійських Ігор, найкращий спортсмен Львівщини за підсумками грудня − Антон Дукач. Саме він допоміг студентам пізнати історії олімпійського руху, видів спорту та заохотив жити за олімпійськими цінностями. Також він охоче відповідав на запитання та поділився секретами свого успіху. Спілкувалися й про те, що поведінка у спорті та в житті має відповідати олімпійським принципам та ідеалам.
Наприкінці заходу усі присутні студенти отримали пам’ятні подарунки від Відділення НОК України у Львівській області, які вручив їм олімпієць Антон Дукач. Подія завершилася спільною фото сесією та яскравими емоціями від побаченого та почутого.

Більше фото тут

Вітаємо з днем народження!

Сьогодні святкує 50-річний ювілей відомий львівський спортивний журналіст, медійний натхненник Відділення НОК України у Львівській області, адміністратор сторінки нашої у Фейсбуці, великий любитель боксу і просто чудова людина

Vasyl Tankevych

.

Василю, щиро зичимо Вам успіху, наснаги, оптимізму, світлих мрій! Бажаємо невичерпного джерела сили на всі ваші задуми і плани! Нехай в голові постійно генеруються креативні ідеї!
З повагою

голова

Відділення НОК України у Львівській області
Юрій Турянський

Актуалізовано плани співпраці відділення НОК України у Львівській області з системою освіти Львівщини

25 лютого 2021 року в залі засідань Департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації у змішаному форматі відбулася нарада Львівського обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти та науки України з керівниками методичних об’єднань вчителів фізичної культури закладів середньої освіти області.
Серед питань, які формували порядок денний, ключове місце відводилося співпраці системи освіти Львівщини та відділення НОК України у Львівській області й, зокрема, організації та проведенню у 2021 році спортивно-масових заходів серед дітей та підлітків за проєктами НОК України.
Заступниця голови-відповідальна секретар регіонального осередку НОК України, голова регіонального відділення Олімпійської Академії України проф. Оксана Вацеба поінформувала присутніх у Львові керівників методичних об’єднань та тих, хто був підключений через онлайн-трансляцію у Zoom, про нові ресурси Олімпійської бібліотеки на офіційному сайті НОК України; про потреби перегляду та оновлення мережі шкіл олімпійської освіти Львівщини, зважаючи на формування територіальних громад, а також, зважаючи на територіальну децентралізацію, детально обговорено формати проведення місцевих та обласних заходів «Олімпійське лелеченя», «Олімпійський урок», «Олімпійський день», «Олімпійський куточок», Do Like Olympians, Olympic Lab, «Олімпійська книга», Свято Олімпійського прапора тощо.
За активної участі начальника Львівського обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти та науки України Анатолія Ігнатовича, провідних голів методоб’єднань вчителів фізичної культури обмірковано участь закладів освіти Львівщини у спортивно-масових заходах за програмою проєктів НОК України. Було також наголошено на тому, що 2021 рік – це рік олімпійський, а також рік 100-річчя від дня народження унікальної постаті світової гімнастики, володаря 11 олімпійських нагород, уславленого львів’янина Віктора Чукаріна.
Хід проведення наради засвідчив спільну волю освітян та олімпійської спільноти Львівщини до реалізації олімпійських цінностей, пропаганди спорту та здорового способу життя серед учнівської та студентської молоді.

Антон Дукач: «На мою думку все починає розвиватися у правильному руслі!»

Ексклюзивний діалог у рубриці “Відверто з #LvivNOC” з українським санкарем, учасником юнацьких та дорослих Олімпійських Ігор, найкращим спортсменом Львівщини за підсумками грудня − Антоном Дукачем.

— Антоне, ти більше 90 днів був за кордоном. Зараз ти вже вдома?
— Так, у Львові, вже нарешті повернулися.

— Наскільки мені відомо, ви трохи з пригодами поверталися додому.
— Так, така досить неприємна річ трапилась по дорозі. Все починалося ще в Швейцарії, тому що в останній день змагань дівчата не змогли добратися на трасу через те, що засипало снігом дорогу, по якій треба було їхати. Також скасували естафету і мали в цей же день виїжджати. Але оскільки дорога була перекрита, ми чекали ще цілу добу і вирушили аж наступного дня. Коли ж перетинали кордон Німеччини з Австрією, то наша машина не доїхала, вирішила «відпочити». Довелося нам кілька днів залишатися ще в Німеччині і аж через 4 чи 5 днів ми повернулися.

— Поверталися ви тією ж машиною чи іншим транспортом?
— Один тренер залишився там ще, бо машину повинні були зремонтувати спочатку за 4 дні, але потім сказали, що ще тиждень, бо щось не дійшло чи знову зламалось. Тому тренер сказав, що вже немає сенсу нас там тримати і ми почали шукати якусь альтернативу, щоб добратися додому. Наступного ранку вже виїхали.

— Добре, що ви нарешті вдома! А чим ти займаєшся зараз?
— Мене дуже чекали вдома мама і бабуся, тому зараз допомагаю все максимально по дому, адже мене не було більше трьох місяців, вони вже скучили. (Посміхається) Ну і закінчую якісь такі більш дрібні справи.

— Зараз у вас, можна сказати, міжсезоння. Тим не менш, чи виїжджаєте ви в цей період на якісь змагання?
— Можна сказати і так. Міжсезоння – це в нас такий довготривалий період від березня до вересня. Він не є максимально змагальним по міжнародній федерації, бо в нас зимовий вид спорту. Але загалом у міжнародному календарі в нас є змагання. Минулого року ми просто сиділи вдома і взагалі нікуди не їздили у зв’язку з карантином. Однак є літні міжнародні змагання в Німеччині переважно, є зі стартової підготовки в Італії, Словенії, Словаччині. Ну і в нас, в Україні (в Кременці), практично щороку проводять міжнародні змагання.

— Як оціниш для себе пройдешній сезон?
— Я дуже задоволений сезоном. Думаю, що кожен з нашої команди задоволений. Можливо, не настільки, як я (посміхається), але мені особисто сподобався сезон і за результатами, і за тим, що була стабільність у змагальному процесі.

— Цього року українська збірна підняла досить високо планку за результативністю. Чи вдасться, на твою думку, повторити або ж перевершити цей результат наступного сезону?
— Я думаю, що вдасться, однак, це запитання, мабуть, до тренерів збірної. До речі, хочу їм висловити величезну подяку за той багаж роботи, який вони виконали для нашого успішного міжнародного сезону 2020/2021. Вони були поряд, коли траплялися якісь технічні проблеми і не опускали рук в ситуаціях, коли здавалося, що вже нічого не змінити. Тому велике дякую тренерам і всій команді!

— Наскільки мені відомо, цього року частина юніорів змагалася разом з основною командою, бо в них взагалі скасували сезон через пандемію. Чи ділишся ти своїм досвідом з ними або підказуєш щось у певних моментах?
— Звичайно, що якщо мене питають пораду, то я ніколи не відмовлю. Чим можу, тим допоможу. Але, наприклад, в Швейцарії, де ми цього сезону змагались, до того десь 40% всієї збірної були і це в основному юнаки, юніори, які були там на Юнацькій Олімпіаді або за юніорських часів там змагались. Тому довелося самому запитувати допомогу в них. Мені дуже сподобалась там траса, саме її проходження, як мені вдалося її за тих кілька заїздів вивчити і змагатися. Тому не завжди я можу комусь щось порадити.

— А яка взагалі атмосфера всередині збірної?
— Змагальна, конкурентна, можна сказати.

— А чи відчувається десь ця різниця між дорослими та юніорами?
— Ну звичайно. Мені, наприклад, в юніорських часах було більш безтурботно, спокійніше, легше, простіше. Дорослі – це вже відповідальність трохи інша, працюєш набагато сумлінніше і все вже трохи серйозніше.

— Велика доля успіху у санному спорті – це розгін. Які секрети в тому, щоб мати гарний розгін?
— Секрет? Для початку – це техніка. Вона в кожного індивідуальна, але все одно тренер ставить загальну техніку, хоча в тренерів би теж мало бути в кожного своє бачення. Ну а з іншого боку – це сила. Дуже багато аспектів, які впливають на це, саме в цьому плані: гнучкість, сила, реакція, ривок. Комплексно – це допоможе показати хороший результат на старті. Але не завжди, якщо ти дуже сильний, то зможеш швидко стартанути. Це мало кому вдається. Має бути всебічна розвиненість.

— Гаразд. А звідки ти такий зразковий хлопець? Адже в попередніх інтерв’ю ти зізнавався, що прийшов у санний спорт, щоб не байдикувати і школу закінчив зі золотою медаллю.
— Я не знаю… просто коли ми тільки починали, це не було так усвідомлення, що взагалі таке санний спорт. Це була така секція, ціль якої була якраз те, щоб діти не байдикували і займалися якимось ділом. Із самого початку це були заняття з баскетбольним, футбольним м’ячем, колективні ігри, координація.

— А чи мав із самого початку якесь загальне уявлення, що таке санний спорт?
— Загальне уявлення точно мав, бо дивився по телевізору, і саме тоді десь захотілось займатися цим видом спорту. В цей період стежив за дуже багатьма різними видами спорту, в тому числі і санами. Якщо не помиляюся, то на «Мега-спорті» – був такий класний канал. Там побачив санки, дуже високу швидкість, щось таке неймовірне. Ти ніби бачиш, що люди просто сіла, лягла в ці сани і майже за одну хвилину фінішує, хоча проїжджає більше кілометра траси. Тому цікаво було. А в перші рази,коли нас привезли на «Погулянку», там асфальтована дорога попри парк, то тоді була малесенька швидкість відносно цієї, але здавалось щось таке неймовірне також. Там без маски, в шоломі просто собі проїжджаєш, вітер в очі задуває і ти думаєш: «Вау! Оце напевне рівень!». Але потім все швидше і швидше якісь інші поїздки. Навіть той самий Кременець. Ти вже бачиш ці височенні віражі, також серйозну швидкість і все знову виходить на інший рівень. Ну а потім вже якісь міжнародні поїздки та траси, все нижче точки старту, але все вище починаєш їхати і відчуваєш, що постійно зростає навантаження і швидкість.

— Чи є в тебе улюблена траса чи етап?
— Важко відокремити якусь. Всі траси унікальні по-своєму. Подобається Вінтерберг. Там в мене колись був рекорд траси. Вона така відносно проста, але водночас складна і швидкісна. Але в кожні країні є хороші траси.

— Ти розповідав про те, що бачив санний спорт по телевізору. Як думаєш, чи дочекаємось ми коли-небудь трансляцію санного спорту в Україні?
— Чесно? Не знаю. Це також, мабуть, запитання до головного тренера і федерації. Але трансляція є завжди на сайті міжнародної федерації, там вона безкоштовна і кожен охочий може її відкрити, коментують там англійською мовою. Хто розуміє, той може залюбки подивитись, послухати.

— А як щодо співпраці з національною федерацією? Чи допомагає вона вам?
— Моє бачення, що українська федерація працює дуже погано. Можливо, хто з них це побачить або хтось комусь передасть і зроблять якісь висновки.

— А що федерації потрібно зробити, щоб Антон Дукач сказав, що федерація класно працює?
— Мабуть, почати щось робити.

— Все настільки погано?
— Очевидно, так. Це моя суб’єктивна думка. Кожен думає по-різному. Моя думка така.

— А з міжнародною федерацією є якась налагоджена співпраця?
— Це вже такі більш глобальні питання. На місцевому рівні, санна федерація Львівщини, робить відносно не погану роботу. Зараз ми маємо багато дітей, в нас є Львівська школа зимових видів спорту, де зараз молодий директор. Вони роблять досить добру роботу, мають свою сторінку в інстаграмі, які активно ведуть і пробую популяризувати. Дітей є багато, щоб щось з них робити. В Україні є дві школи: Кременець і Львів. В Кременці, можливо, трохи гірші умови, але, якщо я не помиляюсь, то там зараз відкрили відділення в ДЮСШ місцевій. Там теж не мало дітей. Нещодавно там проводили Юніорський чемпіонат України і вони показували досить пристойні результати. Тобто, на мою думку, все починає розвиватися в правильному руслі.

— Чи бачиш ти перспективу серед львівських юніорів зараз?
— Серед юніорів, я думаю, це наша молода двійка – Мікаєвич/Бабура. Бабура –дуже пристойний другий номер. На такого,як мінімум,є попит. Він сильний, в нього хороша реакція. Тому,думаю, з них будуть люди!

— Чи є такий день, який би хотів пережити ще раз?
— Та таких днів багато. Якщо по спорту, то кілька днів, де показував пристойні результати, як по дорослих, так і по юніорах. Звичайно, це рекорд траси за юніорських часів, бо це щось дуже круте і на нашому, і на міжнародному рівнях. Також літні змагання за юніорських часів, коли вдавалось вигравати. І на дорослих… багато днів, які можна переживати ще раз.

— Твій кумир у санному спорті?
— Армін Цьоглер – багаторазовий призер та чемпіон Олімпійських Ігор.

— А український?
— Це Лілія Лудан. В неї надзвичайно класні результати були на Олімпійських Іграх, кілька разів топ-6 місця, шикарне проходження траси.

— Чи бували в тебе після фінішу сльози щастя або розпачу?
— Ні, не бувало. Можливо, я був дуже засмучений, але я все-таки більш стриманий у цих емоціях.

— Як рідні ставляться до твого виду діяльності?
— Поважають мій вибір! Звичайно, переживають. Дивляться, підтримують, пишуть постійно теплі слова, надихаючи мене.

— Яке місто в Україні тобі подобається найбільше?
— Львів! На жаль, не подорожував настільки багато Україною.Минулого року планував, адже рік був відносно поза олімпійський, відпочинковий. Хотілося поїздити трохи, подорожувати саме так акцентовано, але змінив плани через пандемію. Не хотілося вибути із сезону, підхопивши десь коронавірус. Хочу відвідати Харків, бо обіцяють, що він може здивувати.

— А в якій країні хотів би побувати?
— Важко сказати. Вже в багатьох побував завдяки спорту. Тому, напевне, щось з африканських. Там ми не були. Тому було б цікаво.

— В багатьох виникає запитання: як влітку кататися на санках?
— Влітку до звичайних санок прикручують ролики, вони тоді називають санкоролики, і так проводять змагання. Хто хоче побачити і відчути, то можете їхати в Кременець. Коли тепла погода, то там можна навіть і самому покататися.

— Коли ти вперше зрозумів, що люди знають, хто такий Антон Дукач?
— Не знаю, чесно кажучи. Скоріше за все, після участі в Олімпійських Іграх, а, можливо, і після Юнацьких Олімпійських Ігор, коли був і прапороносцем, і майже потрапив на п’єдестал, бо зовсім трішечки не вистачило. Шкода, але, на жаль.

— А як взагалі так трапилось, що ти став прапороносцем на тих Юнацьких Олімпійських Іграх?
— Ми ще були такі молоді, «зелені». Взагалі було дуже приємно брати участь в Перших Зимових Юнацьких Олімпійських Іграх. На тренуваннях я показував хороші результати і тоді було таке колегіальне рішення, щоб я ніс прапор. Я подумав, що чому б і ні, я не відмовлюсь і дякую за таку поважну місію.

— Це дуже поважно! А що ти відчував, коли йшов з прапором?
— До кінця ще не розумів. В нас була досить незвична процедура. Таке щось особливе, дуже крутий цей стадіон, надзвичайно великий і атмосферний, повністю заповнений людьми: і учасники з різних країн, і туристи. Ми тоді дуже відповідально, в алфавітному порядку, всі по черзі виходили, демонстрували наш прапор на камеру. Тобто ми дуже багато часу стояли поза тим стадіоном, коли всі веселились і багато всього пропустили. Але це все було дуже приємно, якраз класна можливість, щоб з іншими країнами комунікувати.

— А як щодо дорослих Олімпійських Ігор. Які відчуття?
— Якщо говорити про відкриття, то нас не відпустили, бо воно було за день до наших чоловічих змагань. Ми розпочинали Олімпійські Ігри в перший змагальний. Щоб не бути дуже враженими від того всього відкриття, було надзвичайно холодно і доволі пізно, бо все починалося після 22:00, нас поберегли, бо вже наступного дня були змагання. А взагалі перше враження про Олімпійські Ігри – це щось таке неймовірне. Але потім вже приїжджаєш на трасу, починаються перші заїзди і починаєш думати, що нічого такого особливого. Тому досвід і враження – дуже класні.

— Чи відчуваються ще якісь відмінності Олімпійських Ігор від звичайного, до прикладу, етапу Кубка світу?
— Там на зовсім іншому рівні організація. Дуже багато різних країн, учасників, ти зі всіма спілкуєшся, пересікаєшся.

— І наостанок, що потрібно, щоб займатися санним спортом? Потрібно якісь особливі задатки чи це може зробити будь-хто?
— Думаю, для початку може будь-хто цим займатися. Потім просто разом з тренерами на тренуваннях можна пройти якісь тести, відібрати, хто кращий, відбути перші змагання, можливо, побачать якийсь потенціал. Може в когось є задатки саме в координаційних складових, що йому це сподобається і буде виходити. Днями відбулися змагання на натуральній трасі, дуже давно не було такої зими і неможливо було сформувати таку трасу. Але зараз все вдалося і, думаю,багато з тих, хто прийшов до цієї секції, міг побачити чи він може чогось досягнути, здобути якісь призові місця, або навпаки, розчарувався у своєму виборі і зрозумів, що це не його. Змагання – це одна з найважливіших перших перепон спортсмена. Тому, думаю, до перших змагань може пробувати себе будь-хто.

— А чи було в тебе колись таке, що ти засумнівався в тому, чи правильний вид спорту ти обрав?
— Я думаю, що в багатьох спортсменів таке буває. Саме «засумнівався у виборі» – важко сказати. Однак можна себе відволікти, щоб потім з новими силами до цієї мети підійти і щоб не було вигорання.

— Антоне, дуже дякуємо за відверті відповіді. Успіху тобі на усіх змаганнях!

Спілкувалася Василина Чіх,
ексклюзивно для сайту Відділення НОК України у Львівській області 

Проєкт Olympic Lab у гірськолижному центрі «Буковиця»

З ініціативи відділення НОК України у Львівській області за чудової сонячної зимової погоди на щедро засніжених схилах гірськолижного комплексу «Буковиця» цими днями проведено цікавий захід за програмою Всеукраїнського спортивно-масового заходу серед дітей та молоді Olympic Lab за модулем «Основи розвитку бізнесу та кар’єри».

«Буковиця», як новий гірськолижний центр, що розташувався в унікальній місцевості недалеко від Трускавця і Східниці у місті Бориславі Львівської області, вже встиг стати одним з найпопулярніших місць серед туристів і місцевих жителів. Саме сюди, куди приїздить чимало любителів зимового відпочинку й охочих покататися на лижах, бордах, тюбах чи просто на підйомнику, завітали члени Олімпійської ради Львівщини, серед яких: заступниця голови-відповідальна секретар відділення НОК України у Львівській області, голова регіонального відділення Олімпійської Академії України Оксани Вацеба; начальник обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту МОіН України Анатолій Ігнатович, голова правління ГО «Європейська інтеграція України» Іван Цегенько, президент обласної федерації гімнастики, Заслужений тренер України, почесний громадянин міста Дрогобича Роман Веклюк та ін.

У цікавому інтерактивному заході взяли участь також міський голова територіальної громади міста Борислава Ігор Яворський та гість з олімпійської родини Полтавщини – представник міського відділення НОК України в Горішніх Плавнях Микола Шишліков.

Olympic Lab у «Буковиці» відбувся у формі тематичної екскурсії для вихованців дитячого спортивного клубу «Бориславська сніжинка» та усіх бажаючих, які своє дозвілля присвятили активному відпочинку на лижах.

Спікер проєкту, тренер з гірськолижного спорту, у минулому один із провідних спортсменів Львівщини, сьогодні депутат Бориславської міської ради VIII демократичного скликання Віталій Мицак з непідробною любов’ю й захопленням своєю професійною справою розповів про історію, особливості спорудження та діяльності гірськолижного курорту «Буковиця», про функціонування усіх комунікацій, про сучасне обладнання для засніження й формування профілю трас, що нині застосовується на «Буковиці»; про сучасні технології облаштування витягів, схилів для дітей та новачків, тюбінг-парку та сноутюбінгу, лижної школи, прокату, ski-сервісу, про гірськолижну екіпіровку та інвентар, про інструкторську працю, лижний патруль та безпеку туристів; про можливості лижного центру у літню пору, про подальші перспективи такого бізнесу. У формі телефонного включення до бесіди було залучено сина Віталія Івановича Мицака – Дмитра Мицака: знаного олімпійця Львівщини: учасника Зимових Олімпійських Ігор 2014 року в Сочі, учасника Зимових юнацьких Олімпійських Ігор 2012 року в Інсбруку, чемпіона України в слаломі-гіганті, сьогодні члена комісії Атлетів НОК України.

Відтак за модераторства Віталія Мицака та Оксани Вацеби учасники заходу обмінялися думками щодо використання олімпійських ідеалів у вихованні молоді, збагатилися знаннями про історію Борислава як нафтової колиски Європи; про розвиток гірськолижних видів спорту, базового менеджменту та налаштування на кар’єрний розвиток; торкнулися проблематики збереження довкілля, природніх ресурсів, сталого розвитку, екологічної відповідальності молоді.


Завершився #OlympicLab у «Буковиці» незабутніми враженнями та настроєвими фотографіями!

Фотозвіт з події

Відеозвіт з події

ukУкраїнська