Автор: noc

Тиждень тому в Нур-Султані (Казахстан) завершився ліцензійний чемпіонат світу з боротьби. У ваговій категорії до 50 кг 22-річна львів’янка Оксана Лівач посіла п’яте місце (ліцензії отримували шість кращих в олімпійських категоріях). Вона стала першою із двох українських борчинь (разом із ще однією львів’янкою Аллою Черкасовою), хто виборов ліценцію на Олімпійські ігри в Токіо. По приїзді до Львова Оксана Лівач, яка цьогоріч стала чемпіонкою Європи серед молоді і дорослих та віце-чемпіонкою Європейських ігор, дала інтерв’ю сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Оксано, переглянувши усі твої сутички на чемпіонаті світу в Нур-Султані, припущу, що цей турнір був для тебе одним із найбільш нервових, напружених, складних у кар’єрі – в емоційному плані, психологічному, фізичному.
– Однозначно. Я розуміла, що цей чемпіонат світу для мене надзвичайно важливий. По-перше, на ньому розігрувались перші ліцензії на Олімпійські ігри, а, по-друге, було навантаження з боку тренерів, які налаштовували на те, що я маю взяти медаль і ліцензію. Тим паче, у світовому рейтингу United World Wrestling («Об’єднаний світ боротьби» – авт.), я ішла другою. Можна сказати, був психологічний тиск – не тільки на мене, на всіх спортсменів. І такі відчуття в мене були вперше на цьому чемпіонаті світу. Впоратися було дійсно складно. Але я витримала і задоволена тим, що мені вдалося здобути ліцензію. До того ж накопичилась фізична, психологічна втома, адже було дуже багато змагань перед чемпіонатом світу.

– Якщо на попередніх статусних цьогорічних турнірах – двох чемпіонатах Європи (серед молоді і дорослих), Європейських іграх – відчувалося, що ти отримуєш задоволення від боротьби, то тут, у мене склалося враження, тобі бракувало легкості, ти була трохи «затиснута». Це від великої відповідальності чи від накопиченої втоми?
– Від усього разом. І фізична втома була, і психологічна, і тиск у зв’язку з тим, що це ліцензійний чемпіонат світу. Але я задоволена, що все склалося так, як склалося. Хоча, звісно, медаль в такій підгрупі, у якій я була, мала в принципі бути. Та не вистачило мене трішки.

– В другій своїй сутичці проти румунки Аліни Вуч перший період ти виграла 1:0, а в другому все пішло шкереберть. Що трапилось?
– Так, перший період пройшов добре – дій не було, але я отримала перевагу 1:0 через пасивність суперниці. А в другому стався перелом. Щось пішло не за моїм планом, я легко програла два бали, а потім ще в партері програла оцінку. А ще я вийшла за зону, коли суперниця збила мене зі стійки в партер. І судді вирішили, що я втікаю від захвату і поставили мене назад в партер. І це зіграло свою роль, тому що румунка фізично здоровіша за мене. В партері я не витримала тиску і програла ще два бали. І вже маючи значну перевагу в балах, вона закрилася і я не мала можливості зробити свої дії.

– Раніше ця румунка багато разів програвала титулованій вихованці львівської школи боротьби Марії Стадник (Марія багато років виступає за збірну Азербайджану – авт.).
– Так, в фіналах вона завжди на Марію потрапляла (посміхається).

– Чи спілкувалася з Марією, з якою тренуєшся під керівництвом одного тренера Андрія Стадніка? Можливо, вона радила, як з нею боротися?
– Під час змагань ми не спілкувалися – кожна налаштовувалася на свої сутички. В принципі тренери (головний тренер жіночої збірної Володимир Євонов і мій особистий тренер Андрій Стаднік) радили, яку тактику підібрати. Налаштовувалася я добре. Але саме під час сутички щось пішло не так. Можливо, не вистачило свіжості.

– Після фінального гонгу ти була в розпачі. Як пережила цю поразку і за короткий час налаштувалась на боротьбу за ліцензію з німкенею Еллен Рістерер?
– Дуже важко я це переживала. У нас в боротьбі, якщо ти програєш і твоя суперниця виходить у фінал, то дає тобі шанс поборотися у втішних сутичках. Я не думала, що румунка пройде казашку Валентину Ісламову в наступній зустрічі, адже казашка попередні свої три сутички вигравала з різницею більш як у 10 балів. У мене на кілька хвилин навіть опустилися руки, я розстроїлася, плакала. Дякую друзям по команді, які підтримали, заспокоїли.

– Чи дивилася ту сутичку?
– Так. Спочатку не хотіла дивитися, але не стрималась. Вона відбувалася ввечері, ми вже були в готелі і сутичку показували по телебаченню. Коли румунка перемогла і я отримала шанс поборотися у втішних сутичках, в мене, знаєте, знов мандраж з’явився. Хоча розуміла, що звечора не потрібно переживати, а вже зранку налаштовуватись на втішну сутичку.

– З німкенею вийшла надзвичайно драматична, напружена, просто якась нереальна сутичка. Але фортуна все ж усміхнулася тобі.
– Коли виходила, була впевнена, що виграю. Раніше ми боролися з нею – і на тренувальних зборах, і на змаганнях. Але водночас я розуміла, що це дуже незручна мені суперниця. Вона висока, бореться до кінця, просто так вона би не віддала мені перемогу. Я це розуміла. Коли виходила на килим, в мене було дуже сильне хвилювання. Я розуміла: або беру ліцензію, буду щаслива, задоволена і буду ще боротися за «бронзу» або залишуся ні з чим і вся тривала підготовка буде даремною. Це розуміння ще більше навіювало хвилювання. По сутичці було видно, що я діяла обережно, намагаючись мінімізувати ризик. І довела до того, що за 15 секунд до кінця програвала з різницею в один бал. Але, на щастя, зробила прохід в ноги і перемогла.

– Коли прозвучав фінальний гонг, усвідомлювала, що виграла чи побачили переможний рахунок вже на табло?
– Я знала, що виграла. Але я була настільки втомлена, що не розуміла, що робиться. Мені не хотілося ні радіти, ні плакати. Це був надзвичайно складний момент, я рада, що витерпіла і змогла перемогти.

– І після таких важких в емоційному плані сутичок ти вийшла проти казашки Валентини Ісламової у бронзовому фіналі. Торік на чемпіонаті світу в Будапешті (Угорщина) ти її перемагала з рахунком 4:2.
– На бронзовий фінал виходила спокійніше. Було полегшення, що є ліцензія. Але, напевно, всі попередні моменти мене надзвичайно вимотали. Я непогано почала сутичку. На перший період в нас була тактика – не ризикувати, не дати їй дію зробити, а вже в другому у своєму стилі її вимотати щоб в кінці її «добити». Але перед тим, як програла, я технічно неправильно зробила прохід. І вона скористалася цією можливістю, зробила досить вдалу контрдію – кинула мене на чотири бали за дві руки. І, знаєте, я розуміла, що лежу на туше і мені треба виходити. В принципі я вийшла з туше, але вже побачила руку судді, як він ставить її на мат і сигналізує про туше. Але я ж не лежала настільки довго на лопатках щоб давати туше! Тому що, за правилами, мінімум 5-7 секунд, до 10 секунд треба тримати. Я була шокована, тому що занадто швидко дали туше. Утім швидко зрозуміла, що судді просто допомогли господині змагань і що оскаржувати цей момент взагалі немає смислу. Що ж, я втратила свій момент. Звісно, так програвати не хотілося. Надіюся, цей програш буде тільки на чемпіонаті світу, а на Олімпійських іграх такого не повториться.

– В плані досвіду цей чемпіонат для тебе безцінний?
– Так, дуже багато чого взяла для себе. Насправді, це як звичайні змагання, тільки є сильний психологічний тиск. А в іншому ти так само виходиш боротися, так само налаштовуєшся, ті самі суперниці.

– Під час усіх сутичок на чемпіонаті світу в твоєму куті був головний тренер Володимир Євонов. На мою думку, коли тобі секундує твій особистий тренер Андрій Стаднік, ти почуваєшся впевненіше і спокійніше.
– Звичайно, що особистий тренер знає мене більше, ніж головний тренер. Головний тренер на тренуваннях підходить, підказує. Деякі моменти він може знати, але в загальному всю картинку він не знає так, як Андрій Стаднік. І ви, напевно, правильно підмітили, що якби Андрій був на куті, він би стимулював мене своїми підказками.

– Яка ситуація з Андрієм Стадніком? Його викреслили зі списку твоїх тренерів, але ж він був на чемпіонаті. Тобто він не має права бути в твоєму куті?
– Зараз це питання ще вирішується. Його викреслили зі списку тренерів після Європейських ігор, коли стався скандал (під час фінальної сутички, у якій зустрілися дві підопічні Андрія Стадніка, він секундував своїй дружині Марії Стадник, а не Оксані Лівач – авт.). Після того, Андрій зателефонував і повідомив новину, що його просто викреслили зі списків. Ми не розуміли, як далі працювати. На своїх сторінках в мережі «Фейсбук» писали пости на його захист. Адже «Об’єднаний світ боротьби» не забороняє тренеру секундувати спортсменам різних країн. Асоціація спортивної боротьби України на засіданні виконкому перед чемпіонатом світу повністю виправдала Андрія. Ми працюємо, але достеменно не знаємо, що буде далі.

– Якщо Асоціація виправдала Стадніка, то відповідно він міг бути в твоєму куті?
– Це до кінця не вирішено і ускладнювати ситуацію теж не хотілося. Перед виходом на килим Андрій до кінця був зі мною, налаштовував мене і підказував, як тактично боротися.

– Володимир Євонов не ставиться ревниво до таких моментів? Адже він секундує, а головну роботу зі спортсменом виконує особистий тренер.
– Він розуміє, що мені потрібна підтримка особистого тренера. Мені здається навпаки: якщо Євонов підказує мені, то Стаднік може більше ревнувати (посміхається). Його підказка дуже важлива для мене – він знає це.

– Колишній головний тренер чоловічої збірної Руслан Савлохов оцінив виступ вільників, як провальний. В олімпійських категоріях здобута тільки одна медаль Олександром Хоцянівським, а жінки не здобули жодної медалі в олімпійських категоріях. При тому, що в нас така зіркова жіноча збірна.
– Я не скажу, що це провальний виступ. Якщо взяти чоловічу збірну, то минулого року не було жодної медалі на чемпіонаті світу – ні в олімпійській категорії, ані в неолімпійській. Цього разу є медаль, є ліцензія і я бачу, що хлопці показали хорошу боротьбу. А щодо жіночої збірної, то нам не вистачило свіжості, запалу, енергії – надто багато змагань було в цьому році. Аллі Черкасовій зовсім трішки забракло щоб здобути медаль – вона допустила прикрої помилки у бронзовому фіналі. А Юлії Ткач не пощастило з жеребом. В неї сітка була дуже складна – там була новоспечена чемпіонка світу (киргизка Айсулуу Тинибекова – авт.), якій вона програла. І втішну сутичку з японкою Каваї Юкако вона боролася – дуже сильною суперницею. Щодо інших дівчат, то дівчата досить добре виступили. В неолімпійській категорії дебютувала Іра Коляденко. Вона молодець, дуже гарну боротьбу показала до фіналу. А в фіналі, мені здається, вона трошки перегоріла. На мою думку, наша збірна йде в правильному руслі. Перед чемпіонатом світу нам видали гарну форму, було додаткове харчування перед зборами. Є багато таких моментів, які стимулюють. Такі моменти впливають на загальний результат. Звісно, могли виступити краще, але, я думаю, ці всі правильні рухи призведуть до того, що в кінцевому результаті українська збірна покаже в майбутньому кращий результат.

– Ти здобула хоч і не іменну, та все ж олімпійську ліцензію. Можна сказати, ще на один великий крок наблизилася до своєї мрії. Тепер відпочинеш, після чого вже безпосередньо готуватимешся до Токіо?
– Так, зараз відпочинемо, складемо ретельний план на цілий рік. Думаю, багато змагань вже не буде, буквально пару стартів. Робитимемо акцент на фізичній підготовці щоб додати трішки у вазі. Будемо працювати над прийомами. Тобто працюватимемо над тими моментами, де мені не вистачає. Звісно, це і психологічний момент. Адже десь треба спокійніше ставитись до змагань, десь абстрагуватись, не звертати ні на що увагу, тому що Олімпійські ігри – ще більш хвилюючі змагання.

– Що з перебування в Казахстані ще запам’яталося?
– Казахстан – цікава країна. Всі такі привітні, віталися, цікавились, чому ми приїхали в їхню країну. Казахи доброзичливі, до України добре ставились. Одні хлопці запитували, як наш новий президент. Навіть до Казахстану доходять наші новини. Казахстан цікавий ще і своєю культурою. Наскільки зараз сучасний світ, а вони зберігають свою культуру. Ми були в сучасному, новому готелі, але всюди є їхні килими, їхні картини. І навіть Нур-Султан – дуже сучасний, всі сучасні будинки, а всюди все одно відчувається їхню культуру. Дуже мені сподобалося. Думаю, для нас, українців, Казахстан – добрий приклад того, як зберігати свої традиції.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

До Львова з’їдуться кращі волейбольні команди, серед яких турецький «Галатасарай», польські «Чарни Радом» та «Ресовія». Впродовж 4-6 жовтня у нашому місті відбудеться міжнародний турнір «Відкритий Кубок Львова з волейболу», повідомляє пресслужба ВК «Барком-Кажани».

Організатори змагань, а це волейбольний клуб «Барком-Кажани» та Федерація волейболу України у Львівській області обіцяють глядачам якісний спорт. Особливості змаганням додає і те, що головний тренер ВК «Барком-Кажани» Угіс Крастіньш також тренує Чоловічу волейбольну збірну України. А вона цьогоріч вперше в історії вийшла у чвертьфінал чемпіонату Європи. Крім того, до складу збірної входять і гравці ВК «Барком-Кажани». Це Горден Брова, Олександр Гладенко, Юрій Томин, Дмитро Шломін та Олег Шевченко.

Також одночасно з проведенням Кубку «Барком-Кажани» святкуватиме своє десятиріччя. Тож на вболівальників волейболу чекають ще й подарунки та додаткові святкові заходи.

Вперше у розкладі турніру – змагання між дитячими волейбольними клубами.

Відбудеться Кубок у Палаці спорту «Галичина», що на Керченській,8.

Вхід на ігри – вільний.

РОЗКЛАД МАТЧІВ
Відкритий Кубок Львова з волейболу-2019

4 жовтня
16.30 – 18.00 – «Ресовія» (Польща) – «Церрад Енеа Чарни Радом» (Польща)
(чоловіки)
18.30 – 20.00 – «Барком-Кажани» (Львів) – «Галатасарай» (Туреччина)
(чоловіки)

5 жовтня
9.00 – 10.30 – ЛДЮСШ «Енергетик» – Клуб ІВС (дівчата)
11.00 – 12.30 – Стрийське ДЮСШ – ЛДЮСШ «Енергетик» (дівчата)
13.00 – 14.30 – Клуб ІВС – Стрийське ДЮСШ (дівчата)
15.00 – 17.00 – «Барком-Кажани» (Львів) – «Церрад Енеа Чарни Радом»
(Польща) ( чоловіки)
17.30 – 18.00 – Церемонія відкриття
18.30 – 20.00 – «Галатасарай» (Туреччина) – «Ресовія» (Польща) ( чоловіки)

6 жовтня
9.00 – 10.30 – ЛДЮСШ «Енергетик» – Клуб ІВС (хлопці)
11.00 – 12.30 – Стрийське ДЮСШ – ЛДЮСШ «Енергетик» (хлопці)
13.00 – 14.30 – Клуб ІВС – Стрийське ДЮСШ (хлопці)
15.00 – 16.30 – «Церрад Енеа Чарни Радом» (Польща) – «Галатасарай»
(Туреччина) (чоловіки)
17.00 – 18.30 – «Ресовія» (Польща) –«Барком-Кажани» (Львів) (чоловіки)
19.00 – 19.30 – Церемонія нагородження і закриття змагань.

Справжнє спортивне диво подарували Україні волейболісти національної збірної на чемпіонаті Європи, який відбувається у чотирьох країнах: Бельгії, Нідерландах, Франції та Словенії. Українська дружина стала головною сенсацією турніру. Наша команда вийшла у плей-оф ЧЄ, в 1/8 фіналу здолала Бельгію і уперше в історії потрапила до чвертьфіналу, де поступилася Сербії.

— Є декілька чинників, які вплинули на наш успіх, — ділиться враженнями Юрій Семенюк, один із лідерів збірної України, який наразі є найкращим блокуючим гравцем Євро, — Зокрема, перед чемпіонатом ми провели важкі тренувальні збори з багатьма товариськими матчами, у яких награвали склад. Як на мене, цьогоріч під синьо-жовтим прапором зібралися справді хороші гравці, які змогли показати швидкий та якісний волейбол.

— Україна має невтішну статистику виступів на Євро. Які ж зміни дозволили нашій команді цьогоріч здійснити шалений прорив?
— На мою думку, головна зміна відбулася в головах волейболістів. У цьому заслуга нашого головного тренера Угіса Крастіньша. Він навчив нас не боятися тривалих розіграшів, не розчаровуватися після втрачених очок і не зважати на табло. На Євро я відчув, що ми навчилися грати в європейський волейбол: швидка подача й агресивний блок. А ще тренер переконав нас, що ми не відстаємо навіть від топ-гравців Європи.

— Як на прорив вплинув фінансовий чинник?
— Деякі збірники ще пам’ятають той період, коли їх просили берегти амуніцію, оскільки резервного комплекту не було. Зараз із забезпеченням справи налагодилися. А щодо гонорарів, то грошей насправді ми не заробили. Ми билися за рідну країну, за синьо-жовтий прапор і за своє кар’єрне зростання.

— Цьогоріч у вашій кар’єрі дві приємні події: тріумфальний виступ на чемпіонаті Європи та перехід в бельгійський “Greenyard Maaseik”?
— Так, мрії збуваються. Під час Євро моя дружина написала мені мотиваційного листа, в якому попросила згадати, яким я був ще три роки тому. Сидів за комп’ютером, дивився відеонарізки зірок волейболу і казав: “О, Боже, як вони грають!” Це були недосяжні для мене герої. І ось я вийшов на майданчик і зіграв проти них й не гірше за них. До речі, ще п’ять років тому я взагалі не знав, що таке волейбол. Був простим хлопцем, працював у продуктовому відділі супермаркету, потім продавцем газонокосарок та бензопил у будівельному магазині. Тренери з баскетболу та волейболу часто звертали увагу на мій зріст (210 сантиметрів) і запрошували в команду. Врешті я вибрав волейбол. Тоді мені було 20 років. Хіба не диво, що тепер у мене все змінилося?! Уже в понеділок вирушаю підкорювати чемпіонат Бельгії і матиму можливість виступати в Лізі Чемпіонів.

— Волейболіст збірної України Ян Єрещенко перейшов в російський “Урал”. Як ви до цього ставитеся?
— Не засуджуватиму цей перехід. Так склалося, що чемпіонат Росії нині один із найсильніших у світі. Чимало європейських зірок мріють в ньому виступати. Нашому гравцеві запропонували контракт, і це був його вибір. Вибір на користь кар’єри.
Зрештою, не варто відкидати і фінансовий аспект. Якщо людині пропонують заробляти удесятеро більше, то абсурдно від цього відмовлятися. За рік роботи в Росії спортсмен отримає стільки, як за десять років в Україні. Тим паче, що кар’єра волейболіста дуже коротка. Якщо до 30 років не заробиш на життя, то далі тебе чекає туманне фінансове майбутнє. Коли тобі тридцять і ти без стажу, на хорошу роботу навряд чи запросять. Залишається лише тренувати дітей і отримувати за це смішні гроші.

Олег ЗУБАРУК, Expres.online

З 27 по 29 вересня 2019 р. Львів прийматиме учасників Міжнародного дитячого турніру з бадмінтону “Львівські зустрічі” пам’яті Камінського Миколи Павловича. Змагання відбуваються на бадмінтонних кортах “Команчеро”, вул. Хуторівка 4б.

Ці змагання започатковані у Львові Миколою Камінським гостинно зустрічали у нашому місті кращих юних бадмінтоністів починаючи з 80-х років впродовж десятиліть. Цього року завдяки Управлінню молоді та спорту Львівської міської ради, Федерації бадмінтону України, Львівській обласній федерації бадмінтону, бадмінтонним кортам “Команчеро” ці традиційні для Львова змагання вже втретє будуть проводитися як меморіал їх засновника і родоначальника спортивного бадмінтону у Львові.

У турнірі беруть участь понад 220 дітей з усіх куточків України: Київ, Львів, Миколаїв, Миколаївка (Донецька область), Харків, Ужгород, Мостиська (Львівська область), Одеса, Трускавець, Херсон, Дніпро, Лисичанськ, Свято-Покровське (Донецька обл.), а також Молдови (Кишинів) та Польщі (Медика). Змагатимуться у трьох вікових групах 2003-2005, 2006-2007, 2008 р.н. та молодші.

На нагородження очікується приїзд президента Федерації бадмінтону України Дніпрова Олексія Сергійовича.
Контакти організаторів: 067 797 72 46 (WhatsApp), 050 870 87 49 (Viber) – Оксана Гречанюк. e-mail: grecha@ukr.net
www.facebook.com/LvivBadmintonFederation

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ
• 27.09.2019 р.
09.00-20.00 – проведення змагальних зустрічей
• 28.09.2019 р.
09.00-20.00 – проведення змагальних зустрічей
• 29.09.2019 р.
09.00-14.30 – проведення змагальних і фінальних зустрічей
14.30-15.00 – церемонія нагородження переможців і призерів змагань

Довідково: Камінський Микола Павлович (1942-2014) один із основоположників дитячого спортивного бадмінтону у м. Львові, який майже півстоліття усього себе віддавав улюбленій справі та за цей час сформував свою славетну на всю Україну школу.

Народився 19 грудня 1942 року в м. Бар Вінницької обл. Закінчив Львівський державний інститут фізичної культури. І, будучи випускником спеціалізації волейболу, волею долі назавжди закохався у бадмінтон, який став його життям.

Працюючи тренером у КДЮСШ «Сокіл», а згодом у Львівській ОДЮСШ виховав цілу плеяду переможців і призерів чемпіонатів України, всесоюзних і міжнародних турнірів, кандидатів у майстри спорту, майстрів спорту та майстра спорту міжнародного класу і просто хороших людей, у зростання яких завжди вкладав усю душу.

Чудовий організатор Микола Павлович впродовж років підтримував і розвивав життя львівського бадмінтону. Будучи головою, а в останні роки заступником голови Львівської обласної федерації бадмінтону, він зумів виховати серед своїх учнів талановитих тренерів, які успішно продовжують його справу і сьогодні.

Сьогодні, 26 вересня в Маріуполі пройшли перші чвертьфінальні поєдинки чемпіонату України з боксу серед чоловіків. Єдиний представник Львівщини, який сьогодні виходив у ринг – надважковаговаговик Андрій Городецький – здобув упевнену перемогу над киянином Іллею Шенгєлією і гарантував собі щонайменше бронзову медаль. Для львів’янина це четверте поспіль потрапляння у медальний залік. 2017 року він став срібним призером, а 2016 і 2018 року бронзовим.

Андрій протягом усіх трьох раундів контролював хід бою, сповна користуючись перевагою у габаритах. Він вдало працював на дистанції, стримував суперника хорошою роботою лівою (передньою) рукою. Часто підключав праву – і ці удари не раз хитали суперника. На загострення йти не було сенсу і вихованець Андрія Сальви в спокійному режимі довів поєдинок до комфортної перемоги за очками.

Для Городецького це був другий бій на чемпіонаті України в Маріуполі. Позавчора, в першому бою, він також за очками переміг іншого львівського боксера Олександра Гриціва.

Програма чвертьфінальних боїв розрахована на два дні – 26 і 27 вересня. Завтра за потрапляння в медальний залік поборються четверо львів’ян – Назар Куротчин та Андрій Тишковець (обоє до 52 кг), Дмитро Куля та Іван Данча (обоє до 69 кг).

Екс-гравці НХЛ брати Дейв і Вейн Бабичі вдруге приїхали на Львівщину. Вони дають майстер-класи «Галицьким Левам» із Новояворівська і мандрують землями своїх предків.

У 70-90-их роках минулого століття імена братів Бабичів гучно лунали в НХЛ. На двох вони зіграли майже 2000 поєдинків у найпрестижнішій лізі світу. Дейв був учасником матчів всіх зірок, ставав срібним призером чемпіонату світу. Народилися «зіркові» брати у Канаді. Однак мають коріння по маминій лінії з Тернопільщини, по татовій – із Бродів на Львівщині.

Дейв розповідає: «Наші дідусі та бабусі мали тут господарства. І ті землі виглядають майже так само, як ті, де ми народилися в Канаді. Це так дивно, що дві країни можуть бути настільки подібними! І це чудово!».

Вейн згадує, що до 6 років розмовляв українською. З часом в англомовному середовищі призабув її. Однак зараз знову освіжає «словник»: знає фрази «Дуже добре», «Дякую», «Шо ти робиш?», «Я тоба зара дам», «Я не знаю».

«Галицьким Левам» екс-гравці НХЛ проводять майстер-класи уже вдруге. По черзі працюють зі всіма віковими групами ‒ від 9 до 16 років. Кажуть: помітно, що у юних хокеїстів горять очі від улюбленої справи.

Дейв підкреслює: «Якість гри дуже хороша. Пройшов рік з того часу, як ми були тут. Дехто з дітей став набагато більшим і сильнішим. І перед стартом сезону ви можете побачити, що вони ростуть і стають кращими».

Наставникам «Галицьких Левів» дуже до вподоби підхід канадських гостей до тренувань. Бабичі на льоду — завжди на позитиві. Головний тренер «Галицьких Левів» Михайло Чіканцев каже: «Реально задоволені спілкуванням. Хлопці дивляться з відкритим ротом, слухають, стараються все виконати. Знаєте, тут таке святкове тренування».

Тренер Віталій Шляхов додає: «На майстер-класах є нові вправи, яких в Україні побачити дуже важко. Це досвід. Це люди, які на дуже професійному рівні пограли. І хлопцям це дуже цікаво».

А президент клубу Микола Романюк зазначає, що цього разу брати Бабичі привезли «Галицьким Левам» ще й необхідне хокейне обладнання.

Під час другої мандрівки Західною Україною брати Бабичі знайшли тут нових родичів по маминій лінії. А колись, зізнаються, навіть не сподівалися відвідати заокеанські землі своїх предків. Та хокей об’єднує. Вейн говорить: «Це дуже емоційний час для всіх! Ми знайшли родичів. Світ стає меншим. Чудово було їх побачити. Сподіваюся, ми знайдемо ще більше рідні».

Хокейний інтенсив молодим талантам влаштують ще у четвер, 26 вересня.

Відеосюжет Zaxid.net:

У вівторок, 24-го вересня 2019 року, у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського під час спільного засідання Вченої ради ЛДУФК та відділення НОК України у Львівській області, за участю представників громадськості і ЗМІ, відбулося вручення Почесної відзнаки імені Івана Боберського. Удостоїлися честі отримати відзнаку уславлені канадські хокеїсти українського походження, одні із найяскравіших зірок в історії північноамериканської Національної хокейної ліги – брати Вейн-Джозеф та Дейв-Майкл Бабичі.

Учасників урочистостей та почесних гостей привітав ректор Університету, професор Євген Приступа, оголосивши про рішення ректорату номінувати на засіданні Вченої ради братів Вейна-Джозефа та Дейва-Майкла Бабичів до найвищої нагороди ЛДУФК – відзнаки видатного українця, професора Івана Боберського.

Продовжив церемонію вручення Почесної відзнаки імені професора Івана Боберського відповідальний за виховну роботу ЛДУФК, завідувач кафедри олімпійської освіти, доцент Ярослав Тимчак, зазначивши: «Цьогоріч відзначаємо 125-ть років від дня заснування першої української гімнастичної, і згодом спортової організації «Сокіл». В нашому Університеті ми вважаємо, що є і спадкоємцями, і правонаступниками славної спадщини наших прабатьків тут в Галичині. З нагоди цієї урочистості, на вшанування всіх змагунів гімнастичних та спортивних товариств початку ХХ ст. – «Сокіл», «Січ», «Україна», «Луг», «Пласт» та багатьох інших – в нашому залі зазвучить гімн «Сокола-Батька».

Під час урочистостей в актовій залі нашого Університету зібралося чимало поважних гостей, серед яких зокрема: народний депутат України, викладач нашого Університету Микола Величкович; кавалер Почесної відзнаки ім. Івана Боберського, почесний ректор ЛДУФК Мирослав Герцик; Почесна консул Канади у Львові, голова Світової координаційної виховно-освітної ради Світового конгресу українців (СКУ), педагог, громадський діяч, вихованка Пласту (Канада) Оксана Винницька-Юсипович; президент хокейного клубу «Галицькі леви», голова федерації хокею Львівщини Микола Романюк; віце-президент Конгресу Українців Канади, представниця Світового конгресу українців, член комісії НОК України «Закордонне українство», відповідальна за проведення Invictus Games-2017 з канадської сторони, провідна фізичний терапевт Канади Рената Роман (Торонто); уповноважений представник громадської організації «Канадійські Друзі хокею в Україні (CFHU)», активний громадський діяч української громади Канади Нестор Будик (Вінніпег); англійський бізнесмен українського походження, меценат, що займається благодійністю в Україні, ініціатор благодійного фонду, популяризатор українського мистецтва, один із спонсорів Національної олімпійської збірної України на Іграх XXVI Олімпіади в Атланті 1996 року, почесний президент Федерації покеру України Ґері Боумен (Роман Оленич). В складі канадських гостей була присутня також рідна сестра братів Бабичів Сюзан.

Вчена рада одноголосно прийняла рішення про присвоєння братам Дейву-Майклу та Вейну-Джозефу Бабичам Почесних відзнак імені Івана Боберського. Ректор Університету, професор Євген Приступа вручив нагороди і запросив до інавгураційної промови братів Бабичів.

«Це велика честь для нас приїхати в Україну, тут ми почуваємося як вдома. Я вірю, що важка праця допомагає у великому спорті стати великим спортсменом, потрібно лише докладати максимум зусиль у справі, якою ви займаєтесь. Ця нагорода для нас є великою честю і, сподіваюся, це якраз заслуга за нашу велику працю. Ми дуже любимо спорт і все, що з ним пов’язано, тому хочемо залишатись тренерами, вчителями і допомагати молодим поколінням», – зазначив Дейв-Майкл Бабич.

«Це чудово знову повернутися в Україну і бути сьогодні тут. Для мене важливо не забувати про своє походження, звідки я родом. Я не розумів цього, коли був маленьким. Зараз пишаюся своїм походженням. Я гордий бути українцем! Коли я грав в хокей, багато команд хотіли, щоб я був їхнім гравцем. І тепер, вже 14 років, ми навчаємо молоде покоління грати в хокей. Це не лише гра. Це команда, сім’я… Я дуже радий зустріти багатьох чудових людей», – підкреслив Вейн-Джозеф Бабич.

Гості з Канади в особі уповноваженого представника ГО «Канадійські Друзі хокею в Україні (CFHU)» Нестора Будика та братів Бабичів нагородили пам’ятними нагородами почесного ректора ЛДУФК Мирослава Герцика, заступника директора училища фізичної культури Оксану Вацебу, почесного президента Федерації покеру України Ґері Боумена (Романа Оленича), президента хокейного клубу «Галицькі леви» Миколу Романюка, як номінантів Залу Слави музею українського спорту в США.
Іванна Литвинець, культурно-мистецький відділ ЛДУФК ім. І.Боберського

Жіноча збірна України з гандболу з поразки розпочала відбірний раунд чемпіонату Європи 2020 року. «Синьо-жовті», з двома гандболістками львівської «Галичанки» Наталією Савчин та Анастасією Мелекесцевою, 25 вересня на виїзді не змогли вирвати перемогу у фаворита групи – команди Румунії, повідомляє Радіо Свобода.

Перша половина матчу завершилася перевагою господарок 15:12, а друга – нічиєю 12:12. Підсумковий результат – 27:24 на користь Румунії.

У суботу, 28 вересня, збірна України зіграє проти команди Польщі в київському Палаці спорту. Матч розпочнеться о 19:00.

Дві найкращі команди з групи здобудуть путівки на чемпіонат Європи. Крім українок, румунок і польок, за перепустку на Євро-2020 змагається і збірна Фарерських островів.

У фінальній частині ЧЄ-2020 зіграють 16 команд. Путівки отримають по дві найкращі команди кожної групи. Ще двома учасницями Євро стануть господарі чемпіонату — збірні Норвегії та Данії.

Чоловіча збірна України з волейболу під керівництвом Угіса Крастіньша переписала історію вітчизняного волейболу, пробившись до чвертьфіналу чемпіонату Європи, де дала бій, але поступилася елітній збірній Сербії (2:3). Один із героїв Євро-2019, центральний блокуючий збірної, львів’янин Юрій Семенюк (влітку перейшов у бельгійський “Маасейк”, до того грав за львівський “Барком-Кажани”) прокоментував пресслужбі Федерації волейболу України п’яте місце на чемпіонаті Європи.

– Вважаю закономірним наше п’яте місце, – розповів волейболіст. – Ми показали дуже хорошу гру – як в групі, так і з бельгійцями, і сербами. Просто грали в свою гру. А в бельгійців і сербів немає нічого такого фантастичного. Просто треба менше помилятися і виконувати установки тренера. І все.

– Вас називали «Монстр Блок» на цьому чемпіонаті. Як ставитеся до такого прізвиська? Чи задоволені своїми діями на блоках? Чи десь можна було ще сильніше зіграти?
– Це командна заслуга. Все залежить від команди – як мої партнери подають, вибивають з прийому суперника, як мої партнери вибирають місце. Навички мої блокування – це все командні дії.

– В матчу з Бельгією був непростий момент і під час тайм-ауту Угіс Крастіньш вам сказав: «По одному не вийде, а всі разом зможемо». Це візитна картка збірної України?
– Волейбол – це ж командна гра і тому командою треба вигравати. Після другої партії ми в третій зібралися, четверту зіграли вже повністю, як ми вміємо – всі разом, серцем за Україну і в нас все вийшло.