Автор: noc

Добігає завершення перший етап чемпіонату України з гандболу серед жіночих команд Суперліги сезону 2019/20.

У передостанньому, дев’ятому, турі першого етапу львівська «Галичанка» на домашньому майданчику двічі розтрощила дебютанта цього сезону ТНУ ДЮСШ 21 Київ – 36:20 та 37:12.

В інших іграх туру миколаївський «Реал» здолав одвічного опонента – херсонську «Дніпрянку», а ужгородські «Карпати» перемогли «Жіночу збірну команду Києва – Спартак».

9 тур:

«Галичанка» – «ТНУ ДЮСШ-21» – 36:20 та 37:12
«Реал» – «Дніпрянка – 28:24 та 31:25
«Жіноча збірна команда Києва – Спартак» – «Карпати» – 21:44 та 26:31

Додамо, що у звітному турі Суперліги попри прогнозовані перемоги «Галичанки», несподіванки для львів’ янок однак були. Щоправда, особистого характеру. Після закінчення другого матчу військовослужбовці 2-ої Галицької бригади Національної гвардії України, які вже не один сезон вболівають за «Галичанку», привітали гандболісток та тренерок. Нацгвардійці власноруч виготовили листівки у формі сердець та підписали: «Нацгвардійці вітають. З любов’ю від 2-ої Галицької бригади». Щоб зробити листівку більш особистою, додали фотографії «галичанок». Несподіваний і дуже приємний сюрприз забезпечив дівчатам настрій та натхнення для майбутніх перемог.

21-22 лютого відбудеться останній, 10-й тур, першого етапу, в межах якого зіграють «Галичанка» – «Карпати»; «ТНУ ДЮСШ-21» – «Реал»; «Дніпрянка» – «Жіноча збірна команда Києва – Спартак».

«Галичанка» прийматиме своїх найголовніших суперниць вдома. Отож, запрошуємо львів’ян на найцікавіші матчі чемпіонату України! Вхід вільний. Час та місце ігор буде повідомлено невдовзі.

Зауважимо, що результати матчів 10-го туру не змінять турнірного становища сьогоднішньої трійки команд-лідерів, отож, склад груп “А” та “Б” на другий етап вже відомий:

Група “А” (1-3 місця): “Галичанка”, “Карпати”, “Реал”.
Група “Б” (4-6 місця): “Дніпрянка”, “ТНУ-ДЮСШ 21”, «Жіноча збірна команда Києва – Спартак».

Підготувала Наталія Васьо
Світлини – Роман Породко

Відкриттям чемпіонату Європи зі спортивної боротьби, який минулого тижня пройшов у Римі (Італія), стала 18-річна львівська борчиня Соломія Винник. На своїй дебютній дорослій континентальній першості уродженка Буковини одразу здобула срібну медаль у вазі до 55 кг. Про свій виступ вона розповіла сайту відділення НОК України у Львівській області.

– Соломіє, з яким настроєм їхала на свій дебютний чемпіонат Європи? Ставила перед собою якісь завдання?
– Була налаштована на перемогу, їхала за «золотом». Шкода, що у фіналі не вийшло перемогти росіянку (бронзову призерку минулорічного чемпіонату світу, 25-річну Ольгу Хорошавцеву – Авт.). Трохи не так боролася з нею, тактично неправильно побудувала фінальну сутичку.

– До фінальної сутички ми ще повернемось. А наразі розкажи про стартову сутичку, в якій ти перемогла значно рейтинговішу суперницю з Туреччини Бедіха Гун – неодноразову призерку чемпіонатів Європи. Було видно, що ти зовсім її не боїшся і не визнаєш її авторитету.
– Я ніколи не дивлюся на досягнення своїх суперниць. Мені все одно, хто виходить зі мною на килим. На килимі усе забувається. Завжди виходжу з єдиною метою – перемогти.

– Прокоментуй сутичку з нею, як вона склалася з твоєї точки зору?
– Тренер мені розповів перед сутичкою, як суперниця атакує, як бореться. Я розуміла, що вона буде робити, тому і на захисті її підловлювала, і сама атакувала.

– Друга сутичка проти представниці Молдови Маріани Драгутан, як на мене, склалася дещо важче, ніж перша.
– В принципі, так. Просто я тактично неправильно побудувала з нею сутичку. Зробила першу атаку і треба було продовжувати атакувати. А я зупинилася і почала захищатися, відстоювати здобуту перевагу. І суперниця почала мене доганяти. Тому рахунок такий вийшов (10:9 – Авт.).

– За 10 секунд до кінця сутички суперниця до мінімуму скоротила відставання і була в позиції зверху. Як вдалося не дати себе перекинути?
– Я була впевнена, що вистою. Але все рівно, трошки неправильно я захищалась. Треба було йти в неї, може треба було в ногу піти і вистояти. Будемо розбирати з тренерами ці помилки. Над захистом треба ще працювати.

– У фіналі з росіянкою суперниця швидко створила різницю у 10 балів і сутичку зупинили. В чому була тактична помилка?
– З перших секунд треба було атакувати, пробувати щось самій зробити. А я побудувала сутичку на захисті. Чомусь зразу почала захищатися від її дій, а треба було навпаки атакувати.

– Відчувала, що тобі бракує досвіту проти такої суперниці?
– Не сказала б. Просто неправильно підійшла до цієї сутички, неправильно побудувала її.

– Все одно, друге місце на дебютному чемпіонаті – дуже хороший результат. Кому особливо завдячуєш?
– Моїм двом тренерам – Сергієві Одинаку та Оресту Скобельському, які мене добре підготували. А також рідним, які вболівають за мене, сестрі (Марії Винник – члену збірної України з боротьби – Авт.).

– Як сестричка тебе привітала? Що найперше сказала?
– Сестра порадила не засмучуватись через поразку в фіналі, сказала, що все ще попереду. Що ми з нею ще багато чого доб’ємося, надіюся.

– Соломіє, ти виступаєш в неолімпійській категорії. Чи можливо, що після цього вдалого виступу на чемпіонаті Європи, тренери будуть розглядати тебе як кандидатку на участь у Відбірковому європейському ліцензійному міжнародному турнірі до Олімпійських iгор, який відбудеться за місяць у Будапешті (Угорщина), в олімпійській вазі?
– Ну, я б не сказала, що це вдалий виступ. Бо я багато помилок наробила і боролась, на мою думку, трохи нижче своїх можливостей. А щодо моєї участі у кваліфікаційному турнірі, нічого не знаю, це вже тренери будуть вирішувати, хто на нього поїде. Звісно, я б хотіла себе спробувати в олімпійській категорії.

– До 53 кг чи до 57 кг тяжієш?
– В 57 кг хотіла б себе спробувати.

– Що далі? Які наступні змагання?
– Скоро (22-25 березня – Авт.) в Харкові відбудеться чемпіонат України серед спортсменів до 23 років – відбірковий до чемпіонатів Європи і світу. Там планую виступити.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області

На чемпіонаті Європи зі спортивної боротьби, який завершився в Римі (Італія), жіноча збірна України вигравала медаль за медаллю. Не було тільки найбажанішої – золотої. І вона таки була здобута в останній змагальний день жінок. Саме тою спортсменкою, яка, мабуть, і найбільше її заслуговувала. Капітаном нашої команди, чемпіонкою світу 2014 року, переможницею Європейських ігор 2019 року і тепер вже триразовою чемпіонкою Європи (2011, 2012 і 2020) Юлією Ткач – найтитулованішою українською борчинею сучасності, яка упродовж десятиліття знаходиться в еліті світової боротьби, яка є прикладом для молодого покоління, уособленням української жіночої боротьби і справжньою вітчизняною легендою цього виду спорту. Після повернення в Україну Юлія дала ексклюзивне інтерв’ю для сайту відділення НОК України у Львівській області, в якому детально проаналізувала виступ на чемпіонаті Європи, а також відповіла на інші питання.

– Юлю, зізнайтеся, тільки у фіналі чемпіонату Європи з росіянкою Інною Тружаковою довелося викластись на повну?
– Ні, просто фінал вийшов більш напружений, ніж інші сутички. Адже це все-таки фінальна сутичка. А взагалі, кожна сутичка була важкою. Звичайно, найважче було в фіналі, бо я раніше зустрічалася з Інною багато разів. Хотіла «підсушити» боротьбу, не допустити ніякої помилки і чітко виграти.

– І фактично вам це вдалося. Скажіть, як це виходити на килим проти суперниці, яку до того перемагали усі шість разів?
– Відповідально (Сміється). Я не зважала на те, що перемагала її раніше. Я, напевно, все-таки зациклювалася більше на тому, що я робила для того щоб перемогти, згадувала, які дії в мене виходили найкраще і аналізувала попередні сутички для того щоб ця сутичка вийшла не гіршою, ніж попередні. Тобто не було такого зациклення: «я ж вигравала, а, я вийду зараз і знову виграю». Такого ніколи в мене немає і, напевно, не має бути в спортсмена. Тому що це спорт і в спорті можливо все. І завжди потрібно бути готовим виходити і боротися до кінця.

– До вас наші дівчата здобули чимало срібних і бронзових медалей. Припущу, з усіх боків вас мотивували щоб ви все-таки виграли єдине «золото» для збірної.
– Так, звичайно. Була дуже рада за дівчат по команді, що їм, зокрема, молодим, вдалося проявити себе на цьому чемпіонаті Європи. Мені, як капітану збірної, дуже хотілося здобути «золото», адже я вже перемагала на цих змаганнях. Була відповідальність, усі хотіли «золота» – і тренери, і дівчата. Всі налаштовували мене. Але, напевно, на це не потрібно звертати увагу. Я намагалася бути зосередженою і думати все-таки про боротьбу, а не про результат.

– І те, що суперниця – росіянка, представниця ворожої країни – напевно, так само намагалися відкласти в бік і готуватися як суто до спортивного суперництва?
– Чесно кажучи, так. Без різниці, з ким би я боролася у фіналі, я також хотіла б її перемогти і здобути «золото». Я не акцентувала увагу, що вона саме росіянка, хоча я ставлюся до Росії, як до країни-агресора. І надзвичайно прикро, що в нашій країні відбуваються такі речі.

– Ви поступалися після першого періоду 0:1. Але вийшли на другий і вирвали перемогу. Що важливого почули в перерві від тренерів?
– Тренери мені говорили щоб я додавала в боротьбі, тобто щоб я більше її тримала в напрузі, щоб зробила свою дію. Я по ходу сутички розуміла, що в другому періоді можу включитися ще більше і отримати свої бали. Тому я не панікувала, а спокійно виходила боротися на другий період.

– Суперниці в другому періоді дали попередження за пасивність і почався відлік 30 секунд. Цікаво, що ви не стали в захист, а пішли в атаку і виштовхали суперницю за килим. Це було, мабуть, сюрпризом для неї?
– Чесно кажучи, я також так думаю (Сміється). І тренери навіть казали, що потрібно було дочекатися тих 30 секунд і тоді зробити ще атаку. Тобто я могла би виграти два бали. Але чомусь я тоді відчула, що саме зараз потрібний момент для атаки. Відчула по положенні, по натиску суперниці, що зараз атака пройде. Тому я не стала зважати на відлік пасивності і вирішила пробувати і ризикувати.

– І тоді, за рахунку 1:1, мені здається, були дуже вчасні підказки вашого тренера і чоловіка Олександра Ткача, який не раз кричав щоб ви не зупинялися, а продовжували атакувати. І суперниці ще раз дали попередження за пасивність і вона програла ще один бал.
– Так, Олександр – як мій чоловік і особистий тренер – як ніхто знає, в якій я формі, і як я себе почуваю. І тому я намагаюся дуже дослухатися до нього, я на кожних змаганнях дуже прошу щоб він був поряд, адже саме його підтримка, саме його слова відіграють надзвичайно важливу роль в моїй підготовці. Так, я чула, як він кричав і дійсно намагалася не зупинятися і просто віддатися, як під час останнього бою в житті.

– Олександр під час сутички своїми криками значно переважав свого російського колегу. Як це відчувається, сприймається під час сутички?
– Не кожен борець чує підказки тренера і, мабуть, навіть я не завжди чую їх. Адже боротьба це такий динамічний вид спорту і не завжди навіть тренер з боку може відчути, наскільки суперник створює якусь певну умову, тобто для проведення якоїсь технічної дії або для захисту. Тобто не потрібно надіятись на допомогу зі сторони чи на якусь підказку. Спортсмен повинен бути готовий вийти і боротися сам. Тому що це єдиноборство і на килимі є ти, і є суперник, і є суддя, який буде оцінювати твої дії. Тобто ти повинен вийти і розуміти, що ти хочеш, що ти маєш робити, знати це чітко і вірити в себе. А тренер – це як захисний майданчик. Ти знаєш, що він за тебе горою і вже коли ти десь щось не розумієш, коли десь є відчуття, що, можливо, щось неправильно бачиш, ти можеш тренера спитати, як краще, дослухатися до його порад. Але все-таки потрібно виходити і боротися тобі.

– Юлю, продовжуємо розбирати фінальну сутичку. Була дуже напружена остання хвилина за рахунку 2:1 на вашу користь. Десь за 40 секунд до завершення сутички суперниця зловила вас за ногу, але вам вдалося вирватись. Це був ключовий момент в сутичці?
– Так, я розуміла, що вона буде хотіти зробити якусь атаку, знала, що повинна буду захиститися, потрібно було не прогавити момент. Я дала їй дійти до ніг – це, звичайно, помилка моя, так не можна робити. Тому будемо працювати над заключними хвилинами сутички, над останніми секундами, щоб не давати суперницям можливості зламати хід сутички. Коли вона пройшла, я відчула положення забрати ногу і навіть не до кінця її забрала, бо відчувала, що це було комфортно для мене. Все-таки досвід дається взнаки. Я навіть в програшній для себе ситуації відчувала, що я все-таки протримаюся і в суперниці з того нічого не вийде.

– Після завершення фінальної сутички ви не стримували емоцій і продемонстрували, наскільки важливою була для вас ця перемога. Чим вона особлива для вас?
– Напевно тим, що я вже вікова спортсменка, мені вже 30 років, моя спортивна кар’єра йде до логічного завершення. Це може бути одна з останніх моїх «Європ». І мені було надзвичайно приємно перемогти, довести вкотре, що я є найсильнішою на нашому континенті. Перемогти у 18 і перемогти в 30 – це різні речі (Сміється). Просто тепер знаю справжню ціну перемоги. Тому я і не стримувала емоцій. Це були такі щирі емоції спортсменки. І так ось вийшло емоційно (Сміється).

– Коли робили коло пошани з прапором на килимі і коли стояли на п’єдесталі і співали Гімн України, які тоді у вас були відчуття?
– Напевно, мрія в кожного спортсмена щоб змагання завершувались такою прекрасною ноткою – коли стоїш на п’єдесталі і грає Гімн твоєї країни. В мене аж вийшли сльози на очі, тому що це дуже приємно, це така гордість, що ти представляєш свою країну, що не підвела її. І що твоя праця також є винагороджена. І ти недаремно проливала на килимі і кров, і сльози. Були такі виснажливі тренування, важка підготовка. І не завжди навіть все виходило – і на тренуваннях, і на змаганнях. Взагалі такий важкий сам процес, етап підготовки і все закінчилося золотою нагородою. Це просто така ейфорія, яка розриває душу. Це дуже приємно і прекрасна можливість. І дякую Богові за ту можливість, що я мала її, стояти і співати Гімн держави і бігати з прапором. Адже бігати з прапором коло пошани має право лише чемпіон. І це дуже почесно бігати з прапором своєї країни.

– Попри те, що на килимі ви одні проти своїх суперниць, але такі перемоги, це перемоги всієї команди. Зараз маєте можливість назвати всіх, хто долучився до неї.
– Справді, спортсмен не може бути сам по собі. Завжди за його спиною є ціла команда, тому хотілось би подякувати перш за все і тренерам (особистим – Олександру Ткачу і Юрію Копитку, і тренерам збірної), лікарю, масажистці, всій нашій Асоціації спортивної боротьби, яка допомагає нам готуватися, дає нам можливість розкритися, як спортсменам, реалізуватися, як спортсменам і створює найкращі умови для нас.

Також при нагоді хочу подякувати своєму клубу у Львові «Лідер-Львів», членам клубу, президенту клубу Юрію Богдановичу Копитку, всім хлопцям, які допомагають мені в підготовці.

– Юлю, щоб потрапити на чемпіонат Європи вам довелося виграти жорстку внутрішню конкуренцію в киянки Ірини Коляденко. Все вирішилося у “бронзовому фіналі” в середині січня на турнірі в Римі. Пригадайте, як далася вам та важлива перемога над головною конкуренткою на внутрішній арені.
– Я розуміла відповідальність, що мені потрібно перемагати, адже якщо не переможу, то втрачу шанс поїхати на чемпіонат Європи. Також намагалася не зробити ніякої помилки, вийти спокійно і перемогти. Іра мене добре знає, на зборах ми разом тренуємося, вона мене вивчає, як суперницю, я її. Тому все вийшло добре, ми з тренером побачили мої помилки і намагалися над ними працювати вже до чемпіонату Європи. Це був як етап підготовки, тому я була не в найкращій формі. Перемогла, завдання виконала, тому була рада.

– Вам 30 років, і, як ви кажете, є віковою спортсменкою. А на килимі доводиться зустрічатися з юніорками, значно молодшими за вас, часом зухвалими, різкими, які можуть і за волосся смикнути, і по обличчі вдарити. Як реагуєте на таке?
– О, я також це можу і не гірше, ніж молоде покоління (Сміється). Я розумію, що це робиться, коли ти не можеш перемогти, коли не можеш перемогти чесно, ти починаєш шукати якісь лазівки щоб перемогти нечесно. Так, я вікова спортсменка, досвідчена спортсменка, можна назвати багато плюсів у мою сторону також. Як кажуть «Мої роки, моє багатство», так що я багата роками, багата досвідом, маю свою основну ціль в житті і я до неї йду. В збірній нас вважають трішечки пенсіонерами. Ніхто не хоче нас образити, говориться це жартома і це підкреслює наш статус дорослих спортсменок, що ми маємо навпаки заряджати і показувати приклад молодому поколінню. Бували і старші спортсменки, які вигравали олімпійські медалі, ставали чемпіонками світу, Європи. 30 років – це не такий вже страшний вік у вільній боротьбі. Будемо говорити, що я не стара, а досвідчена спортсменка (Сміється).

– 19-22 березня в Будапешті відбудеться Європейський кваліфікаційний турнір до Олімпійських ігор. Всі думки тепер пов’язані з ним?
– Так, це основна ціль. Адже я борюся в олімпійській категорії і мені не вдалося в Казахстані на торішньому чемпіонаті світу взяти ліцензію, що дуже прикро. Моє основне завдання – здобути ліцензію для права участі в Олімпійських іграх. І навіть чемпіонат Європи розглядався, як підготовка до кваліфікаційного турніру. Тому буду працювати і викладатися по максимуму, робити все можливе, що залежить від мене, боротися на всі 100% і вірити в свою перемогу.
Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, відділення НОК України у Львівській області

З 14 до 20 лютого на ТК “Буковель” триватиме чемпіонат України з гірськолижного спорту. 15 і 16 лютого змагалися чоловіки і жінки в дисциплінах GS (слалом-гігант) і SL (слалом). Львівські гірськолижники здобули два золота і дві бронзи, також були серед лідерів у командному заліку.

Героїнею цих днів можна назвати львів’янку Ольгу Книш. У слаломі-гіганті вона більш як на секунду випередила представницю Закарпаття, колишню львів’янку Анастасію Шепіленко. Сестра Анастасії – недавня учасниця Зимових Юнацьких Олімпійських ігор Катерина, яка виступає за Львівщину – стала 5-ю.

А у слаломі Ользі Книш практично не створили конкуренції – перевага над найближчою конкуренткою склала понад 4 сек. Ще одна представниця Львівщини в цій дисципліні Анастасія Теліга стала четвертою.

Таким чином, Ольга Книш захистила звання абсолютної чемпонки України, вигравши GS і SL, яке здобула торік.

У змаганнях чоловіків у зазначених двох дисциплінах двічі бронзовим призером став Михайло Карпушин.

У командному заліку GS серед спортивних шкіл та спортклубів першість у МГО СОК “Евеленч” (Львівська область). Серед областей Львівщина стала третьою – після Івано-Франківщини і Закарпаття.

У командному заліку SL серед спортивних шкіл та спортклубів Школа Мастерс (Львівська область) стала третьою, а серед областей Львівщина посіла перше місце.

За сумарними командними очками серед спортивних шкіл та спортклубів Школа Мастерс стала другою, а МГО СОК “Евеленч” – третьою. Серед областей Львівщина теж третя – після Івано-Франківщини і Закарпаття.

«Галицькі Леви-2004» під орудою Віталія Шляхова дуже вдало виступили на третьому етапі Карпатської молодіжної ліги U-16 (далі, -КМХЛ) який проходив у польському Новому Таргу. У Польщі було зіграно шість поєдинків, в яких «червоно-чорні» закинули 44 шайби натомість пропустили лише 5.

Після цього етапу в активі «хижаків» – 48 залікових балів і підсумкове перше місце у «синій групі» дивізону Орли. І хлопці тепер у хорошому настрої можуть готуватися до 4 фінального етапу, до якого до кращих команд «синьої групи» доєднаються кращі колективи «червоної групи». Відзначимо, що трьома кращими командами «синьої групи» є клуби з Міхаловце, Києва та Мінська, в активі яких 33, 31 та 29 пунктів відповідно.

Вашій увазі результати матчів «Левів» на третьому етапі:

14 лютого (п’ятниця)

«Галицькі Леви» : MMKS «Podhale Nowy Targ» (Польща) 8:1

«Baltu Ainiai» (Литва) : «Галицькі Леви» 1:5

15 лютого (субота)

«SK CSKA» (Болгарія) : «Галицькі Леви» 0:15

«Галицькі Леви» : «Király Pingvinek» (Румунія) 2:1

16 лютого (неділя)

«Галицькі Леви»: MŠKM «TREBIŠOV»(Словаччина) 7:2

DVTK «Jegesmedvék Miskolc» (Угорщина) : «Галицькі Леви» 0:7
Адміністрація ХК «Галицькі Леви»

На чемпіонаті Європи з трьох видів боротьби в Римі найтитулованіша українська борчиня сучасності Юлія Ткач у фіналі вагової категорії до 62 кг перемогла з рахунком 2:1, поступаючись після першого періоду 0:1, росіянку Інну Тражукову – чинну чемпіонку світу у вазі до 65 кг. Відео сутички

Львів’янка стала триразовою чемпіонкою Європи (2011, 2012, 2020). Також вона є чемпіонкою Європейських ігор (2019) і чемпіонкою світу (2014).

“Мені не вистачило часу для перемоги, – прокоментувала фінальну сутичку сайту Федерації спортивної боротьби Росії Інна Тражукова . – Треба було включатися і починати атакувати раніше. Мені здавалося, що час ще є. Але коли програєш, він іде дуже швидко. Мабуть на даний момент я так готова. Чемпіонат Європи – це один із стартів підготовки до Токіо. Зараз треба проаналізувати, зробити висновки і йти далі. Все-таки поки я перебуваю не в кращій своїй формі. …Ми дійсно вічні суперниці (з Юлією Ткач – Авт.) і поки ще у мене не виходить її перебороти. Але думаю, що шанс у мене буде”.

Інну Тражукову можна назвати “клієнткою” Юлії Ткач. Вони зустрічалися 7 разів на різних міжнародних змаганнях і щоразу (!) перемогу здобувала українська борчиня.

В Римі суперниці вчетверте зустрілися в рамках чемпіонатів Європи. Пригадаємо, як відбувалися попередні три їхні сутички.

На ЧЄ-2014 в Вантаа (Фінляндія) українка перемогла росіянку в другому раунді (3:0) і в підсумку здобула “бронзу”.

На ЧЄ-2016 в Ризі (Латвія) Ткач виграла у Тражукової в півфіналі (9:5) і завоювала срібну медаль. Тражукова стала бронзовою призеркою. Відео сутички

На ЧЄ-2017 в Нові Сад (Сербія) Ткач здобула героїчну перемогу у “бронзовому фіналі”. Поступаючись 0:7, вона зуміла зламати хід сутички і поклала суперницю на лопатки. Відео сутички 

Перемагала Ткач Тражукову і в неї вдома – на командному Кубку світу-2015 в Санкт-Петербурзі. Збірна України в підсумку тоді стала шостою, росіянки – другими, а Ткач в очній зустрічі, як завжди, здодала Тражукову – причому перемогла на туше. Відео сутички

Василь ТАНКЕВИЧ, відділення НОК України у Львівській області

П’ятеро львівських каратистів учора і сьогодні змагалися на другому етапі престижної серії змагань з карате – Прем’єр-Ліги Karate1 2020 в Дубаї. Лише лідери команди – Станіслав Горуна (чоловіче куміте до 75 кг) і Галина Мельник (жіноче куміте до 68 кг) – виграли окремі поєдинки на цьому етапі, проте до медалей так і не добралися.

Як вже повідомляв сайт відділення НОК України у Львівській області, вчора лише одного переможного поєдинку забракло Станіславу Горуні (чоловіче куміте до 75 кг) щоби пробитися до “бронзового фіналу”. Наш титулований каратист розпочав шлях на змаганнях з другого раунду, в якому переміг іранця, далі пройшов серба, після чого поступився італійцеві Луїджі Буса – другому номеру олімпійського рейтингу у вазі до 75 кг. Суперник пробився до фіналу, а Станіслав Горуна отримав шанс через втішний поєдинок вийти до “бронзового фіналу”. Не склалося – мінімально (3:4) поступився єгиптянину.

Також учора інші представники Львівщини – Катерина Крива (жіноче куміте до 50 кг) та Олег Філіпович (чоловіче куміте до 60 кг) – покинули турнір уже після стартових поєдинків. Минулорічна срібна призерка Прем’єр-Ліги Karate1 в Дубаї Катерина Крива програла хорватці, а Олег Філіпович – казаху.

Сьогодні на татамі виходили Діана Шостак (жіноче куміте до 61 кг) і згадана вже Галина Мельник. Діана поступилася вже на старті змагань суперниці зі Швеції, а Галина спершу перемогла датчанку, а потім програла туркені.

Додамо, що елітна серія турнірів Прем’єр-Ліги Karate1 в Дубаї бере початок з 2016 року. А збірна України виступає в цьому місті, починаючи з 2017 року. За цей час встановилася добра традиція – щоразу львівські каратисти поверталися додому з медалями. Цьоріч традицію було перервано.

Чемпіонка світу (2014, чемпіонка Європи (2011, 2012, 2020) і чемпіонка Європейських ігор (2019) Юлія Ткач прокоментувала свою вчорашню перемогу на чемпіонаті Європи з трьох видів боротьби в Римі (Італія).

“Я знала, що це буде важко, – цитує львівську борчиню сайт UWW. – Це не перший рік, коли ми проводимо боротьбу разом (з суперницею по фіналу Інною Тружаковою – Авт.). Ми добре знаємо одна одну і важко боротися, коли ви давно знаєте свого суперника. Думаю, хто сьогодні був сильніший, той і виграв”.

“Я така щаслива, тому що в цьому році мені виповнилося 30 років, і мені здається, що я вже сотню років є спортсменкою. Приємно перемагати і доводити, що я найкраща у цій ваговій категорії”.

Тепер Юлія Ткач повернеться в Україну, щоб тренуватися, перш ніж відправитися в Будапешт (Угорщина) щоб пройти кваліфікацію на Олімпійські ігри 2020 в Токіо.

“Мені просто потрібно наступити на килимок, боротися і насолоджуватися моментом. Сподіваюся, мені вдасться пройти кваліфікацію на Олімпіаду. Це будуть мої четверті Олімпійські ігри. Я нарешті хотіла би виграти медаль щоб моя спортивна кар’єра мала приємне завершення”, – зазначила спортсменка.

Перший львів’янин, який підкорив найвищу гору планети Еверест (у 2018 році), Роман Городечний повідомив на своїй сторінці у мережі Фейсбук про підготовку до підкорення другої за висотою вершини світу – К2 (Чогорі, 8611 м).

«Технічно вона є однією із найскладніших для сходження вершин та однією із найнебезпечніших. Є навіть неофіційна статистика, що на кожні 4 успішні сходження припадає 1 смерть, – зауважив альпініст. – Як написав один із підкорювачів гори: «Еверест був прогулянкою в порівнянні з К2».

Та є ще одна крута новина! Разом із нами буде, майбуть, найвідоміший альпініст сьогодення. Нірмал Пурджа (НІМС) здійснив, здавалося, неможливе: за 6 місяців підкорив усі 14 світових восьмитисячників! Щоб ви розуміли про що я – до цього рекорд був 7 років і 10 місяців», – написав львів’янин.

Роман Городечний почав займатися альпінізмом 2014 року. Окрім Евересту (8848 м), піднімався на Кіліманджаро (5895 м), Мера-пік (6660 м), Кала-Патхар (5643 м), найвищу гору Південної Америки – Аконкагуа (6962) та ін.

Від 14 лютого 2020 року, за підсумками національного конкурсу, обов’язки старшого тренера національної збірної команди України з велосипедного спорту (трек) виконуватиме 35-річний львів’янин Андрій
Каргут.

Заслужений тренер України з велоспорту Андрій Каргут упродовж 16 років успішно працює старшим вчителем на відділенні велоспорту у Львівському училищі фізичної культури й безпосередньо був залучений до підготовки таких відомих і сьогодні титулованих спортсменів-велотрековиків, переможців та
призерів европейських та світових першостей і Кубків як Анна Нагірна, Тетяна Клімченко, Роман Гладиш, Олександр Кривич, Олег Канака, Валерій Романенков та ін.

Вітаємо Андрія Степановича й бажаємо разом зі спортсменами національної збірної сягнути олімпійських вершин Токіо-2020!

Сьогодні в Дубаї (Об’єднані Арабські Емірати) стартував другий етап Прем’єр-Ліги Karate1 2020. Участь в елітній серії беруть 17 українських спортсменів, серед яких – п’ятеро львів’ян. В перший змагальний день на татамі виходили троє представників Львівщини.

Лише одного переможного поєдинку забракло Станіславу Горуні (чоловіче куміте до 75 кг) щоби пробитися до “бронзового фіналу”. Наш титулований каратист розпочав шлях на змаганнях з другого раунду, в якому переміг іранця, далі пройшов серба, після чого поступився італійцеві Луїджі Буса – другому номеру олімпійського рейтингу у вазі до 75 кг. Суперник пробився до фіналу, а Станіслав Горуна отримав шанс через втішний поєдинок вийти до “бронзового фіналу”. Не склалося – мінімально (3:4) поступився єгиптянину.

В олімпійському рейтингу Станіслав Горуна займає шосте місце і веде запеклу боротьбу за п’яту прохідну позицію, яка дозволить отримати путівку на Олімпійські ігри в Токіо. Її наразі займає американець Томас Скотт. В Дубаї представник США вилетів вже після першого поєдинку, тож українець скоротить відставання від нього за підсумками етапу в ОАЕ.

Інші представники Львівщини – Катерина Крива (жіноче куміте до 50 кг) та Олег Філіпович (чоловіче куміте до 60 кг) – сьогодні покинули турнір уже після стартових поєдинків. Минулорічна срібна призерка Прем’єр-Ліги Karate1 в Дубаї Катерина Крива програла хорватці, а Олег Філіпович – казаху.

Завтра вболіватимемо за Діану Шостак і Галину Мельник.