Автор: noc

Сьогодні, 31 липня, виповнюється рівно 25 років досі не перевершеному світовому рекорду у стрибках з жердиною на відкритому повітрі Олімпійського чемпіона Сергія Бубки.

Саме в цей день у 1994 році на турнірі в італійському містечку Сестрієре уславлений спортсмен підкорив висоту 6,14 метра.

Нагадаємо, за свою спортивну кар’єру 10-разовий чемпіон світу встановив 35 світових рекордів (18 з яких у приміщенні, 17 – на відкритих стадіонах).

Один із його легендарних рекордів у закритому приміщенні – 6,15 метра – протримався понад 20 років. У 2014 році планку 6,16 метра на щорічному турнірі «Зірки жердини», започаткованому на Донеччині саме Сергієм Бубкою, взяв француз Рено Лавіллені.

Однак висота Сергія Бубки у 6,14 метра на відкритому повітрі (в олімпійському виді програми) й до сьогодні лишається не перевершеною і жоден атлет не зміг подолати цю позначку.

Олімпійська сім’я України вітає видатного атлета, а нині успішного спортивного менеджера з 25-річним ювілеєм цього блискучого досягнення та зичить і надалі підкорювати нові життєві та професійні висоти!

http://noc-ukr.org/news/18846/

30 липня 2019 року в межах програми міжнародного Форуму учнів суботніх / недільних українських шкіл при громадських організаціях закордонних українців та за підтримки відділення НОК України у Львівській області й управління фізичної культури та спорту Львівської облдержадміністрації відбулося цікаве знайомство з діяльністю бази олімпійської підготовки – стадіоном-красенем «Арена Львів».

Юні посланці українських родин з семи зарубіжних країн Литви, Польщі, Італії, Греції, Португалії, Іспанії та Туреччини, за керівництва голови Секретаріату Товариства зав’язків з українцями за межами України «Україна-Світ» Алли Кендзери, мали можливість побувати на пізнавальній спортивній екскурсії й відвідати ігрову зону стадіону, конференц-зал, оглянути роздягальні футболістів, флеш-зону, лави запасних, медіа-трибуни, фан-сектори, ВІП-зону (ресторан і скай-бокси) та музей історії стадіону. Під час перебування на арені українська молодь різних країн активно спілкувалася з першим заступником голови відділення НОК України у Львівській області, директором стадіону Юрієм Майбородою, учасницею зимових Олімпійських Ігор в Ліллегаммері, виконавчою директоркою відділення Христиною Опьолою-Подгрушною, керівницею регіонального відділення Олімпійської Академії України, членом комісії НОК України «Закордонне українство» Оксаною Вацебою, заступником начальника управління фізичної культури і спорту ЛОДА Андрієм Туром, членкинею збірної області зі стрільби з лука Анастасією Дмитренко, всебічно довідатися про розвиток олімпійського руху в Україні та дізналась більше про спортивний потенціал Львівщини. На завершення незабутньої зустрічі усі гості свята – діти, їхні наставники та керівники делегації отримали подарунки – спеціалізовані книги про олімпійський спорт, календарики та інші пам’ятні сувеніри від НОК України.

Окрім цього, учасники екскурсії долучилися до флешмобу «Твоя висота», присвяченого 25-річчю світового рекорду уславленого олімпійського чемпіона Сергія Бубки.

Загалом організатором міжнародного Форуму учнів суботніх / недільних українських шкіл при громадських організаціях закордонних українців, що триває на Львівщини упродовж 22 липня – 1 серпня 2019 року, є Міністерство закордонних справ України за сприяння Української Греко-Католицької церкви, зокрема Василіянського інституту філософсько-богословських студій імені Митрополита Йосифа Велямина Руцького, а також Львівської обласної державної адміністрації та Товариства “Україна-Світ”.Учасниками Форуму є молодь віком від 12 до 15 років з Литви, Польщі, Італії, Греції, Португалії, Іспанії та Туреччини.

На завершальному етапі Кубка Європи зі стрільби з лука серед молоді, який пройшов у Бухаресті (Румунія), українці здобули чотири нагороди, дві з яких золоті. Зокрема, чудову перемогу у командній стрільбі вибороли юніорки із сумчанкою Євгенією Чибісовою, черкащанкою Єлизаветою Сікало та львів’янкою Жанною Наумовою у складі. Остання і поділилася з сайтом відділення НОК у Львівській області враженнями від командної перемоги. В розмові 16-річна лучниця зізналася, що саме командні звитяги ставить вище за індивідуальні.

– Жанно, як далася вам ця перемога?

– Не просто. На зборі дуже довго працювали з нашими тренерами. В нас був спеціально розписаний план тренувань. Я думаю, це і допомогло нам зібратися та перемогти. Важливу роль зіграв командний дух, у нас справді була хороша команда.

– Було повне взаєморозуміння з Євгенією і Єлизаветою?

– З Євгенією я дуже довго спілкуюся, ми хороші подруги. З Єлизаветою було трошки важче. Вона новенька, мала тільки декілька виїздів. Ми намагалися її якось підтримати, допомогти влитися в колектив і, як на мене, це у нас вийшло. Ми були дружньою командою. І навіть таке, як вечірні посиденьки, спілкування, ігри – це корисно і дуже зближує команду.

– Судячи з рахунку півфіналу проти росіянок (5:4), перемога була дуже складною?

– Не скажу. Проти них було складно зібратися, заважали розгубленість, ще деякі дрібниці. Але тренер попросив щоб ми не зганьбилися і виступили гідно. І ми дослухалися до нього.

– В фіналі ви перемогли полячок – 6:2. Було складно?

– У спортивному сенсі, ні. Але були камери, певне хвилювання. Та підтримка тренера все ж дала своє. Він нас налаштував, сказав, що все буде добре і ми зможемо. І ми перемогли.

– Як це після перемоги стояти на найвищій сходинці п’єдесталу і слухати Гімн України?

– Це дуже почесно. Я займаюся стрільбою восьмий рік і коли лунає Гімн України, це не передати словами. Це такі приємні відчуття! І це також показує, що ти приїхав не просто так на змагання, а щось здобув – не тільки для себе, тренера, а й для держави.

– Вже звикли до цих відчуттів?

– До такого звикнути неможливо. Тому що кожен раз виходиш на п’єдестал і кожен раз розумієш, що ти все-таки чогось варта і щось можеш зробити для своєї країни.

– Якщо порівнювати з травневим етапом Кубка Європи у Словенії, коли ви в команді теж стали першими, яка перемога була складнішою?

– В Румунії. В Словенії було легше. Там просто стрілялося, як стрілялося. Ніхто не розраховував ні на перемогу, ні на поразку. А зараз ми дуже серйозно готувалися і тренери націлювали нас тільки на перемогу. Ми мусили її вирвати.

– Після перемоги у Словенії виконком відділення НОК України у Львівській області та олімпійська рада Львівщини вперше визнала вас найкращою спортсменкою місяця. Як сприйняли цю новину і взагалі як ставитеся до такого роду нагород?

– Це дуже поважно. Найбільше раділа моїй перемозі мама, вона просто була на сьомому небі від щастя. А для мене це показник того, що я недаремно працюю і стріляю за Україну.

– Бачили своє фотозображення на білбордах?

– Ні, чесно кажучи, не бачила. Я не знайшла “свого” білборда, а так хотіла з ним сфотографуватися.

– Попри молодість, у вас вже чимало титулів і досягнень. Командне золото в Бухаресті чимось особливе?

– Взагалі, командні змагання і командні перемоги – це більш поважніше, ніж особисті. В особистих ти сам за себе стріляєш і сам за себе відповідаєш. Якщо не впорався, то не впорався. А коли в команді, то знаєш, що в тебе за плечима ще є двоє людей. Або ти маєш їх витягувати, або вони тебе мають витягувати. Є велике хвилювання щоб не опустити команду на дно.

Я вважаю, що стрільба з лука – це більше командний спорт. Тут дуже важлива команда, дуже важлива підтримка. І коли стріляються фінали – а вони стріляються на відкритій арені, під камерами – дуже важливою є така собі «битва фанатів». Є різні кричалки і кожна країна старається перекричати іншу. І це дуже допомагає, це така дуже хороша підтримка.

– У Львові є чимало титулованих лучників. Чи спілкуєтеся ви з ними, чи питаєте порад щодо ти чи інших деталей?

– В нас справді дуже багато титулованих лучників. Я тренуюся на одному полі з Веронікою Марченко (чемпіонка Європи 2016 року в індивідуальному і командному заліках, учасниця Олімпійських ігор 2016 року – авт.). Але так складаються обставини, що ми вічно на змаганнях: що вона, що я. Навіть поговорити, спитати поради не вдається. Виходить так, що в нас кожен сам за себе, а свої якісь психологічні проблеми ми вирішуємо з психологом на зборі і стараємося якось “вигрібати” самі.

– Те, що у команді працює спортивний психолог Марина Мосьпан, відчуваєте в позитивному плані?

– Покращення, звісно, є. Головне просто виконувати її вказівки. Марина Олександрівна допомагала збірній України з футболу U-20, яка нещодавно стала чемпіонами світу. Вона титулований психолог і дійсно знає свою справу. Допомагає сконцентруватися, дає заспокійливі вправи для того щоб не було хвилювання на рубежі.

– Що для вас є найбільшою мотивацією у спорті?

– Для мене мотивація – мої батьки. Те, що вони вболіватимуть за мене і будуть щасливі від того, що кожен раз я привожу якісь нагороди.

– Приємним бонусом у заняттях стрільбою є можливість подорожувати. З останніх країн, міст, що вас особливо вразило?

– В нас не завжди виходить походити по центру міста, в якому ми змагаємось. В Бухаресті я була вже втретє – якось нічим мене не здивувала столиця Румунії. “Пошопитися”, піти по магазинах – так, це приємний бонус, тому що за кордоном речі можна купити і дешевше, і більш якісні. А в Словенії ми жили в туристичному комплексі, який був дуже далеко від міста, і по суті нічого не бачили, хіба річку поруч.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

До ініціативи долучилися, зокрема, представниця гірськолижного спорту Львівщини Юлія Харковська та голова федерації хокею Львівської області Микола Романюк.

Під час перебування у Львові керівника української спортивної делегації зі США Михайла Томашевського, представники зимових олімпійських видів спорту Львівщини передали для української олімпійської експозиції Українського музею спорту США, що формується за підтримки комісії НОК України «Закордонне українство» та з ініціативи голови Української Спортової Централі Америки і Канади (УСЦАК) Мирона Бица, декілька речей.

Зокрема свій стартовий номер учасниці 18-х зимових Олімпійських ігор в Нагано – 1998 передала майстер спорту України з гірськолижного спорту, член національної збірної команди України з гірськолижного спорту (1992-1998), учасниця Всесвітньої Універсіади-1995, учасниця чемпіонатів та Кубків світу, багаторазова чемпіонка України з гірськолижного спорту Юлія Харковська (Шепіленко), яка сьогодні є старшим тренером жіночої національної збірної команди України з гірськолижного спорту.

А голова федерації хокею Львівської області, член виконкому федерації хокею України, президент хокейного клубу «Галицькі Леви» (м. Новояворівськ), команда якого є багаторазовим чемпіоном України у юнацьких вікових групах й неодноразовим переможцем Карпатської хокейної молодіжної ліги, Микола Романюк також подарував для експозиції клубний шарф та вимпел «Галицьких Левів».

Варто зауважити, що зовсім нещодавно на запрошення новояворівського клубу зірки світового хокею, екс-гравці NHL, канадійці українського походження брати Бабичі вперше провели декілька майстер-класів в Україні, а кандидатура Миколи Романюка номінована цьогоріч до Залу слави українського Музею спорту США.

20-21 липня у Харкові відбувся другий етап жіночого чемпіонату Європи-2019 з регбі-7 у дивізіоні “Гран-Прі”. Українки виступили невдало – програли усі свої матчі і зайняли останнє (12-те) місце, таким чином повернувшись у дивізіон “Трофі”. Аналогічно наша команда виступила в кінці червня під час першого етапу континентального чемпіонату у Франції. Про дебют збірної України в елітному дивізіоні “Гран-Прі” сайту відділення НОК у Львівській області розповіла єдина львів’янка у збірній, гравець команди Суперліги “Левиці”, 21-річна Наталія Козачук. Вона є унікальною спортсменкою, адже одночасно виступає ще і за національну збірну України з хокею.

– Наталю, на чемпіонаті Європи розігрувались ліцензії на Олімпійські ігри 2020 року. Які місця для цього треба було посісти?

– Призери точно потрапляють на Олімпіаду. Хто ще – чесно кажучи, не знаю. Взагалі цьогорічний чемпіонат Європи складався з двох турів. Перший ми відіграли у Франції – на жаль, теж все програли. А в Харкові був другий тур. В нас був шанс залишитись в дивізіоні “Гран-Прі”, якщо б ми успішно відіграли у Харкові. Але як показала гра, ми ще не дотягуємо до елітного рівня. В усіх компонентах були недопрацювання, відповідний і результат.

І все-таки Англія, Франція – це країни, в яких регбі національний вид спорту. Там дівчата змалечку приходять в регбі. І в збірну потрапляють з величезним досвідом. Там інший рівень. Сподіваюся, в Україні теж буде розвиватися регбі і з часом у нас буде не гірша збірна, ніж названі.

– В групі ви програли трьом збірним з великими рахунками (сумарно 0:118), а самі не могли занести жодного м’яча за лінію. Руки не опускалися від того, що були “дівчатками для биття”?

– Звісно, це неприємно. Але професійний спортсмен не має права опускати руки. Я вважаю, що для спортсмена найголовніше – не здаватися, який би рахунок не був. Ну, так сталося – значить, треба більше старатися, працювати.

– Ви опускаєтесь тепер у нижчу регбійну лігу – “Трофі”. З цим і втратили право поборотися за олімпійські ліцензії?

– Ні, команди з дивізіону “Трофі” також борються за ліцензії.

– У вас ще залишаються шанси здобути ліцензію чи, зважаючи на рівень гри команди, це буде нереально?

– Якщо оцінювати реально, я насправді не думаю, що ми встигнемо настільки додати у майстерності щоб здобути путівку на Олімпіаду. Наразі, на жаль, ми суттєво програємо ТОП-командам.

– Чому так?

– Всі дівчата ходять ще десь на роботу, тому що регбі – не є їхній основний заробіток. Не завжди вдається вирватись на тренування. А відповідно і рівень падає. Збірниці мають ставку 4 тис. грн. Але це не є великі кошти для дорослої людини, треба ще десь працювати.

– Яка географія учасниць збірної? Чи є базове місто?

– Наразі Київ найбільше представлений у збірній – 5-6 гравців. Троє гравців було з Одеси, з Харкова було дві дівчинки і я одна зі Львова.

– Ви – фактично єдина представниця заходу України у збірній. Як вдалося вийти тут на рівень збірної і отримати запрошення в головну команду?

– Зарекомендувала себе на чемпіонаті України. Тренери збірної запримітили мене на іграх і запросили у головну команду. Перший мій досвід – це турнір у Франції в травні, де грали не тільки європейські збірні. Там зіграла, тренерському штабу моя гра сподобалася і в подальшому мене теж залучали до збірної.

– Розкажіть, які досягнення маєте на клубному рівні?

– Ми ставали чемпіонками вищої ліги. Зараз граємо в Суперлізі. Тут грає п’ять команд з Києва, Харкова, Одеси, Тернополя і Львова. В нас зараз іде запекла боротьба з Тернополем за четверте місце і за право залишитись в Суперлізі.

– Хто опікується командою “Левиці”? Чи є достатній інтерес до регбі, фінансова база щоб команда розвивалась?

– Ми в підрозділі Львівського комунального закладу “Клуб ігрових видів спорту”. В ньому ми, чоловіча команда “Сокіл”, жіноча команда вищої ліги “Академія сухопутних військ”. Ми всі, як одна команда. Раніше “Левиці” були незалежною командою, але прийняли рішення, щоб ми ввійшли у склад “Клубу ігрових видів спорту”. Опікується командою менеджер Северин Шкільник. Нашим головним тренером є діючий гравець “Сокола” Артем Глинка.

– На якому рівні зараз забезпечення команди?

– Ми тільки в цьому році увійшли в “Клуб ігрових видів спорту” і почали відчувати різницю. Нам зразу видали костюми. Трошки інший рівень, ніж раніше було. З аматорського рівня ми тепер перейшли на напівпрофесійний.

– Ви згадали про костюми. А от костюм збірної до Львова ви так і не привезли.

– Так, справді, ми віддали ігрову форму. Тому що в ній ще, наприклад, хлопці U-18 будуть грати (сміється). Це сміх і гріх, але поки так. Федерація регбі не є достатньо багата.

– Правда, що в Харкові гравці нашої збірної вболівали за Росію у фінальному матчі проти Франції, який завершився перемогою росіянок – 12:5?

– Так, було таке. Можливо, через те, що у наших дівчат багато подруг у збірній Росії. А ще вони хотіли показати, що спорт і політика – різні речі, і що росіянки теж хороші люди, що ми з ними дружимо. Треба врахувати, що всі дівчата зі сходу України. І якщо в нас на заході України до цього інше ставлення, то вони вважають: а чому ні? В мене насправді щодо цього своє бачення. Я не зовсім це розумію, я проти цього.

– А харківські вболівальники теж уболівали за Росію?

– До речі, ні. Можливо, деякі. Але вони не кричали “Росія” – навіть ті, хто приїхав з Росії. Вони поіменно кричали. В якийсь момент вони заспівали пісню “Калінка-Малінка”, а наші вболівальники почали кричати “Путін – х.ло!” (сміється). Перекричали їх.

– Коли будуть наступні змагання з регбі?

– Щодо клубу, то в серпні поїдемо на турнір в Одесі. А з вересня відновиться чемпіонат України, тому що ми граємо весною і восени. Збірна найближчим часом зіграє на турнірі в Дубаї – це буде взимку. А наступний чемпіонат Європи відбудеться влітку 2020 року. Як і ліцензійні турніри на Олімпійські ігри теж відбудуться наступного року.

– Наталю, ви успішно поєднуєте регбійну кар’єру з хокейною. Як так сталося? Це досить рідкісний випадок бути гравцем збірної у двох різних видах спорту.

– Хокеєм я почала займатися з дитинства, тому що в мене батько хокеїст. Скажімо так, пішла його стопами. А в регбі прийшла 2015 року. Було літо, міжсезоння і я думала, куди себе прилаштувати. Якось спитала знайомого регбіста, чи є у Львові жіноча команда. Він відповів, що є. Я пішла спробувала, побігала. Зразу тренеру сподобалась і він запропонував залишитись. А найголовніше – мені самій сподобалося. І тепер в мене взимку хокей, а в інші пори року – регбі (сміється). Так поєднала.

– Вони доповнюють один одного?

– Однозначно. Тому що деякі якості на хокеї розвиваєш, деякі на регбі. Вкупі виходить дуже хороший тандем.

– В хокеї ви на воротах стоїте, в регбі бігаєте…

– В регбі я граю в так званій сутичці. Входимо в сутичку і стараємося одні одних перепхати. А в хокеї на мені велика відповідальність. Оскільки я воротар, мою помилку зажди видно. Сенс моє гри в хокеї – врятувати команду. А спільне, як і в будь-якому виді спорту, – перемогти і допомогти своїй команді.

– Якщо брати світову кваліфікацію. Яка наша збірна – хокейна чи регбійна – вище у ній?

– На даний момент збірна з регбі вище. Тому що хокейна збірна тільки з минулого року почала виступати на чемпіонаті світу, виграла кваліфікацію і пройшла далі.

– В Південно-Африканській Республіці це сталося. Ви там не брали участь. Чому?

– Через запалення легенів, на жаль, не змогла. Поїхала не в ПАР, а в лікарню. Хоча на збори прибула, але там мені стало погано. Наступний чемпіонат світу відбудеться 2020 року в Ісландії. Сподіваюся, там вже ніщо не завадить виступити.

– В хокеї на клубному рівні у вас чимало титулів, медалей. За кордоном, зокрема. Розкажіть про це.

– Так вийшло, що коли я починала грати, жіночого хокею в Україні практично не було. Було пару дівчаток в різних областях, які грали з хлопцями разом. І коли хлопчача команда розпалася, мені треба було вирішувати: або закінчувати з хокеєм, або їхати за кордон і шукати жіночу команду. В 14 років я поїхала в Мінськ. І з того часу чимало пограла в Європі. Ставала чемпіонкою Білорусі, Латвії, Європейської жіночої ліги, віце-чемпіонкою Польщі і України, бронзовою призеркою чемпіонату Словаччини. А цього року стала чемпіонкою Словаччини у складі команди “Попрадські Лисиці”. Також виступала у Швеції і Швейцарії.

Цього року я закінчила Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського. Думаю про роботу. Можливо, навіть вже залишуся у Львові і тут працюватиму. Бо жіночий хокей, як і жіноче регбі, навіть на клубному рівні в Європі не оплачується. Всі дівчата десь працюють чи навчаються, а у вільний час ходять грати в хокей.

– Яка у вас мотивація займатися тими видами спорту, які не дають належного фінансового прибутку?

– Хочу самореалізуватися в спорті, показати, що можу. До того ж, мені це просто подобається. Це приносить задоволення. І спорт – це друзі, спілкування. В мене завдяки спорту найкращі друзі зі всього світу, з якими я спілкуюсь. Якщо спортом займаєшся з дитинства, то звикаєш, не можеш без цього. І, відповідно, якщо ти цим займаєшся, то хочеш досягнути якихось результатів. Навіть якщо за це не отримуєш ніяких грошей.

– Наталю, і останнє запитання: як це грати за головну команду країни – що у регбі, що в хокеї? Які це відчуття?

– Це гордість, що можеш представляти свою країну на міжнародному рівні. З дитинства мала мрію грати саме за збірну України. Коли за тебе всі вболівають, коли відчуваєш підтримку всієї країни. Для мене це казково і я пишаюся, що представляю Україну.

Василь ТАНКЕВИЧ, Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

За сприяння голови Української Спортової Централі Америки і Канади (УСЦАК) Мирона Бицав Українському Музеї спорту СШАформується українська олімпійська експозиція.

За підтримки НОК України для цієї експозиції передаєтьсяспортивний одяг та різний реманент українських олімпійців різних років. Вже передано зразки спортивної форми членів національних збірних останніх Оліміпад, окремі костюми уславлених олімпійців України, а голова комісіїНОК України «Закордонне українство» Василь Карленко передав власну спортформу з Ліллегаммера-1994:  куртку та хутряну шапку.

До унікальної й благородної акції передачі особистої спортивної форми долучилася й провідна членкиня національної збірної команди України з кульової стрільби, майстер спорту України міжнародного класу, учасниця Ігор Олімпіади 2004 року в Афінах, львів’янка Юлія Коростильова. Відтак незабаром в музейній експозиції за океаном опиниться парадна олімпійська форма з уславленої спортивної родини Львова. Нагадаємо що в тренерського подружжя, Заслужених тренерів України Валентини та Сергія Коростильових, окрім Юлії Коростильової, учасником Олімпійських Ігор 2016 року є і її молодший брат Павло Коростильов, який володіє ліцензією на Ігри-2020, золотом та світовим рекордом Юнацької Олімпіади 2014 року, бронзовою медаллю других Європейських Ігор-2019, титулом неодноразового чемпіона й рекордсмена світу та Європи у стрільбі з пневматичного пістолету.

Висловлюємо щиру подяку за добру волю талановитої спортсменки!

До Олімпійських ігор у Токіо залишається рівно рік. Уже 24 липня 2020 року розпочнеться тридцять друга літня Олімпіада, де розіграють 339 комплектів нагород у 33 видах спорту. У її програмі з’являться нові види –​ карате, серфінг, бейсбол, скелелазання та скейтбордінг. Наразі, за інформацією НОК, українські спортсмени здобули 32 ліцензії. Проте боротьба за путівки до Токіо-2020 триває. Які шанси в «синьо-жовтих» на японській Олімпіаді? Як готуються українці до виступів у нових видах? Хто допомагає збірній у цей олімпійський сезон? Радіо Свобода зібрало найцікавішу інформацію й почало відраховувати дні до Олімпіади

Ліцензіі, які вже вибороли

Першу ліцензію традиційно вибороли представники кульової стрільби, адже мають світову першість раз на чотири роки. Щоправда в недавньому інтерв’ю володар путівки Павло Коростильов розповів, що в Україні немає змоги нормально готуватися до Олімпійських ігор та й узагалі до будь-яких стартів. Останній тир, який був, а саме львівський, згорів, і досі його не відбудовано. Тож усі тренування відбуваються за кордоном, що не завжди зручно.

В артистичному плаванні «українські русалоньки» вибороли ліцензії яскраво та по-золотому – вигравши чемпіонат світу. Взагалі зі світової першості українки повернулися з шістьма нагородами («золото» та п’ять бронзових медалей) та чотирма ліцензіями. До цього часу путівку до Токіо мав дует Анастасія Савчук та Марта Федіна.

Справжній український «вундеркінд» з’явився у стрибках у воду. 13-річний Олексій Середа на світовій першості двічі ставав за крок до нагород на десятиметровій вищці – в індивідуальних стрибках та в тандемі з Олегом Сербіним. Без нагород, але з ліцензіями та неймовірним потенціалом.

Загалом на цей час українські спортсмени вибороли 32 ліцензії у кульовій стрільбі, артистичному плаванні, кінному спорті, легкій атлетиці, плаванні, стрільбі з лука та стрибках у воду.​

Нові види спорту: які шанси в української збірної?

На 129-й сесії Міжнародного Олімпійського Комітету у 2016 році було схвалене долучення п’яти нових видів спорту до програми Токіо-2020: бейсбол, серфінг, скейтбордінг, скелелазання та карате. І якщо в перших трьох видах «синьо-жовті» поки що не серед лідерів, хоча ці види й починають розвиватися в Україні, то в карате і скелелазанні очікуються не лише путівки до Токіо, але й нагороди на Іграх.

Карате. На ІІ Європейських іграх у Мінську українські спортсмени здобули 5 нагород. Чемпіонами стали Станіслав Горуна та Аніта Серьогіна, Анжеліка Терлюга виборола «срібло», а Валерій Чоботар та Галина Мельник принесли до кошика збірної України бронзові медалі.

Проте ці нагороди не впливають на олімпійський рейтинг, за яким і отримують ліцензії каратисти. До Токіо потрапляють по 10 спортсменів у кожній ваговій категорії. Це чотири кращі спортсмени за рейтингом на 6 квітня 2020 року, переможці відбіркового турніру в Парижі (травень 2020) та за підсумками континентальних ігор. Крім того, у кожній категорії обов’язково буде один представник збірної Японії, як країни-організатора. Зараз перше місце в турнірній таблиці категорії «до 55 кг» посідає одеситка Анжеліка Терлюга, Станіслав Горуна на шостому місці у ваговій категорії до 75 кг, Валерій Чоботар – восьмий (понад 75 кг), Аніта Серьогіна (до 61 кг) – 10, Галина Мельник – 9 (до 68 кг).

Скелелазання. Спортсмени змагатимуться в багатоборстві – швидкість, боулдерінг та складність. Учасниками ігор стануть 40 скелелазів (по 20 чоловіків та жінок, із їхнього числа по одному – автоматично представники Японії). Хто отримає путівку до Токіо – знову ж таки, визначається за рейтингом. Кожен скелелаз має змагатися на 12 кубках світу, чемпіонаті світу та Європи – і все це за 2019 рік. Проте ще залишається останній шанс – світова першість у 2020 році.

В українській збірній є спортсмени, які входять до топової десятки світу в окремих категоріях. Наприклад, Ніка Потапова – переможниця молодіжного чемпіонату Європи, а також перша українка і 22-га спортсменка у світі, яка подолала маршрут категорії складності 9а. Проте зараз 16-річна скелелазка травмована і пропускає кілька важливих стартів. Не допоможе деякий час команді і Федір Самойлов, якого нещодавно прооперували. У швидкості найбільші сподівання на Данила Болдирева – срібного чемпіона Всесвітніх ігор, багаторазового рекордсмена світу. Євгенія Казбекова – у переліку найкращих спортсменок світу з болдерінгу, вона представлятиме Україну на І Перших Всесвітніх пляжних іграх, які відбудуться в жовтні в Катарі.

Види спорту знайомі, дисципліни – нові

Уперше на Олімпійських іграх дебютує дисципліна баскетбол 3х3. На відміну від баскетболу 5х5, у стрітболі Україна ще має шанси потрапити до Токіо-2020. Зараз чоловіча збірна посідає дванадцяте місце у світі та сьоме в Європі, а жіноча – восьме у світі та п’яте в Європі. Один із факторів: як виступлять «синьо-жовті» на чемпіонаті Європи в Дебрецені (Угорщина) 30 серпня – 1 вересня.

Також до програми Ігор-2020 долучені нові дисципліни: в академічному веслуванні серед жінок – розпашні безрульні четвірки, у баскетболі – дисципліна 3х3, у велоспорті на треку – «медісон», у BMX – фристайл, командні змагання в дзюдо, змішана естафета 4х400 в легкій атлетиці, змішані пари в настільному тенісі, стрільбі з лука та кульовій стрільбі, змішана естафета в триатлоні, командні змагання в рапірі серед жінок та шаблі у чоловіків, нові дистанції додали в плаванні та веслуванні на каное.

Чим допомагають спортсменам за рік до змагань?

Як повідомили Радіо Свобода в прес-службі НОК України, загальна сума допомоги атлетам за останні два роки склала понад 28 мільйонів гривень.

«З метою сприяння підготовці спортсменів до Токіо-2020 у формі іменних стипендій та в рамках програми допомоги спортсменам-переселенцям Національним олімпійським комітетом виділено близько 3 мільйонів гривень. Протягом півтора року безпосередньо до старту Олімпійських ігор у Токіо НОК виплачує щомісячні стипендії 30 провідним атлетам України. Загальний обсяг фінансування цієї програми складає 4 мільйони гривень. Для підготовки жіночих та чоловічих збірних України з баскетболу 3х3 до Ігор-2020 НОК надав 1,25 мільйона гривень. Ці кошти спрямовані на тренувальні збори, а також на участь у міжнародних змаганнях протягом 2019-2020 років», – пояснили в прес-службі НОК.

Крім того, майже 11 мільйонів гривень було надано як гранти для федерацій, 6,5 мільйона – на підвищення кваліфікації тренерів та 800 тисяч на методичну олімпійську літературу.

Також 130 українських спортсменів – кандидатів до Олімпійських ігор –проходять поглиблене медичне обстеження в рамках програми наукового парку «Кардіо – плюс» та українського експерта Іллі Ємця.

Які шанси збірної України?

На літніх Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро у 2016 році Україна виборола 11 нагород: 2 золоті, 5 срібних та 4 бронзові. Чемпіонами в Ріо стали спортивний гімнаст Олег Верняєв та веслувальник на каное Юрій Чебан.

Американська аналітична компанія Gracenote прогнозує збірній Україні 16 нагород: 7 золотих, 6 срібних та 3 бронзові. Очолять неофіційний залік за кількість медалей США – 126 нагород, з яких 51 золота. Також у п’ятірку найсильніших команд потраплять Китай, Японія, Росія та Велика Британія.

Чим здивує технічна Японія?

Талісманом Олімпіади став Мірайтова, який розфарбований у біло-синю клітинку. Дизайнери, які створити талісман, поєднали традиції стилю манга і риси хайтеку. Олімпійський маскот спортивний, бо має здатність моментально переміщатися в просторі, і справедливий.

Олімпійські медалі виготовлені з сировини перероблених старих смартфонів. Для цього було зібрано 50 тонн гаджетів. Загалом для виготовлення повного комплекту медалей необхідно близько 7 тонн дорогоцінних металів. Зараз уже на 100% виконали план із вилучення бронзи – 2700 кг, срібла зібрали 3500 кг і це 85%, а золота ще треба 6%.

Також організатори Ігор представили чотирьох технологічних роботів «майбутнього», кожен із яких виконуватиме свою важливу місію. Вони вітатимуть спортсменів і глядачів на Іграх, надаватимуть підтримку на місцях, стежитимуть за порядком і дозволять усім, хто не має змоги побачити змагання на власні очі, відчути себе присутніми.

Уже в серпні відбудуться чемпіонати Європи та світу, на яких українці боротимуться за ліцензії: зі сучасної боротьби, скелелазіння, кінного спорту, бадмінтону, академічного веслування, веслування на байдарках та каное, дзюдо, велоспорту та тріатлону.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30073144.html?fbclid=IwAR1_IAV7hmRsfTKVYa-eqlgiyAdCOE_5NLZTFEpAIAJ_E5u4xizvYB-IWWw

 

Не вперше керівництво відділення НОК Україниу Львівській області провело ділову зустріч зі своїми колегами та справжніми друзями з олімпійської Донеччини.

Зокрема, за участі голови відділення Юрія Турянського, першого заступника голови Юрія Майбороди, відповідального секретаря Оксани Вацеби та виконавчого директора Христини Опьоли, відповідальний секретар відділення НОК України в Донецькій області Дмитро Подопригора, який прибув до Львова зі збірною командою Донеччини на юніорський чемпіонат України з кульової стрільби, поінформував про поточні справи, про крупні спортивні події, що відбуваються в Слов’янську, Краматорську, Бахмуті та інших українських містах донецького краю.

Двостороння розмова тривалапро участь донеччан та львів’ян у Європейському юнацькому олімпійському фестивалі-2019 в Баку, про підсумки участі спортсменів двох областей в других Європейських Іграх в Мінську; про можливості співпраці суб’єктів олімпійського руху, про перебіг всеукраїнської акції «Олімпійське літо», про потенціал руху «Спорт для всіх» й загалом про суспільно-політичну ситуацію.

Цікавими виявилися й спільні міркування щодо відзначення ювілеїв регіональних відділень, оскільки саме Донецьке відділення одне із перших в Україні, зокрема у вересні ц.р., святкуватиме своє 25-річчя. Відтак Олімпійська родина Львівщини готуватиметься до такого ж ювілею в травні 2020 року.

На зустрічі був присутнім також журналіст Василь Танкевич, представники партнерських організацій.

Під час зустрічі вкотре було засвідчено про важливість і необхідність горизонтальних зав’язків між західними та східними регіонами України, в т.ч. й в ділянці олімпійського спорту.

Сьогодні українські плавці продовжили свої виступи на ХV літньому Європейському юнацькому олімпійському фестивалі, який триває в Баку (Азербайджан).

У фінальних запливах Георгій Лукашев (батерфляй, 200 м) та Вадим Науменко (комплексне плавання, 200 м) показали чудові результати – 2:02.44 та 2:03.66 відповідно, посівши четверті місця на своїх дистанціях.

Слід відзначити, що обидва хлопця покращили свої особисті рекорди.

Старший тренер молодіжної команди з плавання Юрій Зевін, який знаходиться з нашими спортсменами в Баку, в бесіді з прес-службою Національного олімпійського комітету України відзначив: «Дійсно, хлопці фінішували з хорошими показниками. Якщо ми бачимо, що спортсмени покращують результати, це означає одне – ми йдемо правильним шляхом. Можу впевнено сказати, що зараз українське плавання знаходиться на підйомі! Сьогодні його рівень на голову вищий від того, яким був у попередні роки».

Після старту Георгій Лукашев сказав: «Так, і я, і Вадим показали найкращий свій час, але зупинилися в кроці від медалей. Шкода. Дуже хотілося увійти у трійку призерів», – сказав нам Георгій Лукашев.

http://noc-ukr.org/news/18803/

 

Одна з найтитулованіших пістолетниць світу, олімпійська чемпіонка та найкраща спортсменка України за підсумками 2018 року Олена Костевич привідкриє таємниці свого спортивного та особистого життя у програмі “Тайм аут з Юрієм Турянським” на телеканалі ZIK. Пропонуємо вашій увазі текстовий варіант інтерв’ю.

Довідка. Олена Костевич. З 11 років займається кульовою стрільбою. Олімпійська чемпіонка (2004), дворазова бронзова призерка Олімпійських ігор (2012), чемпіонка світу (2002, 2018), чемпіонка Європи (2015, 2016). Заслужений майстер спорту України. Член збірної України, лейтенант СБУ.

– Хотів би почати нашу розмову з такого цікавого факту, що Олена Костевич свого часу встановила рекорд, який вже ніхто не зможе побити, вибивши 399 очок із 400 можливих. Розкажи нам, будь ласка, про це своє досягнення.

– У мене багато вагомих здобутків і одне із найкращих моїх досягнень – це рекорд, який залишиться в історії стрілецького спорту, як неофіційний рекорд, тому що в нас змінилися правила змагань і цей рекорд вже ніхто не зможе побити. І цьому рекорду навіть заздрять мої колеги, які стріляють гвинтівкою, тому що це нереальний якийсь результат насправді. Багато років рекорд світу тримався на рівні 393 очки і коли я потрапила минулого року 399 очок, навіть сама в це не повірила (сміється).

– І вже після цього програма змінилася і жінки роблять замість сорока – шістдесят пострілів.

– Так, зараз ми стріляємо з чоловіками на одному рівні. Гендерна рівність, так би мовити. Нас порівнюють з чоловіками, але я все ж таки вважаю, що в нас різні природні дані.

– Взагалі, чоловікам легше досягнути успіху в цьому виді спорту, в кульовій стрільбі?

– Я думаю, що це єдиний вид спорту, в якому жінки можуть боротися на рівні з чоловіками (сміється).

– …Що ви впродовж своєї кар’єри і неодноразово доводите. Дуже цікаво, в 17 років стати чемпіонкою світу на перших ваших таких знаменних, серйозних змаганнях у Лахті, Фінляндія. Це було у 2002 році, ви приїхали 17-річною дівчиною і повернулися в Україну, до рідного Чернігова, вже чемпіонкою світу. Як себе відчувати чемпіонкою світу в 17 років?

– Наймолодшою чемпіонкою світу в нашому виді спорту, до речі. До цього часу в нас не було таких молодих чемпіонок світу. Були чемпіони Олімпійських ігор в 16 років і у 18, а власне чемпіонів світу нікого молодшого за мене не було. Тодішній головний тренер Кукса Анатолій Павлович омолодив збірну команду і виставив мене на той чемпіонат світу за дорослих. І я стала наймолодшою чемпіонкою.

– Через два роки ти їдеш в Афіни і здобуваєш олімпійське золото…

– Ну, їхала не за золотом, точно (сміється). Їхала побачити Олімпійські ігри і подивитися на цю атмосферу. Їхала спробувати себе в тих умовах, на тих змаганнях. Мені казали, що це щось інше (сміється).

– Щось інше, ніж чемпіонат світу? Є різниця між чемпіонатами світу та Олімпійськими іграми?

– В нашому виді спорту, так. Тому що чемпіонат світу – це як звичайні змагання, але серед багатьох країн світу. А все ж таки Олімпійські ігри – це інше. Інше за організацією, і за атмосферою. Тому порівняти Олімпіаду з чемпіонатом світу не можна.

– Олімпійські ігри є найвеличніші змагання?

– Так.

– Отже, в 19 років у Олени Костевич вже два найвищих титули. А далі зі змінним успіхом. У 2005-2006 роках немає значних досягнень, до яких так швидко молода Олена Костевич звикла. Потім у 2007 році ти стаєш призеркою на Універсіаді у Бангкоку. І після того у 2008-2010 роках знову без медалей. А на Олімпіаді 2012 року ти здобуваєш дві бронзи. І вже поступово знову доводиш те, що ти лідер в кульовій стрільбі. Ти пройшла цей шлях між 2002 роком, коли ти стала вперше чемпіонкою світу і 2018 роком, коли через 16 років знову довела, що є найсильніша в світі. Що ти відчувала, з чим стикнулась, які життєві випробування отримала, як перемагала себе протягом цієї довгої дистанції?

– Про 16 років розказати за 15-30 хвилин дуже важко. Я думаю, що становилася не тільки як особистість, а й як спортсменка. Багато було різних переживань і різних емоцій в той час. І все ж таки я шукала себе, по-перше, як спортсменка. Я думаю, мені вдалося побороти цю таку зіркову хворобу, яка була, можливо, після Олімпійських ігор в Афінах, тому що все ж таки мені тоді було 19 років і дуже важко емоційно цей період було пережити. І після Олімпіади тренер мені сказав: ну все, тепер ти будеш стріляти. Ніби все починається. А в мене було таке відчуття, ніби життя закінчилось. Я – молода людина, але немає вибору. В людини, я вважаю, завжди повинен бути вибір. А було так, ніби хтось за мене вже обрав долю. Я, як могла, шукала себе в інших ролях, сферах. Щось пробувала нового, але я завжди поверталася до тиру і розуміла, що це моє призначення. Вважаю, що це зрозуміла вчасно і вже почала робити висновки і все ж таки обрала правильний шлях, що потім призвело до багатьох здобутків. І останній чемпіонат світу показав, що я дійсно зробила правильний вибір. Перший чемпіонат світу я виграла з пневматичної зброї, а другий чемпіонат світу з малокаліберної зброї. Мені завжди тренер казав, що до малокаліберної зброї треба дорости. От, можливо, я за ці 16 років просто “доросла” до чемпіонки світу з 25 метрів (сміється).

– Так як вундеркінд: швидко виросла, а потім довелося заново виростати. І це, я думаю, була надзвичайно виснажлива праця, ці роки після олімпійської медалі, після 2005 року. А які були ідеї стосовно занять чи іншими видами спорту чи занять іншою галуззю? Де ти себе встигла попробувати за ті роки? Але ти в той же час не залишала кропітку працю в тирі.

– Я навчалася ще. Закінчила Чернігівський педагогічний університет, закінчила в Києві магістратуру Київського національного університету технологій та дизайну. Тобто в мене був за плечима достатньо високий рівень освіти. Тому я могла обрати, далі піти в банківську сферу і спокійно собі працювати, а не наживати собі сивого волосся в спорті.

– Тобто поміж тренуваннями ти займалася освітою і готувала собі такий ніби запасний варіант щоб у випадку закінчення своєї спортивної кар’єри могти розпочати свою іншу кар’єру?

– Так, я могла це спокійно зробити, тому що мені було 20 років і молоді люди в цей час тільки починають працювати і шукати себе десь. Тому в мене був такий широкий спектр дій, що я можу зробити.

– Це ти підтверджуєш слова, які мені нещодавно сказав Володимир Кличко: “Після завершення своєї спортивної кар’єри вже пізно думати про свої подальші справи”.

– Ну, якщо закінчувати в 40, то точно пізно (сміється).

– Але твій вид спорту такий, що довгий час можна триматися в обоймі і підтверджувати дуже високе реноме, дуже високий рівень і ти своїм досвідом, кар’єрою показуєш, що це власне так, адже ти пів віку свого, 17 років, вже на вершині спортивної слави і спортивних досягнень. Тобі зараз 34 роки, а ти в 17 вже була чемпіонкою світу. Я переконаний, що велика роль тренера – пана Ігоря (Чередінова – авт.) – є у твоєму зростанні. Розкажи, будь ласка, про ваш зв’язок, про вашу взаємодію, як ви один одного розумієте. Я знаю, що деколи тренер більше хвилюється, ніж спортсмен, того не видаючи, а потім вже десь за кулісами, чи як пан Ігор казав, після Олімпіади в Ріо, як він переживав, але не подавав вигляду. Розкажи про вашу співпрацю з тренером.

– Тренер – дуже важлива людина в моєму житті, тому що він мене навчив всього, чого я вмію. Те, що я отримала досвід на змаганнях, це було вже після того. Для мене ця людина, як другий тато, тому що ми проводили багато часу разом, інколи я менше бачила своїх батьків, ніж його. А він також свого сина менше бачив, ніж мене. З моїх 11 років ми разом і вже протягом майже 23-х років. Звісно, інколи було важко у відносинах, тому що і я росла. Але ми якось так все гладко вирішували всі питання. Інколи просто мовчали, але це мовчання було таке дуже змістовне. Інколи не треба говорити, а просто помовчати. Тренер завжди був зі мною, на всіх змаганнях з початку і до сьогоднішнього часу. Він був завжди поряд, і коли мені потрібна була підтримка. Я завжди знала, що можу повернутися і він завжди чи заспокоїть, чи вкаже на якісь там мої помилки в техніці, чи щось ще. Я дуже довіряю цій людині.

– Отже Ігор Чередінов – єдиний тренер Олени Костевич за всі роки її тренувань, змагань, звершень, випробувань. Коли тобі було 11 років мати привела тебе в тир. Така цікава історія: чи то мати прийшла навчитися стріляти сама і заодно ти спробувала. Розкажи, як це відбувалося.

– Так, ми проїжджали повз тир в Чернігові – я пам’ятаю, як сьогодні – і мама захотіла заїхати і постріляти. Не знаю, чого їй так захотілось. Ми прийшли і нас зустрів Ігор Чередінов. Це була така раптова випадковість, тому що його теж багато часу не було – він виїжджав на змагання зі своєю дружиною. Тобто зірки в цей момент зійшлися (сміється). Коли він побачив мене в одинадцятирічну, сказав: дівчинка замала, а мама трохи застара (сміється). Тому запропонував почекати, коли дівчинка трохи виросте і спробуємо. Так я ходила один-два рази на тиждень спочатку, а потім вже частіше. В той час я займалася ще великим тенісом і через два роки мені потрібно було обирати, тому що навчання в школі і два види спорту я фізично не могла би потягнути. І я все ж таки зробила вибір на користь кульової стрільби. Я думаю, що це правильно було, тому що в мене було відчуття, що великий теніс і тренер, з яким я займалася, було не те, що я хотіла на той час. Від тренера я хотіла щоб була така чіткість, зрозумілість – коли приходити на тренування, що робити. Все це я побачила в своєму тренері Ігореві Чередінову в тирі.

– Ти відчувала цю потребу в дисципліні, в графіку тренувань вже в 12-13 років? Відчувала, що це важливо.

– Мені подобалась атмосфера спокою в тирі. Тому що на той час мало хто займався спортом. Я була і ще дві дівчинки, старші за мене. І ми тільки втрьох ходили на тренування. І їздили на змагання теж. Вони пішли далі вчитися, а я залишилась і майже сама тренувалася. Інколи мене тренер запрошував і в суботу, і в неділю тренуватися. Він працював, а я приходила просто тренуватися. Він казав, що робити і я сама в залі просто тренувалася.

– Тобто стрільба – це вже як образ життя?

– Так. Вже організм настільки привик до тренувань, що це як наркотик такий (сміється).

– Що для тебе спорт?

– Це життя.

– З Ігорем Чередіновим зрозуміло. Він значну, левову частку відіграв у твоєму становленні. Яка роль батьків у твоєму становленні, як спортсменки?

– Більшу роль зіграла мама. Все ж таки мама і дитина – це така невидима пуповина, вона все ж таки існує. І мама для мене була протягом багатьох років як куратор (сміється). Вона була завжди зі мною і завжди підтримувала. І на перші мої змагання вона сіла за кермо і привезла мене на змагання. Батько дав мені такі правильні установки: щоб я була спокійна, врівноважена. Ми схожі за характером з ним і ми народилися в один день.

– Твій чоловік – уродженець Криму. Живете ви в Австрії і в Україні. У вас народилася чарівна донечка Софійка у 2017 році. Розкажи про свою сім’ю. І як тобі вдалося, незважаючи на вагітність, на пологи в листопаді 2017 року, взяти золото чемпіонату світу у серпні 2018 року в Південній Кореї?

– Це було несподівано і для мене теж (сміється). Тому що я після народження доньки, в мене майже не було декретної відпустки. Я через два тижні після пологів вже почала тренуватися. Коли доньці було два місяці і два тижні ми перший раз виїхали на змагання. Дякую нашій Федерації, яка зробила всі умови для того щоб я змогла виїжджати з дитиною.

– Тобто ти стріляла і йшла годувати Софійку, таким чином поєднуючи спорт вищих досягнень і материнство.

– Я з одного боку була спортсменкою, а з іншого – мамою. І це майже одночасно, тому що йдучи до старту я могла її два-три рази закачати щоб вона заснула. В неї болів живіт, прорізались зубки. Тобто все це ми пройшли, але на роботі, можна так сказати (сміється). Під час змагань все відбувалося.

– У тебе є ліцензія. Коростильов і Омельчук теж отримали ліцензію. Цікаво, яка буде двійка в міксті?

– На чемпіонаті світу і Європи можна було виставляти по дві команди, але на Олімпійських іграх буде тільки одна команда від країни. Тому тренери подивляться, хто буде з них сильніший.

– Як Олена Костевич ставиться до своїх майбутніх перемог? Ти в них віриш? Ти в них сумніваєшся? Чи є якийсь інший підхід? Ти лелієш ту перемогу?

– Ви правильно задали питання. Все ж таки спортсмен не повинен боятися результату. Тобто зараз є час щоби налаштуватися на позитивний результат, на те, щоби працювати в тому режимі, що це звичайні змагання. Тому що Олімпійські ігри – це завжди багато ажіотажу навколо спортсмена і це інколи вибиває з колії і дуже важко налаштуватися на змагання. І я хочу спробувати ще в п’ятий раз виступити на Олімпійських іграх і щоб вони були успішними.

Юрій ТУРЯНСЬКИЙ

Лише один рік лишився в очікуванні головної події чотириріччя у світі спорту – Ігор ХХХІІ Олімпіади. Наступного літа, з 24 липня до 9 серпня атлети з п’яти континентів планети розіграють нагороди у 33 видах спорту.

Здобути медаль найпрестижніших змагань світу матимуть шанс і представники нових видів спорту у програмі Ігор – карате, серфінгу, бейсболу, скелелазіння та скейтбордингу. «Новатором» Токіо-2020 стане і в окремих дисциплінах: жіночому академічному веслуванні – змагання серед розпашних безрульних четвірок; в баскетболі – дисципліна 3х3; у велоспорті на треку – змагання в «медісоні», у велоспорті-BMX – BMX-фристайл; в дзюдо – командні змагання; в легкій атлетиці – змішана естафета 4х400; в настільному тенісі, стрільбі з лука, стрільбі кульовій – змагання змішаних пар; у триатлоні – змішана естафета; в плаванні – дистанції 800 метрів у чоловіків і 1500 метрів у жінок, змішана комбінована естафета 4х100; у фехтуванні – змагання в командній рапірі у жінок і командній шаблі у чоловіків.

Наразі триває кваліфікаційний відбір у видах спорту, в рамках якого спортсмени виборюють право участь в олімпійських змаганнях. На цей час 32 українські спортсмени здобули олімпійські перепустки в кульовій стрільбі, артистичному плаванні, кінному спорті, легкій атлетиці, плаванні, стрільбі з лука та стрибках у воду. Утім, ліцензійний відбір лише набирає обертів й триватиме протягом 2019-2020 років, а завершиться в червні наступного року.

Ігри в столиці Японії вже встигли здобути славу найбільш інноваційних за всю історію їх проведення, що підтверджують і самі організатори. Вражає, що медалі змагань виготовлені з сировини перероблених старих смартфонів. А головну «родзинку» організатори представили напередодні – це чотири технологічні роботи «майбутнього», кожен з яких виконуватиме свою важливу місію. Вони вітатимуть спортсменів і глядачів на Іграх, надаватимуть підтримку на місцях, стежитимуть за порядком і дозволять відчути себе присутніми всім, хто не має змоги побачити змагання на власні очі. Роботами-маскотами Токіо-2020 стали Мірайтова і Сомейті, імена яким обирали школярі шляхом голосування.

Зазначимо, Токіо вже вдруге стає господарем Ігор Олімпіади. Вперше японська столиця приймала головний мультиспортивний форум світу в 1964 році.

http://noc-ukr.org/news/18800/